Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №420/16855/26
Суддя: Лук'янчук О.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16855/26
Головуючий в 1 інстанції: Хурса О.О.
Час і місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – Лук`янчук О.В.
суддів – Бітова А. І.
– Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо призначення ОСОБА_1 довічного грошового утримання з 29.04.2026 у розмірі 58% без врахування стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку - 29 років 9 місяців 13 днів, який встановлено у рішенні Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу судді ОСОБА_1 такі періоди: половину строку навчання за денною формою в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова (з 01.09.1986 до 21.06.1991), а саме: 2 роки 4 місяці 25 днів та три роки роботи в галузі права, а саме: три роки з періоду роботи юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка «Україна» (з 12.02.1996 по 12.02.1999);
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 29.04.2026 ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання з урахуванням суддівської винагороди, визначеної у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 20.05.2026 № 1684/26-виз та стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку - 29 років 9 місяців 13 днів, який встановлено у рішенні Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26 у розмірі 68%.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо призначення їй з 29.04.2026 щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 58% суддівської винагороди є протиправними, оскільки відповідач безпідставно не зарахував до її стажу, період навчання за денною формою в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова (2 роки 4 місяці 25 днів) та 3 роки роботи в галузі права - юрисконсультом, знехтувавши рішенням Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26, яким підтверджено її загальний стаж роботи на посаді судді 29 років 9 місяців 13 днів, що дає право на отримання довічного грошового утримання у розмірі 68%.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо призначення ОСОБА_1 довічного грошового утримання з 29.04.2026 без врахування стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку - 29 років 9 місяців 13 днів, який встановлено у рішенні Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу судді ОСОБА_1 такі періоди: половину строку навчання за денною формою в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова - 2 роки 4 місяці 25 днів та три роки роботи в галузі права, а саме три роки з періоду роботи юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка “Україна”.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.05.2026 про призначення їй щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, з урахуванням висновку суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ГУПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та надання висновків, що не відповідають викладеним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В своїй скарзі зазначає, що спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання періодів навчання у вищому навчальному закладі та роботи на посаді юрисконсульта, у зв`язку з чим фактичний суддівський стаж позивачки становить 24 роки 4 місяці 18 днів (що відповідає 58% суддівської винагороди).
Також вказує, що згідно із пенсійним законодавством України прийняття рішень про поновлення виплати пенсії, про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії та визначення її розміру відноситься виключно до компетенції Пенсійного фонду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що з 25.01.2002 позивачку зараховано до штату Балтського районного суду Одеської області на посаду судді, що призначена Указом Президента України від 10.12.2001 № 1205/2001, а згодом обрана безстроково Постановою Верховної Ради України від 15.03.2007 № 751/V.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26 її звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом Балтського районного суду Одеської області від 28.04.2026 № 2-ос/с позивачку відраховано зі штату суду.
При прийнятті рішення про звільнення у відставку Вища рада правосуддя встановила, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 29 років 9 місяців 13 днів.
До цього стажу Вища рада правосуддя зарахувала: безпосередній стаж роботи на посаді судді - 24 роки 4 місяці 18 днів, половину строку навчання за денною формою у юридичному виші - 2 роки 4 місяці 25 днів та необхідний стаж (досвід) роботи в галузі права до призначення суддею - 3 роки.
22.05.2026 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», додавши рішення Вищої ради правосуддя та довідку про суддівську винагороду.
Рішенням від 29.05.2026 відповідач призначив позивачці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 58% суддівської винагороди. Пенсійний орган врахував фактичну вислугу на посаді судді та відмовився зарахувати до стажу періоди навчання у вищому навчальному закладі й 3 роки роботи в галузі права, визначені у рішенні Вищої ради правосуддя.
Вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідно до норм чинного законодавства, та з урахуванням правових позицій Верховного Суду, до стажу роботи позивачки на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою - 2 роки 4 місяці 25 днів, а також період роботи позивачки в галузі права 3 роки з періоду роботи юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка «Україна».
Також суд зазначив, що згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Крім того, суд дійшов висновку, що з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про зарахування до стажу судді половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 25 днів та період роботи позивачки в галузі права 3 роки з періоду роботи юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка «Україна», необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 22.05.2026 про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням висновку суду, оскільки суд не в праві втручатися у виключну компетенцію Пенсійного фонду та його територіальних органів в питаннях перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Статтею 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч. 1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26 її звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом Балтського районного суду Одеської області від 28.04.2026 № 2-ос/с позивачку відраховано зі штату суду.
При прийнятті рішення про звільнення у відставку Вища рада правосуддя встановила, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 29 років 9 місяців 13 днів.
До цього стажу Вища рада правосуддя зарахувала: безпосередній стаж роботи на посаді судді - 24 роки 4 місяці 18 днів, половину строку навчання за денною формою у юридичному виші - 2 роки 4 місяці 25 днів та необхідний стаж (досвід) роботи в галузі права до призначення суддею - 3 роки.
Разом із тим зазначене рішення Вищої ради правосуддя є чинним, у встановленому законом порядку не скасоване та є обов`язковим для врахування всіма суб`єктами владних повноважень.
Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів.
Згідно з абз. 4 п. 34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень України “Про судоустрій і статус суддів” судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, то незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.
Щомісячне грошове утримання судді у відставці, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви №68385/10 та №71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 22.12.2010 №23- рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008.
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3- рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2. абз. 2 розділу 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, ст. 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів. їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон “Про статус суддів” від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинили вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг переділеного законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - “оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці”.
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України “Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку” від 13.03.2015 № 20.
Отже, неправомірним є позбавлення судді, набутого статусу (статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності.
На момент виходу позивача у відставку Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII (з наступними змінами і доповненнями) є чинним.
Відповідно до ст. 116 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, мас право подати заяву про відставку.
При цьому, згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Вирішуючи питання щодо співвідношення стажу роботи судді, який дає право на відставку, та стажу, що враховується при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання, Верховний Суд сформував сталу та послідовну правову позицію.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/1 7, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а та від 09.11.2018 у справі № 559/443/17, від 30.01.2020 у справі №592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21.
Таким чином, Вища рада правосуддя є єдиним, конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання.
Додатково суд враховує, що Рада суддів України у рішенні від 11 квітня 2024 року №6 звернула увагу на необхідність врахування органами Пенсійного фонду України сформованої практики Верховного Суду щодо визначення стажу роботи судді, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання.
Хоча зазначене рішення не є нормативно-правовим актом та не встановлює нових правових норм, воно відображає сформований у практиці Верховного Суду підхід до застосування положень законодавства, що регулюють порядок визначення стажу роботи судді та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Як вірно наголосив суд 1-ї інстанції, відповідач знехтував визначеним Вищою радою правосуддя у рішенні від 28.04.2026 № 773/0/15-26 стажем судді при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання, а також припустився помилки щодо правозастосування вищенаведених норм права, що призвело до порушення прав позивача.
Більш того, судом 1-ї інстанції під час розгляду справи було системно проаналізовано норми чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства та обґрунтовано встановлено, що до стажу роботи позивачки на посаді судді, що дає право на відставку, беззаперечно підлягають зарахуванню половина строку навчання за денною формою (2 роки 4 місяці 25 днів), а також період роботи позивачки в галузі права 3 роки з періоду роботи юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка «Україна», що додатково підтверджує протиправність дій органу ПФУ.
Також, на переконання апеляційного суду, обраний судом 1-ї інстанції спосіб захисту прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 308,310, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 17 листопада 2026 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua