Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №160/31727/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №160/31727/24

Суддя: Божко Л.А.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 160/31727/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року (суддя Бухтіярова М.М.) у справі № 160/31727/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області , в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу від 11 листопада 2024 року № 2177к про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції; визнати протиправним та скасувати наказ від 19 листопада 2024 року № 1321 о/с у частині його звільнення та визначення вартості предметів однострою, яка підлягає відшкодуванню; поновити на посаді начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції № 7 Криворізького районного управління поліції та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 листопада 2024 року до фактичного поновлення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що складення протоколу про адміністративне правопорушення не доводить дисциплінарної вини, а закриття провадження за відсутністю складу правопорушення спростовує підстави звільнення. Посилається на преюдиційність постанови у справі № 213/4603/24 та презумпцію невинуватості.

Вказує, що відмовився лише від використання газоаналізатора «Drager Alcotest», якому не довіряв, однак просив направити його до медичного закладу. Зазначає про застосування лікарських засобів для лікування горла і гіпертонічної хвороби та наводить висновок медичного огляду від 30 жовтня 2024 року № 2291 про відсутність стану сп`яніння.

Також пояснює, що після служби відвідував хвору матір, заперечує доведеність порушення комендантської години і вимог щодо страхування автомобіля. На підтвердження цих доводів зазначає про відсутність відповідних адміністративних стягнень.

Апелянт вважає службове розслідування неповним, звільнення - непропорційним, а врахування його особи, попередньої поведінки та обставин події- неналежним. Посилається на тривалу службу, позитивну характеристику, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня 1995 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року- у Національній поліції України. З 22 лютого 2021 року обіймав посаду начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції № 7 Криворізького районного управління поліції, мав спеціальне звання підполковника поліції.

29 жовтня 2024 року о 23:33 біля будинку № 28 на проспекті Перемоги у м. Кривому Розі патрульні зупинили автомобіль «Renault Megane», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням позивача, щоб з`ясувати причину руху під час комендантської години.

За повідомленням патрульних, під час спілкування вони виявили ознаки, які стали підставою запропонувати водію огляд на стан сп`яніння. Відносно позивача складено протокол серії ЕПР 1 № 161969 за частиною першою статті 130 КУпАП.

Наказом ГУНП від 30 жовтня 2024 року № 2259 призначено службове розслідування. Наказом від 11 листопада 2024 року № 2381 змінено склад дисциплінарної комісії. 04 листопада 2024 року позивач надав письмові пояснення.

У межах розслідування отримано пояснення патрульних ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та безпосереднього керівника позивача ОСОБА_5 ; комісія переглянула записи портативних відеореєстраторів № 475779, № 475790, № 475183 та автомобільного відеореєстратора.

За викладеними у висновку відомостями, патрульні пропонували пройти огляд як на місці зупинки, так і в медичному закладі. 29 жовтня 2024 року о 23:40 оформлено направлення до відповідного закладу охорони здоров`я.

Позивач у поясненнях визнав відмову від огляду газоаналізатором, однак заперечував відмову від огляду лікарем. Зазначав, що просив надати направлення, а наступного ранку самостійно звернувся до медичного закладу.

Згідно з викладом медичного документа у матеріалах службового розслідування огляд проведено 30 жовтня 2024 року о 10:20, а висновок № 2291 складено об 11:10. На час огляду стану сп`яніння не встановлено.

Під час розслідування також перевірено відомості про страховий поліс автомобіля: за даними відповідного електронного реєстру чинного на 29 жовтня 2024 року поліса не знайдено.

Позивач пояснив, що автомобіль належить його дружині, а чи сплачувала вона за страховий поліс, йому невідомо. Зазначив, що після служби зустрічався з особою зі службових питань та відвідував матір. Безпосередній керівник повідомив, що після оперативної наради близько 18:00 відпустив підлеглих додому та подальших службових доручень позивачу не надавав.

11 листопада 2024 року затверджено висновок службового розслідування. Наказом від цієї ж дати № 2177к до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. При визначенні стягнення враховано чинну сувору догану, застосовану наказом ГУНП від 17 вересня 2024 року № 1791к.

З наказом № 2177к позивач ознайомився 13 листопада 2024 року. Наказом від 19 листопада 2024 року № 1321 о/с його звільнено з цієї дати за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення. З кадровим наказом позивач ознайомився 19 листопада 2024 року.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з доведеності порушення службової дисципліни сукупністю матеріалів службового розслідування, пояснень та відеоінформації, а також співмірності застосованого стягнення.

Правові засади проходження служби та відповідальності поліцейських визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію».

Стаття 18 цього Закону покладає на поліцейського обов`язок дотримуватися Конституції, законів, інших актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги. Пункт 6 частини першої статті 77 передбачає звільнення у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

За статтею 12 Дисциплінарного статуту, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, дисциплінарним проступком є протиправна винна дія або бездіяльність, що полягає у порушенні службової дисципліни, неналежному виконанні обов`язків, порушенні встановлених обмежень або у вчиненні дій, які підривають авторитет поліції.

Службове розслідування відповідно до статті 14 Статуту має встановити конкретні обставини, вину, тяжкість проступку та підстави обраного заходу. В умовах воєнного стану застосовуються також особливості, визначені розділом V Статуту.

Частина восьма статті 19 вимагає враховувати характер проступку, обставини його вчинення, особу порушника, ступінь вини, пом`якшуючі й обтяжуючі обставини, попередню поведінку та ставлення до служби. Звільнення як найсуворіше стягнення потребує індивідуального обґрунтування.

При цьому обов`язок довести правомірність оскаржуваних наказів за частиною другою статті 77 КАС України покладено на відповідача. Незгода позивача з доказами не перекладає на нього обов`язку доводити власну невинуватість. Відповідні формулювання рішення першої інстанції слід оцінювати з урахуванням саме такого розподілу тягаря доказування.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що сам по собі протокол за статтею 130 КУпАП не доводить дисциплінарного проступку. Він фіксує обставини для їх подальшої перевірки та не підміняє встановлення вини у належній процедурі.

Разом із тим підставою висновку першої інстанції став не лише протокол. У рішенні наведено зміст пояснень учасників події, направлення на огляд, результати перевірки страхування, відомості про чинне дисциплінарне стягнення та оцінку відеоматеріалів.

За викладеною у рішенні оцінкою відеозаписів патрульні неодноразово пропонували пройти огляд у медичному закладі, а позивач повідомляв про неготовність прослідувати до нього. Суд першої інстанції також зазначив, що на досліджених записах не встановив звернень позивача про надання направлення.

Відмова від використання газоаналізатора через недовіру до приладу сама по собі не тотожна відмові від усіх передбачених законом форм огляду. Однак цей аргумент не виправдовує невиконання законної вимоги пройти огляд у медичному закладі, якщо можливість такого огляду реально запропоновано та забезпечено.

Саме питання відмови від огляду лікарем, а не лише незгоди з використанням «Drager Alcotest», має вирішальне значення для оцінки цього епізоду. Воно підлягає перевірці за змістом усієї зафіксованої розмови, а не шляхом ізольованого тлумачення окремої репліки.

Посилання на висновок № 2291 не спростовує зазначеного епізоду автоматично. Цей документ підтверджує стан позивача на час медичного огляду 30 жовтня 2024 року о 10:20. Висновок оформлено об 11:10, тому ці дві часові позначки слід розрізняти.

Між зупиненням автомобіля о 23:33 та оглядом минуло понад десять годин. Відсутність стану сп`яніння під час пізнішого огляду не дозволяє без додаткових даних ретроспективно визначити стан особи на час зупинення. Водночас цей часовий розрив сам по собі не доводить, що особа перебувала у стані сп`яніння раніше.

Отже, документ не може бути відкинутий взагалі як такий, що не має доказового значення, але його предмет і часова межа не охоплюють факту виконання або невиконання вимоги пройти своєчасний огляд уночі. Пізніше самостійне проходження огляду не усуває вже допущеної відмови, якщо останню належно доведено.

Пояснення про приймання лікарських засобів мали бути враховані при оцінці повідомлених патрульними ознак. Проте такі пояснення не означають, що водій звільняється від установленої процедури перевірки, коли для неї наявні передбачені законом підстави.

У постанові від 17 липня 2019 року у справі № 806/2555/17 Верховний Суд надав самостійне дисциплінарне значення доведеній відмові поліцейського від огляду. У постанові від 12 липня 2023 року у справі № 200/3459/22 наголосив на необхідності дослідити конкретний проступок, матеріали розслідування та пояснення. Ці висновки не допускають автоматичного звільнення лише на підставі протоколу, але й не виключають дисциплінарного реагування за належно встановлені дії.

Щодо постанови у справі № 213/4603/24 колегія суддів зазначає наступне.

Адміністративна та дисциплінарна відповідальність мають різні правові підстави. Відсутність постанови про адміністративне стягнення не є безумовною перешкодою для дисциплінарної відповідальності, однак самостійність її підстав не дозволяє ігнорувати факти, встановлені остаточним судовим рішенням.

До постанови у справі про адміністративне правопорушення застосовується спеціальне правило частини шостої статті 78 КАС України: вона є обов`язковою для адміністративного суду в питанні, чи мали місце відповідні дії або бездіяльність та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка складу правопорушення та рішення про закриття справи не замінюють перевірки самостійного дисциплінарного складу.

Суд не встановлює у цьому провадженні адміністративної вини позивача та не переглядає постанову про закриття справи. Предметом перевірки є правомірність конкретного дисциплінарного рішення за доказами, допустимими для такого розгляду, з дотриманням наведених меж преюдиційності.

Тому посилання апелянта на презумпцію невинуватості належить врахувати як застереження проти ототожнення протоколу з доведеною виною. Водночас воно не встановлює загальної заборони на дослідження поведінки поліцейського у самостійному дисциплінарному провадженні. Висновки цього суду не можуть формулюватися як твердження про вчинення адміністративного правопорушення всупереч результату його судового розгляду.

Щодо комендантської години суд враховує, що позивач не заперечує рух автомобілем о 23:33 та усвідомлення запровадженого обмеження. Відсутність затримання, застосування сили або окремого протоколу не свідчить про відсутність обмеження чи обов`язку його дотримуватися.

Принцип безперервності діяльності поліції не створює для кожного поліцейського необмеженого права на будь-яке пересування під час комендантської години незалежно від мети поїздки та встановленого порядку.

Разом із тим професійний статус сам по собі не виключає законного пересування для виконання службових завдань або за належним дозволом. Тому оцінці підлягає конкретна мета поїздки та наявність передбачених для неї підстав. У наданих поясненнях безпосередній керівник не підтвердив доручень на цей час, а позивач пов`язував подальше пересування також з відвідуванням матері.

Стан здоров`я матері має значення для оцінки мотивів та індивідуалізації відповідальності. Проте загальний перелік її захворювань без установленої невідкладності допомоги саме у цей час не доводить крайньої необхідності порушення обмеження. Ця обставина не повинна підмінятися припущенням про відсутність будь-яких поважних мотивів, але й не усуває автоматично дисциплінарної оцінки поведінки.

Стосовно страхового поліса суд зазначає, що обов`язок водія мати передбачені законодавством документи не залежить від того, чи є він власником автомобіля. Посилання на належність транспортного засобу дружині та необізнаність щодо сплати страхування не підтверджує виконання цього обов`язку.

Висновок про відсутність поліса ґрунтується на перевірці електронного реєстру, а не лише на відсутності паперового документа. Апеляційна скарга не наводить відомостей про чинний на відповідну дату поліс або встановлену законом підставу звільнення від такого обов`язку.

Відсутність постанови за статтею 126 КУпАП не робить відомості реєстру недопустимими для службової перевірки. При цьому суд не призначає адміністративного стягнення, а оцінює дотримання поліцейським установлених вимог у межах спору про дисциплінарну відповідальність.

Щодо повноти службового розслідування суд враховує, що воно призначено 30 жовтня та завершено 11 листопада 2024 року, тобто у межах п`ятнадцятиденного строку, встановленого для воєнного стану. Позивачу надано можливість висловити позицію, якою він скористався 04 листопада 2024 року.

Твердження про неопитування ключових учасників не узгоджується з наведеними у висновку поясненнями трьох патрульних та керівника позивача. Загальне посилання на неповноту не спростовує змісту цих матеріалів. Водночас наявність пояснень не звільняє суд від перевірки їх узгодженості з відеозаписами та судовими рішеннями.

До спірного розслідування застосовуються Статут і Порядок, затверджений наказом МВС України від 07 листопада 2018 року № 893. Посилання скарги на акт від 07 листопада 2025 року не обґрунтовує порушення процедури, яка відбулася у 2024 році. Правила етичної поведінки затверджено окремим наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179.

Під час оцінки співмірності суд враховує найсуворіший характер звільнення, тривалість служби та необхідність обґрунтувати, чому менш суворий захід не відповідає обставинам. Саме лише посилання на воєнний стан або високі вимоги до професії для цього недостатнє.

Разом із тим наказ № 2177к прямо враховує чинну сувору догану від 17 вересня 2024 року № 1791к. Тому твердження скарги про службу без дисциплінарних порушень не відповідає встановленому стану дисциплінарного обліку на час прийняття наказу. Відомостей про скасування чи зняття цього стягнення у доводах скарги не наведено.

За частиною дванадцятою статті 19 Статуту за новий проступок за наявності чинного стягнення застосовується суворіше стягнення. Однак ця норма не робить звільнення автоматично обов`язковим, оскільки перелік містить й інші суворіші заходи. Значення має сукупність характеру доведеного нового проступку, повторності та поведінки поліцейського.

У разі підтвердження встановленої першою інстанцією відмови від своєчасного медичного огляду її поєднання з іншими наведеними порушеннями та чинною суворою доганою дозволяє оцінити звільнення як індивідуалізоване реагування, а не як санкцію лише за складення протоколу. Тривала служба й позитивні відомості про особу мають враховуватися, але не усувають відповідальності за доведене нове порушення.

Нестворення дорожньо-транспортної пригоди або відсутність матеріальної шкоди не виключають дисциплінарного проступку, пов`язаного з невиконанням законних вимог. Водночас висновок про шкоду авторитету поліції має випливати з конкретної поведінки, а не з абстрактної оцінки особи чи непідтверджених тверджень про її агресивність.

Суд не покладає в основу рішення окремий факт нецензурної лайки, агресії або зухвалої поведінки, якщо його не підтверджено матеріалами. Для оцінки оскаржуваного наказу визначальними є ті дії, за які реально застосовано стягнення і які доведено в установленому порядку.

За такого підходу наведена апелянтом практика щодо необхідності встановлення складу проступку та співмірності стягнення враховується. Вона вимагає перевірки доказів та індивідуальних обставин, але не визначає наперед результат кожного спору про дисциплінарне звільнення.

Вимога щодо скасування кадрового наказу в частині вартості однострою у скарзі обґрунтована незаконністю звільнення; самостійних доводів щодо розрахунку чи застосування правил відшкодування не наведено. Тому її перевірка у цьому проєкті здійснюється в зазначених межах, без твердження про дослідження ненаданого окремого розрахунку.

За відсутності підстав для скасування наказу про дисциплінарне стягнення немає підстав і для задоволення похідних вимог про скасування реалізуючого наказу, поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене та за умови усунення позначеної вище невизначеності щодо постанови у справі № 213/4603/24, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних наказів.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 160/31727/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційне оскарження здійснюється у випадках та порядку, передбачених статтями 328– 331 КАС України.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя Ю.В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua