Постанова від 16 листопада 2026 р. у справі №400/12235/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: адвокатури

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №400/12235/26

Суддя: Семенюк Г.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12235/26

Категорія 104020000Головуючий у суді І інстанції: Величко А.В. час і місце ухвалення: м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення від 20.03.2026 № 1 ДС, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення від 20.03.2026 № 1 ДС.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2026 року у задоволенні клопотання Адвоката ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовлено. Позовну заяву Адвоката ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення повернуто позивачеві.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки тому факту, що ВКДКА прийняла скаргу позивача 01.05.2026 ухвалила рішення № V-028/2026 про зупинення дії оскаржуваного рішення КДКА МО, витребувала матеріали справи і утримувала їх майже п`ять місяців. Така поведінка суб`єкта владних повноважень сформувала у позивача обґрунтовані та легітимні очікування щодо розгляду скарги по суті. Тільки 25.09.2026 року ВКДКА, так і не розглянувши доводи скарги по суті, формально відмовила у поновленні строку. Одразу після цього позивач звернувся до суду. Покладення на позивача судом негативних наслідків за п`ятимісячну бездіяльність ВКДКА є кричущим порушенням принципу справедливості, порушенням фундаментального права на захист та доступу до суду.

Також, до суду надійшли додаткові пояснення у справі від ОСОБА_1 , у яких останній просить врахувати практику Верховного Суду у справах № 990/287/25 та № 480/9707/23.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що повторне звернення до ВКДКА 21.04.2026 супроводжувалося поданням клопотання про поновлення строку, що доводить обізнаність позивача про факт пропуску встановленого законом 30-денного строку ще у квітні 2026 року. Оскільки ВКДКА встановила факт пропуску строку та відмовила у його поновленні, процедура досудового оскарження, проведена з порушенням строків, не зупиняє і не перериває перебіг строків звернення до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення особи до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів у порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.

Разом із тим право на звернення до суду не є абсолютним та реалізується з дотриманням установлених процесуальним законом умов, зокрема строків звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В спірному випадку, з огляду на зміст оскарженого рішенння, таким законом, що встановлює інші строки для звернення до адміністративного суду є Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Так, відповідно до частини третьої статті 39 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

Частиною першою статті 42 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії.

Слід зазначити, що встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи належить він поновленню.

Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, що вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їх наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип "res judicata".

У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ВКДКА прийняла скаргу позивача 01.05.2026 ухвалила рішення № V-028/2026 про зупинення дії оскаржуваного рішення КДКА МО, витребувала матеріали справи і утримувала їх майже п`ять місяців. Така поведінка суб`єкта владних повноважень сформувала у позивача обґрунтовані та легітимні очікування щодо розгляду скарги по суті. Тільки 25.09.2026 року ВКДКА, так і не розглянувши доводи скарги по суті, формально відмовила у поновленні строку. Одразу після цього позивач звернувся до суду.

Судом першої інстанції встановлено що, позивач вже звертався до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом з тотожних підстав та щодо того самого предмета оскарження (рішення ДП КДКА Миколаївської області № 1 ДС від 20.03.2026) (справа № 400/3077/26).

?У вказаній справі судом було відкрито провадження, ухвалою суду від 26.03.2026 року та призначено справу до розгляду. Проте в подальшому позивач власноруч подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з чим ухвалою від 20.04.2026 року було залишено позов ОСОБА_1 без розгляду за ініціативою самого позивача.

?Спочатку звернувшись до суду у встановлений законом строк, а в подальшому відмовившись від судового розгляду (подавши заяву про залишення без розгляду) на користь адміністративного оскарження до ВКДКА, позивач діяв на власний розсуд та ризик.

?Повернення до ідеї судового оскарження після того, як ВКДКА рішенням від 25.09.2026 відмовила у поновленні строку та залишила скаргу без розгляду, свідчить про послідовне нехтування позивачем процесуальними обов`язками та правилами обчислення строків.

?Подання заяви про закриття провадження у первинній судовій справі з наступним повторним поданням того самого позову поза межами процесуального строку не розцінюється судом як поважна причина пропуску строку. Навпаки, такі дії свідчать про те, що позивач мав реальну можливість реалізувати право на судовий захист у передбачений законом строк, однак свідомо відмовився від нього.

?Крім того, повторне звернення до ВКДКА 21.04.2026 супроводжувалося поданням клопотання про поновлення строку, що доводить обізнаність позивача про факт пропуску встановленого законом 30-денного строку ще у квітні 2026 року. Оскільки ВКДКА встановила факт пропуску строку та відмовила у його поновленні, процедура досудового оскарження, проведена з порушенням строків, не зупиняє і не перериває перебіг строків звернення до адміністративного суду.

Так, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 31.01.2020 по справі № 640/3026/19, звернення позивача зі скаргою до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не є досудовим порядком вирішення спору, оскільки законодавець чітко визначив право на оскарження такого рішення або до суду, або до ВКДКА.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 42 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено порядок оскарження рішення у дисциплінарній справі, відповідно до частини першої якої адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії.

Отже, з аналізу наведеної норми висновується, що "право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів або до суду, або до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури" розкривається через сполучник "або", надаючи "альтернативу оскарження" - чи до суду, чи до ВКДКА, без звернення до суду, що і може вважатися досудовим врегулюванням спору. Позивач не позбавлений права на оскарження спірного рішення КДКА після його перегляду ВКДКА, але лише шляхом оскарження рішення ВКДКА про залишення без змін рішення КДКА.

Аналогічний висновок містить постановах Верховного Суду від 14 серпня 2024 року по справі № 600/6484/23-а та від 06 жовтня 2022 року у справі № 640/17351/19, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, колегія суддів враховує, що при оцінці пропорційності обмеження права на доступ до суду істотне значення може мати не лише характер установленого процесуального обмеження, а й поведінка самого заявника, зокрема його ретельність у дотриманні процесуальних вимог та наявність реальної можливості своєчасно реалізувати відповідне процесуальне право.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Європейського суду з прав людини, викладеними у § 93- 95 рішення від 05 квітня 2018 року у справі Zubac v. Croatia (заява № 40160/12), відповідно до яких при оцінці наслідків процесуальних помилок необхідно враховувати, зокрема, наявність юридичного представництва, належну ретельність заявника та його представника, можливість уникнення відповідних помилок, а також те, кому об`єктивно можуть бути поставлені у провину допущені помилки.

У цій справі суд бере до уваги, що позивач є адвокатом, тобто особою, яка має професійну правову підготовку. Зазначена обставина сама по собі не може бути підставою для обмеження його права на доступ до суду, проте в сукупності з іншими встановленими обставинами справи має значення для оцінки можливості позивача усвідомлювати порядок та строки судового оскарження і виявити належну процесуальну ретельність щодо своєчасного звернення до суду. Зокрема, ця обставина підлягає врахуванню при оцінці того, чи була тривалість пропуску строку звернення до суду об`єктивно виправданою з огляду на конкретні обставини справи та поведінку позивача.

З огляду на викладене вище, оскільки позивач у спірному випадку звернувся до суду лише 25.09.2026, тобто з порушенням місячного строку на таке звернення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви.

Що стосується посилань апелянта на практику Верховного Суду у справах № 990/287/25 та № 480/9707/23, колегія суддів зазначає, що вона не релевантна до вказаних правовідносинах, оскільки в першій справі оскаржується рішення ВККС України «Про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту», а в другому випадку оскаржується рішення Комісії регіонального рівня про відмову у реєстрації податкової накладної.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2026 року по справі № 400/12235/26, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

СуддіА.Г. Федусик О.І. Шляхтицький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua