Рішення від 16 листопада 2026 р. у справі №944/2710/26 — Яворівський районний суд Львівської області

Суд: Яворівський районний суд Львівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №944/2710/26

Суддя: Поворозник Д. Б.

Справа № 944/2710/26

Провадження №2/944/2287/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

17.11.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Поворозника Д.Б.

з участю секретаря судового засідання Климейко Л.Г.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» Усенко М.І. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 6744407 від 01 грудня 2019 року у розмірі 33 800,00 грн, а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 01 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» був укладений Договір про споживчий кредит № 6744407, згідно з умовами якого відповідач отримав 10 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений кредитним договором. Укладаючи кредитний договір відповідач та кредитодавець уклали договір у вигляді електронного документа у відповідності до ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». 05 березня 2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений договір відступлення прав вимоги 48-МЛ від 05 березня 2020 року. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги, та у відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за кредитним договором № 6744407 від 01 грудня 2019 року. Сума заборгованості відповідача становить 33800,00 грн., відповідно до виписки з особового рахунка, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 10000,00 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить – 17600,00 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить – 1200, 00 грн, заборгованість по штрафах/пені – 5000, 00 грн. Таким чином первісним кредитором зобов`язання по кредитному договору виконано та надано відповідачу кредит у встановлено розмірі. Відповідачу надсилалася вимога про погашення заборгованості, однак заборгованість відповідач не погасив, тому позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 15 червня 2026 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій просить розгляд справи проводити у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, щодо винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, а саме шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Яворівського районного суду Львівської області, про причини неявки суд не повідомила клопотань про відкладення судового засідання до суду не надходило, відзив на позовну заяву не подавала.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, однак у таке без поважних причин не з`явилася, не повідомила причини неявки, не подала відзиву, а також представник позивача не заперечує проти заочного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів з постановленням заочного рішення.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 13 листопада 2026 року, є дата складення повного судового рішення 17 листопада 2026 року.

Оцінивши доводи позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що 01 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» був укладений Договір про споживчий кредит № №, згідно з умовами якого відповідач отримала 10000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором.

Відповідач та Кредитодавець уклали договір у вигляді електронного документа у відповідності до ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

Кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти зареєстрованої відповідачем в особистому кабінеті та визначеної в кредитному договорі, що підтверджується платіжним дорученням на користь відповідача від кредитодавця.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга ст. 14 ЦК України).

Як визначено у ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до умов Правил відповідач акцептував оферту шляхом заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов`язкових для заповнення, в тому числі і реквізити банківської карти.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як визначено у ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У частині ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено що, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно з ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З урахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

У ст. 204 ЦПК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, зі змісту кредитного договору № 6744407 від 01 грудня 2019 року, встановлено, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Сума заборгованості відповідача становить 33800,00 грн., відповідно до виписки з особового рахунка, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 10000,00 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить – 17600,00 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить – 1 200, 00 грн, заборгованість по штрафах/пені – 5000, 00 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком про стан заборгованості за даним кредитним договором.

Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору, кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.

Крім того, судом встановлено, що 05 березня 2020 року між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений договір відступлення прав вимоги 48-МЛ від 05 березня 2020 року, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 6744407 від 01 грудня 2019 року.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

У відповідності до ч.1, 3 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Зобов`язання відповідач не виконав ані перед первинними кредиторами, ані перед позивачем.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч.1 ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» надало належні та достатні докази на підтвердження права вимоги до ОСОБА_1 .

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач добровільно повернув вказаний борг.

Судом встановлено, що на підставі укладеного кредитного договору відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та відсотки за користування ними, однак свого зобов`язання вчасно не виконала, кредит не повернула, нараховані відсотки не сплатила.

Оскільки умови Кредитного договору відповідач не виконав своєчасно і належним чином, то, суд дійшов висновку, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, слід задовольнити в повному обсязі, та стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 6744407 від 01 грудня 2019 року, позаяк при укладенні кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору та укладені правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Суд також звертає увагу на те, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17).

Згідно з ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім судові витрати в розмірі 2662,40 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви, та підтверджується платіжною інструкцією № 27054 від 23 квітня 2026 року.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд у відповідності до ст. 141 ЦПК України вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивача також понесених позивачем витрат за надання професійної правничої допомоги, що підтверджуються договором № 0107 про надання правової допомоги від 01 липня 2025 року, який укладений між ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет»; ордером про надання правничої допомоги; актом № Д/22811 наданих послуг від 14 квітня 2026 року; детальним описом робіт (наданих послуг) від 14 квітня 2026 року.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що розмір вказаних позивачем витрат на правничу допомогу, є завищеним у відповідності із співмірним виконанням адвокатських робіт, а тому вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню частково в розмірі 4000,00 грн.

Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати, а саме: 2662, 40 грн. судового збору, 4000,00 грн за наданні послуги правової допомоги.

На підставі наведеного та керуючись ст.12, 13, 76-78, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

вирішив:

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 6744407 від 01 грудня 2019 року у розмірі 33 800 (тридцять три тисячі вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Яворівським районним судом Львівської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених законом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено 17 листопада 2026 року.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ: 35234236, адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28.

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Д.Б. Поворозник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua