Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про розірвання шлюбу
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №490/1621/26
Суддя: Крамаренко Т. В.
17.11.26
22-ц/812/2426/26
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/1621/26
Номер провадження: 22-ц/812/2426/26 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 листопада 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів: Муругова В.В., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання - Гриник В.О.,
за участю: позивачки - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 , подану в його інтересах
адвокатом Сидоренко Тетяною Володимирівною
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Саламатіна О.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
в с т а н о в и л а:
27 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 2011 року та мають двох неповнолітніх дітей: сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час спільного проживання, подружжя намагалось створити сім`ю, але це виявилось марним. Останнім часом між ними виникали непорозуміння, через різні погляди на життя, інтереси, несумісність характерів. На даний час шлюбні відносини фактично припинені. Сумісне господарство між подружжям не ведеться, кожен має свій окремий бюджет.
Посилаючись на вказані обставини, позивачка остаточно уточнивши вимоги, просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 04 листопада 2011 року та зареєстрований Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис № 1044 та після розірвання шлюбу залишити їй прізвище - ОСОБА_5 .
13 травня 2026 року адвокат Сидоренко Т.В., діючи в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, в якій просила надати сторонам строк для примирення терміном шість місяців, оскільки подружжя має двох спільних дітей та відповідач зацікавлений у збереженні сім`ї.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2026 року сторонам надано строк для примирення на три місяці та зупинено провадження у справі до його закінчення до 14 серпня 2026 року.
Ухвалою того ж суду від 17 серпня 2026 року провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи на 078 вересня 2026 року о 09 год 45 хв.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04 листопада 2011 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №1044. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки сторони припинили шлюбні відносини, позивачка наполягає на розірванні шлюбу, а вжиті судом заходи щодо надання часу сторонам на примирення результату не дали та подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Сидоренко Т.В., діючи в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також порушення інтересів відповідача та інтересів спільних малолітніх дітей, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач і відповідач є батьками двох малолітніх дітей, які за згодою сторін тимчасово проживають з позивачем. ОСОБА_1 чинить перешкоди відповідачу у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Крім цього, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та у разі направлення її для виконання бойових завдань, неповнолітні діти залишаться без батьківського утримання та піклування.
До того ж, відповідач вважає, що строк наданий судом першої інстанції для примирення сторін не є достатнім, а тому просить надати сторонам ще шість місяців строку для примирення шусть місяців. ОСОБА_2 зацікавлений у збереженні сім`ї та вважає, що відсутні підстави для розірвання шлюбу, оскільки їх сім`я остаточно не розпалась.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Мірошниченко О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Адвокат зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції було надано сторонам термін для примирення, яким відповідач не скористався, доказів щодо вчинення дій, які б свідчили про намір збереження сім`ї чи примирення відповідачем не надано до апеляційної скарги чи до суду першої інстанції, тому судом було чітко встановлено, що примирення сторін є неможливим.
Натомість позиція позивачки щодо небажання перебувати у шлюбі є остаточною та незмінною, а сама по собі незгода одного з подружжя з розірванням шлюбу не може бути підставою для скасування законного судового рішення, якщо фактичні сімейні відносини припинені.
У судове засідання відповідач не з`явився, про місце й час судового розгляду повідомлений належними чином, від його представника - адвоката Сидоренко Т.В. надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та його представника.
Заслухавши суддю - доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 04 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб, про що 04 листопада 2011 року складено відповідний актовий запис №1044, прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінено на « ОСОБА_5 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 04 листопада 2011 року.
Під час подружнього життя сторін народилися діти: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис №186, виданим 16.01.2014 року та Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис №704, виданим 12.05.2016 року.
Позивачка в ході розгляду справи наполягала на задоволенні заявлених нею вимог про розірвання шлюбу.
Відповідач під час розгляду справи заперечував проти розірвання шлюбу, оскільки вважав що підстави для його розірвання відсутні та він зацікавлений у збереженні сім`ї.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2016 року за клопотанням представника відповідача - адвоката Сидоренко Т.В. сторонам по справі було надано строк для примирення терміном три місяці до 14 серпня 2026 року.
Між тим, строк наданий судом для примирення сторін не приніс жодних результатів.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За положеннями ч.ч. 3,4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст.104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 ст.110 СК України).
Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У п.п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дата й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі є подружжям, проте один із них наполягає на розірванні шлюбу.
У позовній заяві позивачка вказувала, під час спільного проживання, подружжя намагалось створити сім`ю, але це виявилось марним. Останнім часом між ними виникали непорозуміння, через різні погляди на життя, інтереси, несумісність характерів. На даний час шлюбні відносини фактично припинені. Сумісне господарство між подружжям не ведеться, кожен має свій окремий бюджет.
Відповідач вважає можливим збереження сім`ї, про те будь-які докази того, що сторони виявили намір примиритись, або дійшли згоди щодо продовження спільного проживання та підтримки сімейних відносин у матеріалах справах відсутні, та відповідачем не надані, навпаки при апеляційному перегляді справи встановлено, що за час розгляду справи взаємини сторін не змінилися і не налагодилися, через що подальше збереження цього шлюбу є неможливим.
Виходячи з норм сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст. 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст. ст. 24, 56 СК України.
Таким чином, відповідач оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість висновку щодо неможливості збереження шлюбу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права та неправильне застосовування норм матеріального, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені відповідачем витрати при зверненні з апеляційною скаргою компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в його інтересах адвокатом Сидоренко Тетяною Володимирівною залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: В.В. Муругов
Н.О. Тищук
Повний текст складено 17 листопада 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua