Рішення від 16 листопада 2026 р. у справі №211/9516/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Суд: Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №211/9516/26

Суддя: Костенко Є. К.

Справа № 211/9516/26

Провадження № 2/211/6727/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 листопада 2026 року

Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді Костенко Є.К.,

за участю секретаря судового засідання Гоєнко Т.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробічтної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 21707,68 грн. недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 5393,37 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що вона працювала на різних посадах в АТ «Українська залізниця», з 31.03.2025 звільнена у зв`язку з виходом на пенсію з посади машиніста крану 4 розряду виробничого підрозділу "Вагонне депо". У 2022, 2023, 2024 роках їй надавалась щорічна графікова тарифна відпустка, однак лише 28.07.2026 їй стало відомо про невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення відповідачем на підставі одностороннього рішення відповідача, а отже відповідач проігнорував пункти 1.4., 3.1.15 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2015-2016 роки, укладеного з відокремленим структурним підрозділом «Вагонне депо Мудрьона», який є чинним по цей час, не надавши матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки у повному розмірі, яка має складати не менше двох прожиткових мінімумів (з коефіцієнтом 1,31) для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня звітного року. Крім того, на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ним зроблено розрахунок компенсації станом на 31.07.2026 на підставі довідок відповідача та з урахуванням коефіцієнту індексації. У зв`язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав та просить задовольнити вимоги.

Ухвалою суду від 14 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач АТ «Українська залізниця» скористався правом подання відзиву на позов та 29 вересня 2026 року надав до суду через систему «Електронний суд» відзив на позов. Представник відповідача Савчук О.С. заперечував проти задоволення позовних вимог, не визнаючи їх, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності за статтею 233 КЗпП України, оскільки вона отримала кожного місяця розрахункові листа, а отже була обізнана про розмір нарахованої заробітної плати.Також наголошує на зупиненні дій окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця» рішенням правління від 27 червня 2024 року, а також прийнято рішення про здійснення нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% від місячної тарифної ставки (посадового окладу). Однак рішення правління від 27 червня 2024 року, яке є локальним та врегульовує питання оплати праці всіх працівників АТ «Укрзалізниця» наразі не відновлює виплату матеріальної допомоги за 2022 та 2023 роки. Відновлення таких виплат відбудеться за окремим рішенням правління. А тому вимоги позивача є передчасними, а дії відповідача щодо призупинення виплати ОСОБА_1 правомірними. Наголошено, що вимоги позивача не підпадають під дію Закону України «Про компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та нарахування позивачем проведено з порушенням вимог статті 3 Закону. Тому просить відмовити у задоволенні вимог, застосувавши строк позовної давності передбачений ст. 233 КЗпП України.

Згідно із саттею. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 працювала на різних посадах в АТ «Українська залізниця», з 31.03.2025 звільнена у зв`язку з виходом на пенсію з посади машиніста крану 4 розряду виробничого підрозділу "Вагонне депо"

У 2022, 2023, 2024 роках ОСОБА_1 надавалась тарифна відпустка, однак відповідно до повідомлення АТ «Українська залізниця» за ці роки виплати матеріальної допомоги призупинено у зв`язку з прийняттям Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Так, спір між сторонами виник з приводу порушення прав та інтересів позивача через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі, передбаченому пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2015-2016 роки, укладеного з відокремленим структурним підрозділом «Вагонне депо Мудрьона», який є чинним.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№ 2136-IX від 15 березня 2022 року) на який посилається відповідач, як на підставу для призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності 24 березня 2022 року.

14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення про призупинення зокрема п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога.

Відповідач вказує, що ним законно призупинено виплати та рішення правління законне, так як 14 березня 2022 року за № 7160 у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 11 якого передбачила, що на час військового стану дія окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця може бути зупинена, і в день реєстрації проекту закону у ВРУ було прийнято протокольне рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в якому згідно пункту 1.1.4. на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, призупинено виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, тому воно законне, та підлягає застосуванню.

З такими твердженнями суд погодитися не може, адже це суперечить вимогам Закону та Конституції України.

При цьому суд зазначає, що оскарження протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги було предметом позову, у тому числі у справі № 211/7338/23.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2024 року рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задовленні позовних вимог позивача.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 касаційну скаргу позивача задоволено, Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2024 року скасовано, а Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року - залишено в силі.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.

Відповідно до статті 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.

Вимоги найманих працівників, профспілки чи об`єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об`єднанню організацій роботодавців.

Відповідно до статті 5 Закону роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об`єднання організацій роботодавців зобов`язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.

Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, вони зобов`язані надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.

Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог роботодавцем або уповноваженою ним особою, організацією роботодавців, об`єднанням організацій роботодавців до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління про прийняте рішення.

Рішення роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі і не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням.

Відповідно до статті 6 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців не надійшло.

Як встановлено судом, в межах даного цивільного спору, позивачем заявлено позовні вимоги щодо порушення його законних прав та інтересів через недоплачену матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, передбаченому пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2015-2016 роки, укладеного з відокремленим структурним підрозділом «Вагонне депо Мудрьона, який є чинним й жодних колективних вимог працівниками АТ «Українська залізниця» не висувається, а тому твердження про наявність колективного трудового спору (конфлікту) є неспроможними.

Статтею 58 Конституції України установлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Отже, АТ «Українська залізниця» призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши працівника ОСОБА_1 , а також в порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Тим більше, якщо таке призупинення, а саме застосування п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відбулося до 24 березня 2022 року, тобто до дії Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст. 11 цього Закону.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно пункту 3.1.15. Колективного договору, яким встановлено, що при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії, котру обіймає працівник, але не менше двох прожиткових мінімумів (з коефіцієнтом 1,31) для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня звітного (податкового) року.

Згідно з п. 1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників вагонного депо Мудрьона, вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету вагонного депо Мудрьона, а всі інші - на конференції трудового колективу.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування п. 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати йому частки заробітної плати , а саме матеріальної допомоги на оздоровлення.

З огляду на зазначене, оскільки відповідач самостійно надав позивачу довідку, в якій підтвердив існування заборгованості із виплати допомоги на оздоровлення за 2022 рік у сумі 6500,22 грн, 2023 рік - 7032,08 грн, 2024 рік - 8175,60 грн, суд вважає доведеними вимоги позивача про її право на отримання зазначених виплат.

Щодо строків позовної давності, слід зазначити наступне.

За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати, крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкціїзі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпПУкраїни.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Разом з тим, частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025

Оригінал: reyestr.court.gov.ua