Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №580/10992/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Суд: Черкаський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №580/10992/26

Суддя: Василь ГАВРИЛЮК

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2026 рокусправа № 580/10992/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) через свою представницю подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – ГУ ПФУ в Черкаській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 232850004470 від 26.08.2026 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 18.08.2026 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що станом на 01.01.1993 позивач постійно проживав більш як 4 роки у зоні посиленого радіологічного контролю, що дає право на зменшення пенсійного віку та обсягу страхового стажу на 2 роки. Крім того, наявні у справі докази підтверджують обставину проживання позивача у м. Каневі у період після 01.01.1993 строком більше 9 років, що надають право на зменшення пенсійного віку та обсягу страхового стажу позивача ще на 3 роки. Отже, враховуючи вище викладене Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області надало необґрунтований висновку про відсутність у позивача права на зменшення пенсійного віку та обсягу страхового стажу, встановлених статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на 5 років, оскільки позивач досяг необхідного пенсійного віку та має необхідний страховий стаж.

Ухвалою від 16 жовтня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.11.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, у якому представниця відповідача-2 просить у задоволенні позову відмовити повністю та зазначила, що дослідивши подані позивачем документи встановлено, що страховий стаж Позивача становить 34 роки 10 місяців, період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року становить 03 роки 04 місяці. Період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю підтверджується довідкою, виданою 18 серпня 2026 року Виконавчим комітетом Канівської міської ради за вих. № 5116-01-18 з 24 лютого 1983 року по 25 серпня 1989 року, з 23 січня 1996 року по 02 лютого 2006 року та з 21 лютого 2006 року по даний час позивач був зареєстрований та проживав в місті Канів Черкаської області. Відповідно до інформації наявної в Дипломі ЛС № 005683 позивач навчався на денному відділенні Миколаївському філіалі Київського державного інституту культури з 01 вересня 1989 року по 07 липня 1994 року, який знаходиться на території, що не належить до територій радіоактивного забруднення. Отже, період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку за наявності страхового стажу на момент досягнення пенсійного віку передбаченого статтею 26 Закону № 1058 станом на 01 січня 1993 року становить 03 роки 04 місяці. З урахуванням наведеного, належних та допустимих доказів, що підтверджують факт проживання або роботу позивача у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 4 років станом на 01 січня 1993 року немає, а тому підстави для застосування до позивача положень статті 55 Закону № 796-ХІІ щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні. Представник позивача стверджує, що період проживання Позивача з 01 вересня 1989 року по 07 липня 1994 року в місті Каневі Черкаської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення підтверджується рішенням Канівського міського суду Черкаської області від 15 липня 1994 року у справі № 2-293 1994р. Проте, статтею 74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Нормами чинного законодавства встановлено вичерпний перелік документів які підтверджують факт проживання на території радіоактивного забруднення зокрема, п. п 7 п. 2.1. Розділу ІІ Порядку № 22-1, встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком відповідно статті 55 Закону №796-ХІІ, зокрема, особам, потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, додаються наступні документи: – посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи; – довідка про періоди проживання на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування. Звернула увагу, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрація у зоні гарантованого добровільного відселення.

Також 03.11.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, у якому представниця відповідача-1 просить у задоволенні позову відмовити повністю та зазначила про неналежність відповідача, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області є самостійною юридичною особою та не несе відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність інших територіальних органів Пенсійного фонду, а тому не є належним відповідачем у даній справі. Публічно-правовий спір між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та позивачем відсутній.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986-1992 роках, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28.07.1994 (категорія 4).

18.08.2026 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

26.08.2026 Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняло рішення № 232850004470, яким відмовило у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, зазначивши при цьому, що поданими документами підтверджено період роботи (проживання) на території посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 - 3 роки 04 місяці. Період з 26.08.1989 по 31.07.1994 не зараховано до проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю. Відповідно до рішення Канівського міського суду Черкаської області від 15.07.1994 у справі № 2-293, долученого до електронної пенсійної справи, встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 проживав в м. Каневі станом на 01.01.1993 - 4 роки 2 місяці 28 днів. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 15 Закон № 796-XII підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення органами місцевого самоврядування. Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач вважає протиправним, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі – Закон № 796-XII).

Відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, для потерпілих від Чорнобильської катастрофи (осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років) на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Аналіз вказаних положень Закону у своїй сукупності вказує на право осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю (за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років) на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку та обсягу страхового стажу, встановлених статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у максимальному обсязі - на 5 років.

Суд встановив, що відповідач-2 відмовив у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 (4 роки) та зазначив, що тривалість проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 03 роки, 04 місяці. Період з 26.08.1989 по 31.07.1994 не зараховано до проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю.

Під час надання оцінки підставам спірного рішення суд зазначає таке.

Зразок Посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 № 501 (чинної станом на час видачі позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 від 28.07.1994) зміст якого передбачає, що пред`явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986-1992 роках, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28.07.1994 (категорія 4). Відповідно до рішення Канівського міського суду Черкаської області у справі № 2-293 від 15.07.1994 встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав в м. Каневі станом на 01.01.1993, а саме: 04 роки 02 місяці 28 днів в зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 «Про перелік населених пунктів віднесених до зони радіоактивного забруднення» м. Канів (Черкаська область) було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України).

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).

На виконання вимог ст. 90 КАС України суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що матеріали справи підтверджують безпосереднє проживання позивача станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років в м. Каневі, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Суд також врахував, що відповідно до довідки Виконавчого комітету Канівської міської ради від 18.08.2026 № 5116-01-18 позивач зареєстрований у м. Каневі у періоди з 23.01.1996 до 02.02.2006, з 21.02.2006 по теперішній час.

Довідка видана на підставі Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського національного університету від 17.08.2026 № 54 та довідки ЖБК № 5-«Дніпро» від 16.08.2026 № 15.

Суд врахував, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 підтверджує працевлаштування позивача у Канівському училищі культури, в подальшому реорганізованому у період з 2001 року до цього часу.

Суд врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 відповідно до яких виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Отже, станом на 01.01.1993 позивач постійно проживав більш як 4 роки у зоні посиленого радіологічного контролю, що дає право на зменшення пенсійного віку та обсягу страхового стажу на 2 роки. Крім того, наявні у справі докази підтверджують обставину проживання позивача у м. Каневі у період після 01.01.1993 строком більше 9 років, що надають право на зменшення пенсійного віку та обсягу страхового стажу позивача ще на 3 роки.

За таких обставин суд висновує, що під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відповідач-2 дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на зменшення пенсійного віку та обсягу страхового стажу, встановлених статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на 5 років.

З урахуванням зазначеного, рішення відповідача-2 є протиправним.

Під час обрання способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд зазначає, що пенсійний вік та обсяг страхового стажу, що необхідні позивачу для призначення пенсії за віком, з урахуванням ст. 55 Закону № 796-XII, складають – 55 років та 28 років відповідно.

Суд врахував, що обсяг страхового стажу позивача, який підтверджує відповідач, складає 34 років 10 місяців. Достатнім є і вік позивача – 55 років.

Враховуючі визначені ст. 26 Закону № 1058-IV у сукупності із ст. 55 Закону № 796-XII підстави та умови призначення пенсії за віком, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком – вік та стаж, суд висновує, що вирішення питання призначення пенсії у цьому випадку не є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду України.

Суд врахував, що згідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі – Порядок 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.10 Порядку 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії.

Отже у спірних правовідносинах прийняття рішення про призначення пенсії має здійснюватись структурним підрозділом органу Пенсійного фонду, на який за принципом екстериторіальності розподілено заяву пенсіонера. У свою чергу виплату пенсії має здійснювати орган Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у цьому випадку належить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (як орган, який прийняв протиправне рішення) прийняти рішення про призначення з 12.08.2026 (наступного за днем досягнення пенсійного віку відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону № 1058) позивачу пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов потрібно задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 232850004470 від 26.08.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 12.08.2026 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач-1 – Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, ідентифікаційний код 21366538);

3) відповідач-2 – Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська обл., Луцький р-н, м. Луцьк, Київський майдан, 6, ідентифікаційний код 13358826).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 16.11.2026.

СуддяВасиль ГАВРИЛЮК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua