Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №610/3947/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Крадіжка

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №610/3947/24

Суддя: Голубицький Станіслав Савелійович

постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

27 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 610/3947/24

провадження № 51-1820км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_7

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у кримінальному провадженні № 12024221080000182 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця м. Харкова,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 та ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини

За вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 26 вересня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено:

- за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- за ч. 1 ст. 357 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Районний суд установив, що ОСОБА_5 за обставин детально викладених у вироку, 26.02.2024 приблизно о 13:00 привласнив банківську картку Акціонерного банку «Укргазбанк» на ім`я ОСОБА_8 (померлого військовослужбовця Збройних Сил України (далі - ЗСУ)), яку отримав для передачі родичам останнього.

Надалі, в період із 26 лютого до 07 березня 2024 року він використав цю банківську картку для розрахунку при оплаті покупок у магазинах та зняття готівки в банкоматах у містах Харкові та Балаклії, і в такий спосіб умисно таємно викрав належні ОСОБА_9 (матері померлого ОСОБА_8 ) кошти у сумі 183356, 02 грн.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту Харківський апеляційний суд ухвалою від 17 березня 2026 року змінив його в частині призначеного покарання. На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

У решті судове рішення залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, адже з огляду на обставини вчинення злочинів, поведінку засудженого та характер його дій, а саме привласнення банківської картки померлого воїна ЗСУ, яку мав передати його матері, та систематичне (упродовж двох тижнів) викрадення з неї значних коштів у сумі понад 180 тисяч гривень, його виправлення неможливе без реального відбування покарання.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_5 почав повертати викрадені кошти потерпілій лише після початку досудового розслідування і лише з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене.

Окрім того вказує, що при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції не було взято до уваги висновок органу пробації про високий ризик вчинення ОСОБА_5 нових злочинів.

Тому прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги.

Засуджений та захисник заперечили проти задоволення скарги і просили залишити оскаржуване рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненому та правильність кваліфікації його дій судом за ч. 4 ст. 185 і ч. 1 ст. 357 КК у касаційній скарзі прокурором не заперечуються.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Як убачається з матеріалів провадження, не погодившись із вироком місцевого суду сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважала застосований до ОСОБА_5 захід примусу надто суворим.

За правилами ст. 404 КПК процедура апеляційного перегляду судових рішень передбачає їх оцінку судом апеляційної інстанції на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам кримінального провадження й дослідженим у судовому засіданні доказам.

З урахуванням цих вимог закону та положень ст. 419 КПК апеляційний суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідний матеріальний чи процесуальний закон.

Вирішуючи питання про справедливість призначеного покарання апеляційний суд повинен перевірити чи було додержано судом першої інстанції приписів статей 50, 65 КК і в разі їх недотримання судом усунути допущені порушення у передбачений законом спосіб.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. З огляду на принципи співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Положення ст. 75 КК застосовуються лише у разі, коли суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку, що виправлення засудженого є можливим без реального відбування призначеного покарання.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при ухваленні рішення про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК апеляційний суд не взяв до уваги усіх обставин справи, зокрема характер його дій та поведінку під час вчинення злочинів.

Так, без належної оцінки апеляційного суду залишилося те, що ОСОБА_5 , якому було доручено передати банківську картку померлого воїна його матері, привласнив її та почав користуватися нею у власних цілях, розраховуватися за покупки у магазинах і знімати з неї кошти. Привізши тіло померлого воїна до батьків приховав крадіжку коштів з банківської картки їхнього сина і лише після звернення потерпілої ОСОБА_9 до поліції його було викрито у скоєному.

Зі змісту оскаржуваної ухвали є незрозумілим, яким чином відшкодування засудженим потерпілій викрадених коштів та завданої моральної шкоди, наявність інвалідності 3 групи, малолітньої дитини і дружини, які проживають за кордоном, свідчать про можливість його виправлення без відбування призначеного покарання, зважаючи на те, що рішення про повернення викрадених коштів було прийнято ним після внесення відповідних відомостей до ЄРДР та розпочатого кримінального переслідування, під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності.

Водночас, ці дані про особу засудженого вже були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 , який визначив таке у мінімальних межах санкції за більш тяжкий злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК.

Окрім того, у своєму рішенні апеляційний суд вказав, що згідно досудової доповіді органу пробації оцінки ризику вчинення ним повторного злочину та ризики небезпеки для суспільства свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Однак зазначене твердження апеляційного суду суперечить матеріалам провадження з якого вбачається, що у своєму висновку орган пробації навпаки вказав про високий ризик вчинення ОСОБА_5 нових злочинів.

Таким чином, висновок апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі про можливість його виправлення без реального відбування призначеного покарання за умов застосування положень ст. 75 КК не є обґрунтованим та вмотивованим, який переконливо свідчить про правильність застосування цим судом вказаної норми кримінального закону, що також вплинуло на м`якість призначеного покарання.

З урахуванням зазначеного оскаржувану ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою, яка відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 438 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене колегія суддів вважає необхідним вимоги касаційної скарги прокурора задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно взяти до уваги наведене та ухвалити у справі законне і обґрунтоване судове рішення.

При цьому апеляційному суду треба врахувати, що за тих самих обставин справи і даних про особу засудженого застосування до нього положень ст. 75 КК є неправильним.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Задовольнити касаційну скаргу прокурора.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року стосовно ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

___________________ _____________________ _________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua