Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №580/392/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №580/392/25

Суддя: Тереза Юлія Олександрівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/392/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача: Терези Ю.О.,

Суддів: Аліменка В.О., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління служби безпеки України в Черкаській області, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2024 по 29.09.2024 (за шість місяців), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;

- стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь Позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 322736 грн (триста двадцять дві тисячі сімсот тридцять шість) грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що при звільненні Позивача з військової служби 29.03.2024 Відповідач не здійснив повного і остаточного розрахунку з Позивачем. Такий розрахунок Відповідач здійснив лише 26.12.2024, на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі № 580/5118/24, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 322736 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 позов задоволено частково: стягнуто з Управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь Позивача середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 322736 (триста двадцять дві тисячі сімсот тридцять шість) грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок з Позивачем, звільненим з військової служби 29.03.2024, проведено 26.12.2024, тобто з порушенням строків, встановлених ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що, відповідно до ст. 117 КЗпП України є підставою для стягнення середнього заробітку за шість місяців (184 дні).

Відповідно до довідки Відповідача (а.с. 27), грошове забезпечення Позивача за останні два місяці перед звільненням становило 105240 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення складає 1754 грн (105240/60). Таким чином, сума відшкодування становить 322736 грн. (1754*184).

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 322736 грн.

Стосовно доводів Відповідача щодо неспівмірності заявленої Позивачем суми відшкодування, суд врахував висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 30.04.2024 у справі № 560/6962/23, у якій, зокрема, зазначено, що період до 19.07.2022 регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Водночас щодо періоду з 19.07.2022 необхідно враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а також посиланнями на позицію Верховного Суду, викладену у постановах у справах, спірні правовідносини у яких виникли до 19.07.2022.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

30.05.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи № 580/392/25 з Черкаського окружного адміністративного суду.

26.05.2025 зареєстровано надходження матеріалів справи до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025 призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Через тривалу відсутність судді Кучми А.Ю. у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, 01.07.2026 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого доповідачем у справі визначено суддю Терезу Ю.О.

Ухвалою від 06.07.2026 справу прийнято до розгляду новим складом колегії суддів.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

У цій справі апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Встановлені судом першої інстанції обставини, перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи, і не є спірним у цій справі, з 13.03.2022 по 29.03.2024 Позивач проходив військову службу по мобілізації в Управлінні служби безпеки України в Черкаській області.

Сторони не заперечують, що наказом Управління служби безпеки України в Черкаській області від 07.03.2024 № 286-ОС/дск Позивач звільнений з військової служби, а наказом Управління служби безпеки України в Черкаській області від 25.03.2024 № 21-ОС/дск - виключений зі списків особового складу 29.03.2024.

Рішенням від 29.07.2024 у справі № 580/5118/24, яке набрало законної сили 27.11.2024, Черкаський окружний адміністративний суд зобов`язав Відповідача, зокрема, здійснити перерахунок та виплату Позивачу грошового забезпечення (основних та додаткових його видів) за період з 16.03.2022 до 19.05.2023, матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, шляхом множення прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням проведених виплат.

Не є спірним, що 26.12.2024, на виконання рішення суду від 29.07.2024 у справі № 580/5118/24, Відповідач виплатив Позивачу кошти в сумі 161185,29 грн., що складає 163639,89 грн. до оподаткування.

Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2024 по 29.09.2024 (за шість місяців), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, Позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частині відмови у позові рішення суду першої інстанції не оскаржене, тому колегія суддів переглядає оскаржуване рішення виключно у частині, яка оскаржена.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з такого:

- остаточний розрахунок з Позивачем проведено лише 26.12.2024, що вчинено з порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, а відтак, відповідно до чинної редакції ст. 117 КЗпП України це є підставою для стягнення середнього заробітку за шість місяців (184 дні);

- відповідно до Довідки Управління Служби безпеки України в Черкаській області (а.с. 27), грошове забезпечення Позивача за останні два місяці перед звільненням становило 105240 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення складає 1754 грн (105240/60). Таким чином, сума відшкодування становить 322736 грн. (1754*184);

Відхиляючи доводи Відповідача щодо неспівмірності заявленої Позивачем суми відшкодування, суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 30.04.2024 у справі № 560/6962/23, у якій, зокрема, зазначено, що період до 19.07.2022 регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення до неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Що стосується періоду з 19.07.2022, то необхідно враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України, якою законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.

Колегія суддів, дослідивши обставини і матеріали справи, оцінюючи доводи апеляційної скарги і заперечення проти таких доводів, наведені Позивачем, виходить з такого.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

На момент апеляційного перегляду справи № 580/392/25 сформовано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо спірного у цій справі питання співмірності середнього заробітку, що стягується з роботодавця на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України, який має бути врахований колегією суддів.

08.10.2025 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 489/6074/23, у якій було вирішено виключну правову проблему та розтлумачено положення ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка набрала чинності 19.07.2022 і була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 також зазначено:

«90. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

91. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

92. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

93. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

94. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

95. Касаційний адміністративний суд у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

96. Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

97. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

98. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

99. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

100. Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми».

У справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши таке:

« 115. Суд апеляційної інстанції, остаточно встановивши наявність заборгованості лише в частині компенсації за невикористану відпустку, керуючись принципом пропорційності та врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі, співмірній до розміру фактично допущеного порушення.

116. Суд апеляційної інстанції встановив, що в період із 17 серпня 2023 року до 17 лютого 2024 року заборгованість існувала лише в частині компенсації за відпустку (61 261,02 грн). Суд визначив, що ця сума становить 4,56 % від загального розміру належних при звільненні виплат (1 341 979,10 грн). Керуючись принципом пропорційності, суд зменшив відшкодування до суми, співмірної з порушенням. Отже, суд апеляційної інстанції стягнув 46 537,64 грн, що становить ті ж 4,56 % від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні (1 020 560,64 грн).

117. Велика Палата Верховного Суду вважає, що підхід, застосований судом апеляційної інстанції, забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення АТ «Миколаївгаз» несправедливих та непропорційних майнових втрат.».

З урахуванням наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що спірних правовідносин застосовується принцип співмірності.

Як зазначалося, 29.03.2024 Позивача було звільнено з військової служби.

Згідно з наданою Відповідачем до суду апеляційної інстанції Довідкою від 24.04.2025 (а.с. 62), при звільненні Позивачу було виплачено 295334,86 грн., у тому числі:

- 81446,84 грн. - грошове забезпечення за період 01.03.2024-29.03.2024;

- 115755,23 грн. - грошову компенсація за невикористані 67 календарних днів щорічної основної відпустки;

- 49757,47 грн. - одноразову грошову допомогу при звільненні;

- 48375,32 грн. - грошову компенсація за невикористані 28 календарних днів УБД відпустки.

26.12.2024, на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2024 у справі № 580/5118/24, Позивачу виплачено перерахунок грошового забезпечення у розмірі 161185,29 грн., що до оподаткування становить 163639,89 грн.

Отже, на момент звільнення Позивачу було виплачено частину коштів, належних до виплати при звільненні, а саме - 295334,86 грн. замість 456520,15 грн. (295334,86 грн. + 161185,29 грн.).

Відтак, несвоєчасно Позивачу виплачено 161185,29 грн., що до оподаткування становить 163639,89 грн.

Остаточний розрахунок з Позивачем Відповідач здійснив платіжним дорученням від 26.12.2024, період прострочки становить більше, ніж шість місяців, а отже на користь Позивача має бути стягнуто середній заробіток за максимальний визначений ст. ч. 1 ст. 117 КЗпП України період - шість місяців, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, і критеріїв співмірності, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено:

« 88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.».

У цій справі загальний розмір (до оподаткування) належних Позивачеві при звільненні виплат, з урахуванням перерахунку, проведеного Відповідачем на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі № 580/5118/24, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2024, складав 463472,24 грн. (299832,35 грн. + 163639,89 грн.).

У відсотковому співвідношенні до загальної суми вказані виплати становлять:

- своєчасно виплачені кошти у розмірі 299832,35 грн. - 64,69% (299832,35 грн. / 463472,24 грн. х 100);

- несвоєчасно виплачені кошти у розмірі 163639,89 грн. - 35,31% (163639,89 грн. / 463472,24 грн. х 100).

Заявлена Позивачем до стягнення і стягнута судом першої інстанції сума середнього заробітку за період шість місяців (184 дні) становить 322736,00 грн. і відповідає розрахунку, здійсненому колегією суддів відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 на підставі відомостей Довідки від 13.12.2024 (а.с. 27) щодо грошового забезпечення, нарахованого Позивачу за останні повні два місяці, які передують звільненню, а саме: 1754 грн. (середньоденний заробіток) х 184 дні (шість місяців).

На переконання колегії суддів, виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача у цій справі є стягнення на його користь 113958,08 грн., що складає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений пропорційно несвоєчасно виплаченій при звільненні сумі (35,31% від 322736,00 грн.).

Суд першої інстанції помилково не застосував принцип співмірності відповідальності роботодавця, що призвело до безпідставного стягнення з Відповідача на користь Позивача коштів у заявленій останнім сумі, а саме - 322736,00 грн.

Колегія суддів враховує, що перерахунок суми до виплати було здійснено Відповідачем на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі № 580/5118/24, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2024.

Визначену на підставі рішення суду у справі № 580/5118/24 суму виплачено Позивачу без значної затримки - 26.12.2024, тобто у межах одного місяця з дня набрання законної сили рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі № 580/5118/24.

Колегія суддів також зауважує, що сума несвоєчасно виплачених Позивачу коштів складає 163639,89 грн. (до оподаткування), а сума, заявлена до стягнення у цій справі у зв`язку з несвоєчасною виплатою вказаних коштів, становить 322736,00 грн., тобто вдвічі перевищує несвоєчасно виплачену суму коштів.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про неспівмірність стягнутого на користь Позивача середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у сумі 322736 грн. і вважає, що апеляційна скарга має бути задоволена частково, а рішення суду першої інстанції - доповнене мотивами задоволення позову, викладеними у цій постанові, і змінене в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що стягується на користь Позивача.

Колегія суддів враховує, що згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до безпідставного стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у сумі 322736 грн.

Відтак, апеляційна скарга має бути частково задоволена, а рішення суду першої інстанції - змінене шляхом доповнення мотивувальної частини мотивами задоволення позову і зміни розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що стягується на користь Позивача

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 580/392/25 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 580/392/25 змінити.

Доповнити мотивувальну частину рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 мотивами часткового задоволення позову, викладеними у цій постанові.

Викласти абзац 2 резолютивної частини рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 580/392/25 у такій редакції:

«Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (адреса місцезнаходження: Україна, 18000, Черкаська обл., місто Черкаси, вул. Гоголя, будинок 240, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 113958 (сто тринадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) гривень 08 копійок».

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 580/392/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач: Ю.О. Тереза

Судді: В.О. Аліменко

Ю.К. Черпак

Дата складання повного тексту постанови відповідає даті її ухвалення.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua