Суд: Чернівецький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №600/4938/25-а
Суддя: Григораш Віталій Олександрович
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/4938/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 (відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 (відповідач 2) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати Наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.09.2025 №2375 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" у частині ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.09.2025 №32;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити старшину ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування поданого позову вказував, що проходить навчання у Чернівецькому фаховому коледжі бізнесу та харчових технологій і станом на 20.09.2025 навчається на курсі очної денної форми навчання, а тому на момент призову на військову службу мав право на одержання відстрочки. Так, позивач вважає, що оскаржувані накази є протиправними, оскільки прийняті без урахування його статусу здобувача освіти, з порушенням Конституції України, Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
ІНФОРМАЦІЯ_3 не погоджуючись із поданим позовом подав до суду відзив, в якому вказував, що станом на день видання наказу про призов відомості про оформлену в установленому порядку відстрочку позивача від призову на військову службу під час мобілізації в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів були відсутні. Позивач жодним чином не намагався реалізувати своє право, зокрема шляхом подання заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки військова частина не є органом, який здійснює призов на військову службу під час мобілізації, на неї покладено інші статутні завдання, не пов`язані з призовом військовозобов`язаних. Позивач прибув до військової частини для подальшого проходження військової служби, а його зарахування до списків особового складу проведено наказом командира на підставі іменного списку команд, який надійшов від ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім того, звертає увагу, що позивачем не надано доказів про існування у нього підстав для звільнення з військової служби. У зв`язку з викладеним просив відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З матеріалів справи слідує, що 20.09.2025 позивач був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" від 20.09.2025 № 2375, позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено до військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2025 № 327 (по стройовій частині), старшину ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, з 20.09.2025 зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення.
Не погоджуючись із наказом про його призов та похідним від нього наказом про зарахування до списків особового складу військової частини, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє станом на час прийняття цього рішення. Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено та проведено загальну мобілізацію на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначені Законом України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).
Частиною п`ятою статті 22 Закону № 3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які: придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.
Пунктом 6 Порядку № 560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення; документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктами 56, 59 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII, і може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку.
За правилами пунктів 60-62 Порядку № 560 рішення про надання військовозобов`язаному відстрочки від призову приймається відповідною комісією при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі заяви військовозобов`язаного та документів, що підтверджують підстави для відстрочки. Документи, які подаються військовозобов`язаним або формуються в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів автоматично, перевіряються комісією; за результатами розгляду приймається рішення про надання відстрочки або відмову в її наданні, відомості про яке вносяться до зазначеного Реєстру.
Таким чином, наявність у військовозобов`язаного фактичних обставин, з якими стаття 23 Закону № 3543-XII пов`язує право на відстрочку від призову (зокрема, статусу здобувача освіти), сама по собі автоматично не звільняє таку особу від призову на військову службу під час мобілізації. Для виникнення правових наслідків у вигляді непідлягання призову необхідним є належне оформлення відстрочки в порядку, визначеному Порядком № 560, з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Подібний правовий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 11.04.2024 у справі № 520/7954/22, у якій Верховний Суд зазначив, що при прийнятті рішення про призов на військову службу під час мобілізації територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний перевірити наявність у військовозобов`язаного підстав для відстрочки від призову, передбачених статтею 23 Закону № 3543-XII, на підставі відомостей, які перебувають у його розпорядженні та містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Як встановлено судом, позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, послався на наявність у нього на момент призову права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Разом з тим, суд зазначає, що позивач, маючи підстави для відстрочки, мав реальну можливість реалізувати своє право шляхом звернення до відповідного ТЦК із заявою та належним чином засвідченими документами, як це передбачено Порядком №560, до моменту його фактичного призову. Відсутність ж рішення комісії про надання відстрочки означає, що на момент прийняття наказу про призов та в подальшому про зарахування позивача не мав статусу особи, якій надано відстрочку.
Водночас, суд зауважує, що наявність у позивача права на відстрочку не є безумовним свідченням того, що таке право ним буде реалізовано.
Зокрема, у матеріалах справи відсутні: заява позивача про оформлення відстрочки, подана до ІНФОРМАЦІЯ_2 до 20.09.2025; рішення відповідної комісії при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки про надання позивачу відстрочки, прийняте в порядку, передбаченому Порядком № 560; витяг (роздруківка, скриншот, висновок з електронного кабінету) з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який би засвідчував наявність у позивача оформленої відстрочки станом на 20.09.2025; інші документи, що підтверджували б факт оформлення позивачем відстрочки в установленому порядку до моменту його призову на військову службу.
Таким чином, суд дійшов переконання, що позивач, будучи військовозобов`язаним та не маючи рішення про відстрочку на військову службу, підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Наявні в матеріалах справи витяг з наказу Чернівецького фахового коледжу бізнесу та харчових технологій №66-с від 12.09.2025 та довідка про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 750799 від 15.09.2025 підтверджують лише сам факт навчання позивача за денною формою здобуття професійної (професійно-технічної) освіти, проте не підтверджують факту оформлення відстрочки.
Сам по собі факт навчання позивача за денною формою здобуття професійної (професійно-технічної) освіти, без належного оформлення відстрочки в порядку, передбаченому Порядком № 560, не виключає його з кола осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, та не свідчить про протиправність наказу про призов.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та у зв`язку з тим, що матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача відстрочки, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Таким чином, беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача свідчать про законність вчинених ним дій.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, то підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, - відмовити.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач 1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );
Відповідач 2 - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.О. Григораш
Оригінал: reyestr.court.gov.ua