Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №902/601/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: щодо визнання незаконним акта, що порушує право оренди

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №902/601/24

Суддя: Берднік І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 902/601/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Одуденко А. В.,

Копайгородської селищної ради

Жмеринського району Вінницької області - не з`явися,

ОСОБА_1 - Якименка О. О.,

Приватної агрофірми «Вікторія» - не з`явився,

Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 (у складі колегії суддів: Гудак А. В. (головуючий), Бучинська Г. Б., Петухов М. Г.)

у справі № 902/601/24

за позовом Керівника Жмеринської окружної прокуратури в особі Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області

до ОСОБА_1 , Приватної агрофірми «Вікторія»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

про зобов`язання повернути земельні ділянки та скасування державної реєстрації прав,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Керівник Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом (з урахуванням клопотання про заміну неналежного відповідача від 13.06.2025 № 15/3-815вих-25) до ОСОБА_1 та Приватної агрофірми «Вікторія» (далі - ПА «Вікторія»), у якому просив суд:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди фізичної особи ОСОБА_1 та права суборенди ПА «Вікторія» з одночасним припиненням прав на земельні ділянки для ведення фермерського господарства, розташовані на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області, з кадастровими номерами: 0520282000:02:004:0174 площею 65,1197 га; 0520282000:02:003:0262 площею 45,5540 га; 0520255300:02:003:0060 площею 12,6361 га; 0520255300:02:001:0276 площею 4,8930 га; 0520255300:02:001:0277 площею 32,6957 га;

- зобов`язати ОСОБА_1 та ПА «Вікторія» повернути Копайгородській територіальній громаді в особі Копайгородської селищної ради земельні ділянки для ведення фермерського господарства, що розташовані на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області, з кадастровими номерами: 0520282000:02:004:0174 площею 65,1197 га; 0520282000:02:003:0262 площею 45,5540 га; 0520255300:02:003:0060 площею 12,6361 га; 0520255300:02:001:0276 площею 4,8930 га; 0520255300:02:001:0277 площею 32,6957 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що відповідно до вимог статей 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право на отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні). Оскільки на час укладення оспорюваних договорів оренди ОСОБА_1 вже отримав в оренду поза конкурсом значну кількість земельних ділянок, саме для ведення фермерського господарства, то отримання ним спірних земельних ділянок мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди. Крім того прокурор зазначив, що ГУ Держгеокадстру у Вінницькій області під час вирішення питання щодо надання ОСОБА_1 в оренду земель на пільгових умовах не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності бажання створити фермерське господарство з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації з метою отримання прибутку. За твердженнями прокурора, такі дії ОСОБА_1 були спрямовані на повторне отримання земельних ділянок за спрощеною процедурою, а саме - без проведення земельних торгів (аукціону), що суперечить положенням законодавства.

Посилаючись на статті 203, 215 і 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) прокурор заначив, що оскільки договори оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 від 02.03.2016 були укладені без дотримання конкурентних засад, такі договори спрямовані на заволодіння земельними ділянками державної, а в подальшому комунальної власності, тому є нікчемними. За таких обставин, належним способом захисту є усунення перешкод територіальній громаді в особі Копайгородської селищної ради у розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом скасування державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 і права суборенди ПА «Вікторія» та їх повернення.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 25.06.2024, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.12.2025 позов задоволено. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди фізичної особи ОСОБА_1 та суборенди ПА «Вікторія» з одночасним припиненням прав на земельні ділянки для ведення фермерського господарства, що розташовані на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області з кадастровими номерами: 0520282000:02:004:0174 площею 65,1197 га; 0520282000:02:003:0262 площею 45,5540 га; 0520255300:02:003:0060 площею 12,6361 га; 0520255300:02:001:0276 площею 4,8930 га; 0520255300:02:001:0277 площею 32,6957 га. Зобов`язано фізичну особу ОСОБА_1 та ПА «Вікторія» повернути Копайгородській територіальній громаді в особі Копайгородської селищної ради земельні ділянки для ведення фермерського господарства, розташовані на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області, з кадастровими номерами: 0520282000:02:004:0174 площею 65,1197 га; 0520282000:02:003:0262 площею 45,5540 га; 0520255300:02:003:0060 площею 12,6361 га; 0520255300:02:001:0276 площею 4,8930 га; 0520255300:02:001:0277 площею 32,6957 га.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 рішення Господарського суду Вінницької області від 02.12.2025 скасовано. Провадження у справі № 902/601/24 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Постановою Верховного Суду від 20.05.2026 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 902/601/24 скасовано, справу № 902/601/24 передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 рішення Господарського суду Вінницької області від 02.12.2025 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Здійснено розподіл судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у серпні 2026 року Заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026, а рішення Господарського суду Вінницької області від 02.12.2025 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.09.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 902/601/24 за касаційною скаргою Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.10.2026.

У судових засіданнях 07.10.2026 та 28.10.2026 надали пояснення представники Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1, оголошувались перерви.

У судове засідання 04.11.2026 Копайгородська селищна рада, ПА «Вікторія» та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Копайгородської селищної ради, ПА «Вікторія» та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судом апеляційної інстанції установлено, що у вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням від 11.09.2014, у якому просив затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 63,7719 га із земель запасу Копайгородської селищної ради для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагентства у Вінницькій області від 29.09.2014 № 2-2992/15-14-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для створення фермерського господарства; надано ОСОБА_1 в оренду терміном на 7 років земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 0520255300:02:001:0274 площею 30,0023 га, 0520255300:01:001:0763 площею 5,1802 га, 0520255300:01:004:0220 площею 22,1761 га, 0520255300:02:003:0059 площею 6,4089 га.

07.10.2014 між ГУ Держземагентства у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договори оренди землі № 754, № 755, № 756, № 757, відповідно до умов яких орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу Копайгородської селищної ради (за межами населеного пункту) для ведення фермерського господарства.

За умовами зазначених договорів в оренду передаються земельні ділянки з кадастровими номерами 0520255300:01:004:0220, 0520255300:02:003:0059, 0520255300:01:001:0763 та 0520255300:02:001:0274.

У пункті 8 договорів оренди землі від 07.10.2014 № 754, № 755, № 756, № 757 визначено, що такі договори укладено на 7 років з моменту укладення. Після закінчення строку дії договорів орендар має переважне право поновити їх на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Датою закінчення строку дії договорів оренди землі від 07.10.2014 № 754, № 755, № 756, № 757 визначено 06.10.2021.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.05.2024 01.12.2014 за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0520255300:01:004:0220, 0520255300:02:003:0059, 0520255300:01:001:0763 та 0520255300:02:001:0274 та зазначено, що строк оренди зазначених земельних ділянок становить 14 років - до 07.10.2028.

19.06.2017 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «Подільський господар» (далі - ФГ «Подільський господар»), засновником якого є ОСОБА_1 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.03.2021 за ФГ «Подільський господар» зареєстровано право суборенди земельних ділянок з кадастровими номерами 0520255300:01:004:0220, 0520255300:02:003:0059, 0520255300:01:001:0763 та 0520255300:02:001:0274.

Також, судами попередніх інстанцій установлено, що у квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з заявою від 22.04.2014 до ГУ Держземагентства у Вінницькій області, в якій просив надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 66,71 га, 53,8 га, 12,4 га, 42,0 га та 5,8925 га на території Каришківської та Копайгородської селищних рад.

Наказом ГУ Держземагентства у Вінницькій області від 12.05.2014 № 2-645/15-14-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 180,8025 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства на території Каришківської та Копайгородської селищних рад.

У подальшому, ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Вінницькій області з клопотанням від 25.11.2015, у якому просив затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду площею 160,8085 га на території Каришківської та Копайгородської селищних рад.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2015 № 2-6770/20-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення; надано в оренду ОСОБА_1 терміном на 15 років земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Копайгородської селищної ради, площею 12,6361 га з кадастровим номером 0520255300:02:003:0060 для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2015 № 2-6771/20-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення; надано в оренду ОСОБА_1 терміном на 15 років земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Копайгородської селищної ради, площею 4,8930 га з кадастровим номером 0520255300:02:001:0276 для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2015 №2-6772/20-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення; надано в оренду ОСОБА_1 терміном на 15 років земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Каришківської селищної ради, площею 45,5540 га з кадастровим номером 0520282000:02:003:0262 для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2015 № 2-6773/20-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення; надано в оренду ОСОБА_1 терміном на 15 років земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Каришківської селищної ради, площею 65,1197 га з кадастровим номером 0520282000:02:004:0174 для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2015 № 2-6774/20-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення; надано в оренду ОСОБА_1 терміном на 15 років земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Копайгородської селищної ради, площею 32,6957 га з кадастровим номером 0520255300:02:001:0277 для ведення фермерського господарства.

На підставі зазначених наказів від 15.12.2015 № 2-6770/20-15-СГ, № 2-6771/20-15-СГ, № 2-6772/20-15-СГ, № 2-6773/20-15-СГ та № 2-6774/20-15-СГ, 02.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договори оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118, відповідно до умов яких орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення на території Копайгородської та Каришківської селищних рад (за межами населених пунктів).

За умовами зазначених договорів в оренду передаються земельні ділянки з кадастровими номерами 0520255300:02:003:0060 площею 12,6361 га, 0520255300:02:001:0276 площею 4,8930 га, 0520255300:02:001:0277 площею 32,6957 га, 0520282000:02:003:0262 площею 45,5540 га, 0520282000:02:004:0174 площею 65,1197 га.

У пункті 8 договорів оренди землі від 02.03.2016 № 114, № 115, № 116, № 117, № 118, встановлено, що такі договори укладено на 15 років з моменту укладання. Після закінчення строку дії договорів орендар має переважне право поновити їх на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Датою закінчення строку дії договорів оренди землі від 02.03.2016 № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 визначено 01.03.2031.

За умовами пункту 14 договорів оренди землі від 02.03.2016 № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 земельні ділянки передаються для ведення фермерського господарства.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.06.2025 21.06.2016 за ОСОБА_1 зареєстровано права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0520255300:02:003:0060, 0520282000:02:004:0174, 0520282000:02:003:0262, 0520255300:02:001:0276, 0520255300:02:001:0277 та зазначено, що строк оренди зазначених земельних ділянок становить 15 років - до 21.06.2031.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.06.2025 власником земельних ділянок з кадастровими номерами 0520255300:02:003:0060, 0520282000:02:004:0174, 0520282000:02:003:0262, 0520255300:02:001:0276, 0520255300:02:001:0277 є територіальна громада в особі Копайгородської селищної ради.

10.03.2021 між ОСОБА_1 та ФГ «Подільський господар» укладено договори суборенди землі № 114, № 115, 116, № 117, № 118, за умовами яких ОСОБА_1 надає, а ФГ «Подільський господар» приймає в строкове платне користування земельні ділянки з кадастровими номерами 0520255300:02:003:0060, 0520282000:02:004:0174, 0520282000:02:003:0262, 0520255300:02:001:0276, 0520255300:02:001:0277.

01.10.2024 між цими ми ж сторонами укладено угоди про дострокове розірвання договорів суборенди землі № 114, № 115, 116, № 117, № 118 від 10.03.2021.

Надалі, 20.05.2025 між ОСОБА_1 та ПА «Вікторія» укладено договори суборенди землі № 114, № 115, 116, № 117, № 118, відповідно до умов ОСОБА_1 надає, а ПА «Вікторія» приймає в строкове платне користування земельні ділянки з кадастровими номерами 0520255300:02:003:0060, 0520255300:02:001:0276, 0520255300:02:001:0277, 0520282000:02:003:0262, 0520282000:02:004:0174.

