Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №620/2449/25
Суддя: Вівдиченко Тетяна Романівна
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/2449/25 Головуючий у 1 інстанції: Дубіна М.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», викладену у листі ВЧ НОМЕР_1 № 1296/1/46 від 04.11.2024;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення та вчинити всі необхідні дії для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи;
- пункт 20 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2025 №72, яким старшому солдату ОСОБА_1 , колишньому начальнику електростанції взводу управління 1 радіолокаційної роти військової частини НОМЕР_1 , який перебував в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , призупинено військову службу у Збройних Силах України з 17.01.2025 - визнати протиправним та скасувати.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував, що на момент подання рапорту 26.10.2024 були наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, яка на той час не була припинена. Також, апелянт вказує, що рапорт було погоджено 26.10.2024 шляхом накладення резолюції «на опрацювання, підготувати подання, направити на розгляд встановленим порядком», однак, суд першої інстанції не надав оцінки правомірності подальшої зміни прийнятого рішення Військовою частиною НОМЕР_1 . При цьому, апелянт наголошує, що наданими документами підтверджено потребу матері в постійному сторонньому догляді та об`єктивну неможливість здійснення такого догляду іншими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, зокрема онуком, який працює за ненормованим графіком на підприємстві критичної інфраструктури, утримує малолітню дитину та має незадовільний стан здоров`я. Крім того, апелянт зазначає, що онук не проживає разом із бабою, не пов`язаний із нею спільним побутом та не має встановленого законом обов`язку здійснювати за нею догляд, тоді як мати особисто обрала ОСОБА_1 для свого утримання та догляду. Також, апелянт посилається на неврахування судом першої інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, щодо необхідності врахування реальної можливості інших родичів здійснювати постійний догляд. Окрім цього, апелянт наголошує, що рапорт підлягав невідкладному розгляду, але не пізніше ніж протягом 48 годин із часу його подання. Водночас, апелянт вказує, що в розпорядженні Військової частини НОМЕР_1 були всі необхідні документи про сімейний стан, а відсутність документів, які можуть бути витребувані підрозділом, не є підставою для відмови в розгляді рапорту. Також, апелянт зазначає, що, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, під час дії воєнного стану військова служба військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або дезертирували, не призупиняється.
02 липня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
09 липня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі.
22 травня 2026 року до суду апеляційної інстанції від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому просить продовжити розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року до отримання постанови про закриття кримінального провадження № 62025100150000196 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
06 червня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано копію постанови слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 30.09.2025 про закриття кримінального провадження № 62025100150000196, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 29.06.2022 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
25 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира взводу управління 1-ї радіолокаційної роти Військової частини НОМЕР_1 з рапортом та нотаріально засвідченими документами, у якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи.
За результатами розгляду рапорту командуванням Військової частини НОМЕР_1 листом від 04.11.2024 № 1296/1/46 відмовлено в направленні рапорту ОСОБА_1 від 25.10.2024 про звільнення з військової служби командиру Військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з відсутністю підстав для такого звільнення з урахуванням змін, внесених до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Підставою відмови зазначено наявність у матері ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю І групи, члена сім`ї другого ступеня споріднення - ОСОБА_2 , який є її онуком.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.11.2024 № 313, ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину, та з 03.11.2024 ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення та речове забезпечення.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2025 № 72 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, призупинено строк військової служби, вислугу років для призначення пенсії та вислугу у військовому званні, виплату грошового забезпечення та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено з усіх видів забезпечення та списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 17.01.2025.
Згідно з повідомленням Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Києві від 21.01.2025 № 16759зкп/к/11-06-266/25чг, за результатами розгляду матеріалів службового розслідування 17.01.2025 у порядку частини першої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України прийнято рішення про внесення відомостей щодо ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025100150000196 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час звернення з рапортом та прийняття рішення за результатами його розгляду), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено підставу звільнення з військової служби під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
За приписами абзаців першого-четвертого пункту 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170), встановлено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Абзацами 2-5 підпункту 26 пункту 5 додатка 19 до Інструкції № 170 (у редакції, чинній на час розгляду рапорту), визначено такі документи:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.
Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок № 531).
Положеннями пункту 3 розділу III Порядку № 531 передбачено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Відповідно до пункту 4 розділу III Порядку № 531, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Згідно з пунктом 5 розділу III Порядку № 531, командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Пунктом 9 розділу III Порядку № 531 встановлено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
- невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
- у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Абзацами першим та другим частини другої статті 24 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на час призупинення військової служби та видання відповідного наказу, передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Законом України від 30.04.2025 № 4392-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану», який набрав чинності 10.05.2025, абзац перший частини другої статті 24 Закону № 2232-XII доповнено реченням такого змісту: «Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється».
За приписами абзацу першого пункту 144-6 Положення № 1153/2008, для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Абзацом третім пункту 144-6 Положення № 1153/2008 встановлено, що продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся з рапортом від 25.10.2024, зареєстрованим у Військовій частині НОМЕР_1 26.10.2024 за № 6407/45, у якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи.
Листом від 04.11.2024 № 1296/1/46 Військова частина НОМЕР_1 відмовила в направленні зазначеного рапорту командиру Військової частини НОМЕР_2 , пославшись на наявність у матері ОСОБА_1 іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення - онука ОСОБА_2 .
В подальшому, пунктом 20 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2025 № 72 ОСОБА_1 призупинено військову службу з 17.01.2025 у зв`язку з внесенням до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час вирішення справи військову службу ОСОБА_1 призупинено з 17.01.2025, у зв`язку із чим, порядок звільнення з військової служби визначається спеціальними положеннями законодавства.
Посилаючись на пункти 144-5, 144-6 Положення № 1153/2008, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 за сімейними обставинами до продовження військової служби у встановленому порядку та відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з тим, що призупинення військової служби є обставиною, яка має правове значення для вирішення питання про звільнення з військової служби.
Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про можливість використання цієї обставини як підстави для відмови у задоволенні вимоги про визнання протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 , викладеного в листі від 04.11.2024 № 1296/1/46.
Рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 прийнято до призупинення військової служби. Відмову мотивовано наявністю у матері ОСОБА_1 іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення, а не обставинами, пов`язаними з призупиненням військової служби. Отже, подальша зміна правового становища ОСОБА_1 сама по собі не підтверджує правомірності раніше прийнятої відмови та не усуває необхідності надати оцінку підставам, з яких Військова частина НОМЕР_1 прийняла це рішення.
У цій частині колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про те, що на час подання та розгляду рапорту військова служба ОСОБА_1 призупинена не була, а тому посилання на її подальше призупинення не є достатнім обґрунтуванням для відмови у судовому захисті щодо рішення від 04.11.2024.
Колегія суддів зазначає, що передбачена абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII підстава звільнення з військової служби пов`язана з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із батьків, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо відповідні члени сім`ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Питання застосування зазначеної норми було предметом розгляду Верховного Суду, який у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 зазначив, що в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Верховний Суд також зауважив, що військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.
Отже, при вирішенні питання про наявність підстав для звільнення з військової служби необхідно враховувати фактичну спроможність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення здійснювати постійний догляд. Сам факт наявності відповідного родинного зв`язку не підтверджує такої спроможності та не є достатнім для висновку про відсутність передбачених законом підстав для звільнення.
У спірних правовідносинах Військова частина НОМЕР_1 у листі від 04.11.2024 № 1296/1/46 послалася на наявність у матері ОСОБА_1 члена сім`ї другого ступеня споріднення - онука ОСОБА_2 . Водночас, зазначення цієї обставини саме по собі не підтверджує можливості ОСОБА_2 здійснювати постійний догляд за бабою та не спростовує наведених у рапорті обставин щодо необхідності здійснення такого догляду ОСОБА_1 .
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про недостатність посилання виключно на наявність у матері іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення для відмови у звільненні з військової служби.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення та вчинити всі необхідні дії для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що на підтвердження заявлених підстав для звільнення ОСОБА_1 подано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 041224 від 11.10.2024 та довідку лікарсько-консультативної комісії КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради від 25.10.2024 № 3275. Зазначеними документами підтверджено наявність у матері ОСОБА_1 - ОСОБА_3 інвалідності І групи та потреби в постійному сторонньому догляді безстроково. Отже, ця обставина підтверджена належними медичними документами.
З приводу можливості здійснення догляду іншими членами сім`ї матеріали справи свідчать, що інший син ОСОБА_3 - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 . Згідно з довідками МСЕК від 29.04.2021 № 002565 та від 25.08.2022 № 141112, онуки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є особами з інвалідністю І групи та самі потребують постійного стороннього догляду. Інший онук, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час виникнення спірних правовідносин був малолітнім. Наведені обставини підтверджують обґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо неможливості здійснення постійного догляду зазначеними особами.
Щодо сестри матері, ОСОБА_8 , ОСОБА_1 посилався на її похилий вік та стан здоров`я. Довідкою виконавчого комітету Ладанської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області від 18.10.2024 № 1300 підтверджено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом із чоловіком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Цей документ підтверджує наведені відомості про її сімейні обставини та місце проживання, однак сам по собі не визначає її спроможності здійснювати постійний догляд за сестрою.
Водночас підставою оскаржуваної відмови Військова частина НОМЕР_1 визначила наявність у ОСОБА_3 повнолітнього онука ОСОБА_2 . На обґрунтування неможливості здійснення ним догляду подано довідку АТ «Чернігівобленерго» від 21.10.2024 № 57/57/5878/01-13, відповідно до якої, ОСОБА_2 працює майстром дільниці у відокремленому підрозділі «Чернігівські міські електричні мережі» та має ненормований робочий день. ОСОБА_1 також посилається на виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Зазначені обставини характеризують трудову зайнятість та сімейні обов`язки ОСОБА_2 і підлягали врахуванню під час розгляду рапорту. Проте самі по собі працевлаштування, ненормований робочий день та наявність малолітньої дитини не підтверджують об`єктивної неможливості здійснення ним постійного догляду за бабою.
Подана довідка КНП «Чернігівська міська лікарня № 4» Чернігівської міської ради містить відомості про діагностовані у ОСОБА_2 захворювання. Однак у цьому документі відсутній висновок про потребу ОСОБА_2 у постійному догляді або про неможливість здійснення ним догляду за іншою особою. Тому, наявність зазначених у довідці захворювань без відомостей про відповідні функціональні обмеження не є достатньою для висновку про його неспроможність здійснювати такий догляд.
Нотаріально посвідчена заява ОСОБА_3 від 21.10.2024, зареєстрована в реєстрі за № 9930, підтверджує її волевиявлення щодо здійснення догляду сином ОСОБА_1 . Довідка Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 16.10.2024 № 7771 підтверджує, що за відповідною адресою зареєстрована лише ОСОБА_3 . Водночас, волевиявлення матері та відсутність реєстрації інших осіб за місцем її проживання не замінюють підтвердження обставин, які об`єктивно унеможливлюють здійснення догляду іншими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно порушення порядку розгляду рапорту та правового значення накладеної на ньому резолюції, колегія суддів зазначає наступне.
На рапорті ОСОБА_1 накладено резолюцію від 26.10.2024 «на опрацювання, підготувати подання, направити на розгляд встановленим порядком». Зміст зазначеної резолюції свідчить про надання доручення щодо опрацювання рапорту, підготовки подання та його направлення на розгляд уповноваженої посадової особи.
Водночас, така резолюція не є рішенням про звільнення з військової служби та не підтверджує остаточного встановлення наявності всіх передбачених законом підстав для звільнення ОСОБА_1 .
Отже, посилання апелянта на погодження рапорту 26.10.2024 саме по собі не підтверджує обов`язку Військової частини НОМЕР_1 вчинити всі необхідні дії для його звільнення без подальшої перевірки відповідних підстав.
Разом з тим, подальший розгляд рапорту мав здійснюватися з дотриманням вимог Порядку № 531. Зокрема, пунктом 3 розділу III цього Порядку встановлено вимогу щодо вмотивованості відмови у задоволенні рапорту. Пунктом 4 зазначеного розділу передбачено можливість непогодження рапорту в разі недостатності наданої інформації або документів із зазначенням вичерпного переліку підстав та документів, які необхідно додати для вирішення рапорту по суті.
Таким чином, рішення за результатами розгляду рапорту мало містити конкретні мотиви, засновані на оцінці поданих документів та викладених у ньому обставин.
З приводу заперечень Військової частини НОМЕР_1 щодо неподання акта обстеження сімейного стану військовослужбовця колегія суддів враховує, що подання такого документа передбачено підпунктом 26 пункту 5 додатка 19 до Інструкції № 170. Зазначений акт має містити інформацію про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, та бути затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Тому, наявність у розпорядженні Військової частини НОМЕР_1 окремих відомостей про сімейний стан ОСОБА_1 не є достатнім підтвердженням виконання вимог щодо подання всього передбаченого Інструкцією № 170 переліку документів.
Водночас, застосування вимог щодо документального підтвердження підстав звільнення повинно здійснюватися з урахуванням пункту 5 та підпункту 2 пункту 7 розділу III Порядку № 531. Пунктом 5 заборонено відмовляти у задоволенні рапорту через неподання документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира. Підпунктом 2 пункту 7 заборонено відмовляти у розгляді рапорту за відсутності документів або інформації, які, зокрема, створюються самим підрозділом чи можуть бути витребувані ним в іншого підрозділу або відповідного закладу охорони здоров`я. Зазначені положення забезпечують розгляд рапорту в установленому порядку, однак, не усувають необхідності підтвердження передбачених законом підстав для звільнення.
При цьому, відмову, викладену в листі від 04.11.2024 № 1296/1/46, Військова частина НОМЕР_1 мотивувала наявністю у матері ОСОБА_1 повнолітнього онука. Наведення у відзиві додаткових заперечень щодо комплектності документів не підтверджує належного з`ясування під час розгляду рапорту обставин, які характеризують фактичну спроможність цього члена сім`ї здійснювати постійний догляд, та не спростовує висновку про недостатню обґрунтованість оскаржуваної відмови.
Щодо доводів апелянта про недотримання 48-годинного строку розгляду рапорту колегія суддів зазначає, що такий строк передбачений підпунктом 1 пункту 9 розділу III Порядку № 531 для визначеного цією нормою переліку питань, зокрема, надання відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Питання звільнення з військової служби до зазначеного переліку не віднесено. Відповідно, до розгляду рапорту ОСОБА_1 підлягав застосуванню підпункт 2 пункту 9 розділу III Порядку № 531, яким установлено строк не більше 14 днів із дня подання рапорту.
Отже, відмова, викладена в листі від 04.11.2024 № 1296/1/46, прийнята в межах зазначеного строку.
За таких обставин, доводи апелянта про порушення строку розгляду рапорту з посиланням на обов`язковість його вирішення протягом 48 годин колегія суддів вважає необґрунтованими. Проте, дотримання строку розгляду рапорту не є самостійним підтвердженням правомірності прийнятої за його результатами відмови.
З приводу позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 20 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 72, яким ОСОБА_1 призупинено військову службу з 17.01.2025, колегія суддів зазначає наступне.
У позовній вимозі датою зазначеного наказу визначено 10.04.2025, тоді як наявний у матеріалах справи витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 72 датований 10.03.2025. Саме пунктом 20 цього наказу оформлено призупинення військової служби ОСОБА_1 з 17.01.2025, припинення відповідних видів забезпечення та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Із повідомлення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, від 21.01.2025 № 16759зкп/к/11-06-266/25чг та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.01.2025 вбачається, що 17.01.2025 за результатами розгляду матеріалів службового розслідування щодо самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини зареєстровано кримінальне провадження № 62025100150000196 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
Частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на час внесення зазначених відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та видання оскаржуваного наказу, передбачалося призупинення військової служби для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби. Початок призупинення військової служби визначався днем внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а підставою для призупинення було отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення таких відомостей щодо кримінального правопорушення.
Отже, визначення у пункті 20 наказу від 10.03.2025 № 72 початку призупинення військової служби ОСОБА_1 з 17.01.2025 відповідає встановленій законом даті настання відповідних правових наслідків. Видання наказу після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не змінює передбаченого законом моменту початку призупинення військової служби.
Крім того, пунктом 144-3 Положення № 1153/2008 передбачено видання командиром військової частини наказу по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення інших видів забезпечення та виключення військовослужбовця зі списків особового складу на підставі наказу по особовому складу про звільнення з посади. У пункті 20 оскаржуваного наказу підставою його видання зазначено витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 03.03.2025 № 105-РС. Таким чином, оскаржуваний наказ видано в межах передбаченої зазначеним Положенням послідовності оформлення відповідних кадрових рішень.
Посилання апелянта на те, що під час дії воєнного стану військова служба військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або дезертирували, не призупиняється, колегія суддів вважає необґрунтованим щодо законності оскаржуваного наказу на час його видання.
Зазначене положення внесено до абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 2232-XII Законом України від 30.04.2025 № 4392-IX, який набрав чинності 10.05.2025. Отже, на час внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.01.2025 та видання наказу від 10.03.2025 № 72 відповідна законодавча заборона не діяла. Наявність цієї норми на час ухвалення судом першої інстанції рішення від 14.05.2025 не є підставою для її застосування до визначення правомірності раніше виданого наказу.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
При цьому, Законом № 4392-IX окремо врегульовано питання продовження військової служби військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували до набрання ним чинності та військову службу яких призупинено. Відповідні приписи викладено у пунктах 7-2, 7-3 глави XII Закону № 2232-XII.
Отже, запровадження нового правового регулювання саме по собі не означало автоматичного припинення правових наслідків раніше прийнятих рішень про призупинення військової служби.
За таких обставин, доводи апелянта щодо неможливості призупинення військової служби під час воєнного стану не спростовують наявності передбачених законодавством підстав для прийняття пункту 20 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2025 № 72.
Колегія суддів також враховує, що постановою слідчого П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Кравчини В.В. від 30.09.2025 кримінальне провадження № 62025100150000196 від 17.01.2025 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
У мотивувальній частині зазначеної постанови слідчий послався на довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 11.10.2024 № 041224 щодо встановлення ОСОБА_3 інвалідності І групи та потреби в постійному догляді, а також на акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 20.11.2024, яким підтверджено здійснення такого догляду ОСОБА_1 .
Наведені відомості узгоджуються з дослідженими колегією суддів медичними документами щодо стану здоров`я матері ОСОБА_1 . Водночас постанова слідчого не містить оцінки фактичної можливості здійснення постійного догляду повнолітнім онуком ОСОБА_2 та не встановлює всієї сукупності обставин, з якими абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII пов`язує звільнення з військової служби. Отже, висновок про відсутність складу кримінального правопорушення не є тотожним висновку про підтвердження всіх передбачених зазначеною нормою умов для звільнення.
Правові наслідки закриття кримінального провадження за відповідною підставою визначені частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII та пунктом 144-6 Положення № 1153/2008. Зазначеними нормами передбачено продовження військової служби, зарахування часу її призупинення до відповідної вислуги років, поновлення пільг і соціальних гарантій, а також виплату недоотриманого грошового та здійснення інших передбачених видів забезпечення за час необґрунтованого призупинення військової служби. При цьому продовження військової служби оформлюється командирами військових частин наказами по особовому складу.
Таким чином, постанова слідчого від 30.09.2025 є юридичною підставою для застосування встановлених законодавством наслідків закриття кримінального провадження. Водночас її прийняття саме по собі не свідчить про протиправність пункту 20 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2025 № 72 на час його видання. На зазначену дату існували передбачені чинною на той час редакцією частини другої статті 24 Закону № 2232-XII обставини для призупинення військової служби, підтверджені повідомленням правоохоронного органу та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Отже, закриття кримінального провадження підлягає врахуванню при вирішенні питання про продовження військової служби ОСОБА_1 та подальшому розгляді його рапорту про звільнення. Посилання виключно на існування зазначеного кримінального провадження після його закриття не може бути достатнім обґрунтуванням для відмови в належному розгляді питання про звільнення з військової служби.
Разом з тим, зазначена постанова не усуває необхідності підтвердження визначених статтею 26 Закону № 2232-XII підстав для звільнення за сімейними обставинами та не є самостійною підставою для задоволення вимог про безпосереднє зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби або про скасування пункту 20 наказу від 10.03.2025 № 72.
Щодо доводів апелянта про невирішення заяви про збільшення позовних вимог колегія суддів зазначає, що така заява була врахована судом першої інстанції, про що свідчить зміст оскаржуваного рішення.
Визначаючи спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи вищевказане, установлена під час апеляційного розгляду необґрунтованість відмови, викладеної в листі Військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 № 1296/1/46, свідчить про порушення права ОСОБА_1 на належний розгляд рапорту про звільнення з військової служби. Водночас, наявні матеріали справи не підтверджують сукупності всіх передбачених законом умов для безпосереднього зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення та вчинити всі необхідні дії для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за заявленою підставою.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт від 25.10.2024, зареєстрований 26.10.2024 за № 6407/45, про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи, з урахуванням висновків, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.
Під час повторного розгляду рапорту Військовій частині НОМЕР_1 належить надати оцінку документам щодо потреби ОСОБА_3 у постійному догляді, складу членів її сім`ї першого та другого ступенів споріднення й обставин, якими обґрунтовано неможливість здійснення ними такого догляду, з дотриманням установлених вимог щодо документального підтвердження підстав для звільнення та порядку розгляду рапортів. При цьому, підлягають урахуванню постанова слідчого від 30.09.2025 про закриття кримінального провадження № 62025100150000196 та передбачені законодавством правові наслідки її прийняття для продовження військової служби ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні з військової служби, викладеного в листі від 04 листопада 2024 року № 1296/1/46, а також в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення та вчинити всі необхідні дії для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє часткове підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам справи, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи в частині, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір за звернення до суду першої інстанції в загальному розмірі 1 937,92 грн згідно з квитанціями від 28.02.2025 № 2405-5288-0138-0696 та від 15.04.2025 № 2457-5805-7155-7561 у розмірі 968,96 грн кожна, а також за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн згідно з квитанцією від 12.06.2025 № 4640-2681-5575-5304. Загальний розмір сплаченого судового збору становить 3 391,36 грн.
Визначаючи пропорцію відшкодування зазначених витрат, колегія суддів враховує, що вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення та вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби є похідною від вимоги про визнання протиправною відмови, викладеної в листі від 04.11.2024 № 1296/1/46, та не враховується як окрема самостійна вимога для цілей розподілу судового збору. Оскільки за результатами апеляційного розгляду задоволено одну з двох самостійних позовних вимог, відшкодуванню підлягає 50 відсотків документально підтверджених витрат на сплату судового збору.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 1 695,68 грн, з яких 968,96 грн за звернення до суду першої інстанції (1 937,92 грн Ч 50 %) та 726,72 грн за подання апеляційної скарги (1 453,44 грн Ч 50 %).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», викладеної у листі ВЧ НОМЕР_1 № 1296/1/46 від 04.11.2024, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення та вчинити всі необхідні дії для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи, - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», викладену в листі від 04 листопада 2024 року № 1296/1/46.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , зареєстрований 26 жовтня 2024 року за вхідним № 6407/45, про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи, та прийняти за результатами його розгляду рішення, з урахуванням висновків, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 1 695 (одна тисяча шістсот дев`яносто п`ять) грн 68 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua