Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №683/549/24
Суддя: Ємець Олександр Петрович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 683/549/24
провадження № 51-923 км 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого суддівОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисника потерпілої представника потерпілої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 березня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023243100000713, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 березня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вирішено питання щодо строку відбування покарання, речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 26 листопада 2023 року в період з 14:00 до 15:00 у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, завдав п`ять ударів кулаками в область обличчя ОСОБА_10 , а згодом ще не менше п`яти ударів кулаком правої руки по різних частинах тіла останнього, у результаті чого потерпілий отримав тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, зокрема, у вигляді внутрішньочерепної травми, крововиливів під м`які мозкові оболонки по переважаючій поверхні обох півкуль головного мозку, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_10 на місці події.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 .Вважає, що оскаржені вирок і ухвала не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому є підстави для скасування судових рішень.
Захисник зазначає, що винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, не доведено поза розумним сумнівом. Суд першої інстанції неповно провів судовий розгляд, а висновки суду у вироку не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Суд, оцінюючи докази сторони обвинувачення, вимог ст. 94 КПК України не дотримався. Зокрема, не відобразив у вироку достовірних показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , не дав їм належної оцінки та не співставив з іншими доказами у кримінальному провадженні, серед яких досудові показання згаданих свідків. Натомість висновок про винуватість засудженого ґрунтується лише на показаннях свідка ОСОБА_13 , який зацікавлений у результаті розгляду.
Дані у протоколах огляду місця події та огляду трупа є суперечливими і недостовірними, зважаючи на те, що у обох слідчих діях, які проводилися одночасно за різними адресами, брав участь один і той самий судово-медичний експерт, разом з тим, суд ці докази під сумнів не поставив.
Висновок експерта від 08 лютого 2024 року, на який послався суд у вироку, є очевидно недопустимим доказом з огляду на те, що експерт при проведенні судово-психологічної експертизи керувалась неіснуючою Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 93/5, а також не дотрималась Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень.
Судом безпідставно відмовлено у низці клопотань сторони захисту, які стосувалися дослідження доказів у кримінальному провадженні. Так, захист, серед іншого, наполягав на призначенні судової молекулярно-генетичної експертизи, судово-психологічної експертизи щодо ОСОБА_6 , аналогічної до тієї, яку було проведено щодо ОСОБА_13 , виклику свідків, дослідженні письмових доказів.
Апеляційний суд всупереч вимог статей 23, 404 КПК України доказів у кримінальному провадженні безпосередньо не дослідив, клопотання сторони захисту відхилив, натомість обмежився перерахуванням тих доказів, які покладено в основу вироку. В ухвалі неправильно відображено позицію потерпілої та її представника, висловлену ними під час апеляційного розгляду.
Наведене призвело до безпідставного засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України. Одночасно з цим, захисник вказує на явну несправедливість призначеного засудженому за цією статтею покарання через суворість.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав доводи поданої касаційної скарги, просив її задовольнити, оскаржені вирок і ухвалу скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу свого захисника.
Аналогічну позицію висловили потерпіла ОСОБА_8 та її представник ОСОБА_9 .
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою, заперечувала проти її задоволення, просила судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Мотиви Суду
За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.
Положеннями ст. 419 КПК України визначено, що в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Наведених вимог судами попередніх інстанцій дотримано.
Касаційний суд відповідно до ст. 433 КПК України позбавлений можливості самостійно досліджувати докази, надавати їм іншу оцінку, ніж та, що була надана судами попередніх інстанцій, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених рішеннях, та перевіряти ці рішення в частині неповноти судового розгляду чи невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що здебільшого посилається захисник ОСОБА_7 у скарзі.
Натомість наведене згідно з ч. 1 ст. 409 КПК України належить до предмету перевірки суду апеляційної інстанції.
Апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, переглянув вирок в апеляційному порядку, перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту, які стосувалися неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, незгоди з оцінкою доказів, й дійшов висновку про їх необґрунтованість.
Стосовно доводів захисту щодо недоведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, то слід зауважити таке.
Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).
Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст. 337 КПК України, розглянув провадження в межах висунутого ОСОБА_6 обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України, тобто в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого.
Суд безпосередньо дослідив, як це передбачено ст. 23 КПК України, а також надав оцінку доказам з урахуванням вимог ст. ст. 85-90, 94 КПК України з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності - з точки зору їх достатності і взаємозв`язку й встановив, що вони відповідають зазначеним критеріям, узгоджуються між собою та повною мірою підтверджують висновок про доведеність винуватості засудженого поза розумним сумнівом. Версію сторони захисту щодо вчинення злочину іншою особою суд спростував. З такою позицією погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди зазначили, що винуватість ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України, незважаючи на невизнання ним вини, доведена:
- показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 ;
- даними протоколів слідчих (розшукових) дій з додатками, серед яких, протоколи огляду місця події, огляду трупа від 26 листопада 2023 року, огляду речових доказів (мобільних телефонів) від 26 та 27 листопада 2023 року, слідчих експериментів за участі ОСОБА_6 , ОСОБА_13 ;
- аудіозаписом телефонного звернення, яке надійшло на спецлінію служби «102» в Хмельницькій області 26 листопада 2023 року о 15:04 від ОСОБА_6 ;
- висновками експертів № 127 від 25 грудня 2023 року судово-медичної експертизи трупа та № 1 від 17 січня 2024 року додаткової судово-медичної експертизи, висновками експертів № 110 від 28 листопада 2023 року, № № 111, 112 від 29 листопада 2023 року, висновком експерта № 3365/23-26 від 08 лютого 2024 року судової психологічної експертизи щодо ОСОБА_13 та іншими доказами.
За встановленими судами фактичними обставинами кримінального провадження ОСОБА_6 спільно із ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 26 листопада 2023 року вживали алкогольні напої у квартирі засудженого. Між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 виникла суперечка через сестру останнього ОСОБА_12 , у цю суперечку втрутився ОСОБА_13 , після сутички з яким ОСОБА_11 залишив квартиру.
У подальшому між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 на побутовому ґрунті виник конфлікт, під час якого винний наніс потерпілому тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, у тому числі тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть ОСОБА_10 .
Стосовно недостовірності та суперечливості показань свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , то наведені доводи захисту були предметом розгляду апеляційного суду та визнані безпідставними.
Так, апеляційний суд вказав, що очевидцями подій у квартирі були ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , їх показання щодо хронології подій, а також того факту, хто саме наносив ОСОБА_11 тілесні ушкодження, збігаються, тоді як показання ОСОБА_6 - відмінні.
Що стосується досудових показань згаданих свідків, то їх суд правильно не взяв до уваги. Аналогічний підхід застосовано і до показань ОСОБА_12 , яка не була присутня 26 листопада 2023 року на місці подій, у частині, що стосувалася показань з чужих слів.
Статтею 23 КПК України визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК України. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 КПК України. Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених КПК України.
За ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів у виняткових випадках.
Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України.
З урахуванням того, що свідки, серед яких і ОСОБА_11 , безпосередньо допитувались під присягою у судовому засіданні, у тому числі щодо обставин про які згадала ОСОБА_12 , досудові показання свідків, а також показання з чужих слів цілком правильно не покладено в основу вироку щодо ОСОБА_6 .
Твердження про суперечливість і недостовірність даних у протоколах огляду місця події та огляду трупа, зважаючи на те, що у обох слідчих діях, які проводилися одночасно за різними адресами, брав участь один і той самий судово-медичний експерт, що залишилось поза увагою суду, неприйнятні.
Згідно зі ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.
Для участі в огляді можуть бути запрошені учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.
Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду.
Огляд трупа за ст. 238 КПК України слідчим, прокурором проводиться за обов`язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта. Огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил КПК України про огляд житла чи іншого володіння особи. Після огляду труп підлягає обов`язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті.
Зважаючи на наведені положення, КПК України не виключає можливості одночасного проведення оглядів місця події, трупа та складання за їх результатами різних протоколів.
Стосовно участі судово-медичного експерта ОСОБА_14 у обох слідчих діях, то слід зауважити, що його участь прямо передбачена наведеними вище статтями КПК України та при цьому з урахуванням ст. 79 КПК України не є підставою для його відводу.
Вказівка щодо неузгодженості по часу проведення оглядів місця події і трупа, що відображено в протоколах, з урахуванням специфіки цих слідчих дій, їх невідкладності, а також можливості за дозволом слідчого залишити місце огляду після фіксування необхідних обставин до його закінчення, неприйнятна.
До того ж захисник взагалі не зазначає яким чином наведені ним обставини впливають на зміст проведених слідчих дій і достовірність вказаної у протоколах інформації.
Що стосується недопустимості висновку експерта від 08 лютого 2024 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи стосовно ОСОБА_13 , то ці доводи сторони захисту також необґрунтовані.
Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення. Сторони мають право в ході судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК України).
У касаційній скарзі захист, як і під час розгляду у судах попередніх інстанцій, не наводить жодних передбачених ст. ст. 86, 87 КПК України підстав, які могли б свідчити про недопустимість висновку експерта.
При проведенні судової експертизи експерт керувалася Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень,затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (зі змінами і доповненнями).
Натомість описка у номері наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року, яким затверджено Інструкцію, жодним чином не впливає на законність висновку експерта.
Згідно зі ст. 3 ЗУ «Про судову експертизу» судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження.
Пунктом 1.4 Інструкції визначено, що під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України) тощо.
Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.
Відповідно до абз. 12 п. 2.1 Інструкції експерт може відмовитися від проведення експертизи, якщо наданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов`язків, а витребувані додаткові матеріали не надані, або якщо поставлені питання виходять за межі його спеціальних знань. Такого повідомлення матеріали кримінального провадження не містять.
Разом з тим, суд не уповноважений надавати власну оцінку використаним експертом при проведенні експертизи методикам і підходам, а також способу їх застосування, оскільки він не наділений спеціальними знаннями у відповідній галузі.
Порушень Інструкції чи Науково-методичних рекомендацій з урахуванням експертизи, яка проводилась у цьому кримінальному провадженні, а також змісту висновку експерта Суд не вбачає.
Стосовно клопотань сторони захисту про дослідження доказів, повторне дослідження доказів чи призначення експертиз, то вони усі були належно розглянуті судами відповідно до статей 350, 405 КПК України. Відмова ж у задоволенні цих клопотань не свідчить про порушення кримінального процесуального закону.
Що стосується вказівки захисника на те, що апеляційний суд всупереч вимог статей 23, 404 КПК України доказів у кримінальному провадженні безпосередньо не дослідив, а обмежився перерахуванням тих доказів, які покладено в основу вироку, то слід зауважити таке.
Згідно зі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
При цьому незгода сторони захисту з оцінкою окремих доказів у справі сама по собі не є підставою для повторного дослідження цих доказів. Під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду, з чого суд апеляційної інстанції і виходив в цьому провадженні.
Апеляційний суд частково задовольнив клопотання сторони захисту, подане в порядку ст. 404 КПК України, та дослідив обставини кримінального провадження у тому об`ємі, який був необхідний для прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційних скарг сторони захисту, які здебільшого є аналогічними до тих, що містяться у касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 , визнала їх безпідставними, та навела в ухвалі мотиви на підтвердження своїх висновків.
Твердження захисника про неправильне відображення в ухвалі позиції потерпілої ОСОБА_8 та її представника, висловленої ними у ході апеляційного розгляду, необґрунтовані.
З відеозаписів судових засідань у Хмельницькому апеляційному суді вбачається, що позиція потерпілої ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_9 під час розгляду у суді апеляційної інстанції була суперечливою і непослідовною.
Так, потерпіла у судовому засіданні 18 червня 2025 року на запитання головуючого судді про ставлення до апеляційних скарг сторони захисту однозначно відповідає «заперечую», після чого, викладає свою думку про необхідність притягнення до відповідальності, окрім ОСОБА_6 , ще й іншої особи. Аналогічну позицію вона висловила і у судовому засіданні 10 грудня 2025 року під час судових дебатів.
Представник потерпілої ОСОБА_9 , який вступив у справу за дорученням центру з надання безоплатної правничої допомоги лише 16 вересня 2025 року, 26 листопада 2025 року заявив про те, що його позиція узгоджується позицією потерпілої, та, при цьому, просив скасувати вирок і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 .
У судовому засіданні у суді касаційної інстанції потерпіла ОСОБА_8 вчергове змінила свою позицію у справі, зазначивши, що підтримує касаційну скаргу сторони захисту. Аналогічної думки притримувався її представник.
З огляду на викладене, підстав вважати, що апеляційний суд, висвітлюючи позиції учасників судового провадження в ухвалі, не дотримався вимог кримінального процесуального закону, немає.
Крім цього, колегія суддів акцентує увагу на тому, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України засуджений, його законний представник чи захисник наділені правом на касаційне оскарження судових рішень лише у тій частині, що стосується інтересів засудженого.
Разом з тим, захист взагалі не мотивує яким чином згадане порушення стосується інтересів засудженого і як воно істотно вплинуло чи могло вплинути на результат розгляду в цілому.
Також, захисник ОСОБА_7 вказує на суворість призначеного засудженому покарання, однак такі доводи скаржника необґрунтовані.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
При призначенні покарання ОСОБА_6 суд, дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, невизнання ним вини у скоєному, особу винного, який раніше не судимий, у лікарів психіатра та нарколога на обліку не перебуває, неодружений, не працює, зловживає алкогольними напоями.
Обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 не встановлено.
Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, суд визнав - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.
Урахувавши всю сукупність наведених обставин, дані про особу винного, його ставлення до вчиненого, а також думку потерпілої, суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України з урахуванням положень Загальної частини цього Кодексу. З таким покаранням погодився і суд апеляційної інстанції.
На переконання колегії суддів касаційного суду, призначене покарання є законним, справедливим, відповідає тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість немає.
Оскаржені вирок і ухвала відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України є законними, обґрунтованими та вмотивованими.
Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які є підставами для скасування чи зміни судових рішень, за змістом доводів касаційної скарги захисника, не встановлено.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 березня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_15 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Оригінал: reyestr.court.gov.ua