Рішення від 16 листопада 2026 р. у справі №290/1043/26 — Романівський районний суд Житомирської області

Суд: Романівський районний суд Житомирської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №290/1043/26

Суддя: Кірічук М. М.

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/1043/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 листопада 2026 року селище Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М., з участю секретаря судового засідання Грінчук-Степанюк З.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (далі ТОВ «Діджи фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 16 березня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра груп» (далі ТОВ «ФК «Авіра груп») та відповідачем було укладено кредитний договір №105143 за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.

За умовами укладеного договору ТОВ «ФК «Авіра груп» надало відповідачу грошові кошти у сумі 7000 грн, шляхом перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови укладеного договору не виконує, а також на те, що ТОВ «Діджи фінанс» набуло право вимоги по вказаному договору, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 32922,40 грн; з яких 7000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 10172,40 грн – заборгованість за відсотками, 1750,00 грн – заборгованість за комісією, 14000,00 грн - заборгованість за пенею.

28 жовтня 2026 року від відповідача надійшло клопотання в якому зазначено, що позовні вимоги в частині нарахування відсотків, пені та комісії вона не визнає, погоджується повернути лише тіло кредиту. На даний час відповідач перебуває у скрутному матеріальному становищі, доходів не має, ніде непрацевлаштована.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце його проведення був повідомлений належним чином. До суду разом з позовною заявою надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.

Відповідач, яка належним чином повідомлена про час та дату розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, про поважні причини неявки суд не повідомила, відзив не подала.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначені статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

У пунктах 5, 6 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Судом встановлено, що 16 березня 2024 року між ТОВ «ФК «Авіра груп» та відповідачем було укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем кредитний договір №105143, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 7000,00 грн строком на 90 днів, тобто до 13 червня 2024 року, погодили фіксовану процентну ставку в розмірі 2,2% на добу, комісію у розмірі 25% від суми кредиту за послуги з надання, обслуговування та повернення кредиту, у разі неналежного виконання зобов`язань з повернення кредиту пеню у розмірі 5% від суми своєчасно невиконаного грошового забов`язання за кожен день прострочення. Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти, вказаної клієнтом.

Договір підписаний відповідачем з використанням електронного підпису.

На виконання умов укладеного договору позивачем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 7000 грн, що підтверджується листом товариства з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід» та інформацією акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» від 14 жовтня 2026 року.

Згідно договору факторингу №23122024 від 23 грудня 2024 року фактор (ТОВ «ФК «Авіра груп») передав у повному обсязі, а ТОВ «Діджи фінанс» прийняло у повному обсязі право грошової вимоги, що належить кредитору за кредитними договорами, перелік яких міститься у реєстрі боржників, в тому числі і за договором №105143 від 16 березня 2024 року, що підтверджується витягом з додатку №1 до договору факторингу.

Долучений до матеріалів справи розрахунок свідчить про те, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, в останньої виникла заборгованість у розмірі 32922,40 грн; з яких 7000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 10172,40 грн – заборгованість за відсотками, 1750,00 грн – заборгованість за комісією, 14000,00 грн - заборгованість за пенею.

Згідно частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов`язковості виконання договору.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною другою статті 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та проценти від простроченої суми.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Відповідачем доводи позивача щодо невиконання ним зобов`язань за договором не спростовані, доказів сплати заборгованості за кредитним договором не надав, таким чином суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7000 грн та відсотками в розмірі 10172,40 грн, а разом 17172,40 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості по пені в розмірі 14000,00 грн, суд виходить з наступного.

Згідно пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо стягнення комісії в розмірі 1750,00 грн, суд зазначає наступне.

Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 1 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Врахувавши те, що в оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено правомірності стягнення з відповідача комісії, оскільки з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» та вважає за необхідне відмовити у задоволенні стягнення комісії в розмірі 1750,00 грн з відповідача на користь позивача.

Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 17172,40 грн, з яких заборгованість з за тілом кредиту 7000 грн та відсотками 10172,40 грн.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, представником позивача до суду надано договір №42649746/1 про надання правової допомоги від 1 червня 2026 року; додаткову угоду №105143 від 29 червня 2026 року, детальний опис робіт, відповідно до якого адвокатом здійснено усну консультацію клієнта на що витрачено 0,5 год вартістю 250,00 грн, письмову консультацію на що витрачено 1 год вартістю 750,00 грн, правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів на що витрачено 1 год загальною вартістю 1500 грн, складено позовну заяву на що витрачено 2 год вартістю 3000,00 грн, сформовані додатки до позовної заяви на що витрачено 0,5 год вартістю 500 грн; акт про підтвердження факту надання правничої допомоги від 29 червня 2026 року.

Водночас матеріали справи підтверджують лише надання правничої допомоги із складання позовної заяви вартістю 3000 грн та формування додатків до позовної заяви вартістю 500 грн., разом 3500 грн, інші послуги, зазначені в акті, матеріалами справи не підтверджуються.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Згідно частини 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Від відповідача не надходило клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

На підставі статті 141 ЦПК України, оскільки судом частково задоволено позов, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 1388,71 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1825,60 грн.

Керуючись статтями 525, 526, 546, 549, 610, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 10-13, 76, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (адреса місця знаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1 м. Бровари, Київська область, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 42649746) 17172 (сімнадцять тисяч сто сімдесят дві) грн 40 коп заборгованості за кредитним договором, 1388 (одна тисяча триста вісімдесят вісім) грн 71 коп судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору та 1825 (одна тисяча вісімсот двадцять п`ять) грн 60 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М.М. Кірічук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua