Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №520/33337/26
Суддя: Смагар С.В.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
17 листопада 2026 року № 520/33337/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 06 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 06 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що з 06 квітня 2022 року проходив військову службу у підрозділі ІНФОРМАЦІЯ_1 , і в спірний період розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням обчислювалися відповідачем виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, тобто 1762 грн. Указав також, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 було внесено таку розрахункову величину, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням у справі № 826/6453/18, а тому посадові оклади та оклади за військовими званнями мали визначатися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; мінімальна заробітна плата як розрахункова величина не застосовується в силу пункту 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII. Зазначив, що про спосіб обчислення свого грошового забезпечення дізнався з відповіді відповідача на адвокатський запит, якою в перерахунку відмовлено, а похідні від окладів виплати - грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань і премія - також виплачені в заниженому розмірі. Позивач посилається на практику Верховного Суду та просить провести перерахунок з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Разом з позовною заявою представником позивача подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення цього строку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 520/33337/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх наявних доказів, що стосуються предмета спору, а також довідку про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивача помісячно за період з 06.04.2022 по 19.05.2023 із зазначенням розрахункової величини, застосованої для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, і встановлено строк для подання відзиву. Цією ухвалою встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також що підстав для залишення позовної заяви без руху з мотивів пропуску строку звернення до адміністративного суду немає, у зв`язку з чим клопотання про поновлення цього строку вирішення не потребує.
29 жовтня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Зазначив, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з 01 березня 2018 року пункт 4 постанови № 704 у редакції постанови № 103 передбачав одну розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, а оклади позивача розраховано саме з 1762 грн; розпоряджень щодо проведення перерахунку не надходило, змін до постанови № 704 не було. Указав також, що скасування пункту 6 постанови № 103 у справі № 826/6453/18 не створює підстав для перерахунку, оскільки за пунктом 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870, скасування акта не поновлює дії попереднього, законодавство не передбачає відновлення в силі нормативних актів, а застосуванню підлягає акт, чинний на момент виникнення правовідносин, з посиланням на Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 і постанову Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 700/668/16-а. Зазначив, що фінансове забезпечення військової служби здійснюється в межах бюджетних асигнувань, а начальники обласних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є розпорядниками бюджетних коштів третього ступеня; грошову допомогу для оздоровлення і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачено з урахуванням фактично отриманих позивачем окладів, а вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб звернені на майбутнє. Окремо заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду: на думку відповідача, з 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної заробітної плати, обмежений трьома місяцями відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України, відлік цього строку за постановою Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 почався 01 липня 2023 року, позивач, отримуючи грошове забезпечення щомісяця, не міг не знати про його розмір, а звернувся до суду лише 13 жовтня 2026 року; відповідач посилається також на постанову Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.
Того ж дня відповідач подав клопотання про приєднання до матеріалів справи довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.10.2026 № 1100/ВФЗ про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача. Оскільки цю довідку подано на виконання вимог ухвали від 14 жовтня 2026 року і вона стосується предмета спору, суд приймає її до розгляду.
Відповіді на відзив до суду не надходило.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 06.04.2022 № 70 сержанта ОСОБА_1 , призначеного на посаду головного сержанта - командира відділення охорони взводу охорони роти охорони, зараховано з 06 квітня 2022 року до списків особового складу та на всі види забезпечення з посадовим окладом 3170,00 грн. Ця ж дата зарахування (наказ № 70) зазначена в записах військового квитка позивача серії НОМЕР_3 .
Витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 27.05.2024 № 118 старшого сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 20.05.2024 № 158-рс на посаду до військової частини НОМЕР_5 , з 27.05.2024 виключено зі списків особового складу та направлено до нового місця служби. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_6 від 19.08.2026 № 2875/1801 позивач продовжує проходити військову службу у цій військовій частині.
25 серпня 2026 року представник позивача звернувся з адвокатським запитом № 25/08-2026-7 до Міністерства оборони України щодо надання відомостей про нарахування грошового забезпечення позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Листом від 28.09.2026 № 2830/ВФЗ, складеним на виконання доручення командира військової частини НОМЕР_4 від 22.09.2026 № 88690, копію якого направлено представнику позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що розрахунок та виплату грошового забезпечення позивачу проведено відповідно до постанови № 704 «з розрахунку, що розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. а саме 1762,00 грн.», і що підстав для проведення перерахунку з розрахунку прожиткового мінімуму на 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року немає. До листа додано довідку від 28.09.2026 № 976/ВФЗ про нараховане та виплачене грошове забезпечення. Зазначення в листі і цій довідці початку періоду «з 26.04.2022» є неточністю, оскільки дату зарахування позивача на всі види забезпечення 06 квітня 2022 року підтверджують наказ № 70 і довідка відповідача від 28.10.2026 № 1100/ВФЗ, у якій посадовий оклад і оклад за військовим званням за квітень 2022 року нараховано пропорційно за 25 днів.
З довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.10.2026 № 1100/ВФЗ, поданої відповідачем, вбачається, що у квітні 2022 року - травні 2023 року позивачу нараховано посадовий оклад у розмірі 3170,00 грн на місяць, оклад за військовим званням у розмірі 740,00 грн, а з липня 2022 року - 810,00 грн, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію у розмірі 212, 221 і 489 відсотків посадового окладу, грошову допомогу для оздоровлення за липень 2022 року у розмірі 15429,93 грн і за березень 2023 року у розмірі 24695,10 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за листопад 2022 року у розмірі 810,00 грн, а також компенсацію податку з доходів фізичних осіб у розмірі утриманого податку. У довідці прямо зазначено, що «За період з 06.04.2022 по 01.06.2023 року розрахунок та виплату грошового забезпечення» позивачу проведено «з розрахунку, що розміри посадового окладу, окладу за військовим званням визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. а саме 1762,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14».
Отже, у спірний період грошове забезпечення позивачу нараховував і виплачував саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , а розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача обчислювалися виходячи з розрахункової величини 1762 грн. Ці обставини відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує і сам їх підтверджує.
Стверджуючи про протиправне обчислення грошового забезпечення та похідних від нього виплат за період з 06 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.
Відповідач обґрунтовує цю заяву статтею 233 Кодексу законів про працю України, частиною 2 якої передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Предметом спору в цій справі є не суми, що належали позивачу при звільненні з військової служби, а грошове забезпечення та виплати, похідні від посадового окладу і окладу за військовим званням, за період проходження служби з 06 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року. З військової служби позивач не звільнявся: наказом від 27.05.2024 № 118 його виключено зі списків особового складу у зв`язку з призначенням до іншої військової частини, і станом на 19.08.2026 він проходить службу у військовій частині НОМЕР_6 . Сам відповідач у відзиві визнає, що заявлені вимоги стосуються сум, нарахованих та виплачених позивачу під час проходження військової служби, «а не пов`язаних з його звільненням». Отже, тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, до спірних вимог не застосовується.
Тримісячний строк, встановлений частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, до спірних вимог також не застосовується. Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, і встановлено, що в цій частині вона «утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення». Позивач звернувся до суду 13 жовтня 2026 року, тобто тоді, коли тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про належні працівникові виплати законом встановлено не було. Висновки постанови Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, на яку посилається відповідач, щодо обчислення тримісячного строку з 01 липня 2023 року сформульовані до ухвалення зазначеного Рішення Конституційного Суду України і стосуються норми, яка в цій частині втратила чинність.
Крім того, відповідач не зазначив, коли саме позивач дізнався або повинен був дізнатися про застосування при обчисленні його посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини 1762 грн, і жодного доказу вручення позивачу документів про розмір і склад його грошового забезпечення до 2026 року суду не надав. Сам по собі факт щомісячного отримання грошового забезпечення не свідчить про обізнаність військовослужбовця з розрахунковою величиною, з якої обчислено його оклади. Відомості про спосіб обчислення свого грошового забезпечення позивач отримав з листа відповідача від 28.09.2026 № 2830/ВФЗ, а до суду звернувся 13 жовтня 2026 року. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 щодо пасивної поведінки позивача за таких обставин не є доречним. Питання дотримання строку звернення до суду перевірено судом при відкритті провадження у справі, і ухвалою від 14 жовтня 2026 року підстав для залишення позовної заяви без руху з мотивів пропуску строку звернення до адміністративного суду не встановлено; обставин, які б спростовували цей висновок, відповідач не навів.
З огляду на наведене підстав для залишення позовної заяви без розгляду немає, а клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду окремого вирішення не потребує.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною 4 цієї статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями та порядок визначення таких розмірів установлені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704). Пункт 1 розділу II Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), встановлює, що посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови № 704.
Пунктом 4 постанови № 704 у первісній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. Отже, розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями за первісною редакцією пункту 4 постанови № 704 є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, з чим погоджується і відповідач у відзиві.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) до пункту 4 постанови № 704 внесено зміни, якими розрахункову величину визначено на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Пункт 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року. Зазначене судове рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 826/6453/18.
Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29 січня 2020 року пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у первісній редакції, яка передбачає обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Первісна редакція пункту 4 постанови № 704 застосовувалася по 19 травня 2023 року включно, оскільки пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в редакції зі сталою розрахунковою величиною 1762 гривні. Спірний період у цій справі - з 06 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року - повністю припадає на час після 29 січня 2020 року і закінчується до набрання чинності постановою № 481, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у первісній редакції, а розрахунковою величиною для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідно 2022 і 2023 років.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено з 1 січня 2022 року у розмірі 2481 гривня, а статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року - у розмірі 2684 гривні. Наведені в позовній заяві розміри 2393 і 2589 гривень є розмірами прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, а не для працездатних осіб; ця неточність на висновки суду не впливає, оскільки позивач просить застосувати саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законами про Державний бюджет України станом на 01.01.2022 і 01.01.2023.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відповідно до якої під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а також з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.
Доводи відповідача про те, що визнання протиправним і нечинним пункту 6 постанови № 103 не поновлює автоматично первісної редакції пункту 4 постанови № 704, суд відхиляє з таких підстав.
Пункт 6 постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, визнано протиправним і нечинним судовим рішенням, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 і залишене без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року. Визнання припису нормативно-правового акта протиправним і нечинним у судовому порядку за своїми наслідками не тотожне скасуванню акта органом, який його видав. Припис, визнаний судом протиправним, не може далі визначати зміст акта, до якого його було внесено, а тому з 29 січня 2020 року пункт 4 постанови № 704 діє в тій редакції, якої визнаний протиправним припис не торкнувся, тобто в первісній.
Посилання відповідача на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870, і на Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 суд відхиляє, оскільки наведені положення регулюють нормопроєктувальну техніку, порядок внесення змін до актів і набрання ними чинності, а не наслідки визнання припису протиправним за рішенням суду. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 700/668/16-а висновку суду не спростовує, а підтверджує його: у спірному періоді чинною була саме первісна редакція пункту 4 постанови № 704, і саме її відповідач мав застосувати.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24.
Довід відповідача про те, що розпоряджень щодо проведення перерахунку грошового забезпечення не надходило, суд відхиляє. Обов`язок нарахування і виплати грошового забезпечення у належному розмірі виникає в силу закону і постанови № 704 та не поставлений у залежність від окремих розпоряджень вищих органів військового управління чи від звернення військовослужбовця з рапортом. Суд у цій справі не встановлює розмірів грошового забезпечення і не визначає нової розрахункової величини, а застосовує ту розрахункову величину, яка визначена самим Кабінетом Міністрів України у пункті 4 постанови № 704 в редакції, чинній у спірному періоді.
Доводи відповідача про те, що фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з військовою службою, здійснюється лише в межах бюджетних асигнувань відповідно до статей 22, 23, 48 Бюджетного кодексу України, статті 43 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і статті 15 Закону України «Про Збройні Сили України», суд також відхиляє. Зазначені норми регулюють планування і використання бюджетних коштів розпорядниками, проте не змінюють встановленого Кабінетом Міністрів України порядку визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Питання належного планування і розподілу бюджетних асигнувань є питанням організації діяльності суб`єкта владних повноважень і не може перекладатися на військовослужбовця у вигляді неотримання грошового забезпечення у розмірі, визначеному нормативно-правовим актом. Водночас сам відповідач зазначає, що начальники обласних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є розпорядниками бюджетних коштів третього ступеня, а з довідок від 28.09.2026 № 976/ВФЗ і від 28.10.2026 № 1100/ВФЗ вбачається, що саме відповідач нараховував і виплачував позивачу грошове забезпечення у спірному періоді, тобто є належним відповідачем у справі і суб`єктом, на якого покладено обов`язок провести перерахунок.
Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Подана відповідачем довідка від 28.10.2026 № 1100/ВФЗ не підтверджує правомірності його бездіяльності, а навпаки, підтверджує, що за весь спірний період посадовий оклад і оклад за військовим званням позивача обчислювалися з прожиткового мінімуму 1762 грн. Спір у цій справі стосується виключно застосовної розрахункової величини і має правовий характер, а конкретний розмір сум, що підлягають виплаті на виконання цього рішення, обчислюється відповідачем самостійно, з урахуванням займаних позивачем посад, тарифних розрядів і раніше виплачених сум.
Згідно з пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Пунктом 1 розділу XXIV Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Відповідно до пункту 2 розділу XVI Порядку № 260 розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Оскільки грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань обчислюються виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, а розмір щомісячної премії визначається у відсотках посадового окладу, обчислення відповідачем зазначених виплат за спірний період виходячи з розрахункової величини, яка не підлягала застосуванню, також є протиправним. Довід відповідача про те, що грошову допомогу для оздоровлення і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачено з урахуванням фактично отриманих позивачем окладів, цього висновку не спростовує, а підтверджує його: саме ці оклади обчислено з неналежної розрахункової величини. Перерахунку підлягають саме ті грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань і премія, які були нараховані та виплачені позивачу за період з 06 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року, як про це і просить позивач, з тими самими відсотками та умовами, які були визначені відповідачем при фактичній виплаті.
Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Згідно з пунктами 2, 4 та 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, така грошова компенсація виплачується військовослужбовцям, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, одночасно з виплатою грошового забезпечення, за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Отже, компенсація сум податку є встановленим законодавством елементом порядку виплати грошового забезпечення, який має бути дотриманий відповідачем і під час перерахунку та виплати спірних сум.
Довід відповідача про те, що вимоги в цій частині звернені на майбутнє, суд не приймає. Позивач не просить захисту від порушення, яке ще не відбулося, а просить визначити порядок виплати сум, недоотриманих унаслідок протиправної бездіяльності відповідача, встановленої цим рішенням. З довідки від 28.10.2026 № 1100/ВФЗ вбачається, що з уже виплачених сум податок компенсовано в розмірі утриманого, тому одночасна компенсація стосується лише сум, які будуть донараховані за наслідками перерахунку.
За змістом правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 464/5990/16-а та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/276/19, протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу, посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
За наведених обставин суд доходить висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 06 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії у розмірах, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправною, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату зазначених сум з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 06 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, у розмірах, визначених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 06 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши розмір цих виплат, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 17 листопада 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Смагар С.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua