Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №380/7083/26
Суддя: Шевчук Світлана Михайлівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7083/26 пров. № А/857/55007/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Боршовського Т. І.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року у справі № 380/?7083/?26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов`язання вчинити дії, скасування рішення,
місце ухвалення судового рішенням. Львів
розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїКрутько О.В.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), в якому просила визнати протиправним та скасувати повідомлення № 51329?53350429 про відмову в наданні базової соціальної допомоги, зобов`язати відповідача здійснити призначення та виплату базової соціальної допомоги на підставі складеної заяви, а також скасувати рішення від 17.10.2025 № 268/?8/?0?300?25.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року у справі № 380/?7083/?26 вирішено: «Адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 51329?53350429?2025?5 від 15.08.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні базової соціальної допомоги. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.08.2025 про намір отримати базову соціальну допомогу та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Судові витрати стягненню не підлягають.»
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року у справі № 380/?7083/?26 та прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповністю з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права.
В доводах апеляційної скарги вказує, що 14.08.2025 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про намір отримати базову соціальну допомогу, яка опрацьована за принципом екстериторіальності в порядку єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів, а рішення про відмову у призначенні допомоги прийняте ГУ ПФУ у Львівській області з тих підстав, що особи із звернення про намір не відповідають вимогам пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2025 № 371 та підпункту 1 пункту 5 затвердженого нею Порядку.
На заяву позивача від 08.09.2025 про роз`яснення причин відмови відповідач листом від 23.09.2025 № 20190?21389/?О?52/?8?1300?25 надав, як зазначає скаржник, вмотивовану і повну відповідь.
На переконання скаржника, відповідно до підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2025 № 371 з 01 липня 2025 року звертатися щодо наміру отримати базову соціальну допомогу могли лише отримувачі державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, допомоги на дітей одиноким матерям, допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях, тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме.
Під час подання заяви про намір відомості про заявника звіряються з державними реєстрами, і за даними Єдиної інформаційної системи соціальної сфери позивач на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області як одержувач державних соціальних допомог не перебуває. Оскільки позивач не є отримувачем жодного з указаних видів допомоги, підстав для призначення їй базової соціальної допомоги немає.
Також в апеляційній скарзі зазначено, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування відповідачем обмежень, встановлених підзаконними актами, всупереч прямій дії закону, є протиправним та призвело до порушення права позивача на належний рівень пенсійного забезпечення.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до апеляційного розгляду, відповідач - через електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС).
Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлена засобами поштового зв`язку, про що матеріали справи містять відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративним актом, яким вирішено питання про права позивача, є рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 51329?53350429?2025?5 від 15.08.2025, а не повідомлення про відмову, а тому оцінці підлягає саме це рішення.
Суд дійшов висновку, що рішення не містить мотивувальної частини, яка відповідала б вимогам частини третьої статті 8 та статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру»: у ньому не зазначено осіб, яких відповідач вважав членами сім`ї позивача, не вказано, якій саме з вимог пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 371 не відповідає позивач, відсутні посилання на фактичні обставини, документи та відомості державних реєстрів, на яких ґрунтується висновок відповідача.
Пояснення, надані відповідачем після прийняття рішення у відповіді на звернення та у відзиві на позов, суд першої інстанції визнав такими, що не можуть компенсувати відсутність мотивування рішення, а доводи відповідача про те, що позивач не є отримувачем визначених видів державної допомоги та про наявність у зверненні осіб без сплати єдиного внеску, - такими, що не підтверджені належними доказами, оскільки відповідач не подав відомостей Єдиної інформаційної системи соціальної сфери та інших державних реєстрів. Водночас суд зазначив, що не надає оцінки довідкам органу соціального захисту населення та ГУ ПФУ у Львівській області з точки зору підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 371 і критеріїв пункту 5 затвердженого нею Порядку, оскільки такі обставини підлягають встановленню відповідачем.
З огляду на те, що спірне рішення не містить встановлених відповідачем обставин, суд першої інстанції визнав передчасною вимогу про зобов`язання призначити та виплатити допомогу і обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.08.2025.
У задоволенні вимоги про скасування «рішення від 17.10.2025 № 268/?8/?0?300?25» суд відмовив, оскільки такого рішення відповідач не приймав, а лист від 31.10.2025 № 25034?26818/?О?52/?8?1300/?25 є відповіддю на звернення громадянина та не породжує для позивача правових наслідків.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, її місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
14 серпня 2025 року позивач подала до органу Пенсійного фонду України заяву про намір отримати базову соціальну допомогу за формою додатку 1 до Порядку реалізації експериментального проекту щодо надання базової соціальної допомоги, в якій просила розглянути право на призначення базової соціальної допомоги відповідно до цього Порядку, зазначила свої анкетні дані, реквізити паспорта громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків та спосіб отримання допомоги - номер поточного рахунку в банку. Розділ заяви «Дані про осіб, які входять до складу сім`ї» не заповнений, жодної особи, крім самої заявниці, у заяві не зазначено. Заява датована 14 серпня 2025 року та підписана позивачем (а.с.63).
Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області № 51329?53350429?2025?5 від 15.08.2025 (номер електронної особової справи 51329?53350429, дата звернення - 14.08.2025) встановлено, що позивач не має права на базову соціальну допомогу, тому що « 78 особи із звернення про намір не відповідають вимогам п. 3 Постанови №371; особи із звернення про намір не відповідають вимогам пп.1 п. 5 Порядку №371» (а.с.24). Інших обставин, документів, відомостей державних реєстрів чи їх оцінки рішення не містить, а зміст числового позначення « 78» у ньому не розкрито.
Про прийняте рішення позивача повідомлено повідомленням (номер електронної особової справи 51329?53350429), в якому зазначено, що допомогу не призначено, з наведенням тих самих підстав. Повідомлення підписане начальником Т. Квик, дата його складення не зазначена (а.с.3).
16 жовтня 2025 року позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України у м. Мостиська зі скаргою (зареєстрована 17.10.2025 за вх. № 26818/?О?1300?25), у якій оскаржувала поведінку працівників сервісного центру Пенсійного фонду України та органу соціального захисту населення під час її звернення 13.08.2025 щодо оформлення документів для призначення базової соціальної допомоги, вважаючи, що їй створювались перешкоди у складанні документів, із посиланням на статті 27, 28 Кримінального кодексу України. У скарзі позивач, зокрема, зазначила, що для отримання базової соціальної допомоги у розмірі 4500 грн для неї та дитини потрібно було подати заяву у сервісному центрі Пенсійного фонду України або онлайн через портал «Дія» (а.с.59?60).
Листом від 31.10.2025 № 25034?26818/?О?52/?8?1300/?25 Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області повідомило позивача, що за даними Єдиної інформаційної системи соціальної сфери вона на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області як одержувач державних соціальних допомог не перебуває. 14.08.2025 нею подано заяву про намір отримати базову соціальну допомогу, за результатами розгляду якої їй відмовлено у призначенні допомоги у зв`язку з тим, що жоден з учасників звернення не є отримувачем державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, допомоги на дітей одиноким матерям, допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях, тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, а також у зверненні є особи без сплати єдиного внеску за три місяці періоду, за який враховується дохід, які не належать до осіб, що мають підстави для призначення допомоги без сплати єдиного внеску. У частині скарги на організацію прийому громадян відповідач повідомив про звернення уваги працівників відділу обслуговування громадян № 12 (сервісного центру) на необхідність тактовного і уважного обслуговування громадян, а також роз`яснив порядок оскарження відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про звернення громадян» (а.с.61?62).
Згідно з довідкою управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації від 20.10.2022 № 1817 позивач жодних видів допомог та компенсацій не отримує.
Довідками управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації від 18.03.2026 № 65 та № 62 підтверджено, що позивачу відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» призначалася допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 03.04.2013 до 07.03.2015, а також допомога на дітей одиноким матерям на цю ж дитину у період з 01.07.2016 до 31.12.2017.
Відповідно до довідки Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області, підписаної заступником начальника відділу обслуговування громадян № 12 (сервісного центру) Т. Квик (без дати), позивач не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувач пенсії і державної соціальної допомоги жодного виду.
За довідкою Судововишнянської міської ради від 23.08.2022 № 1548/?07?05 у квартирі за місцем проживання позивача зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
До позовної заяви позивач долучила квитанції про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків, а також довідку храму Святої Трійці Православної Церкви України м. Судова Вишня від 24.09.2022 № 09?60.
На виконання вимог суду першої інстанції відповідач супровідним листом від 03.07.2026 подав копію заяви позивача від 16.10.2025 (вх. № 26818/?О?1300?25 від 17.10.2025), відповідь на неї від 31.10.2025 № 25034?26818/?О52/?8?1300/?25 та документи, які слугували підставою для прийняття рішення № 51329?53350429?2025?5 від 15.08.2025 (а.с.58). Документи, подані відповідачем як підстава для прийняття спірного рішення, обмежуються копією заяви позивача про намір від 14.08.2025 та копією її паспорта.
12 березня 2026 року позивач повторно звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про намір отримати базову соціальну допомогу (вх. № 16933/?О?1300?26), в якій до складу сім`ї включила себе та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Листом від 09.04.2026 № 19283?16933/?О?02/?8?1300/?26 ГУ ПФУ у Львівській області надало відповідь на заяву, базову соціальну допомогу позивачу не призначено.
Вважаючи відмову у призначенні базової соціальної допомоги протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Суть спору у цій справі полягає в тому, що позивач, яка 14.08.2025 подала до органу Пенсійного фонду України заяву про намір отримати базову соціальну допомогу, вважає протиправною відмову у її призначенні та просить зобов`язати відповідача призначити і виплатити їй таку допомогу.
Відповідач стверджує, що на дату звернення позивач не належала до кола осіб, які могли бути учасниками експериментального проекту щодо надання базової соціальної допомоги, оскільки не була отримувачем жодного з видів державної допомоги, з якими нормативний акт на той час пов`язував право на звернення.
Рішенням № 51329?53350429?2025?5 від 15.08.2025 відповідач визначив дві підстави відмови: невідповідність осіб із звернення про намір вимогам пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2025 № 371 та невідповідність осіб із звернення про намір вимогам підпункту 1 пункту 5 затвердженого нею Порядку. Саме в межах цих підстав колегія суддів і перевіряє правомірність оскаржуваного рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративним актом, яким вирішено питання про право позивача на базову соціальну допомогу, є рішення № 51329?53350429?2025?5 від 15.08.2025, а повідомлення про відмову лише доводить зміст цього рішення до відома заявника.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України від 17.02.2022 № 2073?IX «Про адміністративну процедуру» (надалі по тексту також - Закон № 2073?IX) адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/?або обов`язків окремої особи (осіб).
Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тому надання оцінки саме рішенню від 15.08.2025 відповідає меті позову, з яким звернулася позивач.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2025 № 371 «Деякі питання реалізації експериментального проекту щодо надання базової соціальної допомоги» (надалі по тексту також - Постанова № 371) затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо надання базової соціальної допомоги (надалі по тексту також - Порядок № 371). Норми Постанови № 371 та Порядку № 371 застосовуються колегією суддів у редакції, чинній на дату звернення позивача (14.08.2025) та прийняття оскаржуваного рішення (15.08.2025), тобто з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2025 № 766.
Пунктом 1 Постанови № 371 погоджено пропозицію Міністерства соціальної політики стосовно реалізації протягом двох років з дня набрання чинності цією постановою експериментального проекту щодо надання базової соціальної допомоги. Згідно з пунктом 2 Порядку № 371 метою експериментального проекту є надання базової соціальної допомоги для забезпечення державною підтримкою сімей з низьким рівнем доходів.
Підпунктом 2 пункту 3 Постанови № 371 установлено, що учасниками експериментального проекту є: «суб`єкти звернення за базовою соціальною допомогою - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту (крім осіб, які перебувають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації, та осіб, які перебувають за кордоном):
- з 1 липня 2025 р. - на дату звернення за призначенням базової соціальної допомоги є отримувачами державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям; допомоги на дітей одиноким матерям; допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях; тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме;
- з 1 жовтня 2025 р. - також особи / сім`ї, не зазначені в абзаці третьому цього підпункту, якщо вони на дату звернення за призначенням базової соціальної допомоги відповідають вимогам та критеріям, визначеним Порядком реалізації експериментального проекту щодо надання базової соціальної допомоги, затвердженим цією постановою».
Отже, коментована норма запроваджувала експериментальний проект поетапно. На першому етапі, з 01.07.2025, суб`єктом звернення за базовою соціальною допомогою могла бути лише особа, яка на дату звернення вже була отримувачем хоча б одного з чотирьох прямо визначених видів державної допомоги.
Особи, які таких видів допомоги не отримували, набували статусу учасників експериментального проекту лише з дати, визначеної абзацом четвертим підпункту 2 пункту 3 Постанови № 371, незалежно від рівня доходів їх сімей. Для цієї справи це означає, що звернення позивача від 14.08.2025 могло бути задоволене лише за умови, що на цю дату вона отримувала один із зазначених видів державної допомоги.
Подальші зміни до підпункту 2 пункту 3 Постанови № 371 на вирішення спору не впливають. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2025 № 986 абзац третій цього підпункту доповнено словами «(за технічної можливості)» після слів «допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях», а постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2025 № 1249 дату, з якої учасниками проекту стають особи, не зазначені в абзаці третьому, змінено з 1 жовтня 2025 р. на 1 листопада 2025 р.
За будь-якою з цих редакцій станом на 14.08.2025 особа, яка не отримувала жодного з чотирьох видів державної допомоги, учасником експериментального проекту не була.
Абзацом першим пункту 4 Порядку № 371 визначено, що базова соціальна допомога призначається на сім`ю та виплачується одному з її членів, який звернувся за її призначенням (далі - уповноважений представник сім`ї) строком на шість місяців з автоматичним продовженням виплати такої допомоги на наступний період, але не більше ніж протягом строку реалізації експериментального проекту.
Сім`єю є особи, які разом проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Права члена сім`ї має одинока особа (абзац третій пункту 4 Порядку № 371).
Склад сім`ї уповноваженого представника сім`ї визначається на дату звернення за призначенням базової соціальної допомоги (останній абзац пункту 4 Порядку № 371).
Згідно з підпунктом 1 пункту 5 Порядку № 371 у зазначеній редакції «Базова соціальна допомога не призначається/?не виплачується, якщо: 1) у складі сім`ї станом на початок періоду, за який враховуються доходи, є працездатні особи віком від 18 до 60 років, які не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи незалежної професійної діяльності, не здобували освіту за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні або не обліковані як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи, крім:».
Далі норма містить перелік осіб, на яких це обмеження не поширюється, зокрема осіб, які сплатили або за них сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Ця норма визначає обставини, за яких допомога не призначається особі, яка є учасником експериментального проекту, тобто застосовується лише після того, як встановлено, що заявник належить до кола суб`єктів звернення, визначених пунктом 3 Постанови № 371.
Вимоги до обґрунтування рішення адміністративного органу встановлені Законом № 2073?IX.
Відповідно до частини третьої статті 8 цього Закону «Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.»
Частиною першою статті 72 Закону № 2073?IX визначено, що адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
За частиною другою цієї статті у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: « 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.»
Відповідно до частини п`ятої статті 72 Закону № 2073?IX відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.
Такі наслідки визначені статтею 87 Закону № 2073?IX. Згідно з частиною першою цієї статті адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.
Частиною другою статті 87 Закону № 2073?IX передбачено, що протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема: прийнятий адміністративним органом, що не мав на це повноважень або використав дискреційні повноваження незаконно; суперечить положенням закону щодо форми та змісту адміністративного акта; порушує норми матеріального права; не відповідає принципам адміністративної процедури.
Водночас частиною третьою статті 87 Закону № 2073?IX встановлено: «Порушення адміністративним органом передбаченої законом адміністративної процедури, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта.»
Отже, Закон № 2073?IX не лише вимагає від адміністративного органу належного мотивування акта, а й визначає, що недоліки процедури, які не вплинули і не могли вплинути на правильність вирішення справи по суті, самі по собі не тягнуть протиправності акта. Тому суд, встановивши недоліки мотивування, зобов`язаний перевірити, чи правильно по суті вирішено питання про право особи, з урахуванням тих підстав, які адміністративний орган поклав в основу свого рішення.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Досліджуючи першу підставу відмови - невідповідність вимогам пункту 3 Постанови № 371, колегія суддів зазначає таке.
Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, позивач звернулася із заявою про намір отримати базову соціальну допомогу 14.08.2025, тобто на першому етапі реалізації експериментального проекту, коли суб`єктами звернення могли бути лише отримувачі державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, допомоги на дітей одиноким матерям, допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях, або тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме.
У заяві про намір від 14.08.2025 позивач жодних інших членів сім`ї не зазначила (а.с.63), тому особою із звернення, щодо якої відповідач мав вирішити питання про належність до учасників експериментального проекту, була сама позивач.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на 14.08.2025 позивач не була отримувачем жодного з указаних видів державної допомоги.
Так, згідно з довідками управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації від 18.03.2026 № 65 та № 62 допомога на дітей одиноким матерям позивачу виплачувалася у період з 01.07.2016 до 31.12.2017, а допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - з 03.04.2013 до 07.03.2015, тобто виплата обох видів допомоги припинилася задовго до звернення позивача.
Довідкою того ж органу від 20.10.2022 № 1817 підтверджено, що позивач жодних видів допомог та компенсацій не отримує.
Згідно з довідкою Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області позивач не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувач пенсії і державної соціальної допомоги жодного виду.
Такі ж відомості з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери наведено і в листі відповідача від 31.10.2025 № 25034?26818/?О?52/?8?1300/?25 (а.с.61?62).
Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про отримання позивачем станом на 14.08.2025 державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, допомоги на дітей одиноким матерям, допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях, чи тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме. Позивач ні у позовній заяві, ні у скарзі від 16.10.2025 (а.с.59?60) не стверджувала, що на дату звернення отримувала будь-яку з цих допомог, і зазначених обставин не спростовувала.
Довідка храму Святої Трійці Православної Церкви України м. Судова Вишня від 24.09.2022 № 09?60, квитанції про сплату єдиного внеску та податків, а також довідка Судововишнянської міської ради від 23.08.2022 № 1548/?07?05 стосуються інших обставин і факту отримання позивачем державної допомоги не підтверджують.
Колегія суддів наголошує, що обов`язок доказування правомірності рішення, покладений на відповідача частиною другою статті 77 КАС України, не виключає врахування судом усіх доказів, наявних у справі, незалежно від того, якою стороною їх подано.
Обставина неотримання позивачем на дату звернення жодного з визначених видів державної допомоги підтверджується сукупністю письмових доказів, що містяться у справі, і жодним доказом не спростована.
Таким чином, у межах розгляду цієї справи встановлено, що станом на 14.08.2025 позивач не належала до кола учасників експериментального проекту, визначеного абзацом третім підпункту 2 пункту 3 Постанови № 371, а дата, з якої учасниками проекту ставали особи, не зазначені в цьому абзаці, на момент її звернення ще не настала.
Відтак перша підстава відмови, покладена відповідачем в основу рішення № 51329?53350429?2025?5 від 15.08.2025, а саме невідповідність особи із звернення про намір вимогам пункту 3 Постанови № 371, знайшла своє підтвердження. Ця підстава є самостійною і достатньою для відмови у призначенні базової соціальної допомоги, оскільки особа, яка не є учасником експериментального проекту, права на таку допомогу за нормами Постанови № 371 та Порядку № 371 не набуває.
Колегія суддів зазначає, що такий висновок ґрунтується саме на тій підставі, яку відповідач зазначив в оскаржуваному рішенні. Пояснення, наведені відповідачем у листі від 31.10.2025 та у відзиві на позов, не є новими підставами відмови, а лише розкривають зміст підстави, вже покладеної в основу рішення від 15.08.2025.
Досліджуючи другу підставу відмови - невідповідність вимогам підпункту 1 пункту 5 Порядку № 371, колегія суддів зазначає, що відповідач не подав до суду жодних відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування чи інших державних реєстрів, які б підтверджували наявність у складі сім`ї позивача працездатних осіб, щодо яких не сплачувався єдиний внесок, у періоді, за який враховуються доходи. Документи, подані відповідачем як підстава для прийняття спірного рішення, обмежуються копією заяви позивача та копією її паспорта (а.с.58). Тому ця підстава відмови відповідачем не доведена.
Разом з тим, оскільки позивач на дату звернення не була учасником експериментального проекту, питання про відповідність складу її сім`ї критеріям пункту 5 Порядку № 371 для вирішення її заяви правового значення не мало, і недоведеність другої підстави не впливає на правильність відмови по суті.
Стосовно ж висновку суду першої інстанції про відсутність у спірному рішенні належного мотивування, то колегія суддів погоджується, що рішення № 51329?53350429?2025?5 від 15.08.2025 вимогам частини третьої статті 8 та частини другої статті 72 Закону № 2073?IX не відповідає.
Рішення обмежується посиланням на пункт 3 Постанови № 371 та підпункт 1 пункту 5 Порядку № 371, не містить фактичних обставин, відомостей державних реєстрів, на яких ґрунтується висновок органу, їх правової оцінки, а числове позначення « 78» у тексті рішення не розкрито. Такий спосіб викладення рішення не забезпечив позивачу можливості правильно зрозуміти причини відмови, що підтверджується змістом її подальших звернень.
Однак указаний недолік не вплинув і не міг вплинути на правильність вирішення справи по суті.
Станом на 14.08.2025 позивач не належала до учасників експериментального проекту, а отже будь-яке належно мотивоване рішення відповідача за її заявою від 14.08.2025 могло бути лише рішенням про відмову у призначенні базової соціальної допомоги. За таких обставин відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 2073?IX недоліки мотивувальної частини рішення не спричиняють його протиправності.
Зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.08.2025, обране судом першої інстанції як спосіб захисту, не відновлює жодного права позивача, оскільки при повторному розгляді відповідач зобов`язаний застосувати законодавство, чинне на дату звернення, за яким позивач права на базову соціальну допомогу не мала. Такий спосіб захисту не є ефективним у розумінні частини другої статті 2 КАС України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Аналогічного висновку щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 2073?IX дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 560/?14905/?24 (адміністративне провадження № К/?990/?25760/?25), в якій зазначив (пункт 75): «За таких обставин сам по собі недолік мотивувальної частини спірного рішення за встановлених у цій справі обставин не може бути достатньою підставою для його скасування, оскільки правильним по суті є висновок відповідача про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивачки.» У пункті 76 цієї постанови Верховний Суд виснував: «Наведений висновок узгоджується з положеннями частини третьої статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073?IX, за змістом яких порушення адміністративної процедури саме по собі не є підставою для визнання адміністративного акта протиправним, якщо таке порушення не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті. У спірних правовідносинах недоліки мотивувальної частини оскаржуваного рішення не змінюють висновку про відсутність у позивачки матеріально-правових підстав для задоволення поданої заяви, а відтак не можуть бути самостійною підставою для його скасування.»
Правовідносини у зазначеній справі є подібними до правовідносин у цій справі, оскільки в обох справах предметом спору є рішення органу Пенсійного фонду України про відмову в задоволенні заяви фізичної особи про призначення соціальної виплати, мотивувальна частина якого не відповідала вимогам Закону № 2073?IX, суди першої інстанції скасовували такі рішення з мотивів неналежного обґрунтування і зобов`язували орган повторно розглянути заяву, тоді як за встановлених обставин заявник матеріального права на виплату не мав. В обох справах застосуванню підлягає частина третя статті 87 Закону № 2073?IX.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про те, що на дату звернення позивач не була отримувачем визначених підпунктом 2 пункту 3 Постанови № 371 видів державної допомоги, а тому підстав для призначення їй базової соціальної допомоги немає, знайшли своє підтвердження з наведених вище мотивів.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції нібито визнав протиправним застосування відповідачем обмежень, встановлених підзаконними актами, всупереч прямій дії закону, що призвело до порушення права позивача на належний рівень пенсійного забезпечення, то такі доводи не відповідають змісту оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції таких висновків не робив, предметом спору пенсійне забезпечення позивача не є, а тому ці доводи колегією суддів відхиляються як такі, що не стосуються цієї справи.
Посилання скаржника на лист від 23.09.2025 № 20190?21389/?О?52/?8?1300?25, яким, за твердженням відповідача, надано вмотивовану відповідь на заяву позивача від 08.09.2025, на висновки колегії суддів не впливає, оскільки обґрунтування адміністративного акта має міститися в самому акті, а висновок про правильність відмови по суті зроблено на підставі інших доказів, наявних у справі.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо інших позовних вимог. Повідомлення № 51329?-53350429 лише інформує позивача про зміст рішення від 15.08.2025 та самостійних правових наслідків не породжує. Рішення від 17.10.2025 № 268/?8/?0?300?25 відповідач не приймав, а лист від 31.10.2025 № 25034?26818/?О?52/?8?1300/?25, складений за результатами розгляду скарги позивача, зареєстрованої 17.10.2025 за № 26818/?О?1300?25, є відповіддю на звернення громадянина, має інформаційний характер і владного волевиявлення відповідача не містить. Вимога про зобов`язання відповідача призначити та виплатити базову соціальну допомогу на підставі заяви від 14.08.2025 задоволенню не підлягає, оскільки на дату звернення позивач права на таку допомогу не мала.
При цьому колегія суддів зауважує, що цим рішенням не вирішується питання про право позивача на базову соціальну допомогу за її зверненнями, поданими після того, як учасниками експериментального проекту стали особи, не зазначені в абзаці третьому підпункту 2 пункту 3 Постанови № 371. Результати розгляду заяви позивача від 12.03.2026 предметом цього спору не є, що правильно зазначив і суд першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції, правильно встановивши, що рішення відповідача не відповідає вимогам статті 72 Закону № 2073?IX щодо мотивування, помилково визнав цей недолік самостійною і достатньою підставою для скасування рішення.
Суд першої інстанції не застосував частину третю статті 87 Закону № 2073?IX та підпункт 2 пункту 3 Постанови № 371, які підлягали застосуванню, і не надав оцінки наявним у справі доказам щодо того, чи отримувала позивач на дату звернення визначені цим підпунктом види державної допомоги, хоча такі докази у справі були. Наслідком цього стало ухвалення рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву, результат розгляду якої за чинним на дату звернення законодавством не міг бути іншим.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині правомірності відмови у призначенні позивачу базової соціальної допомоги знайшли своє підтвердження, а рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України є підставою для його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то підстави для відшкодування або стягнення судових витрат на користь позивача відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року у справі № 380/?7083/?26 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов`язання вчинити дії, скасування рішення відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддяС. М. Шевчук
суддіТ. І. Боршовський
С. П. Нос
Оригінал: reyestr.court.gov.ua