Рішення від 16 листопада 2026 р. у справі №463/6034/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Суд: Личаківський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №463/6034/26

Суддя: Жовнір Г. Б.

Справа № 463/6034/26

Провадження № 2/463/2397/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Жовніра Г.Б.

з участю секретаря судових засідань Патуляк Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

представник позивача звернувся з позовом до суду, просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 71148398 в розмірі 22 580,58 грн та понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивує тим, що 07 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою було укладено електронний договір позики № 71148398, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 29 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,241 % на день та комісії у розмірі 15 % від суми позики, що становить 600,00 грн. Надалі, 17 вересня 2025 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору позики, якою збільшено суму кредиту на 3 000,00 грн, у зв`язку з чим загальний розмір позики становив 7 000,00 грн, а процентну ставку встановлено на рівні 1 % на день. У подальшому сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди, якими змінювався строк кредитування та встановлювалася процентна ставка в розмірі 1 % на день.

23 квітня 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 23/04/26, на підставі якого право вимоги за вказаним договором позики перейшло до позивача.

Згідно з реєстром боржників № 2 від 23 квітня 2026 року за відповідачкою обліковується заборгованість у загальному розмірі 22 580,58 грн, з яких: 6 033,89 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 2 789,43 грн - заборгованість за процентами та 13 757,26 грн - заборгованість за неустойкою (штрафом).

Позивач зазначає, що відповідачка своїх зобов`язань за договором належним чином не виконала, заборгованість не погасила, а тому просить стягнути з неї вказану суму боргу та судові витрати.

Ухвалою від 05.08.2026 постановлено прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Визначити відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Роз`яснити відповідачу право протягом зазначеного строку надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України одночасно з надісланням відзиву до суду копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи, документи, на підтвердження чого додаються до відзиву. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Відповідач вправі пред`явити зустрічний позов у строк визначений для подання відзиву. Визначити позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня його отримання для подання заперечення, копія яких одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи, документи, на підтвердження чого додаються до відповіді на відзив та заперечення відповідно. Роз`яснити учасникам справи, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до Цивільного процесуального кодексу України обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що факту укладення договору позики та отримання кредитних коштів не заперечує, однак не погоджується із заявленим позивачем розміром заборгованості, вважаючи його недоведеним та необґрунтованим. Зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить достатньої інформації для перевірки правильності визначення її остаточного розміру, зокрема щодо порядку нарахування процентів, комісії та інших платежів, а також зарахування здійснених нею платежів у рахунок погашення кредитної заборгованості. Вказує, що протягом дії договору неодноразово здійснювала платежі на погашення кредиту, однак із наданого розрахунку неможливо встановити, яким чином та в якій послідовності такі платежі були розподілені між основною сумою боргу, процентами, комісією та іншими платежами. Також відповідачка звертає увагу на необхідність перевірки правомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування, а також законності включення до складу заборгованості комісій та інших платежів з огляду на умови договору й вимоги законодавства про споживче кредитування. Щодо переходу права вимоги до позивача зазначає, що саме по собі укладення договору факторингу не підтверджує правильності визначення заявленої до стягнення суми заборгованості. На її думку, позивач повинен довести не лише факт переходу до нього права вимоги за договором позики, а й обґрунтованість кожної складової заявленої суми боргу. Крім того, відповідачка вказує, що здійснювала платежі за договором відповідно до своїх фінансових можливостей та не мала наміру ухилятися від виконання взятих на себе зобов`язань. Повідомляє, що на її утриманні перебуває малолітня дитина 2018 року народження, забезпечення потреб якої є першочерговим обов`язком, що впливає на її матеріальне становище. З огляду на викладене відповідачка просить суд критично оцінити надані позивачем докази, перевірити законність переходу права вимоги, правильність нарахування заборгованості та врахувати здійснені нею платежі. У разі встановлення наявності заборгованості просить визначити її фактичний розмір на підставі належних, допустимих і достовірних доказів, а також врахувати її матеріальне становище, наявність на утриманні малолітньої дитини та добросовісну поведінку.

Позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» у відповіді на відзив зазначає, що заперечення відповідача вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки укладення договорів позики в електронній формі відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема, вказує, що 07 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 71148398, який підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджує її волевиявлення та згоду з усіма умовами договору. Позивач наголошує, що електронна форма укладення договорів не суперечить вимогам законодавства, а підписання їх одноразовим ідентифікатором прирівнюється до укладення договору в письмовій формі. Також зазначає, що відповідач була ознайомлена з умовами кредитування, розміром позики, строками користування коштами та порядком нарахування процентів, однак належним чином взятих на себе зобов`язань не виконала. Щодо доводів відповідача про відсутність належних доказів надання кредитних коштів та первинних бухгалтерських документів позивач зазначає, що кошти перераховувалися на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 за допомогою операторів платіжної інфраструктури, а відповідні відомості про транзакції перебувають у первісних кредиторів та банківських установах. При цьому позивач звертає увагу, що сам не є первісним кредитором, не здійснював безпосереднього перерахування коштів та не має доступу до інформації, яка становить банківську таємницю. Крім того, позивач вважає, що відповідач не надала належних і допустимих доказів неперерахування їй коштів, неналежності їй зазначеної банківської картки чи спростування розрахунку заборгованості. Також зазначає, що додаткові розрахунки заборгованості, подані разом із відповіддю на відзив, складені первісними кредиторами та лише деталізують раніше подані розрахунки, не змінюючи заявленого розміру заборгованості. Окремо позивач зазначає, що договори факторингу, на підставі яких до нього перейшло право вимоги за договорами позики, укладені відповідно до вимог чинного законодавства, а відсутність повідомлення відповідача про відступлення права вимоги не звільняє останню від обов`язку виконання грошового зобов`язання. З огляду на викладене позивач вважає доводи відзиву необґрунтованими, наполягає на доведеності факту укладення договорів, отримання відповідачем коштів та наявності заборгованості, у зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 у запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає несправедливим нарахування відсотків та штрафних санкцій з огляду на складний для неї період. У зв`язку з цим просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 07 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 71148398 в електронній формі.

За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Суд враховує, що спірний договір укладено між фінансовою установою та фізичною особою з метою отримання останньою коштів для особистих потреб, а тому до спірних правовідносин також підлягають застосуванню положення Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону споживачем є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон регулює відносини, що виникають між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання споживчих кредитів.

Щодо доводів сторін про укладення договору в електронній формі суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законодавства.

Зокрема, електронний підпис одноразовим ідентифікатором є даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додаються до інших електронних даних особою, що прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні договору.

Отже, законодавство допускає укладення договору про споживчий кредит в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, а такий договір за умови дотримання встановлених законом вимог має юридичну силу письмового правочину.

Як убачається з матеріалів справи, договір позики № 71148398 від 07 вересня 2025 року містить відомості про сторони, суму позики, строк користування коштами, процентну ставку, порядок повернення коштів та інші істотні умови. Договір оформлений в електронному вигляді та підписаний із застосуванням передбаченого сторонами способу електронного підписання.

Згідно з умовами договору позики від 07 вересня 2025 року відповідачці було надано грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн строком на 29 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,241 % на день та комісії у розмірі 15 % від суми позики, що становить 600,00 грн.

Надалі, 17 вересня 2025 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору позики, відповідно до якої суму позики збільшено на 3 000,00 грн, унаслідок чого загальний розмір наданого кредиту становив 7 000,00 грн, а процентну ставку встановлено у розмірі 1 % на день.

Факт перерахування відповідачці зазначених коштів підтверджується довідками ТОВ «Європейська платіжна система» від 04 червня 2026 року № КД-000098327 та № КД-000098399.

Зі змісту вказаних довідок убачається, що платіжною установою підтверджено прийняття до виконання платіжних інструкцій та завершення відповідних платіжних операцій, а саме: 07 вересня 2025 року на суму 4 000,00 грн та 17 вересня 2025 року на суму 3 000,00 грн. Отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1 , а перекази здійснено на електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 .

Вказані документи підписані електронною печаткою платіжної установи, а протоколи створення та перевірки електронних підписів підтверджують цілісність відповідних електронних документів.

Крім того, відповідачка у відзиві на позовну заяву не заперечує факту укладення договору позики, а також отримання кредитних коштів, натомість заперечує виключно щодо розміру заявленої заборгованості та правомірності окремих нарахувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, з урахуванням наданих платіжних документів та визнання відповідачкою відповідної обставини суд доходить висновку, що первісним кредитором належним чином виконано обов`язок щодо надання відповідачці грошових коштів у загальному розмірі 7 000,00 грн.

Щодо доводів відповідачки про недостатню деталізацію розрахунку заборгованості та неврахування здійснених платежів суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76–80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Такі докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачка протягом строку дії договору здійснювала часткові платежі на погашення заборгованості, а саме: 17 вересня 2025 року - 1 530,00 грн, 05 жовтня 2025 року - 287,43 грн, 06 жовтня 2025 року - 1 100,00 грн, 03 листопада 2025 року - 106,80 грн, 23 листопада 2025 року - 724,08 грн та 06 грудня 2025 року - 905,10 грн.

Зазначені платежі відображені у наданому первісним кредитором деталізованому розрахунку заборгованості, в якому наведено рух коштів за договором, нарахування процентів, погашення частини основної суми боргу та залишок заборгованості за кожною складовою.

При цьому суд бере до уваги положення ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якої у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі така сума погашає вимоги кредитора у встановленій законом черговості: у першу чергу – прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу – сума кредиту та проценти за користування кредитом; у третю чергу – неустойка та інші платежі відповідно до договору.

Таким чином, сам по собі факт здійснення відповідачкою часткових платежів не свідчить про відсутність заборгованості, однак такі платежі підлягають обов`язковому врахуванню при визначенні її фактичного розміру.

Згідно з наданим деталізованим розрахунком, за результатами проведених нарахувань та зарахування платежів первісним кредитором визначено залишок основної суми боргу у розмірі 6 033,89 грн, процентів – 2 789,43 грн та пені – 13 757,26 грн.

Водночас суд враховує, що зведена довідка про заборгованість від 27 квітня 2026 року містить відомості про платіж від 06 грудня 2025 року у розмірі 1 146,46 грн, тоді як деталізований щоденний розрахунок відображає фактичний платіж відповідачки у розмірі 905,10 грн та окрему операцію на суму 241,36 грн у графах обліку пені.

За таких обставин зазначена сума 241,36 грн не може розглядатися як самостійний додатковий платіж відповідачки, оскільки у деталізованому розрахунку вона відображена як окрема облікова операція щодо пені.

Разом з тим суд бере до уваги, що за наданим розрахунком первісний кредитор здійснював нарахування процентів за ставкою 1 % на день, а за період після закінчення строку кредитування окремо відображав нарахування пені.

Таким чином, доводи відповідачки про те, що всі здійснені нею платежі взагалі не були враховані кредитором, спростовуються наявними у справі деталізованими розрахунками.

Щодо нарахованих процентів за користування кредитом суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок її сплати за кредитним договором визначаються договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, строку користування кредитом та інших факторів.

Як встановлено судом, початковими умовами договору позики від 07 вересня 2025 року передбачалася процентна ставка 0,241 % на день.

Однак додатковою угодою від 17 вересня 2025 року сторони погодили збільшення суми кредиту до 7 000,00 грн та встановили процентну ставку у розмірі 1 % на день.

Надалі додатковими угодами від 05 жовтня 2025 року, 03 листопада 2025 року, 23 листопада 2025 року та 06 грудня 2025 року сторони змінювали строк кредитування, продовживши його до 58, 78, 90 та 105 днів відповідно.

Таким чином, останньою додатковою угодою строк кредитування було продовжено до 21 грудня 2025 року включно.

Суд враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до передбаченої законом формули, не може перевищувати 1 %.

З наданих матеріалів убачається, що первісним кредитором процентна ставка після укладення додаткової угоди від 17 вересня 2025 року була встановлена на рівні 1 % на день, тобто у межах визначеного законом максимального розміру денної процентної ставки.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що проценти за користування кредитом у заявленому розмірі нараховувалися після закінчення погодженого сторонами строку кредитування.

Навпаки, деталізований розрахунок свідчить, що нарахування процентів за ставкою 1 % на день здійснювалося до 21 грудня 2025 року, а починаючи з 22 грудня 2025 року кредитором відображено нарахування пені в окремій графі.

Отже, доводи відповідачки щодо неправомірного нарахування процентів після закінчення строку кредитування в цій частині не знаходять свого підтвердження.

При цьому суд бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Після цього права кредитора забезпечуються положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У цій справі позивачем заявлено до стягнення проценти, нараховані за період дії договору та погоджених додаткових угод, а не проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитування.

Згідно з деталізованим розрахунком загальна сума нарахованих за період користування кредитом процентів становить 5 882,50 грн, з яких у рахунок їх погашення зараховано 3 093,07 грн, а залишок несплачених процентів становить 2 789,43 грн.

Суд перевірив наведені розрахунки у взаємозв`язку з умовами договору, додатковими угодами та відомостями про здійснені платежі й дійшов висновку, що вимога про стягнення 2 789,43 грн заборгованості за процентами є обґрунтованою.

Щодо основної суми заборгованості суд зазначає, що первісним кредитором відповідачці фактично надано 7 000,00 грн кредитних коштів, а відповідно до деталізованого розрахунку після зарахування здійснених нею платежів залишок основної суми боргу становить 6 033,89 грн.

При цьому позивач не заявляє до стягнення суму, що перевищує розмір фактично наданих кредитних коштів, а розрахунок містить відомості про здійснені відповідачкою платежі та їх зарахування в рахунок погашення заборгованості.

З огляду на встановлені обставини суд вважає доведеним факт наявності у відповідачки непогашеної заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 6 033,89 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 13 757,26 грн суд зазначає таке.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як вбачається з матеріалів справи договір №71148398 укладено відповідачем 07.09.2025, тобто після 24.02.2022, а введений в Україні воєнний стан не припинений та не скасований, а тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 757,26 грн заборгованості за пенею є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо переходу права вимоги до позивача суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, так і право вимоги, яке виникне в майбутньому.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови отримання від клієнта або фактора письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, якщо інше не встановлено законом.

Як убачається з матеріалів справи, 23 квітня 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 23/04/26.

Відповідно до умов зазначеного договору клієнт зобов`язався відступити факторові права вимоги за договорами позики, зазначеними у відповідних реєстрах боржників, а фактор – прийняти такі права вимоги та сплатити їх ціну.

Зокрема, пунктом 1.2 договору факторингу передбачено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі реєстру боржників.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем долучено реєстр боржників № 2 від 23 квітня 2026 року, який підписаний представниками обох сторін та містить відомості про відповідачку ОСОБА_1 , номер договору позики № 71148398 від 07 вересня 2025 року та складові заборгованості.

Зокрема, у вказаному реєстрі зазначено основну суму боргу у розмірі 6 033,89 грн, проценти у розмірі 2 789,43 грн та неустойку у розмірі 13 757,26 грн, а загальний розмір вимоги визначено у сумі 22 580,58 грн.

Отже, відомості щодо відповідачки та її зобов`язання за договором позики індивідуалізовані в реєстрі боржників, що дає можливість встановити конкретну грошову вимогу, яка була предметом відступлення.

Суд також враховує, що договір факторингу № 23/04/26 укладено 23 квітня 2026 року, тобто до введення в дію 30 липня 2026 року Закону України «Про факторинг» № 4466-IX.

Відповідно до перехідних положень цього Закону правовідносини, що виникли на підставі договорів факторингу, укладених до дня введення його в дію, регулюються законодавством, яке діяло до введення в дію цього Закону.

Тому саме по собі набрання чинності новим законодавчим регулюванням факторингу не є підставою для визнання недійсним договору факторингу, укладеного до 30 липня 2026 року.

З огляду на наведене суд вважає, що доводи відповідачки щодо недоведеності переходу права вимоги не спростовують факту укладення договору факторингу та включення її заборгованості до відповідного реєстру боржників.

Разом з тим суд зазначає, що заміна кредитора у зобов`язанні не змінює обсягу прав та обов`язків боржника, а новий кредитор набуває права вимоги лише в тому обсязі, який належав первісному кредиторові на момент переходу відповідного права.

Отже, відступлення права вимоги не може бути підставою для збільшення обсягу відповідальності відповідачки або стягнення платежів, нарахованих з порушенням вимог законодавства про споживче кредитування.

Щодо доводів позивача про відсутність повідомлення відповідачки про відступлення права вимоги суд зазначає, що відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє зобов`язання, однак покладає на нового кредитора ризик несприятливих наслідків, пов`язаних із виконанням боржником зобов`язання первісному кредиторові до отримання відповідного повідомлення.

Відповідачка не надала суду доказів здійснення платежів первісному кредиторові після відступлення права вимоги, які б свідчили про належне виконання нею зобов`язань у відповідній частині.

Таким чином, доводи щодо відсутності повідомлення про відступлення права вимоги самі по собі не є підставою для звільнення відповідачки від виконання основного грошового зобов`язання.

Оцінюючи заперечення відповідачки щодо її матеріального становища та перебування на утриманні малолітньої дитини, суд зазначає, що такі обставини заслуговують на увагу, однак не є передбаченою законом підставою для припинення зобов`язання з повернення отриманих грошових коштів або звільнення від сплати належних за договором процентів.

Водночас суд враховує необхідність дотримання балансу інтересів сторін, принципів справедливості, добросовісності та розумності, а також неприпустимість покладення на споживача надмірного фінансового тягаря, який не відповідає вимогам спеціального законодавства.

Отже, за результатами дослідження матеріалів справи суд доходить висновку, що відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання за договором позики № 71148398 від 07 вересня 2025 року, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за основною сумою кредиту та процентами за користування ним.

При цьому позивачем доведено наявність заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 6 033,89 грн та за процентами у розмірі 2 789,43 грн, що загалом становить 8 823,32 грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за договором позики № 71148398 від 07 вересня 2025 року в розмірі 8 823,32 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 1 040,33 грн (2 662,40 грн* 8 823,32 грн / 22 580,58 грн).

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,-

у х в а л и в:

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Кредитним договором № 71148398 від 07.09.2025 у розмірі 8 823,32 грн (вісім тисяч вісімсот двадцять три гривні тридцять дві копійки), з яких: 6 033,89 грн - заборгованість за основною сумою боргу та 2 789,43 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1 040,33 грн (одну тисячу сорок гривень тридцять три копійки) судових витрат.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 17.11.2026.

Повне найменування (ім`я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: м. Бровари, вул. Лісова, 2, код ЄДРПОУ 35625014;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Жовнір Г.Б.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua