Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №916/1081/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №916/1081/25

Суддя: Колос І.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 916/1081/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання Григорової Д.С.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" - Жалоба С.Р., адвокат (дов. від 06.10.2026),

відповідача - Комунального закладу "Херсонський фаховий спортивний коледж" Херсонської обласної ради - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Компанія, позивач, скаржник)

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 (головуючий - Желєзна С.П.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 (головуючий суддя - Таран С.В., судді: Богатир К.В., Поліщук Л.В.)

у справі за позовом Компанії

до Комунального закладу "Херсонський фаховий спортивний коледж" Херсонської обласної ради (далі - Херсонський коледж, відповідач)

про стягнення 2 048 622,29 грн

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності / відсутності підстав для стягнення зі споживача на користь постачальника вартості поставленого природного газу за період з лютого до березня 2022 року, а також нарахованих на вказану суму, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором постачання за обставин перебування підприємства споживача під тимчасовою окупацією, що є загальновідомим фактом.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Компанія звернулася до суду з позовом до Коледжу про стягнення 1 240 691,62 грн основного боргу, 274 760,81 грн пені, 103 855,38 грн 3% річних та 429 314,48 грн інфляційних втрат, а всього 2 048 622,29 грн за неналежне виконання договору постачання природного газу від 16.11.2021 № 20-1175/21-БО-Т (далі також - договір постачання) в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого природного газу за період з лютого до березня 2022 року.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 30.03.2026 у справі № 916/1081/25, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026, позов задовольнив частково; стягнув з Коледжу на користь Компанії основний борг у сумі 768 204,71 грн, пеню у сумі 62 270,09 грн, 3% річних у сумі 65 050,02 грн, інфляційних втрат у сумі 276 277,94 грн, в решті позову відмовив.

2.2. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що:

- сума основної заборгованості, заявлена Компанією до Коледжу за період лютого-березня 2022 року, між тим у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 Херсонська міська територіальна громада знаходилася під тимчасовою окупацією, що є загальновідомим фактом, а тому в силу приписів статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у відповідний період існувала заборона передачі природного газу відповідачу, а тому відсутні підстави для стягнення з Коледжу на користь Компанії основного боргу у сумі 472 486,91 грн, а також нарахованих на вказану суму 212 490,72 грн пені, 38 805,36 грн 3% річних та 153 036,54 грн інфляційних втрат;

- стосовно постачання природного газу у лютому 2022 року, то Компанія довела факт неналежного виконання Коледжем своїх зобов`язань за договором постачання у вказаний період, що зумовлює правомірність заявлення позовних вимог про стягнення з Коледжу основної заборгованості у сумі 768 204,71 грн, а також нарахованих на вказану суму: пені у сумі 62 270,09 грн, 3% річних у сумі 65 050,02 грн, інфляційних втрат у сумі 276 277,94 грн;

- вирішуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені та зменшуючи її розмір на 100 000 грн, тобто до 62 270,09 грн, господарський суд (з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції) врахував, що: 1) Коледж фінансується за рахунок бюджетних коштів, а, отже, стягнення коштів із навчального закладу, який фінансується з обласного бюджету Херсонської області, безпосередньо впливає на економічні та фінансові інтереси Херсонської обласної військової адміністрації; 2) після початку повномасштабного вторгнення Коледж згідно з наказом від 25.02.2022 № 29-с/с перейшов на дистанційне та змішане навчання і дистанційну роботу, а, отже, немає можливості у повному обсязі здійснювати діяльність, з метою здійснення якої він і був створений рішенням засновника Херсонської обласної ради; 3) навіть після припинення тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади з 11.11.2022 відповідач навряд чи може здійснювати свою діяльність у повному обсязі з огляду на безпекову ситуацію у м. Херсон та виїздом мешканців в інші регіони, що є загальновідомою обставиною; 4) вказана остаточна сума стягнення враховує співвідношення розміру неустойки (пені) з наслідками порушення зобов`язання, специфіку діяльності відповідача як неприбуткового закладу освіти та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Компанія звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 у справі № 916/1081/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 876 819,53 грн, з яких: 472 486,91 грн основного боргу, 212 490,72 грн пені, 38 805,36 грн 3% річних, 153 036,54 грн інфляційних втрат та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження Компанія посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанції висновків щодо застосування:

- статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладеного у постановах Верховного суду: від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц; від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14; від 04.02.2020 у справі № 918/116/19; від 10.06.2021 у справі №910/6471/20; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 в контексті того, що положення статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) можуть бути поширені на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд).

4.3. На думку скаржника, наведені висновки Верховного Суду ототожнюють сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13 та 131 Закону № 1207-VII. Між тим позивач зазначає, що загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень. Водночас законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час ухвалення постанови апеляційним судом) в умовах воєнного стану передбачає обов`язкову наявність рішення КМУ про поширення означених норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. Оскільки Уряд не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, а тому, на переконання Компанії, немає й підстав поширення означених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.

4.4. Заявник зазначає, що наразі існує різна практика касаційних судів різних юрисдикцій щодо застосування статей 13 та 131 вказаного Закону. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 01.04.2026 у справі № 280/5808/23 сформулював висновок про те, що для застосування обмежень, передбачених статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", до тимчасово окупованих в умовах воєнного стану територій, визначених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, необхідним є не лише факт визнання відповідної території тимчасово окупованою, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про поширення на неї обмежень, визначених цією статтею.

Позиція інших учасників справи

4.5. Коледж не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Компанія (постачальник) та Коледж (споживач) 16.11.2021 уклали договір постачання природного газу № 20-1175/21-БО-Т, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується поставити споживачу природний газ для своїх власних потреб, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

5.2. У пунктах 2.1., 2.4., 4.1.-4.3. договору постачання сторони узгодили обсяги природного газу, що планується передати у період з листопада 2021 року до грудня 2022 року, порядок їх перегляду та коригування, а також порядок визначення ціни природного газу і загальної вартості цього договору.

5.3. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу / транспортування газу за такий період, що складений між оператором (-ами) ГРМ та / або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС / Кодексу ГРМ (підпункт 3.5.1. пункту 3.5. договору постачання). На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (підпункт 3.5.2. пункту 3.5. договору постачання). Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акта зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підпункт 3.5.3. пункту 3.5. договору постачання). У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору (підпункт 3.5.4. пункту 3.5. договору постачання).

5.4. Оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70 % вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. цього договору. Споживач має право здійснити оплату та / або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду (пункт 5.1. договору постачання).

5.5. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1. та / або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 7.1., 7.2. договору постачання).

5.6. Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у т.ч. щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п`ять років (пункт 11.3. договору постачання).

5.7. Договір набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (пункт 13.1 договору постачання).

5.8. На виконання договору постачання Компанія та Коледж підписали без зауважень акти приймання-передачі природного газу: від 30.11.2021 б/н на суму 231 082,02 грн (за листопад 2021 року); від 31.12.2021 б/н на суму 903 500,51 грн (за грудень 2021 року), скріпивши такі акти печатками юридичних осіб.

5.9. 25.01.2022 сторони договору постачання уклали додаткову угоду № 3 до, згідно з якою на 2022 рік споживачу відповідно до кошторисних призначень виділені бюджетні кошти у сумі 758 1732 грн.

5.10. 25.02.2022 Коледж видав наказ № 29-с/с "Про перехід на дистанційне та змішане навчання і дистанційну роботу", яким освітній процес у Коледжі з 24.02.2022 організований дистанційно на період дії воєнного стану або покращення безпекової ситуації відповідно до розкладу навчальних занять, а також з 24.02.2022 працівники коледжу переведені на дистанційну форму роботи.

5.11. У подальшому на виконання договору постачання Компанія надала Коледжу для підписання акти приймання-передачі природного газу на загальну суму 1 240 691,62 грн, а саме: від 28.02.2022 б/н на суму 768 204,71 грн (за лютий 2022 року), від 31.03.2022 б/н на суму 472 912,55 грн (за березень 2022 року) та від 25.04.2022 б/н на суму -425,64 грн (коригувальний акт за березень 2022 року). Вказані акти споживач не підписав.

5.12. Обсяги поставленого відповідачу природного газу також відображені у відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" від 18.06.2024 № ТОВ-ВИХ-24-9130.

5.13. В якості оплати вартості поставленого за договором постачання природного газу Коледж перерахував на користь Компанії кошти у загальній сумі 2 096 270,33 грн (з урахуванням повернутої Компанією Коледжу переплати у сумі 23 523,22 грн), що підтверджується інформацією Акціонерного товариства "Ощадбанк" від 10.05.2024 № 16/2-09/56942/2024 про надходження коштів на рахунки Коледжу та про перерахування коштів з рахунків Компанії за період з 16.11.2021 до 09.05.2024.

5.14. Неналежне виконання споживачем обов`язку щодо оплати вартості поставленого природного газу у період з лютого до березня 2022 року стало підставою для нарахування постачальником основної заборгованості, а також пені, інфляційних втрат та 3% річних, обчислення яких визначене умовами пункту 7.2. договору постачання, та наступне звернення із цим позовом до суду з метою захисту порушеного права шляхом стягнення вказаних коштів в судовому порядку.

6. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Верховний Суд ухвалою від 01.10.2026 відкрив касаційне провадження у справі № 916/1081/25 на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволені позовних вимог про стягнення 876 819,53 грн, з яких:

472 486,91 грн основного боргу, 212 490,72 грн пені, 38 805,36 грн 3% річних, 153 036,54 грн інфляційних втрат) та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду рішення суду першої інстанції. В решті (у задоволеній частині вимог про стягнення 768 204,71 грн основного боргу, пені у сумі 62 270,09 грн, 3% річних у сумі 65 050,02 грн, інфляційних втрат у сумі 276 277,94 грн, а всього 1 171 802,76 грн) судові рішення попередніх інстанцій жодним учасником справи не оскаржуються та не є предметом касаційного перегляду.

7.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України

7.4. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Тобто, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням цього правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

7.5. У цьому аспекті Суд зазначає, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

7.6. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумачення судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

7.7. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).

7.8. У касаційній скарзі Компанія зазначає про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 в контексті того, що положення статей 13 та 131 Закону № 1207-VII можуть бути поширені на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення КМУ.

7.9. Доводи скаржника про необхідність обов`язкової наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України для поширення обмежень, передбачених статтями 13 та 131 Закону № 1207-VII, на тимчасово окуповану територію ґрунтуються на хибному тлумаченні норм матеріального права та жодним чином не спростовують висновків об`єднаної палати.

7.10. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 здійснила системний аналіз законодавства та чітке розмежування правового режиму для різних категорій територій. Так, до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII (сухопутна територія тимчасово окупованих територій України), заборони та обмеження статей 13 та 131 Закону № 1207-VII застосовуються прямо і безпосередньо в силу приписів абзацу першого частини першої вказаних статей.

7.11. Водночас скаржник у своїй аргументації безпідставно ототожнює вказані території з територіями, визначеними пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII ("інша сухопутна територія ..."), для яких дійсно передбачено факультативний механізм - поширення режиму лише у разі ухвалення окремого рішення Кабінетом Міністрів України. Проте такий підхід скаржника суперечить об`єктивній дійсності та нормам міжнародного права, які були враховані під час касаційного перегляду справи № 908/1162/23 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2025. Відповідно до положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції. Національний закон не створює і не змінює самого факту окупації, а лише встановлює відповідний правовий статус та режим на цій території.

7.12. З огляду на це правовий статус тимчасово окупованої території в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не ставиться у залежність від того, чи ухвалив уповноважений орган державної влади (зокрема, КМУ) формальне рішення про визнання певної частини території України окупованою. Як цілком слушно виснувала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, таке рішення Уряду має не конститутивне, а виключно інформативне (декларативне) значення, публічно підтверджуючи дату, з якої фактична окупація почалася чи припинилася (з подібних міркувань виходив також Верховний Суд у постанові від 09.09.2026 у справі № 913/503/24, висновки якої враховуються колегією суддів з урахуванням частини четвертої статті 300 ГПК України).

7.13. Отже, висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що застосування економічних заборон на територіях, окупованих в період воєнного стану, здійснюється з огляду на загальновідомий факт окупації і не потребує окремого рішення КМУ, є правомірним, системним та таким, що відповідає духу закону. Заборона передачі природного газу на окуповану територію ґрунтується на об`єктивній дійсності (фактичному контролі території ворогом), що є загальновідомим фактом і не потребує додаткового доказування чи легалізації шляхом видання підзаконних актів. З наведеного позивачем обґрунтування вбачається, що скаржник наводить власне суб`єктивне розуміння та трактування висновків, викладених у зазначеній ним постанові, а його доводи зводяться виключно до заперечення сформульованого Верховним Судом підходу, без спростування мотивів його формування судом касаційної інстанції та наведення об`єктивних причин для його перегляду. Саме лише граматичне тлумачення норм скаржником не змінює визначеного Судом підходу до вирішення відповідних спірних правовідносин. При цьому за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які зазначені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях.

7.14. Суд відхиляє посилання скаржника на правові позиції висвітлені в ухвалі та постанові від 01.04.2026 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 280/5808/23, враховуючи, що спірні правовідносини не є подібними до тих, які були предметом розгляду у наведеній справі № 908/1162/23, зважаючи на таке

7.15. Так, ухвалою від 22.01.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 280/5808/23 на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яку передано для відступу, зокрема, від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 щодо поширення положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, що були тимчасово окуповані починаючи з 24 лютого 2022 року та щодо яких відсутнє окреме рішення Кабінету Міністрів України.

7.16. Постановляючи ухвалу про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду порушив питання про відступ від висновків Касаційного господарського суду, сформульованих у справі № 908/1162/23 та інших постановах, що ґрунтуються на правових позиціях об`єднаної палати цього суду у зазначеній справі (зокрема і з мотивів наведених скаржником).

7.17. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спірні правовідносини не є подібними до тих, які були предметом розгляду у наведеній справі, у зв`язку з чим відсутні передумови для відступу від відповідних правових висновків, та повернула справу на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

7.18. Наведене свідчить, що на рівні найвищої судової інстанції вже надано оцінку доводам щодо необхідності забезпечення єдності судової практики у відповідній категорії спорів та визнано відсутність підстав для формування нового узагальнюючого правового висновку.

7.19. Таким чином, скаржник не аргументував та не довів обґрунтовану і вмотивовану необхідність для відступу від зазначеного правового висновку, який би відповідав критеріям для відступу, а також те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та / або порушили норми процесуального права.

7.20. З огляду на викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції у справі № 908/1162/23 за наведених Компанією підстав, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження та є недоведеною ним, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій з цієї підстави.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

7.21. Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

7.22. За приписами частини першої статі 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

7.23. Водночас статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

7.24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

7.25. Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

7.26. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

7.27. У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

7.28. Саме з цією метою у частині третій статті 551 ЦК України законодавець встановив, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

7.29. Колегія суддів враховує, що судова практика стосовно застосування вказаної норми ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, і постанови, зазначені скаржником у пункті 4.1. цієї постанови) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- ЦК України передбачає право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій з підстав неспівмірності розміру таких санкцій з розміром збитків кредитора, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний для нього тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

7.30. Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони, і які мають бути доведені ними.

7.31. При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховані, а які відхилені (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

7.32. Стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

7.33. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

7.34. Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

7.35. З обставин цього спору вбачається, що така оцінка проведена судами попередніх інстанцій, а відповідна мотивація викладена в судових рішеннях. Ця мотивація в цілому співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

7.36. Верховний Суд також констатує, що аргументи касаційної скарги Компанії загалом не містять у собі питань права чи правозастосування, а є лише намаганнями позивача спонукати суд касаційної інстанції до здійснення нової оцінки встановлених обставин справи і переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, проте, в силу вже згаданих вище приписів статті 300 ГПК України, Верховний Суд таких повноважень немає.

7.37. У цій частині колегія суддів вважає доцільним звернути увагу скаржника на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, де Суд виснував, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

7.38. Звертаючись до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, колегія суддів також нагадує, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

7.39. У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру пені (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру пені, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

7.40. За наведеного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики з цього питання посилання Компанії на певну кількість постанов Верховного Суду у справах з вирішення спорів у правовідносинах, де зокрема, розглядалося питання зменшення розміру неустойки через застосування судом дискреційного права у зазначеному аспекті, не може бути беззаперечною підставою для відмови у задоволенні клопотання Коледжу про зменшення розміру пені.

7.41. Як вбачається зі змісту оскаржуваних Компанією судових рішень, місцевий господарський суд врахував, що Коледж фінансується за рахунок бюджетних коштів, а, отже, стягнення коштів із навчального закладу, який фінансується з обласного бюджету Херсонської області, безпосередньо впливає на економічні та фінансові інтереси Херсонської обласної військової адміністрації; після початку повномасштабного вторгнення Коледж згідно з наказом від 25.02.2022 № 29-с/с перейшов на дистанційне та змішане навчання і дистанційну роботу, а, отже, немає можливості у повному обсязі здійснювати діяльність, з метою здійснення якої він і був створений рішенням засновника Херсонської обласної ради; навіть після припинення тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади з 11.11.2022 відповідач навряд чи може здійснювати свою діяльність у повному обсязі з огляду на безпекову ситуацію у м. Херсон та виїздом мешканців в інші регіони, що є загальновідомою обставиною; вказана остаточна сума стягнення враховує співвідношення розміру неустойки (пені) з наслідками порушення зобов`язання, специфіку діяльності відповідача як неприбуткового закладу освіти та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

7.42. Наведені обставини у сукупності та положення частини третьої статті 551 ЦК України стали підставою для застосування судом своїх дискреційних повноважень задля зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 100 000 грн та, як наслідок, для стягнення з Коледжу 62 270,09 грн пені.

7.43. За такого нормативно-правового регулювання, судової практики та обставин цієї справи Суд погоджується з висновками та мотивами судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про часткове задоволення клопотання відповідача щодо зменшення арифметично-правильного та обґрунтованого розміру заявленої до стягнення пені. При цьому колегія суддів зауважує, що мало місце саме зменшення заявленого до стягнення правильно обрахованого розміру пені, а не звільнення Коледжу від її сплати.

7.44. Тому доводи скаржника про незаконність цих висновків та оскаржуваних судових рішеннях не знайшли свого підтвердження, не ґрунтуються на нормах закону та не містить жодної неузгодженості у питаннях застосування вказаного припису матеріального права між здійсненим судами у цій справі та Верховним Судом у справах, на які посилається скаржник, через що відповідні вимоги касаційної скарги Компанії не підлягають задоволенню.

7.45. За цим підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України в ході здійснення касаційного провадження не підтвердилася.

7.46. З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій у цій справі в оскаржуваній позивачем частині.

7.47. Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

8.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. Під час касаційного розгляду в межах підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не встановив неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в оскаржуваній частині. Рішення місцевого суду та постанова апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині ухвалені за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи відміни, за мотивів наведених у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду, не вбачає.

9. Судові витрати

9.1. Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Компанією у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 у справі № 916/1081/25 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Колос

Судді І. Булгакова

Ю. Власов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua