Суд: Вінницький міський суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №127/23383/26
Суддя: Сичук М. М.
Справа № 127/23383/26
Провадження № 2/127/6462/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Сичука М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.02.2025 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір № 8928636, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн, однак взяті на себе зобов`язання щодо його повернення та сплати передбачених договором платежів належним чином не виконав.
Позивач зазначає, що ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання за договором та перерахувало відповідачу кредитні кошти, проте останній не здійснював належних платежів, унаслідок чого утворилася заборгованість.
Надалі право вимоги за кредитним договором № 8928636 від 18.02.2025 перейшло до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 01.02-16/25 від 27.06.2025, до якого, згідно з реєстром прав вимоги, включено заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором.
Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 26.06.2025 загальний розмір заборгованості відповідача становить 19 850 грн, з яких 5 000 грн — заборгованість за основною сумою кредиту; 1 250 грн — комісія за надання кредиту; 5 600 грн — плата за обслуговування кредитної заборгованості; 8 000 грн — штраф.
На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 8928636 від 18.02.2025 у загальному розмірі 19 850 грн, а також судові витрати.
Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 10.07.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі судом було направлено відповідачу рекомендованим поштовим відправленням за адресою його зареєстрованого місця проживання. Поштове відправлення повернулося до суду 23.09.2026 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її зареєстрованого місця проживання чи перебування, якщо така особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу 23.09.2026.
15.07.2026 на адресу суду надійшло електронне повідомлення, оформлене від імені ОСОБА_1 , у якому зазначено про його обізнаність щодо розгляду справи № 127/23383/26 та неможливість прибуття до суду у зв`язку з перебуванням у відрядженні в зоні бойових дій. До повідомлення було додано документ щодо відрядження.
Разом з тим, зазначене електронне повідомлення надійшло без накладення кваліфікованого електронного підпису, а тому не може розцінюватися як належно оформлена процесуальна заява чи клопотання відповідача.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, належно оформлених заяв чи клопотань, зокрема про зупинення провадження у справі, до суду не надходило.
Враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши письмові докази, надані позивачем, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що 18.02.2025 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8928636.
Згідно з умовами кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 5 000 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити передбачені договором платежі.
Строк кредитування відповідно до кредитного договору становив 345 днів, кінцева дата повернення кредиту — 29.01.2026.
Умовами договору передбачено фіксовану процентну ставку 0,0010 % річних, а також комісію за надання кредиту в розмірі 1 250 грн та плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 700 грн за кожний розрахунковий період.
Відповідно до паспорта споживчого кредиту загальні витрати за кредитом визначено у розмірі 16 650 грн, а загальна сума до повернення — 21 650 грн.
На підтвердження укладення договору позивачем надано кредитний договір, паспорт споживчого кредиту та заяву-анкету, з яких убачається, що оформлення кредиту здійснювалося в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора та ідентифікації позичальника за допомогою BankID.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному цим Законом, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
За змістом наданих документів кредитний договір містить відомості про його укладення із застосуванням одноразового ідентифікатора, а паспорт споживчого кредиту містить відомості про основні умови кредитування, розмір кредиту, строк кредитування, процентну ставку, комісії та загальну вартість кредиту.
Разом з тим, суд звертає увагу, що в заяві-анкеті зазначено строк кредитування 15 днів та дату повернення кредиту 05.03.2025, тоді як у кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту визначено строк кредитування 345 днів і кінцеву дату повернення 29.01.2026.
Крім того, у заяві-анкеті суму 16 650 грн зазначено як комісію за надання кредиту, тоді як відповідно до паспорта споживчого кредиту ця сума є загальними витратами за кредитом, що складаються з комісії за надання кредиту в розмірі 1 250 грн та плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 15 400 грн.
Наведені розбіжності свідчать про неналежне відображення окремих умов кредитування у заяві-анкеті, однак самі по собі не спростовують факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем грошових коштів, оскільки остаточні умови кредитування викладені у кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту, наданих позивачем.
Факт перерахування відповідачу кредитних коштів підтверджується платіжною інструкцією № 148197121 від 18.02.2025, відповідно до якої ТОВ «Мілоан» перерахувало на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5 000 грн на платіжну картку, зазначену в платіжному документі, з призначенням платежу «Кошти згідно договору 8928636».
Таким чином, суд вважає доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 5 000 грн.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як убачається з умов кредитного договору, кінцевою датою повернення кредиту є 29.01.2026. Відповідач зобов`язання щодо повернення отриманих коштів належним чином не виконав, доказів повернення суми кредиту суду не надав.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджений належними письмовими доказами, строк повернення кредиту настав, а доказів його повернення матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 5 000 грн основної суми кредиту є обґрунтованою.
Щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту та плати за обслуговування кредитної заборгованості суд зазначає наступне.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом — витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Разом з тим, сама по собі наявність у договорі умови про сплату комісії не є безумовною підставою для її стягнення. Кредитодавець повинен довести, що така плата встановлена за конкретну додаткову чи супутню послугу, яка фактично надається споживачу, а не за дії, що становлять виконання власних обов`язків кредитодавця за кредитним договором.
Як убачається з умов договору, комісія за надання кредиту визначена у фіксованому розмірі 1 250 грн, що становить 25 % від суми кредиту.
Водночас надання грошових коштів у користування позичальнику є основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором, а не самостійною додатковою послугою, яка надається позичальнику за окрему плату.
Позивачем не надано доказів того, що за сплату комісії у розмірі 1 250 грн відповідачу надавалася окрема послуга, відмінна від безпосереднього надання кредитних коштів.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 1 250 грн задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про стягнення плати за обслуговування кредитної заборгованості суд зазначає, що відповідно до умов договору така плата визначена у розмірі 700 грн за кожний розрахунковий період, а загальний її розмір за весь строк кредитування становить 15 400 грн.
Однак із наданих позивачем документів не вбачається, які саме додаткові та супутні послуги кредитодавця надавалися відповідачу за вказану плату, у чому полягав їх зміст та яким чином вони були пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Загальне визначення в договорі дій кредитодавця, пов`язаних з обслуговуванням кредиту, без конкретизації переліку послуг та доказів їх фактичного надання не підтверджує виникнення у позичальника обов`язку сплачувати відповідну комісію.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості та іншу передбачену законом інформацію.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що якщо кредитодавець не зазначив у договорі та не надав доказів існування переліку додаткових і супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються споживачу та за які встановлена комісія, положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати таку плату є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
За таких обставин суд вважає, що позивачем не доведено правомірність нарахування та стягнення з відповідача плати за обслуговування кредитної заборгованості, а тому вимога в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, суд звертає увагу, що наданий позивачем розрахунок заборгованості складений станом на 26.06.2025 та містить нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 5 600 грн.
Водночас відповідно до графіка платежів, який є додатком до кредитного договору, плата за обслуговування кредитної заборгованості мала сплачуватися у визначені графіком дати. Нарахування, відображені у розрахунку позивача, не повністю узгоджуються з датами та кількістю платежів, визначених графіком, що також не дає можливості визнати поданий розрахунок у цій частині належним і достатнім доказом розміру заборгованості.
Щодо вимоги про стягнення штрафу суд зазначає наступне.
Відповідно до умов кредитного договору за порушення строків виконання зобов`язань позичальнику передбачено сплату штрафу в розмірі 1 000 грн за кожний випадок порушення графіка платежів за умови продовження прострочення понад два дні.
Згідно з розрахунком заборгованості позивачем нараховано відповідачу штраф у загальному розмірі 8 000 грн.
Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Також установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки кредитний договір № 8928636 укладено 18.02.2025, тобто в період дії воєнного стану, а штраф нарахований за порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача штрафу відсутні.
Крім того, відповідно до п. 4.3 кредитного договору загальний розмір штрафних санкцій та інших платежів за порушення зобов`язань, передбачених відповідними умовами договору, не може перевищувати 50 % від суми отриманого кредиту, що у цьому випадку становить 2 500 грн.
Таким чином, нарахований позивачем штраф у розмірі 8 000 грн не відповідає також передбаченому договором обмеженню відповідальності позичальника.
Отже, вимога про стягнення штрафу в розмірі 8 000 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Щодо переходу права вимоги до позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як убачається з договору факторингу № 01.02-16/25 від 27.06.2025 та реєстру прав вимоги, до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 8928636 від 18.02.2025.
Відповідач та його ідентифікаційні дані, номер кредитного договору, сума основного боргу та інші відомості щодо заборгованості зазначені у відповідному реєстрі, що дає можливість ідентифікувати зобов`язання, за яким відбулося відступлення права вимоги.
Таким чином, суд вважає, що позивач набув право вимоги за кредитним договором № 8928636 від 18.02.2025 у межах переданого йому права.
Разом з тим, відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять лише ті права, які мав первісний кредитор, а тому саме по собі відступлення права вимоги не змінює обсягу зобов`язань боржника та не створює підстав для стягнення платежів, нарахування яких не відповідає вимогам закону або умовам договору.
Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «СВЕА ФІНАНС» підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача основної суми кредиту в розмірі 5 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог, що становить 670 грн 63 коп.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 205, 509, 512, 514, 526, 530, 629, 638, 1049, 1054, 1077 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», суд,
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 8928636 від 18.02.2025 у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» судовий збір у розмірі 670 (шістсот сімдесят) гривень 63 копійки.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Дата складання повного судового рішення 16 листопада 2026 року.
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua