Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №990/265/26 — Велика Палата Верховного Суду

Суд: Велика Палата Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, з них:

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №990/265/26

Суддя: Гімон Микола Михайлович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 990/265/26

провадження № 11-342заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гімона М. М.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 990/265/26 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про усунення бездіяльності та вчинення дій, відшкодування шкоди, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2026 року (судді Желтобрюх І. Л., Білоус О. В., Блажівська Н. Є., Васильєва І. А., Олендер І. Я.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У червні 2026 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ, відповідач), в якому просив (мовою оригіналу):

«1. Зобов`язати ВРУ усунути бездіяльність, вжити дії щодо усунення проявів дискримінації жінок у сесійній залі парламенту та заборонити всім державним службовцям вживати мобінг і психотропні речовини у колективі ВРУ.

2. Зобов`язати відповідача дати оцінку діям державного службовця ОСОБА_2 , який на робочому місці у ВРУ 10.06.2026 умисно здійснив наругу над жінками, в т. ч. ЗСУ.

3. Стягнути з ВРУ на користь інваліда війни 1 гр. - шкоду у розмірі зарплати депутата.

4. Зобов`язати депутатів ВРУ виконувати ст. 2 Конвенції ООН, а саме: "вживати відповідних законодавчих та інших заходів, включаючи санкції там, де це необхідно, що забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок;" вживати всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо зміни або скасування чинних законів, постанов, звичаїв і практики, що являють собою дискримінацію щодо жінок".

5. Викликати до суду та допитати депутатів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за події 10.06.2026, долучити Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2019)1 "Запобігання та боротьба з сексизмом"».

2. У позовній заяві як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача зазначено Представництво ЄС.

3. У позовній заяві ОСОБА_1 виклав події, що відбулися в сесійній залі ВРУ 10 червня 2026 року, коли Голова ВРУ, звертаючись до депутата ОСОБА_3, сказав «Зайнятися собою. Подивитися у дзеркало». Позивач вважав, що відповідач не дав оцінку фактам: умисної наруги над державними цінностями України та умисних антиконституційних дій Голови ВРУ. На переконання позивача, відповідач залишився пасивним спостерігачем і є учасником незаконності дій деяких депутатів ВРУ, які вводять в оману виборців і підіграють країні-окупанту. Такі події спричинили для позивача втрату душевного спокою та рівноваги, необхідність прийняття заспокійливих ліків, відмову від перегляду новин із парламенту та принесення вибачень перед родичами і ветеранами Збройних Сил України (далі - ЗСУ). Позивач звертав увагу, що порушення, допущене відповідачем, є реальним порушенням прав позивача, бо «парламентарі» за бюджетні кошти підігрують рф та недофінансовують життя ветеранів ЗСУ - інвалідів.

Рух справи в суді першої інстанції

4. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 01 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, надавши йому десятиденний строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви.

5. Ухвала суду вмотивована тим, що позовна заява не відповідала вимогам пунктів 3, 5, 9, 11 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

6. Суд зазначив, що позивачу необхідно конкретизувати, у чому полягає порушення саме відповідачем його прав, свобод чи інтересів, та зазначити, які саме рішення, дії чи бездіяльність ВРУ оскаржуються, а також чітко сформулювати вимоги саме до відповідача щодо способу їх поновлення з наведенням відповідних правових та фактичних підстав, а також доказів, якими це підтверджується. Щодо визначеної позивачем третьої особи, суд зазначив, що зі змісту позову не видається за можливе встановити, яким чином рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки вказаної третьої особи, що, відповідно до статті 49 КАС України, є підставою для її залучення.

7. Також суд відреагував на заявлене позивачем у позові прохання надати йому допомогу в оформленні позовної заяви, зазначивши, що суд не може і не має права формулювати зміст і обсяг позовних вимог замість позивача, самостійно підбирати правові підстави заявленого позову, визначати відповідачів, до яких позивач має і заявляє до суду вимоги, оскільки це є прямим порушенням фундаментальних принципів судочинства: диспозитивності (сторони самі вирішують, які вимоги заявляти), змагальності й рівності сторін (суд має бути незалежним та неупередженим арбітром, а не адвокатом позивача). Водночас суд роз`яснив, що на законодавчому рівні закріплені державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги і для реалізації своїх прав позивач може звернутися по правову допомогу до відповідного територіального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

8. На виконання вимог цієї ухвали суду від позивача 13 липня 2026 року надійшли уточнена позовна заява і заява про недовіру-відвід колегії суддів Верховного Суду.

9. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 15 липня 2026 року визнав відвід необґрунтованим, а заяву про відвід суддів Касаційного адміністративного суду Желтобрюх І. Л., Білоуса О. В., Блажівської Н. Є., Васильєвої І. А., Олендера І. Я. передав до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розгляду заяви.

10. Ухвалою від 16 липня 2026 року Касаційний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

11. Перевіряючи уточнену позовну заяву на предмет усунення виявлених недоліків, Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що позивач усунув лише один виявлений недолік, зазначивши, що немає іншого позову до ВРУ з тим самим предметом і обставинами. Водночас в уточненій позовній заяві, за висновком суду, так і не зазначено обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та не вказані випадки, визначені Конституцією та законами України для звернення до адміністративного суду із цим позовом, тобто позивач не виконав вимоги пунктів 3, 4, 5, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України.

12. Ухвалою від 24 липня 2026 року Касаційний адміністративний суд позовну заяву повернув позивачеві на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, визнавши, що позивач у встановлений судом строк не усунув у повному обсязі недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі Касаційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року, а саме: не надав обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми шкоди; не конкретизував змісту позовних вимог; не навів правових підстав для звернення з позовом до ВРУ як колегіального органу; залучення Представництва ЄС як третьої особи залишилося юридично не обґрунтованим.

13. Суд звернув увагу, що висунуті судом вимоги щодо усунення недоліків позовної заяви не є суто формальними та за своїм юридичним змістом не можуть бути усунені безпосередньо в процесі розгляду справи по суті. Оскільки Верховний Суд у цій категорії справ виступає як суд першої інстанції (стаття 266 КАС України), вирішення питань прийнятності позову залежить від визначення предмета спору, змісту їх вимог та кола відповідачів, які чітко визначені статтею 266 КАС України, що передує відкриттю провадження. Відсутність конкретики у позовних вимогах та правового обґрунтування на цій стадії унеможливлює подальший судовий розгляд, оскільки суд не може перебирати на себе функції позивача щодо формування правової позиції вже після початку слухань, що було б порушенням принципів змагальності та диспозитивності адміністративного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

14. ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2026 року і подав апеляційну скаргу, в якій просить (мовою оригіналу):

«1. скасувати антиконституційну ухвалу ВС від 24.07.2026р у справі 990/265/26 та зобов`язати суд першої інстанції, розглянути позов ветерана ЗСУ - споживача послуг влади по суті. 2. Винести окрему ухвалу і зобов`язати ВРУ надати звіт виборцям щодо усунення проявів дискримінації жінок у сесійній залі парламенту та заборони всім державним службовцям вживати мобінг і психотропні речовини у колективі ВРУ, а також дати оцінку діям держслужбовця ОСОБА_2 , який на робочому місці у ВРУ 10.06.2026р. умисно здійснив наругу над жінками в т. ч. ЗСУ. 3. Викликати до суду та допитати депутатів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за події 10.06.2026р, долучити Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2019)1 "Запобігання та боротьба з сексизмом"».

15. Апеляційна скарга обґрунтована здебільшого доводами, які були наведені в позовній заяві щодо подій 10 червня 2026 року. Позивач вважає, що суд порушив вимоги статті 55 Конституції України і відмовив воїну-ветерану в доступі до суду. На переконання позивача, суд проігнорував висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішенні № 9-зп/1997, відповідно до яких суд не може відмовити в правосудді, якщо громадяни вважають, що їх права і свободи порушені. Звертав увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (щодо принципу jura novin curia) і від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (щодо відмови в позові через неналежне правове обґрунтування підстав позову).

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача

16. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Великої Палати Верховного Суду 05 жовтня 2026 року, відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

17. Відповідач вважає, що позовна заява не містила посилань на те, з якими юридичними фактами чи подіями пов`язано / обумовлено звернення з позовом саме до ВРУ і правовідносини якого характеру пов`язують парламент безпосередньо з позивачем, як наслідок, вважає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції обґрунтованою, а апеляційну скаргу безпідставною.

Рух апеляційної скарги

18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2026 року відкрила апеляційне провадження в цій справі.

19. 28 вересня 2026 року до Великої Палати надійшла заява ОСОБА_1 про недовіру - відвід усієї колегії суддів Верховного Суду, в задоволенні якої Велика Палата Верховного Суду відмовила ухвалою від 30 вересня 2026 року.

20. Ухвалою від 08 жовтня 2026 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

22. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

23. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

24. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25. За визначенням, наведеним у пункті 8 частини першої статті 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

26. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 цієї норми).

27. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, вимоги щодо форми та змісту якої встановлені нормами статті 160 КАС України. Так, згідно із частиною першою цієї статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

28. Частина п`ята статті 160 КАС України передбачає, що в позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; 10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; 11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

29. Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема, в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 640/7310/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 520/12042/18, від 06 травня 2020 року у справі № 9901/42/20, від 03 червня 2021 року у справі № 9901/41/21, від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/337/21, від 16 лютого 2022 року у справі № 9901/482/21) наголошувала на тому, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною.

30. У постановах від 21 липня 2022 року у справі № 9901/17/22, від 13 лютого 2025 року у справі № 990/361/24 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що необхідність дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 160 КАС України спрямована на формування у суду та учасників справи стійкого уявлення про предмет і засоби доказування в адміністративній справі, зміст і особливості спірних адміністративно-правових відносин.

31. Змістом позовних вимог вважають запропоновані позивачем способи захисту свого публічного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб`єкти публічного права вступають з фізичними чи юридичними особами у спірні правовідносини. Позовні вимоги й обставини на їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/517/21.

32. Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що зі змісту позову неможливо з`ясувати, в чому полягає протиправна бездіяльність ВРУ, який саме законодавчо встановлений обов`язок вона мала виконати, але протиправно не виконує і як це порушує права, свободи чи інтереси позивача. Правильно звернув увагу суд першої інстанції й на те, що позов пред`явлено до ВРУ, але позивач висловлює незгоду з публічними діями особисто спікера парламенту, що мали місце 10 червня 2026 року.

33. Також знаходять своє підтвердження висновки Касаційного адміністративного суду, що в позовній заяві не визначені правові та фактичні підстави в частині вимог зобов`язального характеру. Щодо регресивної вимоги не визначені ані факт, ані вид (майнова чи немайнова) заподіяної позивачеві шкоди, ані підстави її заявлення до відповідача, відсутній також обґрунтований її розрахунок з відповідними підтвердженнями.

34. Копію ухвали суду першої інстанції від 01 липня 2026 року позивач отримав 13 липня 2026 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак наведені вище виявлені судом недоліки позивач не усунув.

35. Так, Касаційний адміністративний суд обґрунтовано звернув увагу, що в уточненій позовній заяві позивач знову ототожнює дії окремих посадових осіб (спікера ВРУ) та народних депутатів із бездіяльністю всього Парламенту. Проте згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанова від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, на яку посилається сам позивач), хоча суд і застосовує принцип jura novit curia («суд знає закони»), обов`язок викладення фактичних обставин справи та чітке визначення предмета спору покладається саме на позивача. ОСОБА_1 не зазначив, яка норма закону зобов`язує ВРУ інституційно реагувати на приватні репліки окремих депутатів у сесійній залі у спосіб, визначений позивачем. Через відсутність конкретизації юридичного обов`язку відповідача предмет спору залишився абстрактним, а вимоги зобов`язального характеру - декларативними, що унеможливлювали його судовий розгляд.

36. Щодо вимоги позивача про стягнення шкоди «у розмірі зарплати депутата» суд повторно наголосив, що в уточненій позовній заяві так і не визначено виду шкоди (матеріальна чи моральна), а також не наведено доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) ВРУ та понесеними втратами. Як правильно зазначив суд першої інстанції, вимоги про відшкодування шкоди повинні бути належним чином обґрунтовані та підтверджені документально. Відсутність чіткого грошового виміру вимог унеможливлювало визначення ціни позову та належну перевірку судом обґрунтованості таких претензій.

37. Щодо зазначеної в позовній заяві третьої особи Касаційний адміністративний суд додатково зазначив, що залучення Представництва ЄС як третьої особи залишилося юридично не обґрунтованим.

38. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, в установлений судом строк.

39. Ураховуючи, що позивач в установлений строк не усунув недоліки, на які йому вказав Касаційний адміністративний суд в ухвалі від 01 липня 2026 року, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви особі, яка її подала.

40. Зміст апеляційної скарги полягає фактично лише в тому, що повернення позовної заяви порушує право позивача на доступ до суду.

41. З такими доводами неможливо погодитися, оскільки гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване, зокрема, у нормах КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права. Ідеться про реально існуючі порушення індивідуально виражених прав (законного інтересу) особи, яка звертається до суду за захистом.

42. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а не на відновлення правопорядку в державі, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що при прийнятті рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушувалися права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

43. Відсутність конкретизованого предмета позову перешкоджає суду визначити межі судового розгляду та предмет доказування у справі та, відповідно, здійснити ефективний захист прав позивача, оскільки судовий захист не може надаватися стосовно абстрактних чи гіпотетичних порушень.

44. Окрім посилання на вислів, здійснений Головою ВРУ в сесійній залі 10 червня 2026 року, який, як каже позивач, спричинив його вибачення перед іншими особами, зміст позовної заяви та її уточненої редакції не містили посилань на конкретні норми права, які порушила ВРУ, не відреагувавши на такий вислів, а також обґрунтування, яке суб`єктивне право позивача було порушене заявленою ним бездіяльністю ВРУ. При цьому зі змісту позовної заяви не прослідковувався взаємозв`язок між заявленим позивачем порушенням прав у виді недофінансування життя ветеранів ЗСУ - інвалідів і здійсненим у сесійній залі висловом Голови ВРУ. Саме собою твердження ОСОБА_1 про наявність порушення з боку ВРУ не є достатнім для відкриття провадження. Не конкретизуючи межі перевірки діяльності ВРУ, позивач намагається фактично за посередництвом суду здійснити її повну ревізію, що суперечить завданню адміністративного судочинства.

45. Окремо варто звернути увагу на відсутність з боку позивача жодних пояснень ані в уточненій позовній заяві, ані в апеляційній скарзі щодо підстав незазначення обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми шкоди, а також підстав для залучення третьої особи.

46. Посилання в апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 15 червня 2021 року у справі№ 904/5726/19 (щодо принципу jura novin curia) і від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (щодо відмови в позові через неналежне правове обґрунтування підстав позову), є незмістовними, оскільки такі висновки не стосуються умов прийнятності позовних заяв і можливості відкриття провадження у справі, в якій форма і зміст позовної заяви не відповідають вимогам КАС України.

47. У пункті 37 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» Європейський суд з прав людини нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

48. Під час апеляційного перегляду Велика Палата Верховного Суду не виявила з боку суду першої інстанції прояву надмірного формалізму чи суворого застосування норм процесуального права. Підстави залишення позовної заяви без руху і спосіб усунення виявлених недоліків були чіткими і зрозумілими, відповідали нормам КАС України, відповідно, позивач об`єктивно мав можливість їх усунути в установлений судом строк. Однак зміст уточненої позовної заяви, а також і зміст апеляційної скарги, не дають підстав вважати, що позивач намагався виконати вимоги ухвали суду першої інстанції і привести зміст позовної заяви у відповідність з вимогами пунктів 3, 5, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України.

49. Велика Палата Верховного Суду вважає, що повернення судом першої інстанції ОСОБА_1 його позовної заяви в цій справі у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху переслідує легітимну мету та має розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

50. Варто зауважити, що відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Тобто ОСОБА_1 не позбавлений права повторно звернутися до суду з позовом, урахувавши всі наведені судом зауваження. Відповідно, оскаржуване судове рішення не перешкоджає доступу до суду за умови дотримання позивачем вимог процесуального закону.

51. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про повернення позову, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

52. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

53. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 316 КАС України).

54. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2026 року у справі № 990/265/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Гімон

Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко О. А. Губська А. А. Ємець В. В. Король С. І. Кравченко О. В. КривендаМ. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков Т. Г. Стрелець О. В. Ступак М. Ю. Тітов І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua