Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №729/436/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №729/436/23

Суддя: Макаровець Алла Миколаївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 729/436/23

провадження № 51-3806 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62021100000000037 від 12 січня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , на вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_8 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2025 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Також цим вироком на відшкодування моральної шкоди стягнуто з ОСОБА_8 на користь:

- ОСОБА_9 200 000 грн;

- ОСОБА_7 300 000 грн;

- ОСОБА_10 300 000 грн,

та відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Цим же вироком стягнуто з ОСОБА_8 на користь вказаних осіб процесуальні витрати, пов`язані з правовою допомогою, у розмірі 13 000 грн кожному.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_8 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК).

Так, у вироку встановлено, що ОСОБА_8 , 12 січня 2021 рокублизько 21:45, керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», д. н. з НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю близько 111,18 км/год у м. Бобровиці Чернігівської області по вул. Незалежності, де в районі будинку № 38, усупереч вимогам пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не вибравши безпечної швидкості руху та не впоравшись із керуванням автомобілем, допустив наїзд на громадянина ОСОБА_11 , який переходив проїзну частину вказаної вулиці. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження та помер у лікарні.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 19 вересня 2025 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_8 , пом`якшити призначене засудженому покарання на підставі ст. 75 КК із встановленням іспитового строку, покласти на ОСОБА_8 обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК, а нагляд за засудженим на час військової служби покласти на командира військової частини.

На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що ОСОБА_8 :

- має постійне місце проживання та міцні соціальні зв?язки (одружений);

- займається волонтерською діяльністю;

- на момент вчинення кримінального правопорушення не перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп?яніння, не залишив місця події, не переховувався від органів досудового розслідування та суду;

- вперше притягується до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває;

- повністю визнав свою вину, висловив щирий жаль стосовно скоєного, щиро розкаявся, вибачився перед потерпілими та повністю відшкодував заподіяну їм шкоду;

- оплатив на користь держави витрати на проведення експертиз.

Звертає захисник увагу і на дані досудової доповіді, які, на його думку, свідчать про можливість виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства.

Також він стверджує, що суд апеляційної інстанції:

- не врахував відсутності обставин, які обтяжують покарання;

- безпідставно не визнав обставинами, що його пом?якшують, щире каяття та добровільне повне відшкодування завданого збитку, при цьому не навів у своєму рішенні мотивів у цій частині;

- не взяв до уваги заяв потерпілих, у яких вони підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_8 та просили її задовольнити, а також відмовилися від цивільних позовів;

- не врахував клопотання благодійної організації «Благодійний фонд «Крила волонтера» про призначення ОСОБА_8 покарання, не пов?язаного з реальним позбавленням волі, без призначення додаткового покарання.

Крім того, захисник вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на посткримінальну поведінку обвинуваченого, а також на те, що:

- ОСОБА_8 не обирався запобіжний захід та він не був обмежений у керуванні транспортними засобами, що, на думку сторони захисту, свідчить про мінімальні суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення і ймовірність вчинення ОСОБА_8 повторних злочинів;

- за місцем проходження служби ОСОБА_8 характеризувався виключно позитивно, з моменту повномасштабного вторгнення рф на територію України неодноразово брав участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, спричинених ворожими обстрілами житлових кварталів та об?єктів інфраструктури м. Києва, особисто брав участь у 15 бойових виїздах із рятування та евакуації людей, має численні грамоти та подяки за сумлінне виконання обов?язків, старанність, сміливість та наполегливість, проявлені під час виконання службових (бойових) завдань.

З огляду на зазначене захисник вважає, що конкретні обставини цього кримінального провадження та дані про особу ОСОБА_8 давали суду апеляційної інстанції підстави звільнити його від відбування основного покарання і не застосовувати до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Окремо захисник наголошує на тому, що 29 жовтня 2025 року ОСОБА_8 призваний на військову службу і розпорядженням командувача Національної гвардії України призначений на посаду водія екіпажу групи експлуатації та забезпечення безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення окремого загону спеціального призначення.

На думку сторони захисту, наведене вище свідчить про можливість виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства, а застосування до нього положень ст. 75 КК та продовження проходження служби дозволить йому ефективно реалізувати громадянський обов?язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

На зазначену касаційну скаргу потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 подали заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість доводів сторони захисту, просять касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 та потерпілий ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Щодо меж перегляду судом касаційної інстанції

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 2, 3 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 413-414 КПК.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_8 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Щодо доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість

Як убачається з вироку, місцевий суд, вирішуючи питання про вид і міру покарання ОСОБА_8 , урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, характер та ступінь тяжкості наслідків правопорушення, а також ставлення обвинуваченого до вчиненого.

Поряд із цим суд першої інстанції зважив на те, що ОСОБА_8 працює, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем роботи, у лікаря психіатра та нарколога на обліку не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Також місцевий суд урахував сімейний і матеріальний стан ОСОБА_8 , стан його здоров`я та вік, позицію потерпілих щодо призначення покарання, зокрема те, що заподіяну шкоду не відшкодовано, висновок органу пробації, вчинення тяжкого злочину з необережності.

З огляду на вказане місцевий суд дійшов висновку щодо призначення ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Водночас, урахувавши те, що ОСОБА_8 є водієм, має посвідчення на право керування транспортними засобами, а злочин вчинено в результаті грубого порушення вимог ПДР, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

На думку місцевого суду, саме таке покарання буде справедливим і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою ОСОБА_8 , погодився з рішенням місцевого суду в частині виду й розміру призначеного йому покарання.

Поряд із цим суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи ОСОБА_8 щодо суворості призначеного йому покарання.

Зокрема, суд апеляційної інстанції вказав, що під час призначення ОСОБА_8 покарання враховано думку потерпілої сторони, яка хоч і не є вирішальною, однак підлягає обов`язковому врахуванню в сукупності з іншими обставинами справи.

Також суд апеляційної інстанції, зазначивши, що ОСОБА_8 надав заяви від потерпілих про те, що заподіяна їм шкода повністю відшкодована, звернув увагу, що потерпіла ОСОБА_9 стосовно прийняття судового рішення поклалася на розсуд суду, водночас потерпілий ОСОБА_7 категорично був проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити рішення місцевого суду без змін.

Крім того, суд апеляційної інстанції не вбачав у діях ОСОБА_8 щирого каяття, зазначивши, що на його відсутність вказує поведінка винуватого та позиція в місцевому суді, де він свою винуватість у вчиненому злочині не визнавав з метою уникнення справедливого покарання, а визнання вини під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції розцінив як формальне, оскільки воно здійснено вже після проголошення вироку судом першої інстанції під тиском беззаперечних доказів його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вважав, що призначене місцевим судом покарання в межах ближче до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 286 КК, з позбавленням права керування транспортними засобами, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам.

Перевіривши доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про незаконність і необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій у частині призначеного ОСОБА_8 покарання, зважаючи на таке.

Питання про призначення покарання врегульовані в розд. ХІ КК.

Положеннями частин 1, 2 ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Таким чином, питання стосовно призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Таким чином, законодавцем визначено, що явно несправедливим через м`якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, що підлягають доказуванню, зокрема тих, які повинні братися до уваги під час призначення покарання.

На переконання колегії суддів, вказані вище висновки судів попередніх інстанцій щодо призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке (з огляду на санкцію ч. 2 ст. 286 КК, що передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років) є більш наближеним до мінімального покарання, ніж до максимального, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки є належним чином обґрунтованими і вмотивованими, а тому посилання сторони захисту на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого Верховний Суд не бере до уваги.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Водночас зі змісту касаційної скарги захисника видно, що останній, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, фактично звертає увагу Верховного Суду лише на наявність, на його переконання, підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, однак:

- не наводить аргументів щодо незаконності й необґрунтованості вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції в частині призначеного обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- просить пом`якшити призначене ОСОБА_8 покарання на підставі ст. 75 КК, не зважаючи на те, що питання призначення покарання та звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовані різними розділами КК і не є тотожними поняттями.

До того ж колегія суддів зауважує, що:

- людина, її життя та здоров`я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю;

- позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер, утрата життя людини, яке згідно зі ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню, а життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.

З огляду на зазначене колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги захисника, які стосуються повного відшкодування потерпілим завданого збитку.

Водночас, ураховуючи характер кримінального правопорушення (грубе порушення ПДР) та його наслідки, зокрема ї незворотність, призначення ОСОБА_8 додаткового покарання, на думку колегії суддів, не свідчить про порушення загальної справедливості судового рішення стосовно засудженого ОСОБА_8 , з вини якого потерпілий втратив життя.

При цьому колегія суддів зауважує, що в поданій касаційній скарзі захисник лише формально зазначає, що конкретні обставини цього кримінального провадження та дані про особу ОСОБА_8 давали суду апеляційної інстанції підстави, зокрема, не застосовувати до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, однак не заявляє до суду касаційної інстанції жодних вимог у цій частині.

Отже, відсутні підстави для висновку про те, що має місце явна несправедливість призначеного покарання через суворість чи має місце істотна диспропорція між обмеженням прав засудженого внаслідок призначення додаткового покарання та наслідками скоєного як для потерпілого, так і його близьких.

З урахуванням наведеного колегія суддів розцінює доводи касаційної скарги захисника як такі, що фактично зводяться до необхідності застосування до ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Також колегія суддів зауважує, що захисник, не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції в частині незастосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК, стверджує, що цей суд не врахував відсутності обставин, які обтяжують покарання, а також безпідставно не визнав щирого каяття і добровільного повного відшкодування завданого збитку обставинами, що пом?якшують покарання, однак не зазначає, яким саме чином указане перешкодило цьому суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення з огляду на те, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК обставини, передбачені статтями 66, 67 цього Кодексу, враховуються саме під час призначення покарання, а не в ході вирішення питання про звільнення від його відбування.

Щодо застосування положень ст. 75 КК

Питання про звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано в розд. ХІІ КК.

Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що, за наявності вказаних вище підстав, під час вирішення питання щодо застосування положень ст. 75 КК суд враховує тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.

Як видно з матеріалів провадження, суди попередніх інстанцій не встановили підстав для застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 (який просив, зокрема, звільнити його від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням з іспитовим строком):

- врахував тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини кримінального провадження;

- зважив на те, що внаслідок свідомого грубого порушення ПДР потерпілому спричинено тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер,

і дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання, у зв`язку із чим не вважав за можливе прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поряд із цим суд апеляційної інстанції вважав, що відшкодування шкоди потерпілим, відсутність судимостей та позитивні характеристики з місця роботи були враховані місцевим судом у ході призначення ОСОБА_8 покарання та не свідчать, зокрема, про можливість застосування положень ст. 75 КК.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції в цій частині, захисник зазначає, що цей суд вирішив вказане питання без урахування, зокрема:

- даних про особу обвинуваченого, досудової доповіді, а також посткримінальної поведінки обвинуваченого;

- заяв потерпілих, які підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_8 та просили її задовольнити, а також відмовилися від цивільних позовів;

- клопотання благодійної організації про призначення ОСОБА_8 покарання, не пов?язаного з позбавленням волі;

а також того, що за місцем проходження служби (на посаді начальника караулу Першого ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві) ОСОБА_8 характеризувався виключно позитивно, неодноразово брав участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, бойових виїздах із рятування та евакуації людей, має численні грамоти й подяки за сумлінне виконання обов?язків.

Як видно з матеріалів провадження, ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 729/436/23 (провадження № 51-3806 ск 25) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року стосовно нього, доводи якої в цілому є аналогічними з доводами касаційної скарги його захисника на вказані судові рішення.

Відмовляючи у відкритті провадження, колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачала підстав для висновку про те, що ОСОБА_8 може виправитися без відбування реального покарання, у зв`язку із чим вважала, що застосування до нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності.

Однак у касаційній скарзі захисника наведено додаткові дані про особу засудженого ОСОБА_8 .

Зокрема, захисник посилається на те, що 29 жовтня 2025 року ОСОБА_8 призваний на військову службу та розпорядження командувача Національної гвардії України призначений на посаду водія екіпажу групи експлуатації та забезпечення безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення окремого загону спеціального призначення, при цьому долучає до касаційної скарги копію відповідного витягу наказу.

Вказані вище обставини, на думку сторони захисту, свідчать про можливість виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства, а застосування до нього положень ст. 75 КК і продовження проходження служби дозволить йому ефективно реалізувати громадянський обов?язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Право судової дискреції - повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості судового рішення тощо.

За таких обставин, ураховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, яке відповідно до ст. 12 КК належить до категорії тяжких злочинів, дані про особу засудженого:

- взяті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема, відомості про те, що він не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався;

- наведені в касаційній скарзі захисника, у тому числі дані про те, що ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності не притягувався, має міцні соціальні зв?язки (одружений), займається волонтерською діяльністю, за місцем проходження служби (на посаді начальника караулу Першого ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві) характеризувався виключно позитивно;

- зокрема, щодо проходження ОСОБА_8 військової служби, оскільки він під час повномасштабного вторгнення рф на територію України реалізував громадянський обов?язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України,

а також ураховуючи сукупність інших обставин справи та:

- позицію самого ОСОБА_8 , який у суді апеляційної інстанції визнав свою вину;

- вжиття ним заходів щодо відшкодування потерпілим моральної шкоди, адже, за твердженням захисника, у заявах, наявних у матеріалах провадження, потерпілі у зв`язку з відшкодуванням заподіяної шкоди відмовилися від цивільних позовів, які, за матеріалами справи, місцевим судом задоволені частково, внаслідок чого стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 200 000 грн моральної шкоди, а на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_10 по 300 000 грн моральної шкоди, відповідно,

колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Водночас, на переконання колегії суддів, продовження проходження служби дозволить засудженому ефективно реалізувати громадянський обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст. 65 Конституції України).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

За таких обставин, а також з урахуванням змісту вимог касаційної скарги захисника, остання підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_8 , відповідно до положень, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК, - зміні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_8 змінити.

На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Згідно з ч. 4 ст. 76 КК нагляд за засудженим ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час проходження ним військової служби покласти на командира відповідної військової частини.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua