Суд: Тернопільський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №604/930/25
Суддя: Костів О. З.
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 604/930/25Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/1241/26Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу №604/930/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2026 року (ухвалене суддею Ромазаном В.В., повний текст, якого складено 27 липня 2026 року) та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2026 року (ухвалене суддею Ромазаном В.В., повний текст, якого складено 12 серпня 2026 року) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі — ТОВ «Укр Кредит Фінанс», позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі — відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 11 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_2 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1407-3021 за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua). Кредитний договір, у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування», укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Позичальнику надано одноразовий ідентифікатор А2099 для підписання кредитного договору №1407-3021 від 11 червня 2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов договору відповідачка отримала кредит у розмірі 12000.00 грн; строк кредитування 365 днів; базовий період 21 день; знижена відсоткова ставка – 1.45% в день; стандартна відсоткова ставка – 1.45% в день. Також, додатковою угодою №1 від 13 червня 2024 року до договору №1407-3021 від 11 червня 2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит в сумі 1200 грн.
Позивач вказує, що кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, шляхом перерахування на банківську картку позичальника, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк».
Через неналежне виконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором, станом на 14 липня 2025 року утворилась загальна сума заборгованості 85209.00 грн, яка складається із наступного: 13200.00 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 70209.00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 1800.00 грн - прострочена заборгованість за видачу кредиту. При цьому, позивач прийняв рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме про часткове списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у сумі 19209.00 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за договором в розмірі 66000.00 грн.
У зв`язку з наведеним, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1407-3021 від 11 червня 2024 року у сумі 66000.00 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 13200.00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 52800.00 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2026 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором №1407-3021 від 11 червня 2024 року в розмірі 61356.00 грн та 2251.86 грн судового збору.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2026 року стягнуто з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 492.80 грн.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іжик А.В., подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що сторона відповідача заперечує сам факт укладення цього договору та отримання кредитних коштів, а щодо розміру процентів наполягає на нікчемності договірної ставки та необхідності застосування облікової ставки НБУ.
Сторона відповідача звертає увагу, що матеріали судової справи не містять жодного доказу, що укладення договору від 27 жовтня 2023 року № 1293-4695 відбувалось в порядку, визначеному чинним законодавством. Зокрема, якщо позивач вважає, що відповідач отримував одноразовий ідентифікатор, використовував його для укладення кредитного договору, всі ці обставини повинні бути доведені належними та допустимими доказами, наприклад інформацією від мобільного оператора про належність номера телефону саме відповідачеві, підтвердження направлення смс-повідомлення на цей номер, докази, що саме відповідач реєструвався в електронній системі «кредиторів». Позивачем також надані не були, як і не повідомлено, як саме проводилась ідентифікація особи, та не надано доказів такої ідентифікації.
Сторона відповідача звертає увагу, що матеріали судової справи не містять жодного доказу, що укладення договору №1407-3021 від 11 червня 2024 року відбувалось в порядку, визначеному чинним законодавством. Зокрема, якщо позивач вважає, що відповідач отримував одноразовий ідентифікатор, використовував його для укладення кредитного договору, всі ці обставини повинні бути доведені належними та допустимими доказами, наприклад інформацією від мобільного оператора про належність номера телефону саме відповідачеві, підтвердження направлення смс-повідомлення на цей номер, докази, що саме відповідач реєструвався в електронній системі. Позивачем також надані не були, як і не повідомлено, як саме проводилась ідентифікація особи, та не надано доказів такої ідентифікації.
Також зазначає, що наданий позивачем лист від АТ КБ «ПриватБанк» не є платіжним дорученням, платіжною вимогою чи меморіальним ордером. Вказаний лист не є первинним бухгалтерським обліковим документом, а тому не може бути належним та допустимим доказом, оскільки із такого листа не можливо достовірно встановити кому та на якій підставі, нібито, було відправлено кредитні кошти.
Наголошує, що всі долучені документи не містять інформації та доказів приналежності платіжної карти « НОМЕР_1 » саме відповідачу, а не іншій особі.
Сума заборгованості за відсотками є непропорційно великою, перевищує 50% суми заборгованості за кредитом, що не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів, засадам справедливості та добросовісності.
Вважає, що так як позивачем не доведено факт підписання та укладення сторонами кредитного договору, то відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2026 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.
25 вересня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в інтересах якого діє Лазарєва М.С., надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивований тим, що відповідач попередньо ознайомився з Договором та Правилами надання споживчих кредитів, Паспортом споживчого кредиту, Інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №1407-3021 від 11 червня 2024 року (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України, які складають єдиний договір в якому визначаються всі його істотні умови. Крім того, на виконання та у відповідності до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор А2099 для підписання кредитного договору №1407-3021 від 11 червня 2024 року.
Вказують, що відповідачем було передано позивачу персональні дані, які містяться в кредитному договорі (паспортні дані, ідентифікаційний код, місце реєстрації), як його належної ідентифікації з метою укладення договору.
Зазначають, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ по рахунку відповідача у тому числі виписки по рахунку (рух коштів по рахунку) є неможливим.
Вказують, що перерахування відповідачу кредитних коштів за кредитним договором відбувалось АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до умов договору №4010 про надання послуг в системі LiqPay, укладеного 02 грудня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Укр Кредит Фінанс», тому наявні в матеріалах справи лист АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay та довідка ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту №1407-3021 від 11 червня 2024 року, підтверджують перерахування грошових коштів відповідачці.
У зв`язку з наведеним, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Звертаючись до суду з відзивом на апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в інтересах якого діє Лазарєва М.С., долучено ряд нових доказів, а саме:
- договір №4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року;
- моніторинг дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі;
- протокол створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису.
Відповідно до частини першої, четвертої та восьмої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Колегія суддів звертає увагу, що при подачі до апеляційного суду нових доказів, сторона позивача не обґрунтувала неможливість їх подання до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що долучені ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до відзиву на апеляційну скаргу нові докази до розгляду не приймаються, оскільки такі отримані судом з порушенням порядку, встановленого законом, тобто є недопустимими.
За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає до задоволення, а на додаткове рішення підлягає до часткового задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Позивачем надано договір про відкриття кредитної лінії №1407-3021, згідно якого між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_2 11 червня 2024 рок укладено електронний договір за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), складають єдиний договір. Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А2099.
Згідно з умовами кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах:
- сума кредиту – 12000.00 грн;
- строк кредитування - 365 днів;
- базовий строк - 21 день;
- знижена % ставка – 1.45 % в день;
- стандартна % ставка – 1.45 % в день.
За умовами договору №1407-3021 від 11 червня 2024 року, зокрема п.2.2, кредитодавець зобов`язується відкрити кредитну лінію для позичальника шляхом надання грошових коштів позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом.
Відповідно до п.4.1 Договору розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту, становить 12000.00 грн. Дата надання/видачі кредиту 11 червня 2024 року (п.4.2 Договору).
Базовий період користування кредитом складає 21 календарний день з дня надання кредиту (п.4.8 Договору).
Строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 10 червня 2024 року. Строк договору є рівним строку кредитування. В частині виконання зобов`язань договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.4.13 Договору).
Відповідно до п.4.10 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповернутої суми Кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1.45% за кожен день користування кредитом.
Згідно з п.4.14 Договору реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 17 957.42.00%.
Орієнтовна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) складає 77310.00 грн та включає в себе: суму кредиту та проценти за користування кредитом (п.4.15 Договору).
Також зі змісту договору вбачається, що такий договір підписаний електронним підписом відповідача, якому було надано одноразовий ідентифікатор А2099, зазначено номер особистого електронного платіжного засобу: НОМЕР_1 .
Крім того, позивачем надано додаткову угоду від 13 червня 2024 року, згідно яких ТОВ «Укр Кредит Фінанс» зобов`язується надати ОСОБА_2 у кредит додаткові грошові кошти у загальному розмірі 1200 грн. Така угода підписана електронним підписом відповідача, якому було надано одноразовий ідентифікатор (А6533).
На підтвердження факту видачі кредиту позивачем надано повідомлення без номера та дати, видане АТ КБ «ПриваБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay, згідно якого 11 червня 2024 року та 13 червня 2024 року оплачено 12000.00 грн та 1200.00 грн, номер договору №1407-3021, номер картки – НОМЕР_1 .
Також надано довідку без номера та дати, видану ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (з відміткою «таємниця фінансової послуги»), згідно якої позичальник здійснив видачу ОСОБА_2 кредитних коштів за договором кредиту №1407-3021 від 11 червня 2024 року, шляхом перерахування коштів за допомогою платіжної системи LiqPay на картковий рахунок НОМЕР_1 в сумі 13200.00 грн.
Як слідує з розрахунку заборгованості без номера та дати, виданого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (з відміткою таємниця фінансової послуги) про стан заборгованості за кредитним договором №1407-3021 від 11 червня 2024 року, заборгованість ОСОБА_2 станом на 14 липня 2025 року становить 85209.00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 13200.00 грн, процентів за користування у розмірі 70209.00 грн, комісії за видачу кредиту в розмірі 1800.00 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання%
- засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання;
- іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Щодо факту укладення кредитного договору
У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що як сам кредитний договір №1407-3021 від 11 червня 2024 року із зазначенням усіх реквізитів відповідача, в тому числі паспортних даних, ідентифікаційного коду, місця реєстрації та проживання, так і додатки до договору про надання кредиту, а також інформація щодо умов кредитування підписані електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
Отже встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не був би укладений, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що укладення кредитного договору №1407-3021 від 11 червня 2024 року у запропонованій формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системі відповідає Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Щодо факту надання кредитних коштів.
У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц від 25 травня 2021 року.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Платіжне доручення або ж платіжна інструкція це розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п.54 ч.1 ст.1 Закону України «Про платіжні послуги», п.п.15 п.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України №163 від 29 липня 2022 року (далі - Інструкція).
Відповідно до п.27 Інструкції, надавач платіжних послуг платника в платіжній інструкції, оформленій ініціатором у паперовій формі:
1) заповнює реквізити «Дата прийняття до виконання» і «Дата виконання» та засвідчує їх власноручним підписом уповноваженого працівника надавача платіжних послуг платника;
2) проставляє відмітку «Вечірня», якщо платіжна інструкція надійшла до виконання після закінчення операційного часу;
3) робить на її зворотному боці напис про причину відмови у виконанні та зазначає дату її повернення (це засвідчується власноручним підписом уповноваженого працівника).
Відповідно до статті 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов`язаний вести облік своїх операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно статті 27 Закону України «Про платіжні послуги», усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п`яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом.
Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації.
Як стверджує позивач, видача кредитних коштів відповідачу підтверджується повідомленням без номера та дати, виданим АТ КБ «ПриватБанк» щодо перерахування таких коштів через LIQPAY на картковий рахунок відповідача, де вказана «маска-картка» (а.с.16).
Суд апеляційної інстанції не бере до уваги вищевказаний документ, оскільки він не є первинним обліковим в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Більше того, вказаний документ не містить відомостей про особу отримувача грошового переказу, призначення платежу. В матеріалах справи відсутня виписка по картковому рахунку, яка б підтверджувала рух коштів та те, що відповідач користувався кредитними коштами на власний розсуд.
Разом з тим, відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі посилається на відсутність первинних документів на підтвердження отримання коштів за кредитним договором №1407-3021 від 11 червня 2024 року, тому просить відмовити у задоволенні позову.
На вищевказані обставини, суд першої інстанції уваги не звернув.
Матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у повідомленні АТ КБ «ПриватБанк» ( НОМЕР_1 ), саме ОСОБА_2 .
Разом з тим, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не надало суду жодних доказів на підтвердження належності зазначеного рахунку саме відповідачу, враховуючи також і те, що з вказаного листа не вбачається, кому саме направлено ці кошти, відсутній ідентифікаційний код отримувача.
З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.
Також надані позивачем довідка про зарахування коштів та розрахунок заборгованості (а.с.18-19) є документами, що створені самим позивачем, а тому інформація, зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів належними та достатніми доказами, що зазначена позивачем заборгованість дійсно має місце та що вона виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору кредиту.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18.
Отже, оцінивши докази у їх сукупності та заперечення відповідача щодо факту отримання грошових коштів, апеляційний суд вважає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеним кредитним договором, факту виплати йому грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Таким чином доводи апеляційної скарги в частині заперечення отримання коштів знайшли своє підтвердження при розгляді даної цивільної справи.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача щодо розміру нарахованої суми заборгованості не підтверджені жодними належними доказами, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_2 , оскільки будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять.
Посилання сторони позивача на те, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою, тому не може надати первинні банківські документи, апеляційний суд не приймає, оскільки у своїй позовній заяві представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просив розглянути справу без виклику сторін, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18.
Більше того, колегія суддів враховує процесуальну поведінку позивача, який є фінансовою установою (первісним кредитором) та в якого, відповідно, повинні зберігатися первинні документи щодо видачі кредитних коштів (меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні інструкції, касові документи) із зазначенням обов`язкових реквізитів платника та отримувача, однак вказані докази стороною позивача не долучено.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким слід відмовити у задоволенні позовної заяви.
Щодо оскарження додаткового рішення суду.
Оскільки судом апеляційної інстанції в задоволенні позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відмовлено у повному обсязі, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2026 року слід скасувати та ухвалити нове, яким провести розподіл судових витрат.
У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що 21 травня 2026 року між адвокатом Іжик А.В. та клієнтом ОСОБА_2 укладено договір про надання професійної правничої допомоги №17, змістом якого визначено, що вартість правничої допомоги за розгляд справи №604/930/25 в суді першої інстанції встановлюється у фіксованому розмірі 8500 грн (а.с.92-94).
02 червня 2026 року представником відповідачки – адвокатом Іжик А.В. подано суду відзив на позов, в якому зазначено, що відповідно відповідачкою понесено витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 8500 грн. Крім того, заявлялося про те, що докази про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, як визначено ч.8 ст.141 ЦПК України.
15 червня 2026 року та 20 липня 2026 року відповідачка оплатила адвокату Іжик А.В. витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9200 грн, що підвтерджується платіжними інструкціями АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 90-91).
29 липня 2026 року адвокатом Іжик А.В. складено детальний опис про виконання договору про надання професійної правничої допомоги №17.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною третьою статті 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Частинами першою, другою, третьою статті 246 ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч.1 ст.182 ЦПК України).
Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Як зазначив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 березня 2020 року у справі №520/8309/18, законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з моменту винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в ухвалах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №750/14822/21, від 24 травня 2023 року у справі №446/2455/21.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частиною першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Аналізуючи вищевикладене, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що у відзиві на позов, стороною відповідача заявлялося про те, що докази про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на суму 8500.00 грн будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, як визначено ч.8 ст.141 ЦПК України.
22 липня 2026 року справа розглянута Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.
Колегія суддів звертає увагу на те, що із заявою про ухвалення додаткового рішення представник відповідачки звернувся до місцевого суду 29 липня 2026 року, тобто поза межами п`ятиденного строку після ухвалення рішенням по суті спору.
Отже, сторона відповідача, знаючи про розгляд даної справи, не подала до місцевого суду до 27 липня 2026 року докази понесення витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, в заяві про ухвалення додаткового рішення, всупереч вимог частини першої статті 246 ЦПК України, не наведено будь-яких поважних причин неможливості подання доказів про такі витрати протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Посилання адвоката Іжика А.В., як на підставу звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення на те, що представник перебував у щорічній відпустці, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в сторони відповідача був обов`язок подати такі докази до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Представнику відповідача достеменно було відомо, що 22 липня 2026 року суд ухвалив рішення по суті спору, оскільки останній брав участь у судовому засіданні, однак останнім не вживалися будь-які заходи для подання доказів про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на суму 8500.00 грн.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув.
Більше того, до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 29 липня 2026 року стороною відповідача долучено докази згідно яких вбачається, що сума гонорару є фіксованою на підставі договору про надання професійної правничої допомоги №17 від 21 травня 2026 року, а отже не залежить від обсягу наданих послуг.
Тобто, фактично між адвокатом Іжиком А.В. та відповідачкою сума послуг з надання правничої допомоги (8500.00 грн) була погоджена та оплачена ще до вирішення справи в суді першої інстанції.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що стороною відповідача не вчинено передбачених цивільно-процесуальним законом дій щодо обґрунтування поважності причин неможливості подати докази розміру понесених витрат до закінчення судових дебатів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що заява представника відповідачки — адвоката Іжика А.В. про ухвалення додаткового рішення підлягає залишенню без розгляду.
Щодо вирішення питання судових витрат за апеляційний розгляд.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно квитанції про сплату 4317-9554-6241-3941 від 09 вересня 2026 року вбачається, що відповідач за апеляційний розгляд даної справи сплатив судовий збір у розмірі 3633.60 грн.
За таких обставин, з позивача слід стягнути на користь відповідачки судовий збір за апеляційний розгляд даної справи у розмірі 3633.60 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2026 року – задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2026 року – скасувати.
Ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривнi 60 копійок.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2026 року – задовольнити частково.
Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2026 року — скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №604/930/25 — залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню не підлягає.
Дата складення повного тексту постанови — 16 листопада 2026 року.
Реквізити учасників:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс»,, адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 офіс 407, ЄДРПОУ 38548598.
Відповідачка: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома
Оригінал: reyestr.court.gov.ua