Суд: Святошинський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №759/15501/26
Суддя: Ключник А. С.
СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/15501/26
пр. № 2/759/11354/26
17 листопада 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Чумак В.А., представника позивача адвоката Якімова В.А., представника відповідача - адвоката Носовицького Г.А. (в режимі ВКЗ), розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна про визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна про визнання права власності.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2025 року по справі №759/13092/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, встановлено юридичний факт того, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , проживала однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Києві, та загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання службових обов`язків внаслідок штурмових дій біля н.п. Новоолександрівка Покровського району Донецької області, у період з березня 2014 року по 29 червня 2024 року.
Під час проживання ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , за спільні кошти купили квартиру АДРЕСА_2 , договір купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О., за обопільною згодою, у ОСОБА_1 не були відновлені всі документи, оформили на ім`я ОСОБА_3 .
Згідно вказаного вище договору купівлі-продажу, вартість зазначеної квартири 543790 (п`ятсот сорок три тисячі сімсот дев`яносто) гривень, що на час купівлі становило еквівалент 23500 (двадцять три тисячі п`ятсот) доларів США, за послуги нотаріуса сплачено 6000 (шість тисяч) гривень та 1% від вартості квартири, що становило 5437 (п`ять тисяч чотириста тридцять сім) гривень 90 копійок, державне мито. ОСОБА_1 на купівлю зазначеної квартири витратила грошові кошти в сумі 12000 (дванадцять тисяч) доларів США, які вона привезла з собою. ОСОБА_3 для сумісної купівлі зазначеної вище квартири, витратив такі ж грошові кошти, які він отримав від продажу частини квартири АДРЕСА_3 . Після чого вони, як окрема сім`я переїхали до сумісно придбаної квартири та за рахунок спільно зароблених коштів потроху облаштовували її для комфортного проживання.
ІНФОРМАЦІЯ_3 біля с. Новоолександрівка, Покровського району, Донецької області, загинув ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Після його смерті відкрилася спадщина.
За заявою доньки загиблого ОСОБА_2 , 17.03.2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідією Євгенівною відкрито спадкову справу зареєстровану в Спадковому реєстрі за №73808647, номер у нотаріуса 18/2025.
21.07.2025 року ОСОБА_1 , також звернулась із заявою про прийняття спадщини.
ОСОБА_3 заповіт на будь-кого не складав.
Отже, спадкоємцем першої черги є донька загиблого, ОСОБА_2 , а позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги.
Квартира АДРЕСА_2 , яка за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. та внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Києві, та загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання службових обов`язків внаслідок штурмових дій біля н.п. Новоолександрівка Покровського району Донецької області. Тобто, входить в загальну масу спадкового майна, що порушує право ОСОБА_1 на володіння спільною сумісною власністю.
Зважаючи на вищевикладене вище, ОСОБА_1 вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав шляхом визнання за нею права власності на частину квартири АДРЕСА_2 , яка була придбана за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем, зареєстровано в реєстрі 4155.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 справу розподілено судді Ключнику А.С.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.06.2026 позовну заяву залишено без ружу, надано позивачу строк для усунення недоліків (а.с. 38-39).
26.06.2026 представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 50).
26.08.2026 через підсистему «Електронний суд» представником відповідача - адвокатом Носовицьким Г.А. подано до суду відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти заявленого позову, зазначивши, що Позивачка обґрунтовує позов тим, що спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана 28.12.2015 року за час її спільного проживання з померлим ОСОБА_3 , а тому є спільною сумісною власністю на підставі ст. 74 СК України. Також Позивачка стверджує, що нібито вклала особисті кошти у розмірі 12 000 доларів США, які ввезла з АР Крим.
Вказані твердження на переконання відповідача повністю спростовуються матеріалами справи, а саме: 04 грудня 2015 року (тобто лише за 24 дні до придбання спірної квартири) померлий ОСОБА_3 продав належну йому на праві особистої приватної власності квартиру по АДРЕСА_4 (що підтверджується Договором купівлі-продажу, долученим самою Позивачкою).
Від продажу власного приватизованого майна ОСОБА_3 отримав кошти в розмірі 294 382,50 грн (що за курсом НБУ на той момент становило еквівалент ~12 500 дол. США). Саме ці особисті грошові кошти були повністю використані ОСОБА_3 28.12.2015 року для придбання спірної квартири.
Більш того, 25 липня 2025 року між ОСОБА_1 (Позивачкою / Покупцем) та ОСОБА_2 (Відповідачкою / Продавцем) було укладено та нотаріально посвідчено Попередній договір (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.М., зареєстровано в реєстрі за № 624, бланки HTT 682738, HTT 682739).
У зазначеному нотаріальному договорі Позивачка підписним шляхом зафіксувала наступні факти:
1. Пункт 1.1 Договору:
«Відчужувана Нерухомість належала ОСОБА_3 ... та буде оформлено за Продавцем [ ОСОБА_2 ] в порядку спадкування в порядку та у строки, визначені законодавством України.»
Таким чином, Позивачка письмово та нотаріально визнала, що квартира належала особисто ОСОБА_3 і її єдиним законним власником у порядку спадкування є ОСОБА_2 .
2. Пункт 1.4 Договору:
«Покупець [ ОСОБА_1 ] зобов`язується не чинити перешкод в оформленні Продавцем права власності на Нерухомість в порядку спадкування.»
Подання даного позову про відбирання 1/2 частки є прямим порушенням Позивачкою взятого на себе нотаріального зобов`язання не чинити перешкод Відповідачці у спадкуванні.
3. Пункт 2.1 Договору:
Позивачка зобов`язалася КУПИТИ цю квартиру у ОСОБА_2 за 1 100 000,00 грн. (еквівалент 26 338 доларів США).
Погодження викупити майно у спадкоємця за повною вартістю юридично виключає подальші претензії щодо наявності у Позивачки власної частки у цьому ж майні
Таким чином, на переконання відповідача відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача (а.с. 63-67).
08.09.2026 від представника позивача - адвоката Якімова В.А. через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що доводи відповідача, викладені його представником у відзиві на позовну заяву, позивачем не визнаються, а набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування і встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована (а.с. 77-80).
15.09.2026 від представника відповідача - адвоката Носовицького Г.А. через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній просив повернути представнику позивача документ «відповідь на відзив» від 08.09.2026 у зв`язку з ненаданням доказів його направлення відповідачу (а.с. 105-108).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.10.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд по суті (а.с. 124).
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Якімов В.А. позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Носовицький Г.А. заперечував проти заявленого позову посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи у судове засідання не з`явився та подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2025 року по справі №759/13092/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, встановлено юридичний факт того, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , проживала однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Києві, та загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання службових обов`язків внаслідок штурмових дій біля н.п. Новоолександрівка Покровського району Донецької області, у період з березня 2014 року по 29 червня 2024 року.
Позивачка обґрунтовує позов тим, що спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана 28.12.2015 року за час її спільного проживання з померлим ОСОБА_3 , а тому є спільною сумісною власністю на підставі ст. 74 СК України. Також Позивачка стверджує, що нібито вклала особисті кошти у розмірі 12 000 доларів США, які ввезла з АР Крим.
Разом з тим, відповідно до матеріалів справи 04 грудня 2015 року (тобто лише за 24 дні до придбання спірної квартири) померлий ОСОБА_3 продав належну йому на праві особистої приватної власності квартиру по АДРЕСА_4 (що підтверджується Договором купівлі-продажу). Від продажу власного приватизованого майна ОСОБА_3 отримав кошти в розмірі 294 382,50 грн. (що за курсом НБУ на той момент становило еквівалент ~12 500 дол. США). Саме ці особисті грошові кошти були повністю використані ОСОБА_3 28.12.2015 року для придбання спірної квартири.
Як вбачається з ч. 8 Договору купівлі-продажу квартири від 28.12.2015, ОСОБА_3 , як покупець при укладенні договору довів до відома продавця, що він у шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу, про що зроблено заяву, яку додано до вищезгаданого договору (а.с. 11-12).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, майно, набуте за кошти, які належали особисто одному з подружжя, є його особистою приватною власністю.
Позивачка не надала суду жодного належного, допустимого та достовірного письмового доказу (митної декларації, розписки, банківської виписки чи квитанції) на підтвердження фактів ввезення чи передачі ОСОБА_3 12 000 дол. США.
Згідно з Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, сам по собі факт перебування у шлюбі чи спільного проживання не є безумовною підставою для надання майну статусу спільної сумісної власності. Презумпція спільності спростовується, якщо доведено, що майно придбано за особисті кошти одного з подружжя (однієї з осіб, які проживають разом).
Більш того, 25 липня 2025 року між ОСОБА_1 (Позивачкою / Покупцем) та ОСОБА_2 (Відповідачкою / Продавцем) було укладено та нотаріально посвідчено Попередній договір (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.М., зареєстровано в реєстрі за № 624, бланки HTT 682738, HTT 682739).
У зазначеному нотаріальному договорі Позивачка підписним шляхом (1. Пункт 1.1 Договору:) зафіксувала, що «Відчужувана Нерухомість належала ОСОБА_3 ... та буде оформлено за Продавцем [ ОСОБА_2 ] в порядку спадкування в порядку та у строки, визначені законодавством України.».
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами 1 та 2 ст. 76 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Європейський суд з прав людини нагадав, що "принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах "Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява N 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та "Регнер проти Чехії" [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява N 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року). До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі "Клінік дез Акація та інші проти Франції" (Clinique des Acacias and Others v. France), заява N 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36-43, від 13 жовтня 2005 року). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі "Чепек проти Чехії" (), заява N 9815/10, пункти 45 та 51-60, від 05 вересня 2013 року).
Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правову природу спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Інші доводи позивача не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 57, 60 СК України, ст.ст. ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна про визнання права власності - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Повний текст рішення виготовлено 17.11.2026 року.
Суддя: Ключник А.С.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua