Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №643/8463/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Умисне знищення або пошкодження майна

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №643/8463/25

Суддя: Іваненко Ігор Володимирович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 643/8463/25

провадження № 51-3254км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Харківського апеляційного суду від 29 червня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221170000845 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 345 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Салтівський районний суд м. Харкова вироком від 30 березня 2026 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень і призначив йому покарання: за ч. 2 ст. 194 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 2 ст. 345 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі положень ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_7 17 березня 2025 року у денний час доби, перебуваючи по вул. Академіка Павлова, 160-В, у м. Харкові, побачив припаркований автомобіль марки «ГАЗ», моделі «3302-414», належний на праві користування ОСОБА_8 . У зв`язку з тим, що припаркований транспортний засіб, на переконання обвинуваченого, шкодив благоустрою прибудинкової території та заважав пересуватись по тротуару, у ОСОБА_7 виник умисел на його знищення шляхом підпалу.

Цього ж дня ОСОБА_7 , приблизно о 19:40, заздалегідь приготувавши пляшку із легкозаймистою сумішшю та сірники, підійшов до вищевказаного автомобіля, й реалізуючи свій протиправний злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, вилив із пляшки на поверхню передньої частини автомобіля легкозаймисту рідину та підпалив її, в результаті чого відбулось займання автомобіля та часткове вигорання. Після цього ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, спричинивши потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 116 306,31 грн.

Також 17 березня 2025 року, приблизно о 23:00, працівники поліції ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 під час здійснення невідкладних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні за фактом підпалу автомобіля марки «ГАЗ» моделі «3302-414», перебували разом із ОСОБА_7 , відносно якого проведеними першочерговими заходами було зібрано достатньо інформації про його причетність до вчинення указаного злочину, у під`їзді будинку АДРЕСА_2 .

Під час перебування у під`їзді ОСОБА_7 , знаючи, що вказані особи є працівниками правоохоронного органу, які діють правомірно, виконують свої службові обов`язки, пов`язані із проведенням слідчих (розшукових) дій, переслідуючи мету заподіяти працівнику поліції тілесні ушкодження, умисно штовхнув обома руками в спину старшого оперуповноваженого ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_9 , після чого, використовуючи як знаряддя для нанесення тілесних ушкоджень власний ключ від квартири, тримаючи його в правій руці, завдав йому 2 удари в голову, спричинивши легкі тілесні ушкодження.

Харківський апеляційний суд вироком від 29 червня 2026 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково.

Вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 30 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасував й ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання: за ч. 2 ст. 194 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 345 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Апеляційний суд також зарахував у строк відбування покарання ОСОБА_7 строк попереднього ув`язнення з 18 березня до 24 грудня 2025 року включно з розрахунку, що один день тримання під вартою відповідає одному дню позбавлення волі. Також згідно з ч. 7 ст. 72 КК України апеляційний суд зарахував строк перебування ОСОБА_7 під цілодобовим домашнім арештом з 25 грудня 2025 року по 29 червня 2026 року з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі. В решті вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 змінити й на підставі положень ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав повністю, потерпілі з позовами про відшкодування шкоди до суду не звертались, що свідчить про відсутність у них претензій, тому призначене йому покарання у виді реального позбавлення волі на строк 3 роки є несправедливим, а незастосування положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав подану касаційну скаргу.

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.

Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

За змістом касаційної скарги захисника вирок суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 345 КК України не оспорюється.

Стосовно доводів касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює новий вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання, та просив скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 й ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання, яке потрібно відбувати реально.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Вирішуючи питання про призначення покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.

Зокрема апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, який за відсутності обставин, які пом`якшують покарання, визнав обтяжуючою покарання обставиною вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння. Також суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких належить до тяжких злочинів, а інше - до нетяжких злочинів; дані про особу обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, офіційно не працює, неодружений, на утриманні дітей немає, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Разом з цим апеляційний суд обґрунтовано вказав, що судом першої інстанції недостатньо враховано високий ступінь суспільної небезпеки діяння, вчиненого ОСОБА_7 , який вчинив тяжкий злочин суспільно небезпечним способом, зокрема підпалив автомобіль у дворі багатоквартирного будинку. При цьому не вжив будь-яких заходів для усунення наслідків та відшкодування шкоди потерпілому, не висловив жалю чи каяття у зв`язку зі своїми діями і залишався переконаним, що не міг вчинити інакше.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією більш тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки і призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки таке покарання сприятиме його меті, а саме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.

З огляду на це істотних порушень вимог КПК України, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та явної несправедливості призначеного покарання внаслідок суворості, у тому числі й в аспекті не застосування положень ст. 75 КК України, під час касаційного розгляду в межах, визначених положеннями ст. 433 КПК України, не встановлено.

Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 29 червня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua