Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №308/20715/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №308/20715/24

Суддя: Нос Степан Петрович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 308/20715/24 пров. № А/857/43880/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

за участю секретаря судового засідання - Дмитрук Р.-А.Р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2026 року у справі № 308/20715/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

суддя(і) у І інстанції Придачук О.А.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах якого діє Моісеєнко Олена Миколаївна (далі – позивач) звернувся в Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Управління патрульної поліції в Закарпатській області ДПП, у якому просив визнати незаконними дії інспектора 2 взводу 3 роти УПП в Закарпатській області лейтенанта поліції Кмітя Руслана Миколайовича щодо винесення постанови серії ЕНА №3695729 від 20.12.2024 року відносно позивача про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3695729 від 20.12.2024 року, складену інспектором 2 взводу 3 роти УПП в Закарпатській області лейтенантом поліції Кмітем Русланом Миколайовичем. Закрити провадження у адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 340 гривень на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив те, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, оскільки позивач рухався з допустимою швидкістю, тобто, без порушення швидкісного режиму, а інспектор здійснював вимірювання швидкості з порушенням встановленого порядку (тримав TruCam у руках, а не використовував стаціонарно вмонтованим). До оскаржуваної постанови не долучено жодних доказів у розумінні ст. 251 КУпАП на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП. В оскаржуваній постанові відсутні посилання на будь-які докази відеозаписів чи показань свідків з даного факту, відсутні посилання в п. 7 на відео та фото фіксацію саме з TruCam ТС000624, бодікамера 4702, на підставі чого можливо дослідити GPS координати розташування приладу в населеному пункті, або за межами населеного пункту та встановити факт порушення. Також позивач вказує на те, що при розгляді справи поліцейським в якості доказів вчинення правопорушення не було надано для ознайомлення відеозапис з приладу TruCam ТС000624, яким начебто велося вимірювання швидкості. Крім того, поліцейський не надав позивачу для ознайомлення ані серійний (реєстраційний) номер приладу, яким вівся відеозапис, ані документів, які підтверджують сертифікацію та повірку даного приладу. Вважаючи, що відповідачем протиправно винесено постанову серії ЕНА № 3695729 від 20.12.2024 року про накладення адміністративного стягнення за вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, позивач через свого представника звернувся до суду першої інстанції за захистом своїх прав.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Моісеєнко Олена Миколаївна, до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3695729 від 20.12.2024 року – відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач через свого представника Моісеєнко О.М. подав апеляційну скаргу, в якій висловив прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що для встановлення складу адміністративного правопорушення недостатньо визначити лише фактичну швидкість автомобіля. Обов`язковому доказуванню підлягає установлене для конкретної ділянки дороги обмеження швидкості, межі його дії, перебування транспортного засобу у цих межах та перевищення відповідного обмеження більш як на двадцять кілометрів на годину, що не було зроблено відповідачем та судом першої інстанції з врахуванням дорожніх знаків 5.51, 5.53 та п. 12.4 Правил дорожнього руху. Також апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції поставив висновок про правомірність постанови у залежність від того чи подав позивач докази, які спростовують склад правопорушення. Фактично, позивач вважає, що йому було запропоновано довести відсутність обставин, які передусім мали бути підтверджені відповідачем згідно ч. 2 ст. 77 КАС України.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому, з підстав, викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2024 року інспектором УПП у Закарпатській області лейтенантом поліції Кміть Р.М. винесена постанова у справі про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3695729 відносно ОСОБА_1 за порушення ним ч.1 ст. 122 КУпАП, а саме, 20.12.2024 року о 11 год. 38 хв. ОСОБА_1 на 12 км. траси М-08 рухався зі швидкістю 75 км/год. у межах населеного пункту, де максимально дозволена швидкість руху становить 50 км/год., чим порушив вимоги п. 12.4 ПДР України

Згідно зазначеної постанови на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Не погодившись із прийнятою постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова інспектора поліції про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП є правомірною та винесеною відповідно до чинного законодавства, а позивачем на підтвердження підстав позову не надано суду жодних доказів.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками і зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Як передбачено статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Тобто, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Отже, наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення пункту п. 12.4 ПДР України, яким визначено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Згідно ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів наголошує, що стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, вчинення позивачем адміністративного правопорушення (перевищення максимально допустимої швидкості руху у населеному пункті) встановлено за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20.

Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/30513, виданого державним підприємством Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів ДП «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ», лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 є чинним до 26.03.2025 та придатним до застосування.

Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Колегія суддів зазначає, що згідно посібника користувача TruCAM ІІ LTI 20/20, вимірювач швидкості транспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM ІІ призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному або автоматичному режимах.

Вимірювач відноситься до мобільних приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху. Вимірювач використовується під час контролю швидкості транспортних засобів підрозділами Національної поліції та уповноваженими організаціями.

У ручному режимі оператор сам обирає транспортний засіб, швидкість руху якого буде виміряна. При цьому можливий режим фотовідеофіксації. У автоматичному режимі при перевищенні встановленого обмеження швидкості руху транспортних засобів здійснюється фотовідеофіксація події, що має ознаки порушення ПДР.

Виходячи з наведеного, лазерний вимірювач TruCAM ІІ LTI 20/20 відноситься саме до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів. Окрім основного («ручного режиму роботи») даний лазерний вимірювач швидкості також може бути застосований з метою автоматичного режиму фіксації правопорушення.

Правильність реалізації у приладі «TruCAM» зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі «TruCAM», але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.

Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення Правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом «TruCAM».

Як визначено ст.283 КУпАП, у п. 5 оскаржуваної постанови зазначено, що швидкість вимірювалась приладом TruCAM ТС 000624.

На підтвердження факту порушення швидкісного режиму водієм транспортного засобу Mercedes-Benz S550, д.н.з. НОМЕР_1 , відповідачем надано компакт-диск з відеозаписом з лазерного вимірювача швидкості TruCAM ТС 0000624 та нагрудної камери поліцейського, з якого вбачається, що відбулося перевищення максимальної швидкості руху на 25 км/год. о 11:38:06.

Таким чином, покази приладу «TruCam LTI 20/20» були вірно оцінені працівником поліції як доказ, в розумінні ст. 251 КУпАП, вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Щодо розташування дорожнього знаку на ділянці дороги М-08 який позначає населений пункт, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ПДР дорожній знак 5.49 позначає «Початок населеного пункту». Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. Знаки 5.49 і 5.50 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги.

Знак 5.49 позначає не лише найменування населеного пункту, а й його початок. При цьому, місце встановлення такого знаку співпадає з фактичними межами забудови населеного пункту. Відтак, зона дії знаку 5.49. поширюється на ділянку автодороги від місця його установлення до знаку 5.50 «Кінець населеного пункту» (місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах).

Швидкісний режим в населених пунктах, межі яких визначені знаками 5.49. та 5.50., врегульовано п. 12.4 ПДР згідно якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що в оскаржувані постанові відповідач покликався саме на порушення ОСОБА_1 п. 12.4 ПДР.

Суд апеляційної інстанції витребував у Служби відновлення та розвитку інфраструктури Закарпатської області інформацію щодо встановлення факту наявності чи відсутності знаку 5.49 на автомобільній дорозі М-08 «Об`їзд» м. Ужгорода – КПП «Ужгород» км. 12 (населений пункт Ужгород Закарпатської області).

30.10.2026 Служба відновлення та розвитку інфраструктури Закарпатської області подала на адресу суду апеляційної інстанції заяву з доданими до неї документами з якої вбачається, що на зазначеній ділянці автомобільної дороги М-08 «Об`їзд» м. Ужгорода – КПП «Ужгород» км. 12 (населений пункт Ужгород Закарпатської області) знаходиться дорожній знак 5.49, який регулює швидкісний режим в населеному пункті Ужгород в межах не більше 50 км/год.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх, належних та допустимих доказів, які вказують на вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, та про відсутність підстав для визнання протиправною оскаржуваної постанови.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

При обґрунтуванні цієї постанови апеляційним судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно приписів статті 139 КАС України не підлягають відшкодуванню в користь позивача понесені ним судові витрати.

Керуючись статтями 229 ч. 4, 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2026 року у справі № 308/20715/26 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддяС. П. Нос

суддіР. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 16 листопада 2026 року у зв`язку з перебуванням судді Носа С.П. у відпустці.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua