Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №380/9478/21
Суддя: Шевчук Світлана Михайлівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/9478/21 пров. № А/857/54485/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Боршовського Т. І.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року у справі № 380/9478/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити певні дії,
місце ухвалення судового рішенням.Львів
суддя у І інстанціїБрильовський Р.М.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, стягувач, заявник, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі №380/9478/21 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі по тексту також – відповідач, боржник, скаржник, ГУ ПФУ у Львівській області) провести виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, у якій просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.04.2019 по 31.01.2023 в сумі 203028,72 грн.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року у справі №380/9478/21 заяву задоволено. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2021 року у справі №380/9478/21 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 заборгованості по пенсії в сумі 203028,72 грн, з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/9478/21. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права.
В доводах апеляційної скарги вказує, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти вжиття судом нових заходів для реалізації рішення лише у разі неможливості його виконання у встановлені раніше порядок і спосіб, при цьому суд не може змінювати рішення по суті та обраний при його ухваленні спосіб відновлення порушеного права, а зміна зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити виплату на стягнення такої виплати, на думку скаржника, є незаконною. На обґрунтування цієї позиції відповідач посилається на постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-475а14 та постанови Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а, від 12.04.2018 у справі №759/1928/13-а, від 10.07.2018 у справі №755/7078/16-а, від 21.08.2018 у справі №803/3805/15, від 11.02.2020 у справі №826/8279/16, від 27.02.2023 у справі №340/6875/21, від 24.07.2023 у справі №420/6671/18.
Скаржник зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №380/9478/21 набрало законної сили 07.09.2021 і ним виконане в частині перерахунку пенсії, а загальна сума доплати за період з 01.04.2019 по 31.10.2021 становить 203028,72 грн (відкладена заборгованість), яка обліковується в підсистемі «Реєстр судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України та може бути виплачена лише за рахунок коштів Державного бюджету України в межах відповідних бюджетних призначень з огляду на приписи статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статей 22, 23, 116 Бюджетного кодексу України.
Також відповідач вказує, що до 08.06.2026 виплата заборгованості за судовими рішеннями проводилася відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, а з 28.08.2026 це питання врегульоване постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046, якою передбачено пропорційний розподіл виділених бюджетних коштів між усіма одержувачами.
За твердженням скаржника, в порядку календарної черговості позивачу виплачено по 187,35 грн у жовтні, листопаді та грудні 2025 року, 103,00 грн у лютому 2026 року, 101,00 грн у березні 2026 року, по 100,00 грн у квітні та травні 2026 року, 132,00 грн у червні 2026 року, а до додаткових виплатних відомостей вересня 2026 року включено 156,33 грн, тому станом на день подання апеляційної скарги заборгованість становить 201774,34 грн.
На переконання скаржника, абзац другий частини третьої статті 378 КАС України за своїм буквальним змістом стосується невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, тобто відсутності будь-яких дій на його виконання, тоді як у цій справі рішення суду виконується. Невиконання рішення в частині виплати нарахованої доплати через відсутність бюджетних призначень, на думку відповідача, не свідчить про неможливість виконання рішення, а заявником не доведено, що загальний порядок виконання не дав очікуваного результату.
Додатково скаржник наголошує, що кошти у вигляді заборгованості по пенсії не є власністю Головного управління та не знаходяться на його рахунках, а стягнення з рахунків органу Пенсійного фонду України коштів, призначених для іншої мети, може поставити під загрозу функціонування такого органу та завдати шкоди необмеженій кількості осіб. Також відповідач покликається на пункт 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у справі №240/7215/24, у якій, за його твердженням, зроблено висновок про обов`язок розпорядників бюджетних коштів виконувати норму бюджетного закону навіть якщо вона суперечить спеціальному закону.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлявся засобами поштового зв`язку, про що дані автоматизованої системи документообігу суду містять відповідні докази.
У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що з 19 грудня 2024 року частину третю статті 378 КАС України доповнено абзацом другим, яким невиконання суб`єктом владних повноважень протягом двох місяців з дня набрання законної сили судового рішення щодо пенсійних виплат визначено самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого рішення шляхом стягнення з цього суб`єкта відповідних виплат.
Суд першої інстанції встановив, що на виконання рішення від 06.08.2021 у справі №380/9478/21 відповідач провів перерахунок пенсії позивача, однак заборгованість за період з 01.04.2019 по 31.10.2021 у сумі 203028,72 грн позивачу не виплатив, доказів її виплати до матеріалів справи не надано, а рішення суду в цій частині не виконується понад два місяці з дня набрання ним законної сили.
Врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.10.2025 у справі №380/7706/22, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зміни способу виконання судового рішення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої заборгованості.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №380/9478/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково:
визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку з 01.04.2019 та виплаті пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.05.2021 №С/764 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 у відповідності до статей 43, 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести з 01.04.2019 перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі обумовленої довідки у відповідності до вимог статей 43, 63 Закону №2262-ХІІ, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 виходячи з 77% сум грошового забезпечення та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Обумовлене рішення суду набрало законної сили 07.09.2021, що визнається відповідачем в апеляційній скарзі.
На виконання рішення суду ГУ ПФУ у Львівській області 26.10.2021 провело перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (пенсійна справа №ХВ56515), згідно з яким з 01.11.2021 розмір пенсійної виплати становить 15286,23 грн (основний розмір пенсії – 77% грошового забезпечення, вислуга років 29). Підставою перерахунку зазначено рішення суду від 06.08.2021 у справі №380/9478/21.
Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою №ХВ56515 (за дорученням №Д ХВ56515/5), складеним ГУ ПФУ у Львівській області 26.10.2021, за період з квітня 2019 року по жовтень 2021 року позивачу належало до виплати щомісяця 11971,32 грн (квітень – листопад 2019 року), 12208,49 грн (грудень 2019 року) та 15286,23 грн (з січня 2020 року по жовтень 2021 року), фактично виплачено 6729,61 грн, 7981,05 грн та 9255,50 грн у відповідні місяці, а загальна сума доплати пенсії становить 203028,72 грн (двісті три тисячі двадцять вісім гривень 72 копійки).
Листом від 27.10.2021 №1300-5308-8/96342 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило ОСОБА_1 , що рішення суду від 06.08.2021 у справі №380/9478/21 виконано та проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 із врахуванням відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення, з 01.11.2021 розмір пенсійної виплати становить 15286,23 грн, а доплата пенсії на виконання судового рішення за період з 01.04.2019 по 31.10.2021 становить 203028,72 грн, виплата якої буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
12.08.2026 представник позивача – адвокат Свищо С.М., який діє на підставі ордера серії ВС №1488506 від 12.08.2026, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду від 06.08.2021 у справі №380/9478/21, у якій просив стягнути з ГУ ПФУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.04.2019 по 31.01.2023 в сумі 203028,72 грн.
До заяви долучено лист ГУ ПФУ у Львівській області від 27.10.2021 №1300-5308-8/96342, перерахунок пенсії та розрахунок на доплату пенсії від 26.10.2021, а також фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 12.08.2026 про направлення ГУ ПФУ у Львівській області рекомендованого листа.
Заперечень щодо заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення від ГУ ПФУ у Львівській області до суду першої інстанції не надійшло, доказів виплати позивачу нарахованої на виконання рішення суду заборгованості суду першої інстанції не надано.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 заяву задоволено та змінено спосіб і порядок виконання рішення суду шляхом стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 заборгованості по пенсії в сумі 203028,72 грн, з урахуванням виплачених сум.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Оскільки заява про зміну способу виконання судового рішення подана 12.08.2026, а оскаржувана ухвала постановлена 22.09.2026, до спірних процесуальних правовідносин підлягає застосуванню стаття 378 КАС України в редакції Закону України від 21.11.2024 №4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (надалі по тексту також Закон №4094-IX), який набрав чинності 19.12.2024.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визначено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції редакція статті 378 КАС України після внесення до неї змін Законом №4094-IX не змінювалася.
Частиною першою статті 378 КАС України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з частиною третьою статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з 19.12.2024 частина третя статті 378 КАС України передбачає дві самостійні підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення: загальну, яка пов`язана з наявністю обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та спеціальну, яка стосується виключно судових рішень щодо пенсійних та інших соціальних виплат. Для застосування спеціальної підстави, визначеної абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України, суду необхідно встановити:
1) що судове рішення стосується обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання чи одержання пенсійних або інших визначених цією нормою соціальних виплат;
2) що таке рішення набрало законної сили;
3) що суб`єкт владних повноважень не виконав його протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили. Доведення стягувачем обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, у такому разі законом не вимагається, оскільки законодавець визнав сам факт невиконання рішення упродовж двох місяців достатньою підставою для зміни способу його виконання.
При цьому зміна способу виконання судового рішення шляхом стягнення з суб`єкта владних повноважень відповідних виплат не є зміною рішення по суті, якщо предметом стягнення є сума, яка вже нарахована самим боржником на виконання такого рішення, оскільки в такому разі новий обов`язок для боржника не створюється, а невиконане грошове зобов`язання лише набуває форми примусового стягнення.
Порядок виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, визначений Законом України від 05.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (надалі по тексту також Закон №4901-VI).
Частиною першою статті 3 Закону №4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону №4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (надалі по тексту також Порядок №845), визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі по тексту також Закон №2262-ХІІ) виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №380/9478/21, яким відповідача зобов`язано провести з 01.04.2019 перерахунок пенсії позивача та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум, набрало законної сили 07.09.2021. Таке рішення за своїм предметом стосується перерахунку та здійснення пенсійних виплат, тобто належить до категорії судових рішень, визначених абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання рішення суду відповідач 26.10.2021 провів перерахунок пенсії позивача і самостійно визначив суму доплати пенсії за період з 01.04.2019 по 31.10.2021 у розмірі 203028,72 грн, про що повідомив позивача листом від 27.10.2021 №1300-5308-8/96342, проте зазначену суму позивачу не виплатив, обумовивши її виплату наявністю бюджетних асигнувань.
Отже, рішення суду в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум на момент звернення позивача із заявою (12.08.2026) не було виконано майже п`ять років з дня набрання ним законної сили, що значно перевищує двомісячний строк, визначений абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України.
З урахуванням обумовленого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність самостійної підстави для зміни способу і порядку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №380/9478/21 шляхом стягнення з відповідача нарахованої ним самим суми доплати пенсії. Така зміна способу виконання не виходить за межі рішення суду, не створює для відповідача нового грошового зобов`язання та не змінює обраного судом способу захисту, а спрямована виключно на реальне виконання рішення в частині виплати, яка залишається невиконаною.
Аналогічних висновків щодо застосування абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України у подібних правовідносинах (за заявою стягувача про зміну способу виконання рішення суду про перерахунок та виплату пенсії, боржником за яким є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області) дійшов Верховний Суд у постанові від 28.10.2025 у справі №380/7706/22, у пункті 58 якої зазначив: «Ця норма встановлює самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання після двомісячного строку невиконання рішення про пенсійні виплати.».
У пунктах 63-65 цієї постанови Верховний Суд зазначив: «З цього приводу Верховний Суд зазначає, що прийняттям Закону №4094-ІХ Верховна Рада України змінила концепцію статті 378 КАС України, запровадивши самостійну підставу для зміни судом способу виконання судового рішення.»; «Крім того, Верховна Рада України цим законодавчим актом усунула необхідність для позивача звертатися з новим позовом для стягнення вже нарахованих, але невиплачених сум, визнавши це непропорційним і таким, що підриває ефективність судового захисту.»; «Виходячи з мети цих змін, судове втручання у спосіб виконання не є переглядом суті рішення, а становить механізм забезпечення реального і своєчасного виконання судового рішення, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 129-1 Конституції України.».
У пункті 80 обумовленої постанови Верховний Суд виснував: «У свою чергу зміна способу виконання судового рішення не є створенням нового грошового зобов`язання, оскільки сума заборгованості у розмірі 313587,00 грн є чітко визначеною та нарахованою самим відповідачем. Відтак, суди обґрунтовано здійснили заміну невиконаного зобов`язання нарахувати та виплатити грошові кошти на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області цих коштів для забезпечення належної реалізації права позивача.».
Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються неможливості заміни зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити виплату на стягнення такої виплати з посиланням на постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-475а14 та постанови Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а, від 12.04.2018 у справі №759/1928/13-а, від 10.07.2018 у справі №755/7078/16-а, від 21.08.2018 у справі №803/3805/15, від 11.02.2020 у справі №826/8279/16, від 27.02.2023 у справі №340/6875/21, від 24.07.2023 у справі №420/6671/18, колегія суддів зазначає.
Усі наведені скаржником постанови ухвалені до 19.12.2024, тобто до набрання чинності Законом №4094-IX, і містять висновки щодо застосування статті 378 КАС України в попередній редакції, яка не передбачала самостійної підстави для зміни способу виконання судових рішень щодо пенсійних виплат. Позаяк законодавець змінив нормативне регулювання спірного питання, такі висновки не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли після 19.12.2024.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у пункті 82 постанови від 28.10.2025 у справі №380/7706/22, оцінюючи аналогічні доводи Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з посиланням на ті самі постанови: «Однак Верховний Суд вважає посилання відповідача на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду нерелевантними та такими, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки такі висновки стосувалися застосування положень статті 378 КАС України в редакції, чинній до 19 грудня 2024 року.». Постанова Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №340/6875/21 так само ухвалена до набрання чинності Законом №4094-IX, а тому висновки, викладені у ній, з тих самих підстав не є релевантними.
Стосовно ж доводів, які стосуються того, що рішення суду відповідачем виконується, а абзац другий частини третьої статті 378 КАС України стосується лише випадку відсутності будь-яких дій на виконання рішення, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Абзац другий частини третьої статті 378 КАС України пов`язує виникнення підстави для зміни способу виконання з невиконанням судового рішення щодо, зокрема, перерахунку та здійснення пенсійних виплат, і не містить застереження про те, що така підстава відсутня, якщо боржник виконав рішення частково.
Рішення суду у цій справі покладало на відповідача два обов`язки – провести перерахунок пенсії та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Виконання першого з них не звільняє відповідача від обов`язку виконати другий, а невиконання рішення в частині виплати нарахованої доплати є невиконанням судового рішення у розумінні наведеної норми.
Навіть за твердженням самого скаржника, з жовтня 2025 року по вересень 2026 року позивачу виплачено (включено до виплатних відомостей) 1254,38 грн, що становить близько 0,62% від нарахованої суми доплати 203028,72 грн, тоді як упродовж періоду з 07.09.2021 до жовтня 2025 року будь-яких виплат на погашення цієї заборгованості відповідач не проводив і про такі не стверджує. За такого темпу погашення виконання рішення суду в частині виплати фактично відкладається на невизначений строк, що не може вважатися виконанням судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 28.10.2025 у справі №380/7706/22, за обставин, коли перерахунок пенсії на виконання рішення суду відповідачем проведено, а нараховану суму доплати не виплачено, у пункті 74 дійшов висновку, що «у даній ситуації наявний факт частково невиконання відповідачем рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі №380/7706/22, яке набрало законної сили, щодо виплати на користь позивача перерахованої пенсійної виплати, протягом більш ніж двох місяців.», а у пункті 76 відхилив доводи органу Пенсійного фонду щодо неможливості заміни зобов`язання вчинити дії на стягнення коштів, «оскільки такий підхід є застарілим та таким, що не враховує змін, які відбулися у статті 378 КАС України згідно Законом №4094-IX.».
Що стосується доводів скаржника про те, що заявником не доведено, що загальний порядок виконання не дав очікуваного результату, то такі доводи зводяться до необхідності доведення обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення (абзац перший частини третьої статті 378 КАС України), тоді як оскаржувану ухвалу постановлено з підстави, визначеної абзацом другим цієї частини, яка такого доведення не вимагає.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються відсутності бюджетних призначень, виплати заборгованості відповідно до Порядку №821 та постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046, колегія суддів зазначає.
Відсутність або недостатність бюджетного фінансування не належить до обставин, які звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку виконати судове рішення, що набрало законної сили, та не виключає застосування абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України, оскільки ця норма не пов`язує можливість зміни способу виконання рішення з причинами його невиконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії» (заява №59498/00) зазначив, що державний орган не вправі посилатися на брак коштів як на виправдання невиконання судового рішення, а у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04) констатував наявність в Україні структурної проблеми тривалого невиконання рішень національних судів, ухвалених проти держави та її органів.
Як зазначив Верховний Суд у пункті 60 постанови від 28.10.2025 у справі №380/7706/22, Закон №4094-ІХ «був ухвалений як елемент виконання Україною зобов`язань у межах групи справ Іванов (№40450/04)/Бурмич (№46852/13) і Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання судових рішень, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №1218-р.».
Щодо посилань скаржника на Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 (надалі по тексту також Порядок №821), то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 та постановою Верховного Суду від 10.09.2026 у справі №320/51895/25, постанову Кабінету Міністрів України №821 визнано протиправною та нечинною. Саме з цією обставиною, як убачається з апеляційної скарги, пов`язане твердження відповідача про те, що виплата за Порядком №821 проводилась до 08.06.2026.
У пункті 49 постанови від 10.09.2026 у справі №320/51895/25 Верховний Суд зазначив, що «Кабінет Міністрів України всупереч наведеним нормам прийняв постанову №821, якою затвердив Порядок №821, який фактично встановлює правила погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість і обмеження асигнувань, що фактично призводить до відтермінування або часткового виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення.», а у пункті 66 – що «Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями розширювати права Пенсійного фонду України, дозволяючи його органам самостійно визначати черговість, частковість чи пропорційність виконання остаточних судових рішень. Усі питання щодо порядку погашення заборгованості за судовими рішеннями підлягають виключно законодавчому регулюванню, а тому оскаржувана Постанова № 821 прийнята Урядом поза межами його конституційної компетенції.».
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)», яка набрала чинності 28.08.2026, внесено зміни до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 №157, та пунктом 2 установлено, що розподіл видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій на виконання ретроспективних судових рішень, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на 2026 рік, здійснюється пропорційно всім одержувачам пенсій за рішеннями суду, виходячи із виділених на зазначені цілі бюджетних асигнувань, але не більше від належної до виплати суми.
Обумовлена постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, який регулює розподіл бюджетних коштів Пенсійного фонду України між одержувачами, однак не визначає і не може визначати підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення, встановлених процесуальним законом, та не скасовує обов`язку відповідача виконати рішення суду, що набрало законної сили. Позаяк Верховний Суд у постанові від 10.09.2026 у справі №320/51895/25 дійшов висновку, що питання порядку погашення заборгованості за судовими рішеннями підлягають виключно законодавчому регулюванню, застосування відповідачем механізму пропорційного розподілу бюджетних коштів, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України №1046, не може бути підставою для відмови стягувачу у зміні способу виконання судового рішення, право на яку прямо передбачене абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України.
З тих самих мотивів колегія суддів відхиляє посилання скаржника на статті 22, 23, 116 Бюджетного кодексу України та на пункт 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Наведені норми регулюють бюджетний процес, порядок взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків, однак не регулюють підстав для зміни способу виконання судового рішення.
Верховний Суд у пунктах 50, 51 постанови від 10.09.2026 у справі №320/51895/25, оцінюючи аналогічні за змістом положення пункту 25 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», зазначив, що такою нормою «передбачено лише необхідність виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виконання судових рішень.».
Стосовно ж доводів скаржника про те, що кошти у вигляді заборгованості по пенсії не знаходяться на його рахунках, а їх стягнення може поставити під загрозу функціонування органу Пенсійного фонду України, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Зміна способу виконання судового рішення не змінює порядку його примусового виконання, який визначений статтею 3 Закону №4901-VI та пунктом 3 Порядку №845. Відповідно до цих норм рішення суду про стягнення коштів з державного органу виконується органами Казначейства в межах відповідних бюджетних призначень, а в разі відсутності у державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Отже, закон не передбачає довільного списання коштів, призначених для виплати пенсій іншим особам, а доводи скаржника в цій частині ґрунтуються на припущеннях.
Посилання скаржника на статтю 8 Закону №2262-ХІІ, відповідно до якої виплата пенсій особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету, також не спростовує висновків суду першої інстанції, адже визначення джерела фінансування пенсійних виплат не змінює того, що боржником за рішенням суду від 06.08.2021 у справі №380/9478/21 є саме ГУ ПФУ у Львівській області, яке нарахувало, але не виплатило позивачу суму доплати пенсії.
Аналогічна обставина щодо того самого відповідача була предметом оцінки Верховного Суду у справі №380/7706/22, і її наявність не завадила застосуванню абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України.
Щодо посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у справі №240/7215/24, то колегія суддів зазначає, що предметом спору у цій справі були дії Коростенського міськрайонного суду Житомирської області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області і наказ у відповідній частині, тобто правовідносини у ній не є подібними до правовідносин у цій справі, а висновки щодо співвідношення норм закону про державний бюджет та спеціального закону не стосуються застосування статті 378 КАС України і питання зміни способу виконання судового рішення щодо пенсійних виплат.
Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу на таке.
Твердження скаржника про виплату позивачу з жовтня 2025 року по вересень 2026 року коштів на загальну суму 1254,38 грн не підтверджене жодними доказами ні в суді першої інстанції, якому відповідач заперечень на заяву не подавав, ні в суді апеляційної інстанції.
Водночас резолютивна частина оскаржуваної ухвали передбачає стягнення заборгованості по пенсії в сумі 203028,72 грн з урахуванням виплачених сум, що виключає можливість повторного стягнення сум, фактично виплачених позивачу на погашення цієї заборгованості, за умови документального підтвердження таких виплат на стадії виконання. Отже, наведені доводи скаржника не свідчать про незаконність оскаржуваної ухвали.
Разом з цим, у заяві про зміну способу виконання рішення суду представник позивача зазначив період заборгованості з 01.04.2019 по 31.01.2023, однак наявними у справі розрахунком на доплату пенсії від 26.10.2021 та листом відповідача від 27.10.2021 №1300-5308-8/96342 підтверджується, що сума 203028,72 грн нарахована за період з 01.04.2019 по 31.10.2021. Суд першої інстанції у мотивувальній частині ухвали правильно встановив саме цей період, а в резолютивній частині стягнув суму, яка повністю відповідає нарахованій відповідачем доплаті, тому неточність, допущена у заяві, не вплинула на правильність вирішення питання.
Крім того, у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали зазначено, що заява про зміну способу та порядку виконання судового рішення надійшла від « ОСОБА_2 », тоді як з матеріалів справи убачається, що таку заяву від імені ОСОБА_1 подав його представник – адвокат Свищо С.М. Така описка не впливає на зміст і законність вирішеного судом першої інстанції питання та може бути виправлена судом, який постановив ухвалу, в порядку статті 253 КАС України.
Також колегія суддів зауважує, що відповідно до частини другої статті 378 КАС України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника, тоді як оскаржувану ухвалу постановлено в порядку письмового провадження.
Разом з тим, скаржник на порушення цієї норми як на підставу для скасування ухвали не посилається, копію заяви стягувач направив боржнику рекомендованим листом 12.08.2026, а свої заперечення по суті заяви відповідач виклав в апеляційній скарзі, які перевірені судом апеляційної інстанції у повному обсязі.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а згідно з пунктом 3 частини третьої цієї статті розгляд справи за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення лише якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. За таких обставин зазначене порушення не призвело до неправильного вирішення питання і не є підставою для скасування правильної по суті ухвали.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, оскаржувану ухвалу постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в ухвалі, не спростовуються і підстав для її скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року у справі №380/9478/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяС. М. Шевчук
суддіТ. І. Боршовський
С. П. Нос
Оригінал: reyestr.court.gov.ua