Суд: Лебединський районний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Порушення порядку проведення розрахунків
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №950/3300/26
Суддя: Бакланов Р. В.
Справа № 950/3300/26
Номер провадження 3/950/1357/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 листопада 2026 року м.Лебедин
Суддя Лебединського районного суду Сумської області Бакланов Р. В.,
розглянувши матеріали справи, які надійшли з Головного управління Державної податкової служби у Сумській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, фізичної особи-підприємця, РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,
за частиною першою статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
До Лебединського районного суду Сумської області з Головного управління ДПС у Сумській області надійшли матеріали про притягнення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 155-1 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 615/18-28-07-06 від 28 жовтня 2026 року, складеного головним державним інспектором відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Сумській області Марченко Оленою Анатоліївною, під час проведення фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , через який здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , установлено порушення порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі.
Зокрема, за змістом протоколу, під час перерахунку наявної готівки на місці проведення розрахунків установлено непроведення суми готівкових коштів через зареєстрований належним чином та переведений у фіскальний режим роботи реєстратор розрахункових операцій у розмірі 9550 грн.
При цьому сума готівкових коштів на місці проведення розрахунків становила 9550 грн, тоді як сума, зазначена в денному звіті програмного реєстратора розрахункових операцій, становила 0 грн.
На підставі зазначеної розбіжності працівниками контролюючого органу зроблено висновок про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Датою вчинення інкримінованого адміністративного правопорушення в протоколі зазначено 29 вересня 2026 року о 14 годині 25 хвилин.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною першою статті 155-1 КУпАП.
На підтвердження обставин, викладених у протоколі, до суду направлено копію акта фактичної перевірки, складеного посадовими особами Головного управління ДПС у Сумській області, та інші матеріали, пов`язані з проведенням перевірки.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши наявні докази з погляду їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган або посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови встановлення всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення на підставі належних та достатніх доказів.
Частиною першою статті 155-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Об`єктом зазначеного правопорушення є суспільні відносини у сфері встановленого державою порядку проведення розрахункових операцій.
Об`єктивна сторона цього правопорушення полягає у вчиненні конкретних дій або бездіяльності, якими порушуються передбачені законодавством вимоги щодо порядку здійснення розрахунків.
Суб`єктивна сторона характеризується наявністю вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, для встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 155-1 КУпАП, необхідно встановити конкретне порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків, обставини його вчинення, а також винну поведінку особи, якій інкримінується відповідне діяння.
Правове регулювання порядку здійснення розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначається Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Відповідно до пункту 1 статті 3 зазначеного Закону суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів чи наданні послуг, зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням відповідних розрахункових документів.
Згідно з пунктом 2 статті 3 цього Закону суб`єкти господарювання зобов`язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі.
Водночас для встановлення порушення зазначених норм необхідно з`ясувати, чи мала місце конкретна розрахункова операція, за яку отримано кошти, чи підлягала вона обов`язковій реєстрації через РРО або ПРРО, чи була вона фактично проведена у встановленому порядку та чи надано покупцеві відповідний розрахунковий документ.
Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахункова операція, зокрема, передбачає приймання від покупця готівкових коштів за місцем реалізації товарів або послуг, а також інші визначені цією статтею операції.
Таким чином, обов`язок проведення розрахунку через РРО або ПРРО пов`язується саме із здійсненням розрахункової операції, а не лише з фактом фізичного знаходження певної суми готівкових коштів у приміщенні суб`єкта господарювання.
Аналізуючи наведені положення законодавства у взаємозв`язку з диспозицією частини першої статті 155-1 КУпАП, суд приходить до висновку, що встановлення невідповідності між сумою фактично наявних готівкових коштів та даними денного звіту РРО або ПРРО саме собою не в усіх випадках є достатнім доказом непроведення конкретних розрахункових операцій у порядку, передбаченому пунктами 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР.
Така невідповідність може свідчити про наявність підстав для подальшої перевірки дотримання суб`єктом господарювання законодавства, однак для притягнення конкретної фізичної особи до адміністративної відповідальності необхідно належним чином встановити фактичні обставини правопорушення.
Із протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що підставою для висновку контролюючого органу про порушення ОСОБА_1 вимог законодавства стала саме розбіжність між сумою готівкових коштів, установленою під час перевірки, та сумою, відображеною у звіті програмного реєстратора розрахункових операцій.
Однак у протоколі не конкретизовано, які саме розрахункові операції на суму 9550 грн були проведені без застосування ПРРО, коли саме вони здійснювалися, за які товари було отримано кошти та за яких обставин установлено факт приймання відповідних коштів від покупців.
Також протокол не містить відомостей про конкретні факти ненадання покупцям розрахункових документів установленої форми та змісту.
Фактично у протоколі наведено загальний висновок про непроведення через ПРРО суми готівкових коштів у розмірі 9550 грн без належної індивідуалізації розрахункових операцій, які становлять об`єктивну сторону інкримінованого правопорушення.
Суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, який фіксує викладені уповноваженою посадовою особою обставини, однак не має наперед установленої доказової сили.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Належне викладення суті адміністративного правопорушення передбачає зазначення фактичних обставин, які дозволяють визначити, у чому саме полягала протиправна поведінка особи.
Саме лише відтворення висновку контролюючого органу про порушення законодавства без достатнього фактичного обґрунтування не може замінювати доказування всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення.
Оцінюючи акт фактичної перевірки, долучений до матеріалів справи, суд установив, що в ньому також зафіксовано розбіжність між наявними готівковими коштами та даними програмного реєстратора розрахункових операцій.
Водночас акт фактичної перевірки за своєю правовою природою є документом, який фіксує обставини, встановлені посадовими особами контролюючого органу під час проведення відповідного контрольного заходу, та висновки цих посадових осіб щодо дотримання платником податків вимог законодавства.
Такий документ підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами і не має наперед установленої доказової сили.
Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № П/811/2893/14, відповідно до якого висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів та самі собою не породжують правових наслідків для платника податків.
Зазначений висновок сформульовано Верховним Судом у контексті визначення правової природи акта податкової перевірки та можливості його самостійного оскарження.
Водночас він має значення для розуміння того, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, не є обов`язковими для суду та підлягають самостійній оцінці під час вирішення питання про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Суд не заперечує, що акт фактичної перевірки може бути належним письмовим доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Однак його доказове значення залежить від змісту зафіксованих у ньому фактичних даних, можливості їх перевірки та узгодженості з іншими доказами.
Сам факт складання акта посадовими особами податкового органу не означає, що всі викладені в ньому висновки про порушення законодавства є доведеними для цілей притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності.
У розглядуваній справі з наданих матеріалів не вбачається належного документального підтвердження того, що вся сума готівкових коштів у розмірі 9550 грн була отримана саме внаслідок здійснення конкретних розрахункових операцій із продажу товарів без застосування ПРРО.
Зокрема, матеріали справи не містять самостійних первинних документів, які б дозволяли встановити конкретні випадки реалізації товарів на зазначену суму, час проведення відповідних операцій, їх предмет та обставини отримання коштів.
Не надано також достатніх фактичних даних, які б дозволяли достовірно встановити, що вся виявлена готівка становила саме виручку від реалізації товарів, яка підлягала проведенню через ПРРО, а не кошти іншого походження.
Суд звертає увагу, що наявність готівкових коштів у певному місці сама собою не визначає їх правової природи.
Для застосування відповідальності за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР необхідно встановити зв`язок між конкретними розрахунковими операціями та невиконанням установлених законом обов`язків щодо їх реєстрації і документального оформлення.
При цьому суд не виходить із припущення, що відповідні кошти обов`язково мали інше походження.
Вирішальним є те, що належних доказів походження всієї суми 9550 грн саме від незареєстрованих розрахункових операцій у матеріалах справи недостатньо.
Той факт, що у звіті ПРРО зазначена сума 0 грн, підтверджує лише відповідний показник звіту, однак без належного встановлення походження фактично наявної готівки не дозволяє безумовно зробити висновок про проведення ОСОБА_1 незареєстрованих розрахункових операцій на всю зазначену суму.
Суд також ураховує, що в матеріалах справи відсутні належні відомості, які дозволяли б установити особу, яка безпосередньо приймала готівкові кошти від покупців, здійснювала відповідні розрахункові операції та повинна була забезпечити їх проведення через програмний реєстратор розрахункових операцій.
Саме лише здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності через відповідний торговельний об`єкт не може автоматично свідчити про доведеність його особистої вини у вчиненні кожного порушення порядку проведення розрахунків, виявленого контролюючим органом.
Зазначене не означає, що фізична особа-підприємець за жодних обставин не може нести адміністративну відповідальність за порушення порядку проведення розрахункових операцій.
Однак у кожному конкретному випадку необхідно встановити характер відповідного порушення, обсяг обов`язків особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та фактичні обставини, які підтверджують її винну поведінку.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, обов`язковою передумовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення її вини у вчиненні конкретного протиправного діяння.
У матеріалах справи відсутня достатня сукупність фактичних даних, які б дозволяли без обґрунтованих сумнівів установити, що ОСОБА_1 особисто здійснив або допустив порушення порядку проведення розрахункових операцій саме за тих обставин, які викладені у протоколі.
Досліджуючи інші матеріали фактичної перевірки, суд ураховує, що вони підтверджують факт проведення контролюючим органом перевірки господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 та оформлення її результатів.
Водночас сам факт проведення перевірки, наявність відповідних направлень на її проведення та складання службових документів не підтверджують автоматично вчинення особою адміністративного правопорушення.
Дані документи мають оцінюватися з погляду того, які саме обставини, що належать до предмета доказування, вони безпосередньо підтверджують.
У цьому випадку вони не усувають недоліків доказування фактичних обставин непроведення конкретних розрахункових операцій через ПРРО та особистої вини ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновками експертів, речовими доказами, показаннями технічних приладів і технічних засобів, а також іншими документами.
При цьому відповідно до частини другої статті 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Наведені положення означають, що жоден доказ, у тому числі протокол про адміністративне правопорушення та акт фактичної перевірки, не має для суду наперед установленої сили.
Суд зобов`язаний самостійно перевірити належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу, а також їх сукупність для висновку про доведеність винуватості особи.
При цьому суд не вправі підміняти відсутні докази власними припущеннями щодо фактичних обставин проведення розрахункових операцій.
Суд також бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 208/712/19, щодо необхідності дотримання гарантій безсторонності суду під час розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що під час здійснення судового розгляду суд повинен залишатися незалежним та безстороннім органом правосуддя, не перебираючи на себе функції сторони обвинувачення щодо самостійного збирання доказів винуватості особи.
Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються процесуальних гарантій справедливого судового розгляду, які мають значення і під час вирішення цієї справи.
Зокрема, суд не може самостійно встановлювати не зазначені в протоколі обставини конкретних розрахункових операцій, визначати замість контролюючого органу, за які саме товари було отримано готівкові кошти, або припускати, що вся виявлена сума становить незареєстровану виручку.
Такі дії фактично означали б самостійне формування судом фактичної основи обвинувачення замість її перевірки за наданими доказами.
Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд ураховує також висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, відповідно до яких адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, зумовлених визнанням і дією принципу верховенства права.
Таким чином, адміністративне обвинувачення повинно ґрунтуватися на належних і достатніх доказах, а не на припущеннях чи висновках, які не отримали достатнього фактичного підтвердження.
Суд ураховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішеннями у справах «Енгель та інші проти Нідерландів» та «Озтюрк проти Німеччини», окремі категорії адміністративних правопорушень за своєю правовою природою можуть охоплюватися гарантіями кримінального аспекту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідні гарантії передбачають забезпечення особі права на справедливий судовий розгляд, дотримання презумпції невинуватості та належне доведення обвинувачення.
Застосовуючи зазначені положення до обставин цієї справи, суд приходить до висновку, що встановлена контролюючим органом невідповідність між сумою готівкових коштів на місці проведення розрахунків та сумою, зазначеною у звіті ПРРО, не є достатнім доказом того, що ОСОБА_1 було здійснено розрахункові операції на суму 9550 грн без їх реєстрації у встановленому законом порядку.
Зокрема, у справі не встановлено належними доказами конкретних розрахункових операцій, які були проведені з порушенням пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, не з`ясовано походження всієї суми готівкових коштів та не доведено, якими саме винними діями або бездіяльністю ОСОБА_1 було порушено встановлений законом порядок проведення розрахунків.
Суд зазначає, що відповідні недоліки доказування стосуються істотних елементів складу адміністративного правопорушення, а не лише формальних вимог до оформлення адміністративних матеріалів.
Наявні у справі документи підтверджують факт проведення податкової перевірки та виявлення невідповідності між сумою готівкових коштів і даними ПРРО, однак не містять достатньої сукупності фактичних даних для достовірного встановлення всіх обов`язкових ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 155-1 КУпАП.
Суд також ураховує, що сама по собі відсутність у матеріалах справи пояснень ОСОБА_1 , які б спростовували висновки контролюючого органу, не може розглядатися як підтвердження його вини.
Обов`язок доведення обставин адміністративного правопорушення законом покладено на уповноважених посадових осіб, а не на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Особа не зобов`язана доводити свою невинуватість, а всі обґрунтовані сумніви щодо доведеності її вини повинні тлумачитися на її користь.
Таким чином, суд приходить до висновку, що належними та достатніми доказами не підтверджено факт учинення ОСОБА_1 конкретних порушень установленого законом порядку проведення розрахунків за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, наявність у діях ОСОБА_1 об`єктивної та суб`єктивної сторін адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 155-1 КУпАП, не доведено.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За змістом пункту 3 частини першої статті 284 КУпАП за результатами розгляду справи орган або посадова особа виносить постанову про закриття справи за наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Ураховуючи, що дослідженими матеріалами справи не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 155-1 КУпАП, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП.
Відповідно до статті 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні у справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення.
Оскільки провадження у справі підлягає закриттю, підстав для стягнення з ОСОБА_1 судового збору немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 9, 155-1, 245, пунктом 1 статті 247, статтями 251, 252, 256, 268, 280, 283, 284, 285, 294 КУпАП, суд
ПОСТАНОВИВ:
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях доведеного складу адміністративного правопорушення.
Судовий збір не стягувати.
Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Лебединський районний суд Сумської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: Роман БАКЛАНОВ
Оригінал: reyestr.court.gov.ua