Постанова від 16 листопада 2026 р. у справі №420/6616/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №420/6616/26

Суддя: Тарновецький І.І.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6616/26

Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

Дата і місце ухвалення: 15 червня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі № 420/6616/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо обмеження його пенсії максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів згідно зі статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, а також обмежень, передбачених пунктами 1, 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236, що стало підставою для нездійснення перерахунку його пенсії з 01 березня 2026 року;

- визнати протиправними дії відповідача щодо невірного нарахування суми пенсії станом на 01 березня 2026 року та заниження розміру індексації;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 березня 2026 року із застосуванням коефіцієнтів збільшення, визначених постановами Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185, № 209 та № 236, без обмеження сум індексації максимальною величиною, з урахуванням щомісячної доплати в розмірі 2 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713, без обмеження пенсії максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, визначивши розмір пенсії станом на 01 березня 2026 року в сумі 60 463,22 грн;

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати нового розміру пенсії під час здійснення перерахунку на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/5823/25 із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 та зобов`язати відповідача здійснити відповідні виплати з 08 серпня 2025 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо застосування з 01 березня 2026 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», при перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, без обмеження максимальним розміром та з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо обмеження сум індексації пенсії максимальною величиною та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов`язати відповідача здійснити з 01 березня 2026 року перерахунок пенсії без обмеження розміру індексації сумою 1 500 грн у 2024 – 2025 роках та сумою 2 595 грн у 2026 році, з послідовним застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 та 1,121, а також стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 9 000 грн.

В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги позивач зазначає, що обмеження розміру індексації максимальною величиною, встановлене пунктами 3 постанов Кабінету Міністрів України № 185, № 209 та № 236, суперечить частині п`ятій статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», статтям 1-1, 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки змінює умови і норми пенсійного забезпечення підзаконним актом.

Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25, від 25 грудня 2025 року у справі № 520/1317/25, від 11 березня 2026 року у справі № 440/1969/25, від 20 травня 2026 року у справі № 320/2229/25, а також Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19, та вважає, що постанови Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі № 480/9389/23 і від 22 серпня 2024 року у справі № 600/4977/23-а, на які послався суд першої інстанції, суперечать зазначеним висновкам.

Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне дослідження судом доказів та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив обмеження пенсії максимальним розміром із застосуванням коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1778, оскільки обмеження максимальним розміром має постійний характер, тоді як коефіцієнти застосовуються тимчасово, на період дії воєнного стану.

Відповідач вказує, що постанова Кабінету Міністрів України № 1778 прийнята на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», є чинною та обов`язковою для органів Пенсійного фонду України, а право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не належить до прав, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.

Також відповідач посилається на правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, щодо можливості зміни механізму реалізації соціально-економічних прав з огляду на фінансові можливості держави, та на відсутність підстав для встановлення позивачу щомісячної доплати в розмірі 2 000 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 713.

Крім того, відповідач не погоджується зі стягненням на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та з 01 липня 2010 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 420/5823/25, яке набрало законної сили 08 серпня 2025 року, визнано протиправними дії відповідача щодо зниження розміру пенсії позивача з 01 січня 2025 року із застосуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, та зобов`язано відповідача нараховувати та виплачувати позивачу пенсію з 01 січня 2025 року без застосування таких коефіцієнтів та без обмеження максимальним розміром.

Згідно з протоколом перерахунку пенсії станом на 06 березня 2026 року основний розмір пенсії позивача обчислено виходячи з 90 відсотків грошового забезпечення (вислуга 36 років) у розмірі 31 749,76 грн, до нього включено індексацію 2022 року в сумі 4 444,97 грн, індексацію 2023 року в сумі 7 130,36 грн (за рішенням суду), індексацію 2024 року в сумі 1 500,00 грн та індексацію 2025 року в сумі 1 500,00 грн.

Підсумок пенсії позивача з надбавками становив 46 325,09 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії – 40 284,57 грн, а із застосуванням пониження відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1778 – 31 288,37 грн.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України № 1778 встановлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що суперечить частині третій статті 1-1 цього Закону, а обмеження таких пенсій максимальним розміром є протиправним з огляду на рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що індексацію пенсії позивача проведено відповідно до чинних постанов Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185, № 209 та № 236 з урахуванням передбачених ними обмежень розміру збільшення пенсії, а доказів застосування відповідачем постанови Кабінету Міністрів України № 821 під час виконання рішення суду у справі № 420/5823/25 матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, передбачених постановою № 1778, та обмеження її максимальним розміром, однак вважає за необхідне уточнити мотиви такого висновку та змінити рішення в частині визначення дати, з якої відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок пенсії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на соціальний захист гарантоване статтею 46 Конституції України, а частиною п`ятою статті 17 Основного Закону передбачено обов`язок держави забезпечувати соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Крім того, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, визначаються Законом № 2262-XII.

За змістом частин першої та третьої статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення таких осіб базується на Конституції України та складається, зокрема, із цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» й інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 30 Закону України від 03 грудня 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році в період дії воєнного стану пенсії, призначені або перераховані, зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі – Постанова № 1778), пунктом 1 якої передбачено застосування до відповідних частин пенсій коефіцієнтів у таких розмірах: до частини пенсії, що перевищує 10 і не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, – 0,5; до частини пенсії, що перевищує 11 і не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, – 0,4; до частини пенсії, що перевищує 13 і не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, – 0,3; до частини пенсії, що перевищує 17 і не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, – 0,2; до частини пенсії, що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, – 0,1.

Отже, зазначеними положеннями запроваджено механізм зменшення фактичної суми пенсійної виплати особам, пенсії яким призначені відповідно до Закону № 2262-XII, шляхом застосування понижувальних коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує встановлений поріг.

Однак частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-XII визначено спеціальний порядок зміни умов і норм пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія цього Закону. Запровадження додаткового механізму зменшення фактичного розміру їхніх пенсій шляхом положень закону про Державний бюджет України та підзаконного нормативно-правового акта, без внесення відповідних змін до спеціального пенсійного законодавства, не узгоджується із зазначеним порядком.

При цьому колегія суддів ураховує правові позиції Конституційного Суду України, викладені в рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року № 22-рп/2010, відповідно до яких законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи скасовуватися їх положення. У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України також наголосив на неприпустимості звуження законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій, установлених спеціальними законами.

Згідно з частиною третьою статті 7 КАС України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19.

Безпосередньо питання правомірності застосування статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778 до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, вирішено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 580/1002/26. У ній Верховний Суд дійшов висновку про протиправність застосування зазначених положень під час обчислення та перерахунку військових пенсій.

Аналогічний висновок щодо неприпустимості застосування до військових пенсій коефіцієнтів, установлених законом про Державний бюджет України та постановою Кабінету Міністрів України, Верховний Суд висловив у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1778.

Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 не спростовує цього висновку, оскільки можливість зміни механізму реалізації соціально-економічних прав з огляду на фінансові можливості держави не звільняє законодавця від обов`язку дотримуватися встановленого Конституцією та законом порядку внесення таких змін. У спірних правовідносинах такий порядок визначений частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-XII.

Обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, було передбачено частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII та статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII щодо обмеження максимального розміру пенсії визнано неконституційними.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону № 3668-VI в тій частині, у якій вони поширюють свою дію на пенсійне забезпечення осіб, пенсії яким призначені відповідно до Закону № 2262-XII, та не забезпечують соціальних гарантій, що випливають зі спеціального юридичного статусу таких осіб.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України положення законів та інших актів, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20 та від 17 березня 2023 року у справі № 340/3144/21 дійшов висновку про протиправність обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII.

Отже, обмеження пенсії позивача максимальним розміром та застосування до неї коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1778, є різними за своєю правовою природою механізмами зменшення пенсійної виплати. Водночас кожен із них у спірних правовідносинах не має належної правової підстави, з огляду на що суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача здійснювати перерахунок та виплату пенсії позивача без застосування зазначених коефіцієнтів та без обмеження її максимальним розміром.

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для встановлення позивачу щомісячної доплати в розмірі 2 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 713 не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, оскільки в задоволенні відповідних позовних вимог відмовлено, а в цій частині рішення відповідачем не оскаржується як таке, що порушує його права.

Разом із тим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про помилкове визначення судом першої інстанції дати, з якої належить провести перерахунок пенсії позивача.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог і може вийти за їх межі лише тоді, коли це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач оскаржував дії відповідача щодо нарахування та виплати пенсії з 01 березня 2026 року та просив зобов`язати відповідача провести її перерахунок саме з цієї дати, тобто з моменту чергової індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236.

Водночас суд першої інстанції в абзаці другому резолютивної частини рішення визнав протиправними дії відповідача щодо застосування понижувальних коефіцієнтів з 01 березня 2026 року, а в абзаці третьому зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2026 року.

Таким чином, суд першої інстанції визначив період захисту прав позивача ширший, ніж той, щодо якого заявлено позовні вимоги, не навівши обставин, які б свідчили про необхідність виходу за їх межі для забезпечення ефективного захисту.

Сам по собі висновок про протиправність застосування коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1778, не є достатньою підставою для покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок за період, який не охоплений заявленими позовними вимогами. У цій справі предметом судового розгляду є правомірність дій відповідача саме з 01 березня 2026 року, а тому відповідний обов`язок має бути визначений у цих часових межах.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неправильно визначив дату, з якої відповідач зобов`язаний провести перерахунок та виплату пенсії позивача. Це є підставою для зміни рішення в зазначеній частині відповідно до статті 317 КАС України шляхом викладення абзацу третього його резолютивної частини в новій редакції із зазначенням дати 01 березня 2026 року.

Згідно з частиною другою статті 42 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з метою забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який застосовується для обчислення пенсії, на коефіцієнт, що визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цієї норми.

Відповідно до статті 64 Закону № 2262-XII індексація пенсій, призначених відповідно до цього Закону, проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

На виконання зазначених положень Кабінет Міністрів України прийняв постанови від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168, від 23 лютого 2024 року № 185, від 25 лютого 2025 року № 209 та від 25 лютого 2026 року № 236, якими визначено коефіцієнти збільшення та порядок підвищення з 1 березня відповідного року розмірів пенсій, призначених, зокрема, відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-XII.

Пунктом 2 зазначених постанов визначено порядок підвищення пенсій із застосуванням відповідного коефіцієнта збільшення з урахуванням установлених цими актами умов та обмежень. Зокрема, пунктом 10 постанови № 168, пунктом 3 постанови № 185 та пунктом 3 постанови № 209 передбачено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії не може перевищувати 1 500 грн, а пунктом 3 постанови № 236 встановлено граничний розмір такого збільшення в сумі 2 595 грн.

Колегія суддів зазначає, що встановлення граничного розміру підвищення внаслідок індексації не є тотожним обмеженню загального розміру вже призначеної пенсії максимальним розміром. У першому випадку йдеться про визначення суми збільшення пенсії під час відповідного перерахунку, тоді як у другому – про обмеження загальної суми пенсійної виплати незалежно від її складових.

Правомірність установлення граничного розміру підвищення пенсії в сумі 1 500 грн під час індексації відповідно до постанови № 168 була предметом розгляду Верховного Суду у справах № 480/9389/23 та № 600/4977/23-а. У постановах від 16 липня 2024 року та 22 серпня 2024 року відповідно Верховний Суд виходив із того, що стаття 64 Закону № 2262-XII надає Кабінету Міністрів України повноваження визначати порядок та умови індексації пенсій, а тому встановлення граничного розміру індексаційного підвищення саме по собі не є обмеженням загального розміру пенсії максимальним розміром.

Наведені правові висновки стосувалися застосування постанови № 168 та встановленого нею граничного розміру підвищення. Водночас вони підтверджують необхідність розмежування правової природи індексаційного підвищення та обмеження загального розміру пенсійної виплати. Питання застосування граничних розмірів підвищення, передбачених постановами № 185, № 209 та № 236, належить вирішувати з урахуванням змісту відповідних нормативно-правових актів і повноважень Кабінету Міністрів України, визначених статтею 64 Закону № 2262-XII.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 та від 20 травня 2026 року у справі № 320/2229/25 не спростовують наведених висновків, оскільки предметом розгляду в цих справах було питання правомірності застосування до військових пенсій коефіцієнтів, установлених законом про Державний бюджет України та постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, до частини пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів. Натомість у цій справі вирішується питання правомірності встановлення граничного розміру підвищення пенсії внаслідок індексації.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне окремо оцінити доводи позивача щодо послідовного застосування коефіцієнтів індексації та його посилання на постанову Верховного Суду від 11 березня 2026 року у справі № 440/1969/25.

У зазначеній справі Верховний Суд розглядав питання послідовного збільшення показника середньої заробітної плати, який використовується для обчислення пенсії відповідно до Закону № 1058-IV, на коефіцієнти індексації за попередні роки. Суд дійшов висновку, що під час чергового перерахунку мають ураховуватися результати попередніх індексацій, а застосування лише коефіцієнта останнього року без урахування попередніх збільшень не відповідає передбаченому законом механізму індексації.

Колегія суддів ураховує цей правовий висновок, однак зазначає, що його сформульовано з огляду на положення частини другої статті 42 Закону № 1058-IV та Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до цієї норми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124. Натомість у спірних правовідносинах ідеться про індексацію пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, порядок якої визначається спеціальною статтею 64 цього Закону та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими на її виконання.

Водночас відмінність правового регулювання не означає, що результати попередніх індексацій можуть не враховуватися під час наступного перерахунку військової пенсії. Навпаки, постановами № 209 та № 236 передбачено врахування під час чергового підвищення пенсії результатів індексацій, проведених у попередні роки. Отже, послідовність урахування попередніх підвищень має забезпечуватися відповідно до порядку, прямо визначеного цими постановами.

Разом із тим необхідно розмежовувати врахування результатів попередніх індексацій під час визначення чергового підвищення та вимогу про застосування всіх коефіцієнтів без урахування граничних розмірів збільшення, установлених Кабінетом Міністрів України. Із самого факту послідовного застосування коефіцієнтів не випливає право на збільшення пенсії без урахування передбачених відповідними постановами обмежень суми підвищення.

Як убачається з протоколу перерахунку пенсії станом на 06 березня 2026 року, відповідач урахував у розрахунку пенсії позивача суми індексаційних підвищень за 2022– 2025 роки, зокрема за 2024 та 2025 роки – по 1 500 грн. Водночас сам факт відображення цих сум у протоколі окремими складовими не є достатнім для висновку про правильність або неправильність визначення бази для наступного перерахунку.

Для встановлення порушення порядку послідовної індексації необхідно перевірити, чи були попередні підвищення враховані відповідачем саме у спосіб, передбачений постановами № 209 та № 236, під час визначення розміру пенсії з 01 березня 2026 року. При цьому розрахунок, запропонований позивачем, у якому розмір пенсії визначено в сумі 60 463,22 грн, має оцінюватися не лише з погляду арифметичного застосування коефіцієнтів, а й з урахуванням установленого нормативними актами порядку визначення бази індексації та граничних розмірів підвищення.

За таких обставин сама по собі відмінність між розрахунком позивача та сумою, визначеною відповідачем, не підтверджує протиправності застосованого механізму індексації. Водночас для остаточного висновку щодо правильності розрахунку необхідно встановити, що відповідач дотримався передбаченого постановами № 209 та № 236 порядку врахування попередніх підвищень. Наявність у протоколі окремих сум індексації за попередні роки має оцінюватися разом із даними про базу, з якої здійснювався кожен наступний перерахунок.

Отже, постанова Верховного Суду у справі № 440/1969/25 не є підставою для автоматичного застосування до пенсії позивача механізму індексації, передбаченого Законом № 1058-IV, однак викладений у ній підхід щодо необхідності врахування попередніх підвищень має бути врахований під час перевірки правильності розрахунку за спеціальним законодавством. Водночас ця постанова не спростовує правомірності встановлення граничних розмірів підвищення, передбачених постановами Кабінету Міністрів України.

За таких обставин доводи позивача про необхідність проведення індексації без урахування граничних розмірів підвищення не можуть бути задоволені лише з посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 440/1969/25. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов`язання відповідача провести індексацію без застосування встановлених граничних розмірів є правильним.

Щодо щомісячної доплати в розмірі 2 000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга позивача не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині. Тому підстав для перегляду рішення в зазначеній частині немає.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зазначив, що держава в межах своєї свободи дій може визначати, які надбавки виплачувати з державного бюджету, однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних сум і дотримано всі необхідні для цього вимоги, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у таких виплатах, доки відповідні положення залишаються чинними.

Водночас, як зазначено Європейським судом з прав людини у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак не вимагає надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони.

Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 139 КАС України такі витрати підлягають відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Оскільки апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, підстав для відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції немає.

Зміна рішення суду першої інстанції в частині визначення дати, з якої відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок пенсії, не змінює обсягу задоволених позовних вимог, а тому підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до частини шостої статті 139 КАС України колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За наведених обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області – частковому задоволенню шляхом зміни абзацу третього резолютивної частини рішення суду першої інстанції із зазначенням дати, з якої відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача, – 01 березня 2026 року.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі № 420/6616/26 змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в такій редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», без обмеження максимальним розміром та з урахуванням раніше виплачених сум.».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі № 420/6616/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua