Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №127/34791/26
Суддя: Стадник І. М.
Справа № 127/34791/26
Провадження № 33/801/1219/2026
Категорія: 156
Головуючий у суді 1-ї інстанції Курбатова І. Л.
Доповідач: Стадник І. М.
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 листопада 2026 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Стадник І.М., розглянувши апеляційну скаргу захисника - адвоката Немцевої Олени Леонідівни, подану в інтересах ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КпАП України,
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
встановив:
Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 130 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 тис. грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Суд першої інстанції визнав встановленим, що ОСОБА_1 30.09.2026 року о 00:57 год. в м. Вінниця, вул. Героїв Нацгвардії, 8, керував електросамокатом марки Vevi, без номерного знаку, в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Drager 7510, результат позитивний 0,60 проміле, чим порушив п. 2.9 (а) ПДР України.
Не погодившись із постановою, ОСОБА_1 через свого захисника - адвоката Немцеву О.Л. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість постанови, просить її скасувати, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, а подію зафіксовано з порушенням встановленого законом порядку.
Доводи апеляційної скарги захисника зводяться до того, що ОСОБА_1 не є водієм в розумінні ПДР України, оскільки електросамокат не є механічним транспортним засобом, потужність двигуна якого становить 350W, тобто 0,35 кВт, а швидкість руху – не більше 25 км/год.
Звертає також увагу на те, що на відеозаписі не зафіксовано факту зупинки ОСОБА_1 який би керував електросамокатом, тобто відсутні докази керування ним.
В судовому засіданні захисник – адвокат Немцева О.Л. вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній, і просила задовольнити.
Апеляційний суд, згідно з вимогами статті 294 КпАП України, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, що досліджувались судом першої інстанції, вважає, що апеляційну слід задовольнити з таких підстав.
Згідно зі статтею 245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями частин 1, 2 статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 251 КпАП України передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суддя місцевого суду обґрунтував свій висновок про доведеність вини ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КпАП України посиланнями на Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» про те, що електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
А тому вважав, що ОСОБА_1 керував електросамокатом, який відповідно до законодавства України визнається транспортним засобом, а ОСОБА_1 — водієм, на якого поширюються вимоги пунктів 2.5, 2.9 Правил дорожнього руху та відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії серії ЕПР1 № 784627 від 30.09.2026 року, ОСОБА_1 30.09.2026 року об 00:57 год. в м. Вінниця, вул. Героїв Нацгвардії, 8, керував електросамокатом марки Vevi, без номерного знаку, в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Drager 7510, результат позитивний 0,60 проміле, чим порушив п. 2.9 (а) ПДР України.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані працівниками поліції за частиною 1 статті 130 КпАП України.
Частиною 1 статті 130 КпАП України передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Посилаючись на Конвенцію про дорожній рух 1968 року, яка ратифікована Українською РСР 25 квітня 1974 року, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 3 Конвенції а) Договірні сторони вживають відповідних заходів з тим, щоб діючі на їх території правила дорожнього руху за своєю суттю відповідали положенням глави ІІ цієї Конвенції. За умов, що ці правила ні в якому відношенні не суперечать згаданим положенням: і) ці правила можуть не включати ті положення, що стосуються випадків, що не мають місця на території даної Договірної сторони; іі) ці правила можуть містити положення, не передбачені в главі ІІ. b) положення даного пункту не зобов`язують Договірні сторони передбачати санкції за будь-яке порушення положень глави ІІ, які б вони включили в свої правила дорожнього руху.
Отже положення Конвенції застосовуються не напряму, а через їх імплементацію в законодавстві Договірних сторін.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» дійсно передбачено обов`язок водія транспортного засобу не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 затверджені Правила дорожнього руху, які відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил (пункт. 1.1).
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що в Правилах окремо визначаються такі терміни як «транспортні засоби» та «механічні транспортні засоби», а розділ 2 Правил передбачає обов`язки і права водіїв саме механічних транспортних засобів.
Так, якщо транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, то механічний транспортний засіб це транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Відтак не всі транспортні засоби є механічними транспортними засобами, а поняття транспортний засіб є значно ширшим, і включає, для прикладу, велосипеди – транспортні засоби, крім крісел колісних, що приводяться в рух мускульною силою людини, яка знаходиться на ньому, а особа, яка керує велосипедом, є не водієм, а велосипедистом.
При цьому апеляційний суд наголошує, що підпункт «а» пункту 2.9 ПДР України розміщений в розділі 2, який має назву «Обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів», а відтак поширюється лише на водіїв механічних транспортних засобів, яким електросамокат «Vevi» не є, так як він обладнаний двигуном потужністю меншим ніж 3 кВт.
Зазначене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КпАП України нібито встановлює відповідальність за керування транспортними засобами без будь-якого розмежування їх за видом чи потужністю двигуна або способом приведення в рух і не обмежує коло таких засобів механічними транспортними засобами.
Положення статті 130 КпАП України, яка передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції перебувають у нерозривному зв`язку із тими положеннями Правил дорожнього руху, які власне передбачають обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичних огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 ПДР України), а також встановлюють заборону керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п.п. «а» п. 2.9 ПДР України).
При цьому в статті поняття «транспортний засіб» вживається саме в розумінні «механічний транспортний засіб», на відміну від того, в якому воно вживається у статтях 121-126, 127-1 - 128-1, частинах першій і другій статті 129, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140, згідно з частиною 12 статті 121 КпАП України, під яким слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
В зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не керував механічним транспортним засобом, на нього не поширюються обов`язки водія, передбачені розділом 2 ПДР України, а відтак він не є суб`єктом адміністративного правопорушення, що передбачене статтею 130 КпАП України.
Відсутність такого елементу складу адміністративного правопорушення, як суб`єкт правопорушення, виключає адміністративну відповідальність, а відтак інші доводи апеляційної скарги не мають значення для висновку за результатом розгляду скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене постанова суду першої інстанції є незаконною і підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України.
Керуючись статтями 247 КпАП України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу захисника - адвоката Немцевої Олени Леонідівни подану в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2026 року скасувати, а справу № 127/34791/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КпАП України закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І.М. Стадник
Оригінал: reyestr.court.gov.ua