Постанова від 16 листопада 2026 р. у справі №488/286/26 — Миколаївський апеляційний суд

Суд: Миколаївський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №488/286/26

Суддя: Базовкіна Т. М.

17.11.26

22-ц/812/2236/26

Провадження №22-ц/812/2236/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 листопада 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Царюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу №488/286/26 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на рішення, яке ухвалив Корабельний районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Чернявської Яни Анатоліївни у приміщенні цього суду 23 червня 2026 року, повне судове рішення складено 05 серпня 2026 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі – ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 26 листопада 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачкою за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1476-3340. Відповідно до умов договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 10000 грн., строк кредитування – 365 днів, базовий період – 21 днів, комісія за видачу кредиту - 15,00% від суми кредиту, знижена процентна ставка – 1,00 % в день, стандартна процентна ставка – 1,00% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення Договору та 0,75% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше). Позивач (через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з яким укладено договір №4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) переказав відповідачці кредитні кошти через систему платежів LiqPay на картковий рахунок, вказаний відповідачкою в особистому кабінеті, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі. Відповідачка підтвердила виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, та не скористалася своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі, в разі отримання нею грошових коштів. Відповідачка всупереч умовам кредитного договору, статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України не повернула в повному обсязі кредит, а також не виконала в повному інші свої грошові зобов`язання навіть після спливу строку кредитування, встановленого умовами кредитного договору. Станом на 18 грудня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить 48190 грн, а саме: заборгованість за кредитом – 10000 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 31690 грн, заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України – 5000 грн, заборгованість з комісії – 1500 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить стягнути з відповідачки зазначену заборгованість, а також 2662 грн 40 коп. судового збору.

У відзиві на позовну заяву відповідачка не погодилась з позовними вимогами та просила задовольнити їх частково, стягнувши суму основного боргу за кредитом у розмірі 10000 грн, а в решті позовних вимог, а саме щодо стягнення нарахованих процентів за користування кредитом, процентів річних, комісії та інших нарахувань - відмовити. Вказала, що розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки проведений без урахування норм чинного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Також зазначила, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , який з початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України був мобілізований до Збройних Сил України, проходить військову службу, бере безпосередню участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та має статус учасника бойових дій. Разом із чоловіком виховує двох неповнолітніх дітей, а у зв`язку з проходженням чоловіком військової служби фактично самостійно здійснює їх виховання. Згідно пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вона як дружина військовослужбовця користується передбаченими законом гарантіями, відповідно до яких на неї не можуть нараховуватися проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеня за невиконання зобов`язань перед банками, фінансовими установами та іншими кредиторами, крім кредитів, наданих для придбання майна. На думку відповідачки, з огляду на наведені законодавчі гарантії позивач безпідставно нарахував проценти за користування кредитом, проценти річних та комісію, у зв`язку з чим ці вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач наголошувала, що на даний час має скрутне матеріальне становище, зазначивши, що не має постійного місця роботи та доходів, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, а також самостійно забезпечує утримання двох малолітніх дітей.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 23 червня 2026 року позовні вимоги Товариства задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором №1476-3340 від 26 листопада 2024 року в розмірі 10000 грн та судовий збір в сумі 552 грн 47 коп.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачка користувалася наданими кредитодавцем кредитними коштами та порушила умови кредитного договору, має заборгованість. Оскільки на час розгляду справи вона не надала відомостей, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку, суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за тілом кредиту в розмірі 10000 грн.

Щодо стягнення відсотків та комісії, нарахованих позивачем, суд зазначив, що на момент укладення кредитного договору та станом на час розгляду справи чоловік відповідачки перебуває на військовій службі. Суд врахував, що пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям та членам їх сімей на певний конкретно визначений період виключається нарахування процентів за користування кредитом, цю норму можна вважати такою, що скасовує цивільну відповідальність особи на певний час.

Крім того, в прикінцевих положеннях Закону №1275-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» передбачена така дія норми у часі: військовослужбовцям - з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 як дружина військовослужбовця звільняється під час дії особливого періоду від сплати нарахованих за договором кредитної лінії №1476-3340 від 26 листопада 2024 року процентів за користування кредитом та комісії, що нараховуються банком у зв`язку з наданням, користуванням чи обслуговуванням кредиту, яка за своєю правовою природою є складовою плати за користування кредитними коштами, у зв`язку з цим протягом дії особливого періоду їх нарахування та стягнення з військовослужбовців і членів їхніх сімей суперечить вимогам законодавства та є неправомірним.

Щодо вимоги про стягнення процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 5000 грн, суд зазначив, що згідно наданого розрахунку позивача у зв`язку із неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитним договором №1476-3340 від 26 листопада 2024 року виникла заборгованість, у тому числі за штрафними санкціями, які становлять 5000 грн, та які були нараховані відповідно до статті 625 ЦК України в період дії воєнного стану, що суперечить пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України. Тому суд відмовив у стягненні з відповідача інфляційних збитків та 3% річних за кредитним договором.

В апеляційній скарзі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить рішення суду в частині стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором №1476-3340 від 26 листопада 2025 р. у розмірі 10000 грн та судового збору у розмірі 552 грн 47 коп. скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у ОСОБА_1 як у дружини військовослужбовця, який проходить службу під час дії воєнного стану, права на звільнення від сплати процентів та комісії, оскільки перелік документів наданий відповідачкою не в повному обсязі. Так, відповідно до листа Міністерства оборони України від 04 червня 2025 року №220/9526, наданого Національному банку України, та роз`ясненню Міністерства оборони України пільга щодо ненарахування процентів за користування кредитом має надаватися на підставі наступного переліку документів: військовий квиток або посвідчення офіцера; довідка за формою 5 згідно з додатком 21 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40 (зі змінами); витяг із наказу по особовому складу про призначення на посаду (для підтвердження виду військової служби, на якій перебуває військовослужбовець). Крім того, згідно пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», проценти за користування кредитом не нараховуються наступним військовослужбовцям (їх дружинам/чоловікам): 1) військовослужбовці, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період 2) військовослужбовці, які були призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, 3) інші військовослужбовці, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам/ чоловікам. З наданих відповідачкою документів неможливо встановити вид військової служби, який проходить її чоловік. Так, підтверджено, що він приймав участь в бойових діях у 2022 році, однак відсутнє підтвердження того, що він станом на дату укладення кредитного договору та на період нарахування процентів за вказаним договором перебував на військовій службі.

Позивач наголошує, що відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти визначені у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився із ними. У кредитному договорі №1476-3340 від 26 листопада 2024 року сторонами було погоджено умови щодо розміру процентів, порядку їх нарахування та строку кредитування і ОСОБА_1 погодилась з такими умовами, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором A7029.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка просить залишити її без задоволення як безпідставну, а рішення суду - без змін.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вказаних вимог закону та ціни заявленого у справі позову справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду відповідає таким вимогам закону не повною мірою.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 26 листопада 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1476-3340 продукту «CredsitKasa» ( далі – Договір) (а.с.13-32).

Відповідно до умов Договору ОСОБА_1 відкрито кредитну лінію у розмірі 10000 грн на умовах строковості, зворотності та платності (п. 4.1 Договору).

Для мінімізації загальних витрат за кредитом кредитодавець рекомендує позичальнику здійснити повне погашення кредиту не пізніше останнього дня першого базового періоду строку кредитування (п. 2.3 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору, кредитний договір укладено сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Пунктами 4.1, 4.2 договору визначено, що загальний розмір кредиту становить 10000 грн. Дата надання/видачі – 26 листопада 2024 року.

Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункту 4.1 договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу (пункт 4.6 договору).

У пункті 4.10 договору сторони узгодили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою:

- 1,00% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього Договору. В цей період можливе використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою та/або пільговою процентною ставкою;

- 0,75% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

Комісія за видачу кредиту становить 15,00 % від суми виданого кредиту (пункт 4.11 договору).

Згідно пункту 4.13 договору строк кредитування становить 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту – 25 листопада 2025 року.

Пунктом 8.3 договору узгоджено, що у разі прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитом або комісії за видачу кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту) на строк понад один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом до настання дати повернення кредиту, що встановлена пункту 4.14 цього договору.

Кредитний договір з додатками підписано відповідачкою електронним підписом - одноразовим ідентифікатором «А7029» та в розділі 13 договору «Реквізити сторін» позичальник вказала номер особистого електронного платіжного засобу – НОМЕР_1 .

До укладення кредитного договору відповідачка також ознайомилася та підписала електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «А7029» Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих послуг) продукту «CredsitKasa», затверджені наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» від 31 жовтня 2024 року № 113-П (а.с. 24-33).

Згідно довідки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту № 1476-3340 від 26 листопада 2024 року кредитні кошти в сумі 10000 грн. були перераховані ОСОБА_1 за допомогою платіжної системи EasyPay на номер платіжної карти: НОМЕР_1 (а.с. 35).

Успішне зарахування кредитних коштів в сумі 10000 грн. за реквізитами картки НОМЕР_2 *88 підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» від 26 листопада 2024 року (а.с. 34).

Згідно розрахунку заборгованості позивача (а.с. 36-40) ОСОБА_1 не проводила виплат за Договором.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

В судах першої та апеляційної інстанцій відповідачка не заперечувала укладання з Товариством 26 листопада 2024 року Договору та отримання на виконання цієї угоди кредитних коштів - 10000 грн.

З урахуванням того, що кредитний договір 26 листопада 2024 року укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація позичальника ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі – на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачці не належить, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність факту його укладання та виплату за його умовами коштів.

Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів дійшов висновку про те, що невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом, є підставою для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитом на користь позивача.

Позивач в апеляційній скарзі фактично не наводить доводів щодо помилковості висновку суду в частині стягнення з відповідачки 10000 грн. отриманих кредитних коштів (основного боргу), а тому в цій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.

Натомість суд першої інстанції відмовив у стягненні з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом, комісії та процентів, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо стягнення з відповідачки нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Згідно долученого позивачем до справи розрахунку заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, які нараховані за період з 26 листопада 2024 року по 18 грудня 2025 року, складає 31690 грн.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Щодо нарахування процентів за користування кредитом

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Заперечуючи проти стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, відповідачка зазначила, що має пільги, визначені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», оскільки є дружиною військовослужбовця.

Так, відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» в редакції закону, яка була чинною на час укладання договорів, щодо стягнення заборгованості за якими виник спір (26 листопада 2024 року) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 зробила висновок про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).

В Україні особливий період розпочався з моменту набрання чинності Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває до теперішнього часу (постанова Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18).

Отже, Законом встановлені пільги для таких двох категорій військовослужбовців: які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час дії особливого періоду. Окремою категорією тих, хто має право на подібні пільги, закон визначає дружин (чоловіків) зазначених військовослужбовців.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

На підтвердження своїх заперечень щодо нарахування процентів за користування кредитом ОСОБА_1 в суді першої інстанції долучила фотокопії: свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , відповідно до якого 12 липня 2014 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 ; довідку, видану командиром військової частини НОМЕР_4 28 вересня 2023 року про те, що солдат ОСОБА_2 в період 20 вересня 2022 року – 20 жовтня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Миколаїв, Миколаївська область; копію військового квитка серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 , відповідно до записів у якому (а.с. 76, 83, 84, 122-123).

Так, відповідно до записів у військовому квитку чоловік відповідачки є військовослужбовцем, згідно відміток у розділах 9, 17 він 10 березня 2022 року на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» призваний у Збройні Сили України, тобто проходить військову службу за призивом під час мобілізації та безпосередньо на день укладання Договору – 26 листопада 2024 року, а саме з 23 вересня 2024 року обіймав посаду у військовій частині НОМЕР_4 - головний сержант, командир відділення (дата зарахування до списків в/ч та номер наказу: 23 вересня 2024 року №126-РС).

На день розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 проходить військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується відомостями, зазначеними у військовому квитку.

Отже, на момент укладення кредитного договору та станом на час розгляду справи чоловік відповідача перебуває на військовій службі.

За такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведеними та допустимими доказами відповідачка довела, що як дружина військовослужбовці, який був призваний на військову службу за мобілізацією, має право на пільги, передбачені пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей». Тому відсутні підстави для стягнення з неї нарахованої позивачем заборгованості за процентами за користування кредитом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків суду першої інстанції та обґрунтовані намаганням переоцінити долучені відповідачкою докази, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

Щодо висновку суду про стягнення 1500 грн. заборгованості з комісії.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Таким чином, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожною фінансовою установою індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Тобто спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідачки (зокрема, і в судовому порядку).

За такого, включення до тексту Договору умови про необхідність сплати відповідачкою комісії за надання кредиту у розмірі 1500 грн., а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає.

Отже, вимоги позивача про стягнення комісії є правомірними, що є підставою для їх задоволення. Тому в цій частині колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про те, що комісія, що нараховуються банком у зв`язку з наданням, користуванням чи обслуговуванням кредиту, за своєю правовою природою є складовою плати за користування кредитними коштами, а тому протягом дії особливого періоду їх нарахування та стягнення з військовослужбовців і членів їхніх сімей суперечить вимогам законодавства, є помилковим, оскільки на відміну від процентів за користування кредитом, які є платою за правомірне користування чужими коштами, комісія має іншу правову природу – це плата позичальника за додаткові послуги фінансової установи. Тому ототожнення процентів та комісії є помилковим через їх різну правову природу та законодавче регулювання.

Посилання суду на постанову Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №642/548/21 не є релевантним до справи, яка переглядається, оскільки у названій справі, яку розглянув касаційний суд, предметом розгляду стягнення комісії не було.

Щодо вимоги про стягнення процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 5000 грн, суд зазначає таке.

За змістом ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, відповідно до статей 549-552 ЦК України, що нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

З 17 березня 2022 року набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положеньЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє і до нині.

Відповідно до наданого розрахунку позивача, у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за Договором виникла заборгованість, у тому числі за штрафними санкціями, яка становить 5000 грн. і була нарахована відповідно до статті 625 ЦК України в період дії воєнного стану.

Проте ці штрафні санкції були нараховані кредитодавцем з порушенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних за кредитним договором задоволенню не підлягають, про що правильно виснував суд першої інстанції, і підстав для іншого висновку колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги такого не спростовують.

За такого колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги та відзиву на неї.

З урахуванням викладеного оскаржуване рішення суду про стягнення заборгованості за Договором ухвалено в частині відмови у стягнення 1500 грн. комісії внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, тому є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для зміни рішення в цій частині, а також в частині визначення загального розміру стягнутої заборгованості та стягнення відповідачки заборгованості в загальному розмірі - 11500 грн. та заборгованості за комісією за цим договором в сумі 1500 грн.

Натомість відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, позовні вимоги задоволені частково (на 23,86%), відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судових витрат (судового збору), які поніс позивач, та стягнення судових витрат за розгляд справи апеляційним судом.

За подання позовної заяви ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» сплатило 2662 грн. 40 коп., а за подання апеляційної скарги – 3993 грн. 60 коп., тому має право на стягнення 1588 грн. 12 коп. ((2662,4+3993,6)х23,86%).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 23 червня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ:38548598) 11500 грн. заборгованості за договором № 1476-3340 від 26 листопада 2024 року, з яких: 10000 грн. - заборгованість за кредитом та 1500 грн. комісії, а також 1588 грн. 12 коп.судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Л.М. Царюк

____________________________________

Повна постанова складена 17 листопада 2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua