Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №420/5235/26
Суддя: Лук'янчук О.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5235/26
Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. Місце ухвалення рішення: м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – Лук`янчук О.В.
суддів – Бітова А.І.
– Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 420/5235/26 позовну заяву позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні з 01.02.2023 року перерахунку та виплати пенсії відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення № ЮО98516 від 11 грудня 2025 року, станом на 01.01.2023 року, з урахуванням проведених виплат.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.02.2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення № ЮО98516 від 11.12.2025 року, станом на 01.01.2023 року, з урахуванням проведених виплат.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064,96 ( одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп) гривні.
Рішення набрало законної сили 04.05.2026 року.
24.08.2026 судом зареєстровано від адвоката Афоніна Дмитра Вікторовича, діючого в інтересах ОСОБА_1 (далі – заявник), заяву, подану в порядку статті 382 КАС України, в якій просить зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області подати до суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 420/5235/26, з доказами виплати пенсії у перерахованому розмірі, визначеному перерахунком з 01.07.2026 року. У разі ненадання звіту про його виконання накласти на керівника ГУ ПФУ в Одеській області штраф.
Дану заяву представник заявника обґрунтовує тим, що рішенням суду від 01.04.2026 року у справі №420/5235/26 зобов`язано відповідача здійснити з 01.02.2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення № ЮО98516 від 11 грудня 2025 року, станом на 01.01.2023 року, з урахуванням проведених виплат. 08 червня 2026 року, на виконання судового рішення Відповідачем було проведено перерахунок пенсії Позивача, згідно з яким розмір його пенсії склав 17833,23 грн., що підтверджується копією перерахунку пенсії з 01.07.2026 року. Водночас у липні, серпні 2026 року Позивачу фактично виплачено пенсію у розмірі 7573,91 грн. замість належних 17833,23грн., що підтверджується довідкою про доходи пенсіонера. Таким чином, невиплата пенсії у липні та серпні 2026 року у перерахованому розмірі підтверджує невиконання Відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 року у справі №420/5235/26. При цьому, вказує, що починаючи з 08.06.2026 року Постанова № 821 не підлягає застосуванню, а тому правові підстави для невиплати пенсії у повному обсязі (перерахованому розмірі) відсутні. Водночас зауважує, що питання фактичної виплати Позивачу пенсії у перерахованому розмірі з 01.07.2026 року не досліджувалося при встановленні судового контролю, оскільки на той момент предметом звернення було саме не проведення перерахунку, а обставини щодо подальшої невиплати пенсії у перерахованому розмірі виникли вже після здійснення такого перерахунку. У зв`язку з цим Позивач подає цю заяву в межах уже здійснюваного судом контролю за виконанням рішення суду у справі № 420/5235/26, з приводу нового факту невиконання Відповідачем судового рішення - невиплати пенсії у перерахованому розмірі за липень-серпень 2026 року.
Вважаючи, що невиплата пенсії у липні та серпні 2026 року у перерахованому розмірі підтверджує невиконання Відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 420/5235/26, заявник звернувся до суду з вказаною заявою в порядку статті 382 КАС України.
Ухвалою суду першої інстанції від 02.10.2026 року у задоволені заяви адвоката Афоніна Дмитра Вікторовича, діючого в інтересах ОСОБА_1 від 24.08.2026 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 КАС України в адміністративній справі № 420/5235/26 відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2026 року у справі № 420/5235/26 скасувати повністю; постановити нову ухвалу, якою заяву представника позивача від 24 серпня 2026 року про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 420/5235/26 задовольнити; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 420/5235/26 у 10-денний строк з дня отримання відповідної ухвали суду, який обов`язково має включати докази виплати ОСОБА_1 пенсії у розмірі не менше 17833,23 грн. Щомісячно; у разі невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 420/5235/26 або неподання звіту про його виконання у встановлений судом строк — накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області штраф у розмірі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, половину суми штрафу стягнути на користь Державного бюджету України, а другу половину — на користь ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що Ухвала суду від 02.10.2026 р. про відмову у прийнятті звіту відповідача стосується виключно історичної заборгованості — доплати до пенсії за період з 01.02.2023 р. по 30.06.2026 р. у сумі 186070,94 грн., тобто за період, що передує перерахунку з 01.07.2026 р. Натомість заява представника позивача від 24.08.2026 р. стосується принципово іншого, нового факту — щомісячної недоплати вже перерахованої з 01.07.2026 р. пенсії за липень та серпень 2026 року (17833,23 грн. належних проти 7573,91 грн. фактично виплачених), яка виникла вже після перерахунку і стосується іншого періоду, ніж той, що охоплений ухвалою про відмову у прийнятті звіту.
Вказує, що із змісту заяви представника позивача від 24.08.2026 р. прямо вбачається, що її предметом було не повторне встановлення судового контролю як такого (який дійсно вже діє з 27.05.2026 р.), а зобов`язання відповідача подати звіт саме щодо нового, самостійного факту невиконання рішення суду — невиплати пенсії за липень та серпень 2026 року у перерахованому розмірі, який об`єктивно не міг бути предметом розгляду при постановленні ухвали від 27.05.2026 р., оскільки на той момент перерахунок ще не було проведено, а предметом тієї заяви була відсутність перерахунку як такого.
Також зауважує, що частина шоста статті 382-1 КАС України закладає циклічну, багатоступеневу модель судового контролю: подання звіту > розгляд звіту за правилами статті 382-2 КАС України > встановлення нового строку та/або накладення штрафу за статтею 382-3 КАС України у разі неналежного виконання. Ця модель розрахована саме на повторюване, по мірі виявлення нових фактів невиконання, звернення заявника в межах одного й того самого, раз встановленого судового контролю.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, прийшов до висновку про відсутність законних підстав для встановлення повторного/нового судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 420/5235/26 в порядку статті 382 КАС України, а тому відмовив у задоволенні заяви від 24.08.2026 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Статтею 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
В силу положень частини 4 статті 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
За правилами частини 1 статі 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині 1 статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сил.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно ч. 2 ст. 382-1 КАС України, за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно ч. 3 ст. 382-1 КАС України, встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Згідно ч. 4 ст. 382-1 КАС України, суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень.
Якщо суб`єктом владних повноважень є колегіальний орган і судовим рішенням такого суб`єкта владних повноважень зобов`язано вчинити певні дії, суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення кожного з членів такого колегіального органу, до чиїх повноважень, завдань чи функцій належить забезпечення виконання такого судового рішення.
Згідно ч. 6 ст. 382-1 КАС України, ухвала суду про задоволення заяви та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 382-2 КАС України, суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 382-3 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Згідно ч. 2 ст. 382-3 КАС України, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 382-3 КАС України, у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Згідно ч. 9 ст. 382-3 КАС України, суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами статті 378 цього Кодексу.
Згідно ч. 10 ст. 382-3 КАС України, у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.
Згідно ч. 11 ст. 382-3 КАС України, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 27.05.2026 у справі № 420/5235/26 уже встановлено судовий контроль за виконанням рішення від 01.04.2026 без будь-яких застережень щодо його предмета, тобто як у частині проведення перерахунку пенсії, так і в частині її фактичної виплати в перерахованому розмірі.
При цьому варто зазначити, що 11.08.2026 (до подання представником позивача заяви від 24.08.2026) відповідач уже подав до суду звіт про виконання судового рішення. За таких обставин доводи позивача про неповну виплату перерахованої пенсії за липень - серпень 2026 року (у розмірі 7 573,91 грн замість визначених перерахунком 17 833,23 грн) за своєю правовою природою є запереченнями щодо повноти виконання рішення суду, які підлягали розгляду та оцінці судом саме під час вирішення питання про прийняття звіту від 11.08.2026 в порядку статей 382-2, 382-3 КАС України.
Колегія суддів враховує доводи апелянта про те, що в резолютивній частині ухвали від 02.10.2026, постановленої за наслідками розгляду звіту від 11.08.2026 р. суд першої інстанції встановив новий тримісячний строк для подання звіту про виконання рішення суду в частині виплати позивачу суми доплати до пенсії за період з 01.02.2023 по 30.06.2026 у сумі 186 070,94 грн, не зазначивши окремо про виплати починаючи з 01.07.2026.
Водночас зазначена обставина не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали від 02.10.2026 про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України, оскільки питання неповноти визначення судом першої інстанції обсягу невиконаних зобов`язань під час розгляду звіту відповідача підлягає вирішенню в порядку оскарження відповідної ухвали, постановленої за результатами розгляду звіту (стаття 382-3 КАС України), проте не створює передбачених статтею 382 КАС України підстав для повторного зобов`язання відповідача подати звіт про виконання одного й того самого судового рішення.
Доводи апелянта щодо того, що частина шоста статті 382-1 КАС України закладає циклічну, багатоступеневу модель судового контролю: подання звіту, розгляд звіту за правилами статті 382-2 КАС України, встановлення нового строку та/або накладення штрафу за статтею 382-3 КАС України у разі неналежного виконання є безпідставними, оскільки безпосередньо ч. 6 ст. 382-1 КАС України визначає, що ухвала суду про задоволення заяви та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 цього Кодексу.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлений 17 листопада 2026 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua