Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №761/12848/26
Суддя: Голуб Світлана Анатоліївна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 761/12848/26 Головуючий в суді І інстанції Хардіна О.П.
Провадження № 33/824/4702/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року Київський апеляційний суд у складі судді Голуб С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн, а також стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 665,60 грн
Суд першої інстанції зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення встановив, що 30 березня 2026 року приблизно о 18:30 год за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме ображав нецензурною лайкою та вдарив свою матір ОСОБА_2 , за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 14 вересня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження по справі закрити.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а його винуватість у вчиненні домашнього насильства належними та допустимими доказами не підтверджена. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 30 березня 2026 року № 880053 він нібито образив свою матір ОСОБА_2 нецензурною лайкою та вдарив її, однак у наданих ним поясненнях зазначено, що він її не бив.
Вважає сумнівними пояснення потерпілої, долучені до матеріалів справи, оскільки з документа неможливо встановити, хто саме їх написав, потерпіла чи працівник поліції, а також чи підтвердила потерпіла правильність викладених від її імені відомостей. На думку ОСОБА_1 , подібність почерку в поясненнях потерпілої та протоколі про адміністративне правопорушення додатково ставить під сумнів достовірність цих документів.
Інших доказів на підтвердження обставин, викладених у протоколі, матеріали справи не містять: очевидці події відсутні, тілесні ушкодження чи інші зовнішні ознаки застосування фізичного насильства не зафіксовані, потерпілу на судово-медичний огляд не направляли.
Також стверджує, що його пояснень щодо обставин події належним чином не відбирали, а в протоколі міститься лише запис «не бив», авторство якого, за його твердженням, також не встановлено. Вважає, що суд поклав в основу рішення неналежні та недопустимі докази, не навівши достатніх фактичних даних, які підтверджували б його винуватість.
Крім того, зазначає, що суд не встановив обставин, необхідних для кваліфікації його дій як домашнього насильства, зокрема не з`ясував, у чому саме полягали фізичне та психологічне насильство, яких прав і свобод потерпілої було порушено та чи спричинили відповідні дії шкоду її фізичному або психічному здоров`ю. Вказує, що він є особою з інвалідністю II групи внаслідок травми голови, тривалий час перебував на лікуванні в Німеччині та не проживав постійно разом із матір`ю. У зв`язку із цим заперечує наявність передбачених законом підстав для кваліфікації події як домашнього насильства та вважає, що суд першої інстанції не перевірив належним чином характер їхніх взаємовідносин і фактичні обставини події.
Беручи до уваги ту обставину, що справа перебуває на стадії апеляційного перегляду, перш за все підлягає вирішенню питання про поновлення строку на звернення з апеляційною скаргою.
Згідно із ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право оскаржити постанову по справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови, зокрема особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що не був обізнаний про дату, час і місце розгляду справи, оскільки судову повістку направлено на номер телефону НОМЕР_1 , який, за його твердженням, йому не належить, тоді як протягом багатьох років він користується номером НОМЕР_2 . Про постанову суду дізнався від брата у вересні 2026 року, після чого 03 вересня 2026 року ознайомився з матеріалами справи та отримав її копію, а 11 вересня 2026 року уклав договір про надання правничої допомоги з адвокатом. У зв`язку із цим вважає причини пропуску строку поважними та просить його поновити.
З огляду на наведені обставини суд апеляційної інстанції приходить до висновку про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження та вважає за доцільне його поновити.
У судове засідання суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_2 не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому суд дійшов висновку, що їх неявка відповідно до вимог ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Також ст. 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.
Об`єктивна сторона вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.
Тобто, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов`язаний при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно, в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна або могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов`язковим.
Як було встановлено судом першої інстанції, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 880053 30 березня 2026 року приблизно о 18:30 год за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме: ображав нецензурною лайкою та вдарив свою матір ОСОБА_2 , за що передбачена відповідальність відповідно до ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Разом із тим, у протоколі не конкретизовано, у чому саме полягали висловлювання нецензурною лайкою в адресу потерпілої, які саме образливі висловлювання були допущені ОСОБА_1 та за яких обставин вони висловлювалися. Крім того, матеріали справи не містять заповненої форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, яка б давала змогу встановити наявність та ступінь небезпеки вчинення такого насильства, зокрема його фізичної форми.
Наведені у протоколі обставини мають загальний характер та не містять достатньої конкретизації об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, що ускладнює перевірку обґрунтованості висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 цього Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного та фізичного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї, а також умисне застосування до нього фізичної сили, що спричиняє фізичний біль або не призводить до тілесних ушкоджень, однак порушує його фізичне чи психологічне благополуччя.
Отже, для встановлення у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд першої інстанції мав встановити, що ОСОБА_1 умисно вчинив щодо своєї матері дії психологічного та/або фізичного характеру, які полягали у конкретних висловлюваннях чи діях, спрямованих на заподіяння шкоди її психічному здоров`ю, зокрема спричинення емоційної невпевненості або страху, або ж у застосуванні фізичної сили, внаслідок якого потерпілій було завдано фізичного болю, незалежно від наявності тілесних ушкоджень. При цьому такі обставини мали бути підтверджені належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися виключно на загальному описі події у протоколі про адміністративне правопорушення.
Проте, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, за які встановлена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.
Забезпечення доведеності вини є складовою частиною однієї із засад кримінального провадження відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 7, ст. 17 КПК України та однією із засад судочинства відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Конституції України.
Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У графі пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 зазначив: «не бив», тобто заперечив факт застосування до потерпілої фізичного насильства.
Матеріали справи не усувають зазначених суперечностей та не дають можливості встановити фактичні обставини події. Так, із рапорту капітана поліції Задорожнього І. вбачається лише те, що під час виїзду за повідомленням на лінію 102 було виявлено ОСОБА_2 , яка повідомила про вчинення її сином домашнього насильства психологічного та фізичного характеру. Водночас у рапорті не наведено жодних конкретних відомостей про те, у чому саме полягали дії ОСОБА_1 , які висловлювання він допускав на адресу матері, за яких обставин та яким чином застосував до неї фізичну силу.
Аналогічний загальний характер мають і письмові пояснення ОСОБА_2 від 30 березня 2026 року, в яких вона лише зазначила, що син ображав та вдарив її, не конкретизувавши змісту образ, характеру, способу та обставин завдання удару, а також наслідків таких дій. При цьому сам факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який підтверджується копією паспорта, не є доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Крім того, матеріали справи не містять пояснень ОСОБА_1 , відібраних працівниками поліції під час оформлення адміністративних матеріалів, окрім його короткого запису в протоколі про те, що він матір не бив. Не долучено й інших об`єктивних даних, які б підтверджували факт застосування фізичної сили або вчинення конкретних дій психологічного насильства.
За таких обставин суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, фактично обмежився відтворенням змісту протоколу про адміністративне правопорушення та пояснень потерпілої, не перевіривши конкретних обставин інкримінованих діянь, не надавши належної оцінки запереченням ОСОБА_1 та не з`ясувавши, якими саме доказами підтверджується кожна зі складових об`єктивної сторони правопорушення.
Вищенаведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що в ході провадження у цій справі не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
При цьому апеляційний суд враховує те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі.
Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі «Карелін проти російської федерації», апеляційний суд приходить до висновку, що протокол не може бути самостійним та достатнім доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, належних та достатніх доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, матеріали справи не містять.
Частина 1 ст. 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, скасувати і прийняти нову постанову, якою провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу даного адміністративного правопорушення.
Керуючись статтями 247, 284, 294 КУпАП, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2026 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення скасувати та ухвалити нову постанову, якою провадження у даній справі закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП через відсутність в діях ОСОБА_1 події та складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду С.А. Голуб
Оригінал: reyestr.court.gov.ua