Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №522/12228/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №522/12228/25

Суддя: Сегеда С. М.

Номер провадження: 22-ц/813/7914/26

Справа № 522/12228/25

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ВСТУПНА ЧАСТИНА.

16.11.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Присакара О.Я.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,Узун Н.Д.,

представника ОСОБА_1 – адвоката Новака Р.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Новак Роман Геннадійович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2026 року, повний текст якого складено 04 червня 2026 року та ухваленого під головуванням судді Домусчі Л.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Грандбуд» про зобов`язання виконати умови договору,

встановив:

ОПИСОВА ЧАСТИНА.

КОТОКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

03.06.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Споживчого товариства (далі – СТ) «Грандбуд», в якому просила:

- зобов`язати відповідача виконувати умови Договору асоційованого членства в СТ «Грандбуд» №1/12 від 25.10.2019р., а саме п.1.2., в частині забезпечення СТ будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 і після здачі будинку в експлуатацію, передання позивачці закріплений за нею об`єкт нерухомого майна.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, між сторонами було укладено Договір асоційованого членства в СТ «Грандбуд» №1/12 від 25.10.2019р (далі – Договір)., на виконання умов якого позивачка сплатила Пай в повному обсязі у розмірі, еквівалентному 72 345 доларів США, що на момент укладення договору становило 1 808 625 грн. та відповідно до Специфікації об`єкта, який є додатком №1 до Договору, було закріплено: об`єкт у вигляді квартири АДРЕСА_3 .

Згідно п.4.2.1., 4.2.2. Договору, СТ «Грандбуд» зобов`язалось забезпечити будівництво будинку в строк - 2 квартал 2023р., а також закріпити об`єкт за пайовиком за умови виконання п.п. 2.1, 2.2., 2.3 цього Договору (а.с.7-15). Однак відповідач не здійснив будівництво будинку у цей строк та введення будинку в експлуатацію, а відтак відповідач порушив свої зобов`язання, що є порушенням прав позивача.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила задовольнити її позовні вимоги.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.05.2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.147-153).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Новак Р.Г. ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.05.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.158-162).

У відзиві на апеляційну скаргу СТ «Грандбуд» просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість (а.с.174-176).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що зобов`язання відповідача виконувати умови п.1.2. Договору, в частині зобов`язання забезпечити будівництво Будинку, і, після здачі Будинку в експлуатацію, передати Пайовикові закріплену за ним Об`єкт, оскільки такі вимоги дублюють пункти 4.2.2.,4.2.4.,4.2.5 Договору, який і так є обов`язковим для сторін в силу імперативних приписів ст.629 ЦК України.

Тобто суд виходив із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та який не призведе до реального поновлення його порушених прав.

Більше того, суд зазначив, що позивач не позбавлений права на захист своїх прав використати умови договору передбачені п.5.2., якою врегульована відповідальність СТ у разі прострочення виконання зобов`язань.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ.

З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2019 між сторонами було укладено Договір асоційованого членства в СТ «Грандбуд» №1/12, відповідно до умов якого СТ «Грандбуд» зобов`язувалось прийняти участь в реалізації статутних цілей і завдань вказаного СТ, шляхом внесення в повному обсязі своєї частки, з метою забезпечення СТ «Грандбуд» будівництва за рахунок внесеного Пайовиком (позивачем ОСОБА_1 паю, а також прийняти на себе в розмірі цільового внеску як частини витрат, пов`язаних з утриманням СТ «Грандбуд» і реалізацією статутних цілей й завдань, на умовах цього договору, а СТ «Грандбуд» зобов`язується забезпечити будівництво будинку і, після здачі будинку в експлуатацію, передати пайовику закріплений за ним об`єкт.

Однак, до теперішнього часу СТ «Грандбуд» свої зобов`язання по вищевказаному Договору не виконало.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник СТ «Грандбуд» в письмових поясненнях від 27.10.2025 зазначав, що вказане СТ забезпечує будівництво будинку, проте не виступає замовником будівництва та/або його генеральним підрядником.

Зазначив, що після оголошення воєнного стану в Україні - 24.02.2022р будівельна галузь постраждала через руйнування інфраструктури, втрати кадрів, пошкоджень будівельних підприємств, енергетичної кризи та інше. Обстріли, руйнування, порушення логістики, блекнути, тощо унеможливили повною мірою забезпечити будівництво будинку, що відповідно до п.6.2. Договору є форс-мажорними обставинами. Разом з тим, зазначив, що СТ «Грандбуд» не відмовляється від виконання своїх зобов`язань.

Також посилався на те, що відповідно до п.6.1.,6.2. Договору сторони не несуть В свою чергу, відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору в разі виникнення форс-мажорних обставин, до яких відноситься війна і військові дії. На період введення воєнного стану будівництво об`єкту було призупинено. Також зазначив, що позивачкою сплачено на рахунок відповідача частку грошових коштів в розмірі 1 898 621 грн.

Також вказав, що відповідач не укладав з будівельною компанією «Будова» будь-яких правових договорів.

В подальшому, представник відповідача визнав, що позивачка сплатила всі належні кошти за Договором, а тому у відповідача не має претензій до позивача. Проте зазначив, що відповідач не має можливості передати їй об`єкт нерухомості на вимогу, оскільки будинок ще не побудовано, не прийнято в експлуатацію. Крім того, вказав, що СТ «Грандбуд» не має будь-яких прав користування на земельну ділянку, на якій ведеться будівництво будинку.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що згідно ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами

Під час вирішення спору, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19, від 10.02.2021 у справі № 910/18950/19.

З підстав викладеного, колегія суддів зазначає, що як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що такий спосіб захисту, як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, воно підлягає виконанню у цей строк. Однак порушення цього правила не призводить до припинення зобов`язання. Сторона, яка прострочила зобов`язання, все одно має його виконати, навіть після спливу позовної давності. Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в постанові від 28.04.2021 по справі № 755/19205/17.

Тобто, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав позивача, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов`язок учасника даних правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.

Оскільки відповідач визнав факт невиконання п.4.2.1. Договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач належним чином довела порушення її прав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який не погодився з доводами представника СТ «Грандбуд» про те, що на період діє воєнного стану в Україні відповідач не міг здійснювати своєї зобов`язання за Договором, оскільки, єдиним підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України. При цьому форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і того, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Таким чином, з огляду на специфіку спірних правовідносин, суд правильно зазначив, що виконання умов Договору сторонами підлягає, виходячи не тільки з його умов, які погоджені сторонами, а також з урахуванням умов спеціального законодавства, яке регулює правовідносини у сфері будівництва.

Разом з тим, незважаючи на те, що спір у справі стосується договірних правовідносин, на які поширюється дія загальних норм ЦК України, до спірних правовідносин також підлягають застосуванню норми спеціального законодавства у сфері містобудування - Закон України "Про архітектурну діяльність", Закон України "Про основи містобудування", Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Колегія суддів зазначає, що хоча в розділі 4.2. Договору СТ «Грандбуд» зобов`язано забезпечити будівництво, однак обов`язок вказаного СТ щодо введення об`єкту в експлуатацію, відсутній.

Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що СТ «Грандбуд» не є замовником даного будівництва. Замовником будівництва за цією адресою є ТОВ «ТЕСЛА БІЛД ГРУП», а Генеральним підрядником є КП «БУДОВА», що підтверджується Дозволом на виконання будівельних робіт від 26.01.2021р. №ІУ0132110809366, клас наслідків –СС3 (а.с.138-139).

Як вже було зазначено, предметом позову у даній справі є зобов`язання відповідача виконати п.1.2. умови Договору.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З підстав викладеного, суд дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку ефективний спосіб захисту має гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, що буде відповідати змісту порушеного права, та буде таким, що забезпечить реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду.

МІЖНАРОДНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ

РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Новак Роман Геннадійович, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через відсутність судді Комлевої О.С. 12.11.2026, оголошення судового рішення відбулось 16.11.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

О.Я. Присакар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua