Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №127/34184/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №127/34184/26

Суддя: Копаничук С. Г.

Справа № 127/34184/26

Провадження № 22-ц/801/2784/2026

Категорія: 56

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2026 рокуСправа № 127/34184/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л.О., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання: Ходакової М.Г.

позивач: ОСОБА_1

відповідач: військова частина НОМЕР_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення безпідставно набутих (збережених) грошових коштів,

встановив:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення безпідставно набутих (збережених) грошових коштів у сумі 512 170,51 грн. Вказала, що вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та виконувала службові обов`язки бухгалтера розрахункової групи фінансово-економічної служби військової частини. У квітні 2025 року під час здійснення нарахувань грошового забезпечення військовослужбовців за березень 2025 року військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 було помилково нараховано та перераховано грошове забезпечення у загальній сумі 521 467,56 грн замість належних 9 297,05 грн, унаслідок чого виникла переплата в сумі 512 170,51 грн., які остання повернути відмовилась. Наказом від 16.07.2025 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби, а 12.12.2025 року , побоюючись можливого покладення на неї матеріальної відповідальності за наслідки надлишкової виплати, ОСОБА_1 внесла власні грошові кошти у сумі у сумі 512 170,51 грн на рахунок військової частини. 13.12.2025 року було ініційовано проведення службового розслідування, наказом командира Вч №80 від 15.01.2026 року було призначене службове розслідування ,що здійснювалось із 22.01.2026 року по 20.02.2026 року ,за результатами якого вини ОСОБА_1 не встановлено так як причиною неправильного нарахування визначено технічний збій програмного забезпечення. Посилаючись на те, що військова частина НОМЕР_1 без достатньої правової підстави зберігає належні їй грошові кошти, позивачка просить стягнути з останньої на її користь 512 170,51 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2026 року ОСОБА_1 у відкритті провадження відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищевказану ухвалу скасувати, через порушення судом норм матеріального та процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вказала, що предметом судового захисту є виключно майнове право на повернення належних їй грошових коштів, а сам факт того, що відповідачем є військова частина, тобто суб`єкт публічного права, не перетворює правовідносини на публічно-правові, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд застосувавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 та постанову від 02.04.2026 у справі № 380/16223/23 не взяв до уваги, що практика є не релевантною до правовідносин, які склалися у цій справі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи , рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги , колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом військової частини НОМЕР_1 №35 від 26.02.2022 року солдата ОСОБА_3 , яка прибула для проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 з 26.02.2022 року зараховано до списків особового складу частини, призначено на посаду бухгалтер (2 категорії» фінансово-економічної служби , ВОС -900025А, ШПК «старший солдат». (а.с.11)

З витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 №82-РС від 17.06.2024 року вбачається, що молодшого сержанта ОСОБА_3 , начальника рахункової групи фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , надалі іменувати ОСОБА_1 (а.с.12)

З витягу з наказу військової частини №126-РС від 16.07.2025 року вбачається , що сержанта ОСОБА_1 , бухгалтера рахункової групи фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (за сімейними обставинами, у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю , яка є особою з інвалідністю І групи).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив із того, що, незважаючи на формулювання позовних вимог як вимог про стягнення безпідставно набутих (збережених) коштів на підставі статті 1212 ЦК України, спірні правовідносини за своєю суттю виникли у зв`язку з проходженням позивачкою військової служби та виконанням нею службових обов`язків. Помилкове нарахування та виплата грошового забезпечення іншому військовослужбовцю відбулися під час виконання ОСОБА_1 обов`язків бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини, а повернення нею надмірно виплачених коштів було зумовлене побоюванням покладення на неї матеріальної відповідальності. За таких обставин суд вважав, що для вирішення спору необхідно встановити обставини виконання позивачкою службових обов`язків при проходженні служби , правомірність її дій чи бездіяльності, причини виникнення переплати, наявність її вини та правові підстави для притягнення чи не притягнення її до матеріальної відповідальності. При цьому необхідно враховувати,щовійськова служба є різновидом публічної служби, а припинення проходження такої служби на момент звернення до суду не змінює правової природи спірних правовідносин, оскільки обставини, з яких виник спір, мали місце під час її проходження.

Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи, оцінивши докази відповідно до ст. 89 ЦПК, правильно визначив спірні правовідносини і застосував до них норми права і дійшов обгрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що предметом судового захисту є виключно майнове право на повернення належних їй грошових коштів, а сам факт того, що відповідачем є військова частина, тобто суб`єкт публічного права, не перетворює правовідносини на публічно-правові, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до п.17 ч. 1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому відповідно до ч.5 ст. 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Відповідно до п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 05.12.2018 року у справі № 818/1688/16 відступила від власного висновку, викладеного у її постановах від від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 3 жовтня 2018 року у справ і № 755/2258/17 щодо того, що спори за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення збитків/відшкодування шкоди, завданих особою, що перебуває або перебувала на державній/публічній службі, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду визначила, що указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Колегія суддів вважає, що для розмежування судових юрисдикцій є не формулювання позовних вимог чи суб`єктний склад учасників справи, а зміст спірних правовідносин та підстави виникнення спору. У цій справі вимога про повернення коштів безпосередньо пов`язана з проходженням ОСОБА_1 військової служби та виконанням нею обов`язків бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини. Для вирішення спору необхідно з`ясувати причини надмірного нарахування грошового забезпечення, обставини виконання позивачкою службових обов`язків, наявність її вини та правові підстави для притягнення до матеріальної відповідальності. При цьому посилання позивачки на положення статті 1212 ЦК України та майновий характер заявленої вимоги не змінюють правової природи спірних правовідносин. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, відповідно до якої спори щодо відповідальності особи за дії чи бездіяльність, вчинені під час проходження публічної служби, належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть якщо особа на момент звернення до суду вже звільнена зі служби. Отже, припинення ОСОБА_1 військової служби не змінює юрисдикційної належності спору, оскільки обставини, з яких він виник, мали місце під час її проходження. Тому суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Доводи скарги про те, що суд застосувавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 та постанову від 02.04.2026 у справі № 380/16223/23 не взяв до уваги, що практика є не релевантною до правовідносин, які склалися у цій справі не заслуговують на увагу. Так, у зазначених постановах Верховний Суд сформулював правовий підхід щодо визначення юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з проходженням публічної, зокрема військової, служби та мають майнові наслідки, зумовлені виконанням службових обов`язків або реалізацією правового статусу військовослужбовця. При цьому для застосування відповідних правових висновків визначальним є не тотожність фактичних обставин справ чи формулювання позовних вимог, а подібність характеру спірних правовідносин та правового питання, яке підлягає вирішенню. У цій справі, як і у наведених постановах, спір щодо повернення грошових коштів виник безпосередньо у зв`язку з проходженням військової служби. Зокрема, обставини надмірного нарахування грошового забезпечення, внесення позивачкою власних коштів на рахунок військової частини та наявності підстав для їх повернення пов`язані з виконанням нею обов`язків бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини. Отже, відмінність фактичних обставин та процесуального становища сторін у наведених справах не спростовує можливості врахування сформульованих у них правових висновків, оскільки правова природа спірних правовідносин є подібною. Тому посилання суду першої інстанції на зазначену практику Верховного Суду є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для інших висновків.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновку суду про відмову у задоволенні позову не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувана ухвала відповідає дійсним обставинам справи, постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права , вона підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382-384, ЦПК України, суд,

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач С. Г. Копаничук

судді: Л.О. Голота

В.В. Оніщук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua