Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №520/9891/18
Суддя: Громік Р. Д.
Номер провадження: 22-ц/813/6954/26
Справа № 520/9891/18
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Громік Р. Д.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.11.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого – Громіка Р.Д.,
суддів – Драгомерецького М.М., Роїка Д.Я.,
за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04 травня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого Одеської області округу Мельниченко Анни Володимирівни,
ВСТАНОВИВ:
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст скарги на дії приватного виконавця.
До суду надійшла скарга ОСОБА_1 , у якій вона просить суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Мельниченко про відкриття виконавчого провадження №80350523 від 25.02.2026, зобов`язати приватного виконавця Мельниченко зняти арешт з усіх рахунків Чернат, накладених в межах виконавчого провадження та повернути їй кошти безпідставно стягнуті у зв`язку з незаконністю відкриття виконавчого провадження.
Скарга вмотивована тим, що строк на пред`явлення судового наказу №520/9891/18 від 13.08.2018 виданого Київським районним судом м. Одеси сплив, і це не врахував приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження №80350523 від 25.02.2026.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 травня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити скаргу у повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що:
1) суд першої інстанції мав встановити законність підстав для відкриття провадження №80350523, а саме пересвідчитись, що виконавче провадження відкрито за оригіналом судового наказу. Натомість, у матеріалах справи міститься лише копія з завіреною судом копії судового наказу, а справу №520/9891/18 знищено за закінченням терміну зберігання з оригіналом судового наказу;
2) суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що строк пред`явлення виконавчого документа не є пропущеним.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 13 серпня 2018 року Київським районним судом м. Одеси видано судовий наказ №520/9891/18 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь заявника - Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» заборгованість за надання житлово - комунальних послуг у розмірі 12315 гривень 30 копійок та витрат по сплаті судового збору у розмірі 176 гривень 20 копійок.
Вказаний судовий наказ набрав законної сили 23.10.2018, і його було видано 5.11.2018 та пред`явлено до виконання 06.02.2019 (ВП №58303347).
28 червня 2019 року ВП№58303347 було завершено, а судовий наказ повернуто стягувачу, що не оспорюється учасниками справи.
Після цього вказаний судовий наказ неодноразово пред`являвся до виконання.
25 лютого 2026 року приватним виконавцем виконавця виконавчого Одеської області округу Мельниченко відкрито виконавче провадження №80350523 на підставі Судового наказу №520/9891/18 від 05.11.2018 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1
26 лютого 2026 у межах вказаного виконавчого провадження накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях ОСОБА_1 .
Статтею 447-1 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Стаття 129 Конституції України передбачає, що обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі в тому числі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача.
Відповідно до частини п`ятої статті 37 цього Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №186/966/13.
Отже, виданий у 2018 році судовий наказ щодо ОСОБА_1 був повернутий 28 червня 2019 року, тому трирічний строк для повторного пред`явлення цього виконавчого документу мав спливати 28 червня 2022 року, однак у зв`язку з уведенням воєнного стану на території України 26 березня 2022 року перервався, тобто станом на 25 лютого 2026 року не закінчився.
З огляду на зазначене приватний виконавець Мельниченко А.В., повторно відкривши виконавче провадження у лютому 2026 року, діяла відповідно до Закону.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, то колегія суддів зазначає таке.
Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання (частини перша, друга, пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII).
У статті 37 вказаного Закону передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
У постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі №910/18165/13 (провадження № 6-698гс16) зроблено висновок, що «після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується».
З матеріалі справи вбачається, що 28 червня 2019 року Першим Київським ВДВС м. Одеси ГТУЮ Одеської області виконавчий документ судовий наказ №520/2100/18 було повернуто стягувачу на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними), ВП №58303347.
Таким чином, строк пред`явлення судового наказу до виконання перервався і останньою датою пред`явлення судового наказу до виконання було 28 червня 2022 року.
Колегія суддів акцентує увагу, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Враховуючи дані імперативні положення законодавства і те, що воєнний стан триває і до теперішнього часу, приватний виконавець, відкривши виконавче провадження 25 лютого 2025 року, діяв в межах законодавства України.
Таким чином, станом на день звернення до приватного виконання і відкриття виконавчого провадження строки пред`явлення виконавчого документа для виконання не є пропущеними, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що «суд першої інстанції мав встановити законність підстав для відкриття провадження №80350523, а саме пересвідчитись, що виконавче провадження відкрито за оригіналом судового наказу. Натомість, у матеріалах справи міститься лише копія з завіреною судом копії судового наказу, а справу №520/9891/18 знищено за закінченням терміну зберігання з оригіналом судового наказу», то колегія суддів зазначає таке.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Аналогічні положення застосовуються судом апеляційної інстанції і при розгляді апеляційний скарг на ухвали щодо дій/бездіяльності державного/приватного виконавця.
Так, скарга на дії приватного виконавця, яка була подана до суду першої інстанції, у своїх обґрунтуваннях містила виключно положення про те, що приватний виконавець відкрив виконавче провадження після спливу строку пред`явлення виконавчого документа (судового наказу) до виконання.
Таким чином, дані доводи апеляційної скарги є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Скарга на дії приватного виконавця розглянуто по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвала постановлена у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 16 листопада 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
Д.Я. Роїк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua