Рішення від 16 листопада 2026 р. у справі №522/23263/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Суд: Приморський районний суд м. Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №522/23263/25-Е

Суддя: Шенцева О. П.

Справа № 522/23263/25-Е

Провадження № 2/522/4612/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2025 року До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.

В обґрунтування своєї позовної заяви позивач посилається на те, що сторони перебували у шлюбі, від якого у сторін народився син ОСОБА_3 . Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 08.07.2015 року стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітнього сина, щомісячно в розмірі 500 грн.

На даний час позивач хоче змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) відповідача, у зв`язку з викладеним звертається до суду з даним позовом.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа була передана на розгляд судді Донцову Д.Ю.

22 жовтня 2025 року до суд надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2025 року по справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, на підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. №1582/26 від 29.06.2026 дану справу було передано на розгляд судді Шенцевій О.П.

23 липня 2026 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів прийнято до провадження.

23 вересня 2026 року до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі та долучено до матеріалів справи актовий запис про народження ще однієї дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

06 листопада 2026 року до суд надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 зазначено, що у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи; з урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що з 28 вересня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області зареєстровано шлюб між сторонами та про що було видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Як вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області, позивач та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 24 травня 2017 року у справі № 513/285/17 шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було розірвано.

Згідно з рішенням Саратського районного суду Одеської області від 30 квітня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина, щомісячно в розмірі 500 грн.

Наразі, позивач звернулась до суду з даним позовом про зміну способу стягнення аліментів.

В Декларації з прав дитини 1959 року (принцип Принцип 6) закріплена презумпція проживання дитини разом з матір`ю, так малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Сімейним кодексом України, Законом України "Про охорону дитинства" закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Нормою ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом наведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.

При цьому, закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, Сімейний кодекс України встановлює підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 березня 2020 у справі №759/10277/18, згідно із яким спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Тобто, позивач наділений абсолютним правом на зміну способу стягнення аліментів.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому, право застосування норми закону належить виключно суду.

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 372/2393/17.

Отже, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184,192 СК України.

Суд вважає, що з врахуванням всіх обставин в сукупності в позивача є всі підстави для зміни розміру аліментів, з урахуванням інфляції та зміни рівня життя, а відповідач має можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що буде достатнім для забезпечення дитині належних умов для фізичного, духовного та культурного розвитку, відповідатиме чинному законодавству.

Водночас, наявність на утриманні відповідача дитини від іншого шлюбу, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має бути врахована під час постановлення рішення.

Оцінюючи цей аргумент, суд зазначає, що відповідно до статті 182 СК України наявність інших дітей є обставиною, що має істотне значення і обов`язково враховується судом.

Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів судом враховується стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Суд виходить з принципу рівності прав усіх дітей платника аліментів на належне та справедливе матеріальне забезпечення.

За загальним правилом сімейного законодавства, розмір відрахувань із заробітної плати на утримання двох дітей, як правило, не повинен перевищувати - однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 5 ст. 183 СК України).

Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2020 року у справі № 489/100/18 наголошує, що аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Верховний суд у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі №686/28590/23, провадження № 61-4480 св25 зауважив, що парламент встановив у статті 192 СК України ті обставини, які враховуються для збільшення розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Згідно з положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум з 01 січня 2026 року для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512,00 грн.

Таким чином, маючи на меті забезпечення достатнього та стабільного матеріального забезпечення дітей, виходячи з матеріального становища сторін, суд вважає, що, в даному випадку, розмір аліментів необхідно визначити у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача.

Суд вважає, що такий розмір аліментів забезпечуватиме тривалу, реальну, ефективну участь платника аліментів у забезпеченні потреб дітей та зважаючи на фактичні обставини не порушуватиме правила щодо дотримання загалом паритету батьків у виконанні обов`язку з матеріального утримання дитини.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Верховний Суд в постанові від 19.02.2025 у справі № 367/10126/19 послідовно роз`яснює, що зміна способу стягнення охоплюється поняттям зміни розміру аліментів у контексті статті 192 СК України: «З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки)». Зазначена правова позиція висловлена також у постанові КЦС ВС № 712/6313/21 від 22 серпня 2022 року.

За положеннями ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам справи, а також підтверджується зібраними в справі доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року та рішення «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, заява № 4241/03).

За таких обставин, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час судового розгляду в частині, а тому підлягають задоволенню частково.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,12,258,259,264,265,268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів – задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення аліментів на утримання дитини, встановлений рішенням Саратського районного суду Одеської області від 30.04.2015 року, справа № 513/417/15-ц з твердої грошової суми у розмірі 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок щомісячно, на частку від заробітку (доходу) та стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 17 листопада 2026 року.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua