Суд: Хотинський районний суд Чернівецької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №724/972/26
Суддя: Гураль Л. Л.
Справа № 724/972/26
Провадження № 2/724/601/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді: Гураль Л.Л.,
за участі секретаря судового засідання: Батіщева В.О.,
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Хотин Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні подружжя з виплатою грошової компенсації
І. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
01.04.2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні подружжя з виплатою грошової компенсації.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_4 позивач ОСОБА_3 посилається на наступне.
Позивач зазначає, що 04.08.2015 року рішенням Хотинського районного суду шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований виконавчим комітетом Клішковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області, актовий запис №23 – розірвано.
Рішенням Хотинського районного суду від 26.10.2023 року у цивільній справі №724/2256/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя визнано по частині житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що після розподілу майна у них з відповідачкою почалися конфлікти щодо ведення господарства на одному подвір`ї. Відповідачка змінила замки в будинку та повністю обмежила доступ йому та їхній донці до будинку, що підтверджується Актом Клішковецької сільської ради.
Зазначає, що через постійні конфлікти він неодноразово пропонував відповідачці викупити її частину будинку за значно вищою ринковою вартістю, так як він з донькою проживає в його матері, що спричиняє певний дискомфорт, на що відповідачка категорично відмовилася.
Повідомляє, що колишня дружина з 2000-го року періодично виїжджала за межі України на заробітки, а з моменту розлучення вона фактично проживає та працює в Італії. По приїзду до України вона проживає на своїй власній квартирі, яка знаходиться в м. Чернівці.
Позивач стверджує, що з ним на даний час проживає донька в будинку його матері, іншого житла немає. Для позивача цей будинок є єдиним нерухомим майном, яким він володіє та несе ввесь тягар по утриманню будинку.
Окрім того, посилається на те, що згідно звіту про оцінку нерухомого майна, а саме житлового будинку садибного типу загальна вартість якого склала 871704 грн., тому вважає, що має сплатити грошову компенсацію в розмірі 348682 грн.
Враховуючи вище викладене позивач просить суд припинити право спільної часткової власності на житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами ОСОБА_4 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за ним право власності на житлового будинку, що належить відповідачці та стягнути з нього грошову компенсацію вартості частини житлового будинку в розмірі 348682 грн.
30.06.2026 року представник відповідача ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, де просить відмовити у позові в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив зазначає, що відсутні підстави припинення права власності на частку у спільному майні подружжя з виплатою грошової компенсації. Вказує, що відповідачка ОСОБА_4 позовні вимоги не визнає, вважає позов безпідставним та необґрунтованим. Стверджує, що позивачем не доведено жодної обставини, визначеної ст. 365 ЦК України, а саме що: частка є незначною і не може бути виділена внатурі; річ є неподільною;, спільне володіння і користування майном не можливе, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Окрім того, вказує, що доводи позивача про наявність у відповідачки квартири в м. Чернівці не спростовують її потреби в спірному будинку, адже в квартирі проживає їх старший син з дружиною та донькою, про що позивачу добре відомо.
13.07.2026 року від представника позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, де додатково зауважує, що між позивачем та відповідачем довгий час існують неприязні відносини, тому їх спільне проживання та користування житловим будинком неможливе. Окрім того, звертає увагу на той факт, що спільна донька сторін проживає разом із батьком та позбавлені можливості проживати в спірному будинку через постійну зміну відповідачкою замків дверей у будинку.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, та звернула увагу, що підставою позову є саме неможливість спільного володіння і користування майном (п.3 ч.1 ст. 365 ЦК України), що є самостійною підставою для припинення права власності співвласника на частку в спільному майні. Додатково звернула увагу, що саме позивач несе тягар по утриманню спірного будинку (оплата комунальних платежів, земельного податку), хоча в ньому фактично не проживає. Відповідачка хоча і не проживає на постійній основі на території України, однак, коли приїжджає додому, то створює перешкоди в користуванні спільним майном, змінює замки на вхідних дверях, що позбавляє можливості позивачу безперешкодно потрапити до будинку. Щодо можливого поділу спірного будинку внатурі, то стверджує, що такий неможливий, оскільки це призведе до значних затрат та можливої зміни всіх комунікацій в будинку. Крім того, земельна ділянка для обслуговування вказаного будинку належить на праві власності позивачу.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вказував, що частка у власності відповідачки є значною, будинок можна поділити внатурі, і відповідачка не заперечує щодо такого поділу в позасудовому порядку. Щодо факту заміни замків на вхідних дверях, то можливо був такий момент, однак це був вимушений крок у відповідь на дії позивача, який здійснив заміну замка на вхідних дверях і вона не змогла потрапити додому. Наполягає, що припинення права на частку відповідачки у спірному будинку завдасть істотної шкоди, оскільки іншого майна у неї не має, а квартира, хоча і належить їй на праві власності, однак фактично там проживає син сторін зі своєю дружиною.
Представник
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 07.05.2026 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні подружжя з виплатою грошової компенсації залишено без руху.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 21.05.2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 13.07.2026р. витребувано в Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину кордону з січня 2023 року по липень 2026 року ОСОБА_4 , а розгляд справи відкладено.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 26.08.2026р. витребувано у відділення поліції №2 (м. Хотин) Дністровського районного відділу поліції інформацію щодо фактів звернення ОСОБА_3 до відділення поліції на дії колишньої дружини ОСОБА_4 , а також інформацію щодо звернення відповідачки ОСОБА_4 на дії колишнього чоловіка ОСОБА_3 та яке рішення було прийняте за результатами розгляду вказаних звернень, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 10.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.09.2026р.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Так, судом встановлено, що 04.08.2015 року рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області у цивільній справі № 724/1187/15-ц шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – розірвано(а.с12).
Рішенням Хотинського районного суду від 26.10.2023р. у справі №724/2256/23 визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину та за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13-15).
Згідно Відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 03.03.2026 року №401, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 (а.с. 16).
Актом депутатів Клішковецької сільської ради від 22.07.2025 року підтверджено зміну замка у вхідних дверях житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 без відома власника ОСОБА_3 (а.с.17).
Відповідно до довідки Клішковецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області від 23.06.2026р. ОСОБА_3 з 2023 року проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Має склад сім`ї: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає без реєстрації. (а.с.94).
Згідно численних квитанції за період 2025-2026 р. вбачається, що ОСОБА_3 здійснював оплату послуг щодо газопостачання та електроенергії даного господарства, а також сплачував земельний податок (а.с.18-27).
Відповідно до Звіту №13/26 про оцінку нерухомого майна – житлового будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 – вартість майна становить 841704 грн.(а.с.28-42).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав №357414188 від 07.12.20223 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.43).
Судом також досліджено Технічний паспорт житлового будинку садибного типу розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (.а.с.44-48).
Під час розгляду справи позивачем 15.05.2026 року внесено на депозитний рахунок Державної казначейської служби України сума грошових коштів у розмірі 348682,00грн., що відповідає вартості 1/2 частки житлового будинку, що підтверджується квитанціями № 125, №0.0.4885818664.1 та № 0.0.4883928877.1 (а.с.59).
Також, судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11).
Судом досліджено відповідь ДПС України щодо перетину кордону відповідачкою за період з 01.01.2023р. по 21.07.2026р. та встановлено, що ОСОБА_4 неодноразово здійснювала перетин кордону України, зокрема не менше, ніж двічі на рік (а.с.111).
Згідно даних відділення поліції №2 (м. Хотин) ДРВП ГУНП в Чернівецькій області від 31.08.2026р. зареєстровано наступні звернення:
- ЄО №3870 від 30.08.2024р. за зверненням ОСОБА_4 про факт домашнього насильства та конфлікт з чоловіком. В ході перевірки факт домашнього насильства не підтвердився, на заявницю складено постанову за ст. 183 КУпАП;
- ЄО №3313 від 29.07.2024р. за зверненням ОСОБА_3 , про те, що в нього виник конфлікт із колишньою дружиною відносно слив, які остання продала без його відома;
- ЄО №3183 від 27.09.2023р. за зверненням ОСОБА_4 про те, що чоловік застосовує відносно неї фізичну силу, на ОСОБА_3 складено протокол за ст. 173-2 КУпАП;
- ЄО №1243 від 24.04.2023р. за зверненням ОСОБА_8 про те, що сусід ОСОБА_9 ображає дружину ОСОБА_10 , в будинку є дитина, чоловік перебуває в стані алкогольного сп`яніння, не ОСОБА_3 було складено протокол за ст. 173-2 КУпАП (а.с.129).
ІV. Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).
Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).
У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 ЦК України).
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1 - 3). Водночас потрібно зважати на те, що правило пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі приписів цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, визначених цією статтею.
Так, матеріалами справи встановлено, що сторони у справі в рівних частинах володіють спірним житловим будинком, а тому суд приходить до висновку, що частка відповідачки у праві спільної часткової власності є значною, оскільки частина спірного будинку не може вважатись незначною часткою з урахуванням того, що позивач також є власником частини будинку, при цьому правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Так, безпідставними самими по собі є доводи позивача щодо неможливості спільного володіння та користування спірним будинком через наявність неприязних стосунків між ними, і самостійно не можуть слугувати безумовною підставою для прийняття рішення про припинення права власності на частку у спірному майні.
Судом враховується, що визнається учасниками справи в судовому засіданні, що значний період часу відповідачка проживає за межами України і лише періодично приїжджає до свого будинку, а тому твердження позивача, щодо неможливого володіння та користування спільним майном є необгрунтованими, оскільки останній як співвласник частки спірного будинку не позбавлений можливості там проживати та користуватися ним.
Наявність неприязних стосунків між колишнім подружжям, що призводить до періодичних конфліктів не є безумовною підставою для позбавлення одного із співвласників ( в даному випадку відповідачки) права на мирне володіння своїм майном.
На переконання суду, позивачем не доведено той факт, що спільне користування та володіння будинком є неможливим, а наявний в матеріалах справи акт, складений комісією 22.07.2025р. у складі депутата сільської ради та сусідів на підтвердження факту заміни замка у вхідних дверях житлового будинку без відома власника ОСОБА_3 судом оцінюється критично.
Зокрема в даному акті не встановлено, хто і коли здійснив таку заміну, на підставі чого комісією встановлено, що відбулася заміна замка у вхідних дверях, а тому даний доказ є недостатнім для підтвердження обставин неможливості спільного володіння та користування спірним будинком.
Не свідчать про такі обставини і відомості щодо звернення із заявами як позивача, так і відповідачки до поліції щодо вчинення домашнього насильства та виникнення інших конфліктів.
Більше того, в позовній заяві позивач стверджує, що відповідачка з 2000-го року періодично виїжджає на заробітки за межі України, а з моменту розлучення фактично проживає та працює в Італії, а коли повертається до України, то мешкає в м. Чернівці. Тобто твердження позивача фактично самі по собі є взаємовиключними, оскільки з одного боку відповідачка фактично не проживає в спірному будинку, тоді як з іншого – створює обставини неможливості спільного користування вказаним будинком.
Доводи позивача про те, що у відповідачки на праві власності є квартира, що розташована в м. Чернівці не є безумовною підставою для припинення її права власності на 1/2 частку житлового будинку, оскільки фактично в зазначеній квартирі проживає син відповідачки разом зі своєю сім`єю.
Дані обставини позивачем не спростовані.
Суд звертає увагу й на те, що припинення права власності на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, адже позбавлення особи значної частки у спільному майні, не може не завдати істотної шкоди, а отримання коштів за позбавлення права власності на частину житла особи не є співмірним.
Що стосується доводів з приводу несплати комунальних послуг ОСОБА_4 , то суд вказує наступне.
У частині першої статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідає своїй частці у праві спільної часткової власності зобов`язання брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має бути зобов`язане належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за будь-яких таких умов та вимог? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконує солідарне зобов`язання, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з остатку солідарних боржників у рівній частині, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка йому надається (частина четверта статті 544 ЦК України ).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах на утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто впливає на фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконує солідарні зобов`язання щодо сплати додаткових витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право відповідної вимоги регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього власника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж відразу звернутися до суду з позовом про примусове стягнення із співвласника, який відмовився віднести тягар утримання спільного майна, відповідно до цієї мети. Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц, 19 серпня 2020 року у справі №703/2200/15-ц.
Отже, згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
На підставі наведеного, враховуючи те, що позивачем не доведено вимоги щодо неможливості спільного володіння та користування спірним будинком разом із відповідачкою, в задоволенні позову слід відмовити.
Щодо внесення коштів на депозитний рахунок суду.
Питання присудження компенсації на підставі ст.365 ЦК України, визначення її розміру належить до компетенції суду. Отже саме судом в межах справи мають вирішуватися інші питання щодо сум, внесених на депозитний рахунок суду, зокрема й питання повернення таких коштів у випадку, коли підстава їх перебування на рахунку відпала.
Відповідно до п.1.2 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 №372, депозитні рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) та/або установах банків для обліку депозитних сум, які з настанням відповідних умов підлягають поверненню або перерахуванню за призначенням.
Тобто депозитний рахунок суду, який відкритий в управлінні державної казначейської служби, не є бюджетним рахунком, а є спеціальним реєстраційним рахунком для обліку депозитних сум. Кошти, які зараховуються на цей рахунок, є власністю осіб, що їх внесли, та підлягають поверненню або перерахуванню за призначенням із настанням відповідних умов.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_11 вніс на депозитний рахунок суду кошти в сумі 348700,00 грн. згідно квитанцій від 15.05.2026р. на суму 78700,00 грн. від 15.05.2026р. на суму 130000,00 грн., від 14.05.2026р. на суму 140000,00грн. (а.с.59).
Враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, підстава перебування грошових коштів на депозитному рахунку суду відпала, а тому вказані кошти, після набрання рішенням законної сили, слід повернути позивачу.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, а тому витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 5, 10, 13,19, 76-89, 141, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні подружжя з виплатою грошової компенсації - відмовити.
Після набрання рішенням законної сили Повернути ОСОБА_3 348700,00 грн. (триста сорок вісім тисяч сімсот гривень 00 коп.), внесених ним на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Чернівецькій області згідно квитанцій від 15.05.2026р. на суму 78700,00 грн. від 15.05.2026р. №9415-2543-1516-6505 на суму 130000,00 грн., від 14.05.2026р. №9415-1598-4654-1045 на суму 140000,00грн: Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26311401; Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача (МФО): 820172; рахунок отримувача: UA548201720355279001000008745
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач – ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Повне рішення складено 17.11.2026 року.
Суддя:Лілія ГУРАЛЬ
Оригінал: reyestr.court.gov.ua