За умовами пункту 6 договорів суборенди землі № 114, № 115, 116, № 117, № 118 від 20.05.2025 договори укладено до кінця дії договорів оренди і діють з моменту їх державної реєстрації.

20.05.2025 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано права суборенди ПА «Вікторія» на зазначені земельні ділянки.

Предметом розгляду у справі № 902/601/24, що розглядається, є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди фізичної особи ОСОБА_1 та права суборенди ПА «Вікторія» з одночасним припиненням прав на спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства; зобов`язання ОСОБА_1 та ПА «Вікторія» повернути Копайгородській територіальній громаді в особі Копайгородської селищної ради спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, встановив, що у 2014 році ОСОБА_1 вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства та отримав в оренду чотири земельні ділянки, право оренди яких зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, у 2017 році ОСОБА_1 зареєстрував Фермерське господарство «Подільський господар», а тому дійшов висновку, що додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, так само як і фермерське господарство може отримувати додатково земельні ділянки лише на конкурентних засадах через участь у торгах.

Ураховуючи те, що договори оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 від 02.03.2016 укладено без дотримання конкурентних засад, спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності (а на момент укладання договорів - державної власності), суд першої інстанції виснував, що такі договори порушують публічний порядок та відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемними, а тому позов прокурора про повернення земельних ділянок є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним, який підлягає задоволенню. З огляду на задоволення позовних вимог про повернення спірних земельних ділянок, суд першої інстанції також виснував, що вимога прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди та права суборенди відповідачів також підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Одночасно, суд першої інстанції встановив наявність підстав для звернення прокурора в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради із відповідним позовом до суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у його задоволенні, суд апеляційної інстанції виходив із того, що:

- отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 116, 121, 123, 124, 134 Земельного кодексу України та положенням Закону України «Про фермерське господарство», оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення з метою створення фермерського господарства ним вже було реалізоване ( у 2014 році отримано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 0520255300:02:001:0274 площею 30,0023 га, 0520255300:01:001:0763 площею 5,1802 га, 0520255300:01:004:0220 площею 22,1761 га, 0520255300:02:003:0059 площею 6,4089 га, які в подальшому передавалися в суборенду для ведення фермерського господарства ФГ «Подільський господар» створеному у 2017 році, засновником якого є ОСОБА_1 );

- оскільки договори оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 від 02.03.2016 укладені до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, такі договори є оспорюваними правочинами;

- прокурор вимоги про визнання договорів оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 від 02.03.2016 недійсними як оспорюваних правочинів не заявив, натомість обґрунтував позов їх нікчемністю за частинами 1, 2 статті 228 ЦК України та просив застосувати наслідки виконання нікчемних правочинів, однак встановлення оспорюваного характеру цих договорів виключає можливість застосування до них наслідків недійсності без попереднього визнання таких договорів недійсними в судовому порядку;

- у силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, закріплених у статтях 13, 14 ГПК України, та відповідно до статті 237 ГПК України суд не вправі в межах позову про застосування наслідків нікчемності договорів самостійно визнати договори оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 від 02.03.2016 недійсними як оспорювані та на цій підставі зобов`язати відповідачів повернути земельні ділянки;

- відповідно до положень статті 216 ЦК України та статті 34 Закону України «Про оренду землі» обов`язок повернути майно (земельні ділянки) виникає, зокрема, як наслідок недійсності правочину або після припинення чи розірвання договору оренди. Проте у даній справі договори оренди та суборенди не визнані недійсними, не розірвані, їх дія не припинена, а строк користування земельними ділянками не закінчився, отже відсутній юридичний факт, із яким закон або договір пов`язують виникнення у ОСОБА_1 та ПА «Вікторія» обов`язку щодо повернення спірних земельних ділянок власнику;

- позовна вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди та суборенди за відповідачами на спірні земельні ділянки є неефективним способом захисту порушених прав, оскільки таке скасування не призведе до їх поновлення;

- оскільки пред`явлені прокурором позовні вимоги задоволенню не підлягають, відсутні підстави для застосування за заявами відповідачів наслідків спливу позовної давності.

Водночас, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради.

У поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокурор послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 09.04.2026 у справі № 922/511/24, у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20 щодо застосування статей 16, 203, 216, 228 ЦК України, частини 2 статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство».

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції, виходить із такого.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі, не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Відповідно до абзацу 16 частини 2 статті 134 ЗК України (у редакції, чинній на час надання дозволу на розробку проєктів землеустрою, затвердження проєктів землеустрою та укладення договорів оренди землі) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Законом України від 18.02.2016 № 1012-VІІІ «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» (далі - Закон № 1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України шляхом викладення абзацу 16 у такій редакції: «передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва».

Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому положеннями пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1012-VIII передбачено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі № 902/601/24, що розглядається, ОСОБА_1 отримав дозвіл на розробку проєкту землеустрою та уклав з ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відповідні договори оренди землі до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити їх можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, договори оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 від 02.03.2016 є оспорюваними правочинами, про що правомірно зазначено судом апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 17.09.2024 у справі № 922/1830/19, від 29.01.2025 у справі № 922/2380/19, від 17.06.2026 у справі № 927/572/25.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції установлено, що звертаючись до суду з відповідним позовом прокурор вимоги про визнання договорів оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 від 02.03.2016 недійсними не заявляв, натомість обґрунтував позов їх нікчемністю відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України та просив застосувати наслідки виконання нікчемних правочинів.

За змістом статей 216 ЦК України та 34 Закону України «Про оренду землі» обов`язок повернути майно може виникнути, зокрема, як наслідок недійсності правочину або після припинення чи розірвання договору оренди.

Водночас, як правильно виснував суд апеляційної інстанції, оскільки договори оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 від 02.03.2016 є оспорюваними, наслідки недійсності таких правочинів не можуть бути застосовані у справі, що розглядається, без попереднього визнання їх недійсними в судовому порядку.

У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, закріплених у статтях 13, 14 ГПК України, суд розглядає справу виключно в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до статті 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог.

Принцип jura novit curia надає суду повноваження самостійно визначити норму права, яка регулює спірні правовідносини, проте не дозволяє змінювати предмет позову, формулювати замість позивача нову матеріально-правову вимогу та визнавати недійсним оспорюваний правочин за відсутності відповідного волевиявлення позивача.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 та ПА «Вікторія» повернути Копайгородській територіальній громаді в особі Копайгородської селищної ради спірні земельні ділянки.

Водночас суд касаційної інстанції також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позовна вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди та суборенди за відповідачами на спірні земельні ділянки з одночасним припиненням цих прав не підлягає задоволенню внаслідок обрання прокурором неефективного способу захисту порушених прав, оскільки таке скасування не призведе до їх поновлення.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16. Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позову.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Прокурор, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 09.04.2026 у справі № 922/511/24, у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20, які суд касаційної інстанції не бере до уваги з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права. При цьому за змістом статті 315 ГПК України Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях наводить висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права.

Так, Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу № 916/1004/24, спір у якій є аналогічним спору у справі № 902/601/24, що розглядається, для розгляду відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в ухвалі від 09.09.2026 чітко зазначила про те, що обставини, які характеризують зміст спірних правовідносин у справах № 688/2908/16-ц і № 916/1004/24 не є подібними.

Так, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 09.09.2026 у справі № 916/1004/24, зазначила, що «… у справі № 688/2908/16-ц з позовом звернулася фізична особа, яка оспорюючи договір оренди землі, зазначила про порушення її прав на отримання в оренду земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру (відповідач-1) та іншою фізичною особою (відповідач-2). Позивач стверджував, що, маючи намір отримати в оренду земельну ділянку, виготовив проєкт землеустрою та технічну документацію щодо земельної ділянки, звернувся до Головного управління Держгеокадастру, проте останнє позивачу відмовило, а земельну ділянку передало іншій фізичній особі (відповідачу-2) на підставі заяви, що була подана пізніше від заяви позивача.

У постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство слід тлумачити таким чином, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду - право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Тому Велика Палата Верховного Суду у справі № 688/2908/16-ц дійшла висновку, що частину 2 статті 134 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих двоє чи більше, то підлягають застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами чого укладається відповідний договір.

При цьому у зазначеній справі спір виник у зв`язку з укладенням договору оренди землі від 01.07.2015, тобто до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VІІІ «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», а тому й не було дискусійним питання щодо застосування цього Закону.

Отже, правове питання у зазначеній справі стосується конкуренції двох суб`єктів (позивача та відповідача-2) щодо оренди однієї і тієї самої земельної ділянки для ведення фермерського господарства у період, коли закон допускав безаукціонну процедуру. Велика Палата вказала, що за наявності двох або більше охочих отримати земельну ділянку безаукціонний порядок суперечить загальним принципам земельного законодавства.

Натомість у справі № 916/1004/24, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, спір виник щодо питання правомірності повторного передання одній і тій самій фізичній особі земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурсних засадах.».

У справі № 902/601/24, що розглядається, суд касаційної інстанції не може ігнорувати позицію органу, на який Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і ГПК України покладено завдання щодо забезпечення однакового застосування судами норм права, та який фактично висловися про неподібність правовідносин у справі № 688/2908/16-ц, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, та у справі № 916/1004/24, спір у якій є аналогічним спору у справі № 902/601/24, що розглядається.

Отже, безпідставними є посилання прокурора на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, оскільки правовідносини у справі № 902/601/24, що розглядається, та у наведеній вище справі не є подібними.

Ураховуючи зазначене, безпідставними також є і посилання прокурора на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20, оскільки такі висновки були сформовані Верховним Судом з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, правовідносини у якій, за останньою позицією Великої Палати Верховного Суду (ухвала від 09.09.2026 у справі № 916/1004/24), не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Крім того, суд касаційної інстанції також не бере до уваги посилання прокурора на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 09.04.2026 у справі № 922/511/24, оскільки у зазначеній справі скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання фізичної особи і СФГ повернути територіальній громаді в особі міської ради земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення та направляючи справу у цій частини на новий розгляд до суду першої інстанції, Палата, зокрема, виходила із того, що договір оренди від 27.04.2016 уже оспорювався прокурором у справі № 922/1832/19, під час касаційного перегляду судових рішень в якій, а саме у мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 09.08.2023, встановлено нікчемність договору оренди землі, на підставі якого фізична особа, власне, набула право оренди на спірну земельну ділянку. Палата зазначила, що не вбачає за можливе здійснювати ревізію судового рішення у справі № 922/1832/19, оскільки зворотне призвело б до порушення такого фундаментального аспекту верховенства права, як принцип правової визначеності, тобто поваги до остаточного рішення суду. За таких обставин Палата дійшла висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій, усупереч положенням частини 3 статті 317 ГПК України та принципу юридичної визначеності, поклали в основу оскаржуваних рішень необґрунтований висновок про недоведеність нікчемності договору оренди землі від 27.04.2016, наслідком чого стала передчасна відмова у задоволенні позовних вимог про зобов`язання фізичної особи (орендаря) і СФГ (суборендаря) повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді в особі міської ради.

Разом з тим, у справі № 902/601/24, що розглядається, договори оренди землі № 114, № 115, № 116, № 117, № 118 від 02.03.2016 прокурором у іншій справі не оспорювались та відповідно обставини нікчемності таких договорів у іншій справі не встановлювались.

Отже, правовідносини у справі № 922/511/24, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, та у справі № 902/601/24, що розглядається, не є подібними, ураховуючи відмінні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин.

Ураховуючи наведене, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги прокурора, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі № 902/601/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua