Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №645/6698/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Суд: Шевченківський районний суд міста Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №645/6698/26

Суддя: Агапов Р. О.

Справа № 645/6698/26

Провадження № 2/638/11227/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16 листопада 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

за участю секретаря Суслової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» звернулось до Немишлянського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 53374,75грн., у тому числі:

-16864грн. – простроченої заборгованості за кредитом;

-18010,75грн. – простроченої заборгованості за відсотками;

-18500грн. – 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог посилається на наявність боргу у відповідача за договором про відкриття кредитної лінії.

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 16.07.2026 справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Харкова.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 21.08.2026 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, де зазначив наступне.

Звернувшись до суду з вимогою про стягнення заборгованості, саме ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» повинно довести, зокрема, що:

1. Саме Відповідач звернувся до Позивача із заявкою на отримання кредиту;

2. Саме Відповідач пройшов передбачену законом та правилами Позивача процедуру ідентифікації та верифікації;

3. Конкретна пропозиція укласти договір була направлена саме Відповідачу;

4. Саме Відповідач здійснив акцепт цієї пропозиції;

5. Одноразовий ідентифікатор був направлений на засіб зв`язку, який використовувався саме Відповідачем;

6. Саме Відповідач отримав та використав цей одноразовий ідентифікатор;

7. Поданий до суду текст договору відповідає електронному документу, який існував на момент нібито укладення правочину;

8. Кредитодавець належним чином підписав електронний документ зі своєї сторони;

9. Саме Відповідач зазначив реквізити платіжного засобу, на який Позивач нібито перерахував кредитні кошти;

10. Зазначений платіжний засіб належав Відповідачу або що кошти в інший належний спосіб були передані саме Відповідачу;

11. Кредитні кошти у погодженому розмірі фактично були надані саме Відповідачу;

12. Заявлена до стягнення заборгованість сформована саме з тих операцій та за тими умовами, які були погоджені сторонами.

При цьому Відповідач не зобов`язаний доводити протилежне, тобто доводити негативні факти: що він не отримував SMS, не вводив код, не проходив BankID, не зазначав номер картки чи не отримував коштів.

Обов`язок доказування позитивних фактів, на яких ґрунтується позов, покладено саме на Позивача.

Цей підхід має особливе значення з огляду на актуальну практику Верховного Суду саме у спорах із ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».

За твердженням ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»: кредитний договір був укладений за допомогою того самого вебсайту creditkasa.com.ua; договір був укладений в електронній формі; для його підписання використовувався одноразовий ідентифікатор; ідентифікація та верифікація нібито здійснювались із використанням персональних даних позичальника та BankID; кредитні кошти перераховувались через АТ КБ «ПриватБанк» із використанням системи LiqPay.

Тобто йдеться фактично про ту саму технологічну модель укладення та виконання кредитного договору, яку Позивач використовує і в цій справі.

Верховний Суд звернув увагу, що у спорах про стягнення кредитної заборгованості саме кредитор повинен довести виконання ним свого обов`язку щодо надання кредитних коштів позичальникові.

Більше того, Верховний Суд встановив, що у матеріалах відповідної справи були відсутні докази належної верифікації позичальника та що Позивач не довів, а суди не встановили: що номер телефону, з використанням якого здійснювалося підписання договору одноразовим ідентифікатором, належав відповідачці; що цей номер був її фінансовим номером телефону; що кредитні кошти були перераховані саме на банківську картку відповідачки. Верховний Суд також звернув увагу на необхідність встановлення того, чи здійснювалися укладення кредитного договору та переказ кредитних коштів за розпорядженням та волевиявленням саме особи, до якої кредитором пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості.

Внаслідок неповного встановлення зазначених обставин постанову апеляційного суду було скасовано, а справу передано на новий апеляційний розгляд.

Таким чином, сама наявність у роздруківці договору персональних даних Відповідача, номера платіжного засобу та певної буквено-цифрової комбінації не звільняє Позивача від обов`язку довести, ким саме були вчинені відповідні електронні дії.

Вказує, що з самого факту зазначення у роздруківці договору комбінації «A9307» не випливає, що: цей ідентифікатор дійсно був сформований інформаційною системою саме для спірного договору; він був направлений саме Відповідачу; він був направлений на засіб зв`язку, який належав або використовувався Відповідачем; саме Відповідач його отримав; саме Відповідач ввів його в інформаційній системі Позивача.

Роздруківка договору містить кінцевий результат, який Позивач стверджує, але сама по собі не відтворює та не підтверджує електронний процес, унаслідок якого цей результат нібито виник.

На підтвердження укладення договору від 12.12.2025 року № 1636-0854 Позивач посилається на використання одноразового ідентифікатора A9184.

Однак у матеріалах справи відсутні належні докази, які дозволяють встановити: дату та точний час формування ідентифікатора; номер телефону, електронну адресу або інший засіб зв`язку, на який він був направлений; оператора/канал комунікації, через який здійснювалась відправка; факт успішної доставки повідомлення; належність відповідного номера телефону або іншого засобу зв`язку Відповідачу; дату та час введення коду; технічний ідентифікатор сесії, у межах якої код було використано; зв`язок цієї сесії саме з договором від 12.12.2025 року № 1636-0854; особу, яка фактично здійснила відповідні дії.

Позивач стверджує, що номер телефону та інші персональні дані були зазначені Відповідачем у заявці на отримання кредиту. Водночас сама така заявка до матеріалів справи не додана.

Таким чином, суду фактично пропонується встановити зміст не наданого доказу виключно зі слів Позивача.

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зазначає, що ідентифікація та верифікація Відповідача здійснювалась за допомогою системи BankID НБУ.

Водночас опис загального принципу функціонування BankID не доводить проведення конкретної операції щодо конкретної особи.

Позивач не надав суду доказів, які дозволяли б встановити: який саме банк виступав абонентом-ідентифікатором; дату та час конкретного запиту; ідентифікатор такого запиту; результат проведеної ідентифікації; перелік персональних даних, які були передані; кому саме вони були передані; яким чином відповідний запит пов`язаний із договором від 12.12.2025 року № 1636-0854; яким чином відповідний сеанс BankID пов`язаний із подальшим введенням одноразового ідентифікатора; який засіб автентифікації використовувався особою при вході до банківської системи.

Саме твердження у тексті договору про те, що особу було ідентифіковано за допомогою BankID, не є незалежним доказом проведення відповідної операції.

Інакше кредитодавцеві було б достатньо включити до сформованого ним тексту договору фразу «особу ідентифіковано», після чого будь-яка необхідність доводити факт та спосіб ідентифікації втратила б зміст.

У цій справі Позивачем подано PDF-роздруківку документа, який він називає електронним кредитним договором.

Однак сам факт надання до суду PDF-файлу не доводить: коли саме цей файл був створений; чи саме цей файл існував на момент нібито укладення договору; чи відповідає його зміст тому документу, який нібито акцептував Відповідач; чи був цей файл направлений Відповідачу; чи міг його зміст бути змінений після нібито укладення договору.

Вказує, що позивач не надав суду електронного оригіналу документа, який дозволив би перевірити: сертифікат підписувача; належність електронної печатки; дату та час її накладення; цілісність документа після підписання; відповідність електронного оригіналу поданій до суду копії.

Сам напис у кінцевому тексті PDF-файлу «договір засвідчено кваліфікованою електронною печаткою» не є тотожним технічній перевірці реально накладеної електронної печатки. На підтвердження видачі кредиту ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» посилається на: власну довідку про перерахування кредиту; інформацію від ТОВ “Контрактовий Дім”;

Однак такий лист не містить ПІБ, РНОКПП, IBAN або інших відомостей, які дозволяють ідентифікувати власника платіжного засобу, вона сама по собі не підтверджує, що отримувачем коштів був саме Відповідач.

Власна довідка ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в якій одночасно зазначені ПІБ Відповідача, номер договору, сума кредиту та номер картки, так само не є незалежним джерелом інформації про належність картки.

Фактично Позивач: 1. стверджує, що картка належить Відповідачу; 2. вносить це твердження до документа, сформованого самим Позивачем; 3. після цього посилається на власний документ як на підтвердження первісного твердження.

Такий спосіб доказування не усуває необхідності підтвердити належність платіжного засобу незалежним доказом.

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» додає до позову власний розрахунок заборгованості. Однак такий розрахунок є результатом обчислень самого Позивача і повинен перевірятися через первинні фактичні дані, з яких він сформований.

Розрахунок не може сам собою підтвердити: факт видачі кредиту; дату фактичного отримання кредитних коштів Відповідачем; здійснення конкретних платежів; залишок тіла кредиту; базу для нарахування процентів; період нарахування процентів; правильність застосованої процентної ставки.

Тому для встановлення заявленого розміру боргу необхідно співвіднести розрахунок щонайменше з: доказом фактичної видачі кредиту; умовами договору щодо ставки; строком кредитування; інформацією про всі платежі позичальника; датами таких платежів; черговістю їх зарахування; залишком тіла після кожної операції.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд повідомлявся, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Позивач в судове засідання не з`явився, надала до суду заяву, в якій позов підтримав, просив справу розглянути без його участі.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність не з`явившихся осіб за наявними матеріалами справи.

Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.

12.12.2025 між «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1636-0854, відповідно до умов якого відповідач мав отримати кредит у сумі 3000грн. строком на 365 днів та процентною ставкою 1,0% за кожен день користування кредитом перші 180 днів та 0,74% наступні 181 день.

Також матеріалах справи міститься додаткова угода до договору про відкриття кредитної лінії №1636-0854 від 08.01.2016, укладена між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 , предметом якої є надання кредиту на суму 17000грн..

Відповідно до вказаної угоди кредитодавець мав видати кредит сумі 17000грн. строком на 365 днів та процентною ставкою 1,0% за кожен день користування кредитом перші 180 днів та 0,74% наступні 181 день

На підтвердження виконання зобов`язання за договором щодо надання кредиту позивач надав довідку ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про перерахування ОСОБА_1 37000грн. за кредитним договором №1636-0854 від 12.12.2025, а також довідка ТОВ «Укр кредит фінанс» про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором №1636-0854 у сумі 37 000грн.

Також зазначено номер картки, на яку перераховано кошти: НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 53374,75грн., у тому числі: 16864грн. – простроченої заборгованості за кредитом; 18010,75грн. – простроченої заборгованості за відсотками; 18500грн. – 3% річних.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вже зазначалось, на підтвердження виконання зобов`язання за договором щодо надання кредиту позивач надав довідку ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про перерахування ОСОБА_1 37000грн. за кредитним договором №1636-0854 від 12.12.2025, а також довідку ТОВ «Укр кредит фінанс» про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором №1636-0854 у сумі 37 000грн.

Відповідачем на спростування твердження позивача про перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 не надано банківські виписки по своїх особових рахунках та не надано інформацію про наявність банківських карток.

Доказів укладення інших договорів кредиту з позивачем, на виконання яких можливо було б перерахувати грошові кошти у сумі 37000грн, відповідачем не надано.

Також, відповідачем на підтвердження своєї позиції щодо не укладення договору кредиту з позивачем, не надано доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 37000грн. як безпідставно отриманих.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт укладення договору кредиту між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 на умовах, викладених у спірному договорі.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе за договором зобов`язання не виконує, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення суми боргу та процентів є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р. було внесено зміни до Цивільного кодексу України, а саме, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено, зокрема, пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

У зв`язку з викладеним, вимоги позивача про стягнення 3% річних задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598) 16864 грн. – простроченої заборгованості за кредитом; 18010,75 грн. – простроченої заборгованості за відсотками.

В іншій частині – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598) 1739,60 грн. – на відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Р.О. Агапов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua