Постанова від 16 листопада 2026 р. у справі №758/8357/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №758/8357/26

Суддя: Вівдиченко Тетяна Романівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 758/8357/26 Головуючий у 1 інстанції: Захарчук С.С.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що 20 травня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Усенка М.М. звернувся до Подільського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 15 грудня 2024 року № 4А-2875 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не вказано відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету сторін, не наведено обставин поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду та не надано доказів надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою судовий збір сплачується в розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що з урахуванням застосування понижуючого коефіцієнта 0,8 становить 1 064,96 грн.

Враховуючи, що ОСОБА_1 за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 605,60 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність доплати судового збору в розмірі 459,36 грн.

На виконання вимог зазначеної ухвали 04 червня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Усенком М.М. через підсистему «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено позовну заяву в уточненій редакції, заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу.

Щодо сплати судового збору представник позивача зазначив, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17, за подання позовної заяви щодо оскарження постанови про адміністративне правопорушення підлягає сплаті судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, представник позивача вказав, що судовий збір у розмірі 605,60 грн сплачено в повному обсязі, у зв`язку із чим підстави для його доплати відсутні.

В подальшому, оскаржуваною ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що позивачем недоліки позовної заяви, визначені ухвалою від 01 червня 2026 року, усунуто лише частково, оскільки судовий збір сплачено не в повному обсязі.

Суд першої інстанції вказав, що представник позивача при визначенні розміру судового збору помилково виходив із прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн, тоді як відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року становить 3 328 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

Водночас, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви щодо оскарження постанови про адміністративне правопорушення.

На переконання апелянта, судом першої інстанції не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17, відповідно до якого ставка судового збору за подання такої позовної заяви становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апелянт наголошує, що за подання позовної заяви ним сплачено судовий збір у розмірі 605,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією, долученою до матеріалів справи, а тому висновок суду першої інстанції про сплату судового збору не в повному обсязі є помилковим.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За приписами частини першої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною другою статті 169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-IX, з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено в розмірі 3 328 грн.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 дійшла висновку, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, розмір судового збору за подання позовної заяви щодо оскарження постанови про адміністративне правопорушення визначається з урахуванням зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 916/228/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір».

Таким чином, у разі подання позовної заяви щодо оскарження постанови про адміністративне правопорушення через підсистему «Електронний суд» розмір судового збору підлягає визначенню із застосуванням ставки 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб та понижуючого коефіцієнта 0,8, передбаченого частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву від імені ОСОБА_1 було подано його представником - адвокатом Усенком М.М. через підсистему «Електронний суд», що встановлено також судом першої інстанції в ухвалі від 01 червня 2026 року про залишення позовної заяви без руху.

При цьому, за подання зазначеної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 605,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 14 травня 2026 року, наявною в матеріалах справи.

Враховуючи, що предметом позову ОСОБА_1 є оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а позовну заяву подано до суду в електронній формі, розмір судового збору, який підлягав сплаті за її подання, становив 532,48 грн (3 328 грн Ч 0,2 Ч 0,8).

Отже, ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі, що перевищує встановлений законом на 73,12 грн, а тому правові підстави для зобов`язання його здійснити доплату судового збору були відсутні.

Разом з тим, суд першої інстанції, визначаючи розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви, помилково застосував ставку 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не врахувавши правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17, щодо застосування ставки судового збору в розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у справах про оскарження постанов про адміністративні правопорушення.

Водночас, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції, встановивши, що прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2026 році становить 3 328 грн, не врахував необхідності застосування понижуючого коефіцієнта 0,8 у зв`язку з поданням позовної заяви в електронній формі.

За таких обставин, посилання суду першої інстанції на помилкове визначення представником позивача розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб не може свідчити про сплату судового збору не в повному обсязі, оскільки фактично сплачена сума судового збору перевищує розмір, визначений відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про неусунення ОСОБА_1 недоліків позовної заяви в частині сплати судового збору, оскільки матеріалами справи підтверджується його сплата в розмірі, достатньому для подання відповідної позовної заяви.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що, на виконання вимог ухвали суду від 01 червня 2026 року, представником ОСОБА_1 04 червня 2026 року було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви з відповідними документами, зокрема, заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказами направлення позовної заяви відповідачу.

Разом з тим, в оскаржуваній ухвалі від 17 липня 2026 року суд першої інстанції не навів висновків про неусунення зазначених недоліків позовної заяви та не надав оцінки поданій заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, обмежившись посиланням на сплату судового збору не в повному обсязі.

За наведених обставин, питання щодо наявності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та відкриття провадження у справі підлягають вирішенню судом першої інстанції з урахуванням поданих позивачем документів.

Відтак, суд першої інстанції, не врахувавши особливостей визначення розміру судового збору у справах щодо оскарження постанов про адміністративні правопорушення та фактичної сплати ОСОБА_1 судового збору в належному розмірі, дійшов помилкового висновку про наявність передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України підстав для повернення позовної заяви.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково повернув позовну заяву ОСОБА_1 , неправильно застосувавши положення законодавства щодо визначення розміру судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 08 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України» зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію в тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В.

Ключкович В.Ю.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua