Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №496/987/22 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №496/987/22

Суддя: Погорєлова С. О.

Номер провадження: 22-ц/813/3109/26

Справа № 496/987/22

Головуючий у першій інстанції Портна О. П.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Абухіна Р.Д.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування наказів, виключення з земельно-шнурової книги запису про поділ земельної присадибної ділянки, про визнання недійсним та скасування рішень, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та виключення запису про право власності з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області про відмову у забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Портної О.П. 27 листопада 2025 року у м. Біляївка Одеської області, –

встановила:

У провадженні Біляївського районного суду Одеської області перебуває вищевказана цивільна справа.

27.11.2025 року від представника позивача до суду була подана заява про забезпечення позову, в якій заявник просила суд: накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 ; накласти арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належить співвласникам ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і та ОСОБА_3 в наступних частках: ОСОБА_2 - 1/3 частина, ОСОБА_1 - 1/3 та 1/6 частини, ОСОБА_3 - 1/6 частина.

Вимоги заяви обґрунтовані тим, що предметом даного спору, окрім іншого, є житловий будинок з надвірними спорудами, співвласниками якого є позивач та відповідач ОСОБА_2 , розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, відповідачем Дачненською сільрадою цьому спільному майну, у склад якого входить спільна літня кухня, цистерна, безпідставно було присвоєно додаткову нову адресу: АДРЕСА_1 , хоча літня кухня, цистерна належить на праві власності не тільки відповідачу ОСОБА_2 , а й позивачу. Згідно технічної документації, наданої адвокатом відповідача ОСОБА_2 , одна й та ж цистерна є окремим майном за адресою АДРЕСА_1 , та спільним майном в 1/3 частині за адресою АДРЕСА_2 . Таким чином, на підставі незаконно зроблених документів, які оспорюються в цій справі, відповідач ОСОБА_2 може розпорядитися й майном належним позивачу. Як відомо з матеріалів справи, ОСОБА_2 вже робить спроби це зробити і через існуючий між сторонами спір проводить дії щодо відчуження цього майна, що підтверджується попереднім договором (з переданням авансу) від 06.07.2022 року, що міститься в матеріалах справи. Заявник вважає, що у разі, якщо відповідач ОСОБА_2 розпорядиться протиправно набутою власністю, це унеможливить виконання рішення у разі його задоволення, в зв`язку з чим постає питання про негайне забезпечення позову належним чином шляхом накладення арешту на спірне майно. Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду у разі його задоволення, а також унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, тому ОСОБА_1 вважала за необхідне звернутися до суду із даною заявою.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27.11.2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову було залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким клопотання про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, враховуючи предмет і підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на житлові будинки, спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, то заява про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Сторони про розгляд справи на 20.10.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені ч. 1 ст. 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.08.2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 12.05.2020 року у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 року у справі №922/2163/17.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 05.08.2019 року у справі № 922/599/19).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недійсним та скасування наказів, виключення з земельно-шнурової книги запису про поділ земельної присадибної ділянки, про визнання недійсним та скасування рішень, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та виключення запису про право власності з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно.

Тобто, позивачем у справі оскаржується правомірність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку, житловий будинок, та частину житлового будинку, що свідчить про немайновий характер спору.

Посилання представника позивача на можливе утруднення або неможливість виконання рішення суду у разі його ухвалення на її користь суд першої інстанції правильно оцінив як такі, що не знайшли належного та допустимого доказового підтвердження. Надані заявником пояснення щодо можливого відчуження відповідачем спірного майна, у тому числі з посиланням на попередній договір від 06.07.2022 року, оспорювання правовстановлюючих документів, поділу земельної ділянки та присвоєння об`єкту нерухомості іншої адреси, самі по собі не свідчать про існування реальної, безпосередньої та підтвердженої доказами загрози невиконання або істотного утруднення виконання можливого рішення суду на момент вирішення питання про забезпечення позову.

Заявником не подано жодних доказів, які б підтверджували вчинення відповідачем активних, конкретних та спрямованих дій, безпосередньо спрямованих на відчуження або обтяження спірного майна саме на час звернення до суду з відповідною заявою, зокрема відомостей про укладення договорів відчуження, подання заяв на державну реєстрацію змін речових прав, наявність рішень або дій державного реєстратора чи інших осіб, які б свідчили про реальність відповідної загрози.

Водночас наведені у заяві доводи щодо правового статусу спірного майна, правомірності набуття відповідачем права власності, а також законності оскаржуваних наказів та рішень є безпосереднім предметом розгляду у даній справі по суті та підлягають оцінці судом першої інстанції під час вирішення спору, тоді як заходи забезпечення позову за своєю правовою природою не можуть підміняти собою попереднє вирішення спірних правовідносин.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доводи представника позивача ґрунтуються переважно на припущеннях щодо можливої поведінки відповідача у майбутньому та не підтверджуються сукупністю об`єктивних, належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність реальних, а не гіпотетичних ризиків утруднення або неможливості виконання судового рішення, що у розумінні ст. ст. 149–150 ЦПК України є обов`язковою передумовою для застосування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника позивача на можливе утруднення або неможливість виконання рішення суду у разі його ухвалення на її користь, оскільки ОСОБА_1 не надано належних доказів, що підтверджують вчинення відповідачем активних, конкретних та спрямованих дій, безпосередньо спрямованих на відчуження або обтяження спірного майна під час розгляду даної позовної заяви.

Відповідно, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , а також на 1/3 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , які належить на праві власності відповідачу.

Щодо вимог заяви про накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , то колегія суддів звертає увагу, що вказаний будинок який належить на праві власності співвласникам ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , при цьому останній не являється учасником даного позовного провадження у розумінні ст. 42 ЦПК України, оскільки не є стороною даної справи, що унеможливлює накладення арешту на 1/6 частину будинку, належну ОСОБА_3 .

Щодо накладення арешту на належні ОСОБА_1 1/3 та 1/6 частини будинку, то колегія суддів вважає його недоцільним, приймаючи до уваги, що саме ОСОБА_1 є ініціатором даного судового провадження та позивачем у справі.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 27.11.2025 року про відмову у забезпеченні позову постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 27 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 16 листопада 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Р.Д. Абухін

О.М. Таварткіладзе

Оригінал: reyestr.court.gov.ua