Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: страхування, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №127/39029/25
Суддя: Сало Т. Б.
Справа № 127/39029/25
Провадження № 22-ц/801/2532/2026
Категорія: 37
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Сало Т. Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 рокуСправа № 127/39029/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 березня 2026 року, ухвалене суддею Романюк Л.Ф., повне рішення складено 30 березня 2026 року, в цивільній справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
встановив:
У грудні 2025 року Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (далі – ТДВ «Експрес Страхування») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства відшкодування у розмірі 45 399,66 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між ТДВ «Експрес Страхування» та ОСОБА_1 було укладено поліс №225052733 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого визначений з 02 грудня 2024 року по 01 грудня 2025 року. Згідно з умовами полісу, забезпеченим транспортним засобом є Mercedes-Benz E 220, д.н.з. НОМЕР_1 .
25 березня 2025 року близько 08:40 у місті Миколаїв на перехресті вулиці Театральна, 33, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та Toyota Avensis, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який застрахований у ПрАТ «СК «Княжа».
Водій Toyota Avensis перебував у нерухомому стані та готувався розпочати рух і в цей момент водій Mercedes-Benz рухався у попутному напрямку. Під час руху у транспортному засобі Mercedes-Benz сталася раптова технічна несправність, а саме - відрив рульової тяги, внаслідок чого автомобіль втратив керованість, різко змінив траєкторію руху вправо та здійснив зіткнення з нерухомим транспортним засобом.
Відповідно до складеного сторонами повідомлення про ДТП (Європротокол) від 25 березня 2025 року, обидва учасники підтвердили факт зіткнення, характер пошкоджень та схему ДТП. У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб Toyota Avensis отримав механічні пошкодження. У розділі 14 «Мої зауваження» водій Mercedes-Benz власноруч зазначив: «Свою вину визнаю». Також ця примітка містить підпис водія ОСОБА_3 ..
25 березня 2025 року ОСОБА_2 подано заяву про страхове відшкодування, в якій він просив виплатити йому компенсацію на його банківський рахунок.
27 березня 2025 року було оглянуто пошкоджений транспортний засіб Toyota Avensis, д.н.з. НОМЕР_2 , вартість ремонту якого становить 92 506,72 грн.
24 квітня 2025 року було складено страховий акт, згідно якого було прийнято рішення про виплату 45 399,66 грн ОСОБА_2 , вказана сума була виплачена 30 квітня 2025 року. ОСОБА_1 було направлено претензію про досудове врегулювання, проте станом на дату подання позовної заяви відповідач борг так і не сплатив.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 березня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТДВ «Експрес Страхування» 45 399,66 грн (сорок п`ять тисяч триста дев`яносто дев`ять гривень 66 копійок) виплаченого страхового відшкодування, 2 422,40 грн судового збору.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Також просить вирішити питання судових витрат.
У скарзі зазначає, що судом неправильно застосовано підпункт «г» підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону №1961-ІV. Висновок суду про наявність передбаченої законом спеціальної підстави регресу не узгоджується зі змістом доказів, наявних у матеріалах справи. Матеріали справи не містять доказів проведення технічного дослідження саме того транспортного засобу, невідповідність технічного стану якого вимогам ПДР покладена в основу заявленої регресної вимоги. Висновок суду про ненадання доказів щодо сплати ним боргу фактично перекладає на нього обов`язок доводити відсутність регресного зобов`язання до того, як судом встановлено наявність усіх юридичних фактів, необхідних для виникнення такого зобов`язання. Стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», на які послався суд першої інстанції, регулюють інші за своєю правовою природою правовідносини. Суд застосував висновки Верховного Суду, які не є релевантними до обставин даної справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 березня 2025 року близько 08:40 у місті Миколаїв, по вул. Театральна, 33, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю: Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який застрахований у ТДВ «Експрес Страхування», та Toyota Avensis, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який застрахований у ПрАТ «СК «Княжа», що підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 25 березня 2025 року (а.с. 23).
Відповідно до повідомлення про подію від потерпілого по полісу ОСЦПВ №ЕР-225052733 від 27 грудня 2024 року, Toyota Avensis, д.н.з. НОМЕР_2 , був припаркований біля тротуару, коли автомобіль Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 різко кинуло вправу сторону. Причиною стала несправність автомобіля, після чого був пошкоджений автомобіль Toyota Avensis д.н.з. НОМЕР_2 , а саме пошкоджене праве крило, бампер і пошкоджені підвіски (а.с. 26-27).
З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого Toyota Avensis, д.н.з. НОМЕР_2 , проведено його огляд, про що складено Акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 27 березня 2026 року (а.с.8).
Згідно розрахунку №4.25.00661 від 18 квітня 2025 року про визначення вартості відновлювального ремонту з врахування коефіцієнту фізичного зносу Toyota Avensis, д.н.з. НОМЕР_2 , ТДВ «Експрес Страхування» було визначено вартість відновлювального ремонту, що складає 45 399,66 грн (а.с.17-19).
24 квітня 2025 року було складено страховий акт №4.25.00661-1, згідно якого було прийнято рішення про виплату 45 399,66 грн ОСОБА_2 (а.с.10).
Відповідно до платіжної інструкції кредитованого переказу коштів №68823173 від 30 квітня 2025 року, ОСОБА_2 було виплачено страхове відшкодування в розмірі 45 399,66 грн (а.с.15).
Між ТДВ «Експрес Страхування» та ОСОБА_1 (власником транспортного засобу марки (моделі) Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 ) було укладено Поліс №225052733 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно умов якого Страховик зобов`язався у разі настання страхового випадку сплатити страхове відшкодування; об`єктом договору страхування є транспортний засіб марки (моделі) Mercedes-Benz Е220, д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 7).
ТДВ «Експрес Страхування», зважаючи на те, що воно виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 45 339 грн, а дорожньо-транспортна пригода за його участі відбулася через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , вимогам Правил дорожнього руху звернулося до останнього із регресним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речову право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використанням, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Відповідно до статті 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Підпунктом «г» підпункту 38.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду , якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика на звернення з регресним позовом до визначеного кола суб`єктів і саме за наявності передбачених цією статтею умов.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що відповідач борг не сплатив, доказів протилежного суду не надано, а відтак дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки висновок суду щодо наявності підстав для пред`явлення страховиком регресної вимоги жодним чином не мотивований.
Встановлено, що 25 березня 2025 року о 08 год. 40 хв. в м. Миколаїв по вул. Театральна, 33, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля Toyota Avensis, д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 ..
Після настання дорожньо-транспортної пригоди водіями було спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол).
Як зазначено у пункті 33.2 Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Оскільки водіями було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, відповідні підрозділи Національної поліції про настання дорожньо-транспортної пригоди не повідомлялися, протокол про адміністративне правопорушення не складався і жоден з водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, які могли бути у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, не притягався.
Тоді як лише постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як вказує ТДВ «Експрес Страхування» в позовній заяві, здійснення зіткнення автомобіля Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , з автомобілем Toyota Avensis, д.н.з. НОМЕР_2 , відбулося внаслідок того, що під час руху автомобіля Mercedes-Benz сталася раптова технічна несправність, а саме – відрив рульової тяги, внаслідок чого цей автомобіль втратив керованість, різко змінив траєкторію руху вправо та здійснив зіткнення з нерухомим транспортним засобом Toyota Avensis.
Разом з тим, у повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду причини, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди, учасниками події не зазначені і не могли бути зазначені, оскільки у переліку обставин ДТП (пункт 12 бланку) немає варіантів, пов`язаних із поломками чи невідповідністю технічного стану транспортного засобу. У вказаному пункті фіксуються виключно маневри (у даному випадку зазначено, що пригода сталася під час зупинки автомобіля Toyota Avensis та під час виїзду автомобіля Mercedes-Benz з місця стоянки).
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі (зважаючи на неповідомлення його про розгляд справи в суді першої інстанції) заперечує той факт, що дорожньо-транспортна пригода мала місце саме через пошкодження або відрив рульової тяги, оскільки ці несправності могли виникнути безпосередньо внаслідок ДТП.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ч. 2 ст. 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Апеляційний суд вважає, що за обставин даної справи єдиним належним доказом, який би підтверджував невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , існуючим вимогам Правил дорожнього руху і що такі невідповідності знаходяться в причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, є висновок експерта.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч. 2 ст. 102 ЦПК України).
ТДВ «Експрес Страхування» не було позбавлено можливості надати висновок експерта, підготовлений на його замовлення, або заявити клопотання про призначення експертизи для підтвердження викладених у позовній заяві обставин, які іншим шляхом у даному випадку встановити неможливо.
Документами, у яких згадується про відрив рульової тяги у транспортному засобі Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , є страховий акт №4.25.00661-1 від 24 квітня 2025 року та Аварійний сертифікат від 23 квітня 2025 року, однак вони самі по собі не доводять, що дорожньо-транспортна пригода виникла внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху, а відтак ці докази не можуть вважатися належними та достовірними.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Апеляційний суд вважає, що у даній справі у справі не встановлені достатні підстави для відшкодування шкоди в порядку регресу, оскільки позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху та наявність причинного зв`язку між цією невідповідністю та наслідками у вигляді дорожньо-транспортної пригоди. А відтак підстав для задоволення позову не має.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
У зв`язку із задоволенням вимог апеляційної скарги, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 3 633,60 грн, підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, в розмірі 15 000 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано:
- ордер на надання правничої допомоги серії АВ №1335784 від 07 вересня 2026 року, відповідно до якого ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 25 серпня 2026 року уповноважив адвоката Федчук С.М. надавати йому правничу допомогу у Вінницькому апеляційному суді;
- договір про надання професійної правничої допомоги від 25 серпня 2026 року, укладений між адвокатом Федчук С.М. та ОСОБА_1 , у пункті 4.1 якого сторони погодили, що гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін та оформляється Додатком до цього договору, який є його невід`ємною частиною;
- Додаток №1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 25 серпня 2026 року, відповідно до якого стала частина гонорару складає 15 000 грн;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №109 про сплату ОСОБА_1 адвокату Федчук С.М. 15 000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У частині шостій вказаної статті зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, зважаючи на відсутність заперечень позивача щодо заявлених відповідачем до стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що з позивача на користь відповідача підлягають стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 гривень.
Керуючись ст. 137, 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 березня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди – відмовити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (ЄДРПОУ 36086124) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок, а також витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
О.С. Панасюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua