Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №340/6378/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №340/6378/24

Суддя: Сафронова С.В.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 340/6378/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 року у справі №340/6378/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

До Кіровоградського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

- визнати противною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно розгляду рапорту ОСОБА_1 від 15.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 15.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що був призваний на військову службу під час мобілізації згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022. Військову службу проходив на посаді номера обслуги 1 механізованого відділення-бойової машини 1 механізованого взводу 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 .

Вказує, що 15.04.2024 через свого представника - адвоката Бартош-Стрєльникову Т.М., засобами поштового зв`язку подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 разом із переліком необхідних документів про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції від 04.04.2024, чинній на момент подання рапорту на звільнення) у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю, яка є інвалідом другої групи і потребує постійного стороннього догляду. Відповідно до трекінгу відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта» рапорт отримано відповідачем 20.04.2024.

Зауважує, що є єдиним доглядальником своєї матері, адже його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером і інвалідом 3-ї групи.

Однак, військовою частиною НОМЕР_1 будь-якої інформації що до розгляду рапорту про звільнення позивача з військової служби та прийняття відповідного рішення за результатами його розгляду позивачу до дати звернення із цим позовом до суду не надано.

Вважає бездіяльність позивача щодо розгляду його рапорту від 15.04.2024 протиправною. З цих підстав просить позов задовольнити.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 року у справі №340/6378/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій – задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно розгляду рапорту ОСОБА_1 від 15.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 15.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2022 №297 зарахований до списків особового складу військової частини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2022 №333 позивача зараховано у розпорядження командира військової частини, визнано таким, що в умовах воєнного стану самовільно залишив район виконання бойових завдань, та з 10.11.2022 знято з усіх видів забезпечення.

15.04.2024 позивач через свого представника направив на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

Вказаний рапорт отримано відповідачем 20.04.2024.

До рапорту позивачем додано документи, які підтверджують встановлення його матері ОСОБА_3 II групи інвалідності довічно, необхідність постійного стороннього догляду за нею, а також спільне проживання позивача з матір`ю.

Листом від 22.04.2024 №47/1761 військова частина запропонувала позивачу зв`язатися з командиром підрозділу, вирішити питання повернення до підрозділу із зарахуванням до штату та після цього подати необхідні документи через безпосереднього командира.

Водночас доказів направлення цього листа представнику позивача відповідач суду не надав.

У подальшому листом від 03.02.2025 №47/727 відповідач повідомив позивача про відсутність доказів того, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не можуть здійснювати постійний догляд за його матір`ю, у зв`язку з чим у погодженні рапорту відмовлено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання проходження військової служби та підстав її припинення здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII.

Згідно з абзацом четвертим підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII у редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, зокрема у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Як правильно встановив суд першої інстанції, на момент подання рапорту позивачем 15.04.2024 діяла редакція статті 26 Закону №2232-XII, яка не передбачала додаткової вимоги щодо доведення відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або неможливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка його потребує.

Відповідні зміни були внесені Законом України від 11.04.2024 №3633-IX та набрали чинності 18.05.2024.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, оскільки рапорт позивача подано та отримано відповідачем до набрання чинності зазначеними змінами, при його розгляді відповідач мав керуватися положеннями законодавства в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин.

Таким чином, посилання відповідача на недоведеність позивачем відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення як на підставу для відмови у погодженні рапорту не може бути визнано обґрунтованим.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції не вирішував питання про наявність у позивача безумовного права на звільнення з військової служби, а перевіряв правомірність поведінки відповідача під час розгляду поданого рапорту.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надав документи, які засвідчують наявність у його матері II групи інвалідності та потребу в постійному сторонньому догляді.

Зокрема, довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №133981 встановлено матері позивача II групу інвалідності довічно, а висновком лікарсько-консультативної комісії №888 від 13.07.2023 підтверджено потребу в постійному сторонньому догляді.

Крім того, довідкою Чемеровецької селищної ради від 04.04.2024 №97 підтверджено спільне проживання позивача з матір`ю.

Таким чином, подані до рапорту документи містили відомості, які безпосередньо стосувалися заявленої позивачем підстави для звільнення з військової служби та підлягали належній перевірці відповідачем у межах процедури розгляду рапорту.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме по собі перебування позивача у розпорядженні командира військової частини у зв`язку із самовільним залишенням району виконання бойових завдань не є достатньою підставою для відмови від розгляду його рапорту.

За приписами частини другої статті 24 Закону №2232-XII у відповідній редакції призупинення військової служби військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, пов`язувалося з внесенням відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі повідомлення командира військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.

Водночас матеріали справи не містять належних доказів внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно позивача та отримання військовою частиною відповідного повідомлення правоохоронного органу.

Сам факт видання наказу командира військової частини від 29.11.2022 №333 про зарахування позивача у розпорядження та зняття з усіх видів забезпечення не свідчить про припинення його військової служби та не позбавляє його права звертатися до командування з рапортами з питань проходження військової служби.

Отже, наведені обставини не звільняли відповідача від обов`язку належним чином розглянути поданий рапорт та прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення.

Доводи апелянта щодо відсутності у командира військової частини НОМЕР_1 повноважень на видання наказів по особовому складу також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Так, відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається визначеним посадовим особам військового управління залежно від передбаченої штатом військової посади.

Водночас відсутність у командира військової частини повноважень на остаточне прийняття рішення про звільнення військовослужбовця не означає відсутності обов`язку забезпечити належний розгляд рапорту, перевірку доданих документів та направлення відповідних матеріалів уповноваженій посадовій особі для прийняття рішення.

Тобто питання про наявність у командира військової частини повноважень видати наказ про звільнення позивача не є тотожним питанню про наявність у відповідача обов`язку забезпечити розгляд поданого рапорту в установленому порядку.

При цьому суд першої інстанції не покладав на військову частину обов`язку звільнити позивача з військової служби, а зобов`язав лише розглянути рапорт та вирішити порушене питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У цій справі відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності, оскільки матеріали справи не містять доказів належного розгляду рапорту позивача від 15.04.2024 та прийняття за результатами його розгляду рішення в установленому законом порядку.

Колегія суддів наголошує, що право особи на звернення з рапортом щодо проходження військової служби передбачає не лише формальне отримання такого звернення військовою частиною, а й обов`язок компетентного органу забезпечити його належний та своєчасний розгляд із наданням оцінки наведеним обставинам і поданим документам.

Водночас зобов`язання відповідача розглянути рапорт не означає обов`язку прийняти позитивне для позивача рішення. За результатами розгляду рапорту уповноважена посадова особа має прийняти відповідне рішення з урахуванням установлених законом підстав та обставин конкретної справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі №340/6378/24 є законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 243, 308, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі №340/6378/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua