Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №755/22921/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Суд: Дніпровський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Заява про ухвалення додаткового рішення

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №755/22921/25

Суддя: Коваленко І. В.

Справа №:755/22921/25

Провадження №: 2-др/755/123/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Коваленко І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Назарової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 755/22921/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 серпня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 160 000,00 грн та судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

14 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, яка зареєстрована судом 15 вересня 2026 року, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

Заяву обґрунтовано тим, що під час ухвалення рішення судом не було вирішено питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, про які позивач зазначав у позовній заяві та на підтвердження яких подав відповідні документи.

Дослідивши матеріали цивільної справи та доводи заяви, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною третьою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною третьою статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має встановити не лише факт укладення договору про надання правничої допомоги та погодження сторонами розміру гонорару, а й наявність належних доказів щодо обсягу фактично наданих послуг та виконаних робіт, а також вартості таких послуг.

Як убачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач зазначив, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 16 000,00 грн.

На підтвердження заявлених витрат до позовної заяви було додано копію договору № 01/08-2025 про надання професійної правничої допомоги, укладеного між адвокатом Тютюнником Глібом Валентиновичем та ОСОБА_1 , а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору на підтвердження факту надання адвокатом клієнту правничої допомоги складається акт виконаних робіт.

Відповідно до пункту 2.1 договору адвокат зобов`язався надавати клієнту консультації правового характеру щодо досудового врегулювання спору, формувати правову позицію та підготовлювати доказову базу для звернення до суду, складати позовну заяву про стягнення боргу за розпискою від 03 липня 2025 року, а також здійснювати представництво інтересів позивача в Дніпровському районному суді міста Києва.

Пунктом 4.1 договору передбачено фіксований розмір гонорару адвоката в сумі 16 000,00 грн.

Водночас матеріали справи не містять акта виконаних робіт, передбаченого пунктом 1.2 договору, детального опису фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) або інших документів, які б підтверджували обсяг наданої правничої допомоги та виконання адвокатом передбачених договором зобов`язань.

При цьому сам по собі перелік послуг, визначений пунктом 2.1 договору, підтверджує лише погоджений сторонами перелік зобов`язань адвоката, однак не є достатнім доказом фактичного надання всіх зазначених у ньому послуг у межах цієї справи.

Крім того, суд звертає увагу на невідповідність умов договору щодо строку його дії. Так, номер договору містить позначення «01/08-2025», водночас відповідно до пункту 8.2 договору строк його дії закінчується 31 грудня 2024 року. Згідно з пунктом 4.2 договору оплата гонорару адвоката здійснюється клієнтом протягом строку дії договору, але не пізніше ніж за один місяць до закінчення такого строку.

Наведена невідповідність не дає можливості однозначно встановити погоджений сторонами строк дії договору та умови виникнення обов`язку клієнта щодо оплати передбаченого ним гонорару.

Суд також враховує, що сама по собі відсутність доказів фактичної оплати гонорару не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідно до статті 137 ЦПК України відшкодуванню підлягають також витрати, які сторона має сплатити. Водночас така обставина не звільняє заявника від обов`язку надати належні докази фактичного обсягу наданих послуг та обґрунтованості заявленої до стягнення суми.

Аналогічний підхід щодо необхідності підтвердження обсягу виконаних адвокатом робіт та визначення розміру витрат на правничу допомогу викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у випадку встановлення договором фіксованого розміру гонорару відсутність відомостей про витрачений адвокатом час сама по собі не є перешкодою для відшкодування таких витрат, однак поданий опис робіт має забезпечувати можливість визначення їх обсягу з метою розподілу судових витрат.

Отже, погодження сторонами фіксованого розміру гонорару не звільняє заявника від обов`язку підтвердити фактичне надання правничої допомоги та обсяг виконаних адвокатом робіт.

Судом також враховується правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 348/2436/20, відповідно до якої під час вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має перевіряти наявність належних доказів на підтвердження розміру таких витрат та дотримання встановленого процесуальним законом порядку їх подання.

Таким чином, надані позивачем договір про надання професійної правничої допомоги та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю самі по собі не є достатніми доказами для встановлення фактичного обсягу наданих адвокатом послуг та обґрунтованості заявлених до стягнення витрат у розмірі 16 000,00 грн.

Зазначення позивачем у позовній заяві орієнтовного розміру витрат на професійну правничу допомогу також не підтверджує факту надання відповідних послуг та не є самостійною підставою для їх стягнення.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обсягу фактично наданої професійної правничої допомоги та обґрунтованості заявленого до стягнення розміру витрат, у зв`язку з чим підстави для їх відшкодування за рахунок відповідача відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 133, 137, 141, 259, 263-265, 270 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 755/22921/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок - відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини додаткового рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 16.11.2026 року.

Суддя: І.В. Коваленко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua