Постанова від 16 листопада 2026 р. у справі №240/25553/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №240/25553/25

Суддя: Слободонюк М.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/25553/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

17 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центру прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центру прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Центру прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року адміністративний позов задоволено. Зокрема, визнано протиправними дії Центру прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 01.08.2021 по 15.11.2022 включно грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022.

Зобов`язано Центр прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля провести ОСОБА_1 перерахунок за період з 01.08.2021 по 15.11.2022 включно грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, з одночасною з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідач вказує, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення постанови Кабінету Міністрів України № 104, яка є спеціальним нормативним актом щодо грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів. Зазначає, що посадовий оклад позивача мав визначатися за Єдиною тарифною сіткою відповідно до займаної ним посади, а не за тарифною сіткою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України № 704.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Апеляційний розгляд здійснюється судом в порядку письмового провадження згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу в Центрі прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля з 01.08.2021 по 15.11.2022.

Наказом від 15.11.2022 № 99-ос ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу та направлено в розпорядження Міністерства оборони України для подальшого проходження військової служби.

В серпні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про нараховане та виплачене йому грошове забезпечення з 01.08.2021 по 15.11.2022, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення та застосований при їх обчислені розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідач листом від 11.09.2025 повідомив про те, що грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 01.08.2021 по 15.11.2022 включно із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 - 1762,00 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування складових грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

З 01.03.2018 п.4 Постанови № 704 було викладено у редакції п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто посадовий оклад визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

В той же час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності з 20.05.2023, внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст.2374), та викладено абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Відповідно, у спірний період з 01.08.2021 по 15.11.2022 розрахунковою величиною для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Проте, як встановлено судом, позивачу в зазначений період нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося відповідачем без врахування при його обчисленні розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (2021, 2022 років), тобто із застосуванням неправильної розрахункової величини.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Щодо доводів апелянта про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 № 104, а посадовий оклад позивача повинен визначатися за Єдиною тарифною сіткою, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, установ та організацій, зберігаються всі види грошового забезпечення, гарантії та пільги, передбачені статтями 9 і 9-1 цього Закону, які виплачуються за рахунок коштів, передбачених на утримання відповідних військових формувань. Отже, відрядження військовослужбовця до державного органу не змінює його правового статусу як військовослужбовця та не позбавляє права на отримання грошового забезпечення у порядку, визначеному для військовослужбовців.

Постанова Кабінету Міністрів України № 104 визначає порядок фінансового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, однак не встановлює іншого механізму визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями, ніж той, що передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 704. Тому посилання апелянта на необхідність визначення посадового окладу позивача виключно за Єдиною тарифною сіткою є безпідставним.

З огляду на те, що позивач у спірний період був військовослужбовцем, на нього поширювалися положення постанови Кабінету Міністрів України № 704 щодо визначення складових грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44, то апеляційний суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Згідно з п. 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до п. 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцям, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а тому правомірно задоволені судом першої інстанції.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність встановлення судом обставин справи та застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Центру прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийСлободонюк М.В.

СуддіКузьмишин В.М. Канигіна Т.С.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua