Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №621/325/25
Суддя: Черняк Юлія Валеріївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(додаткова)
17 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 621/325/25
провадження № 61-5043св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, Зміївський відділ Державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка Андрія Олександровича, про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т. В., Зміївський відділ Державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка Андрія Олександровича, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року, постановлену у складі колегії суддів: Маміної О. В., Тичкової О. Ю., Яцини В. Б., та касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року, ухвалені у складі судді Філіп`євої В. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Маміної О. В., Тичкової О. Ю., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») (після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі - ТОВ «Він Фінанс»)), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т. В. (далі - приватний нотаріус Личук Т. В.), Зміївський відділ Державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Зміївський ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного МРУ МЮ), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано виконавчий напис, реєстровий № 644, вчинений 20 листопада 2023 року приватним нотаріусом Личуком Т. В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» заборгованості за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000 у розмірі 1 294 640,19 грн таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О., про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто з ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 800 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року апеляційні скарги ТОВ «Він Фінанс» залишено без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року та додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року залишено без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О., про ухвалення додаткового судового рішення залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 05 жовтня 2026 рокукасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О., та касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» залишено без задоволення.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року, постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року залишено без змін.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс», поданому до Верховного Суду 03 червня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О., серед іншого заявив про понесення позивачкою судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн у суді касаційної інстанції та зазначив, що докази на підтвердження судових витрат будуть долучені до ухвалення Верховним Судом судового рішення або протягом п`яти днів після ухвалення.
12 жовтня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О., подав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ТОВ «Він фінанс» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.
Також представник позивача заявив клопотання про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що копія постанови Верховного суду від 05 жовтня 2026 року у справі № 621/325/25 в підсистемі «Електронний суд» фактично надійшла позивачці 07 жовтня 2026 року, що підтверджується карткою руху документу.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Оскільки закінчення п`ятиденного строку на подання доказів витрат на правничу допомогу припадає на 10 жовтня 2026 року, тобто на вихідний день (субота), подання заявником таких доказів 12 жовтня 2026 року узгоджується з положеннями частини третьої статті 123 ЦПК України.
До заяви про ухвалення додаткового рішення представник позивачки додав: копію квитанції від 12 жовтня 2026 року адвоката Лисенка А. О. про отримання від ОСОБА_1 15 000 грн (додаток 2 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (пункт 25 розділу ІІІ), Типова форма № КО-І), копію договору № 1 від 22 квітня 2026 року про надання правничої (правової) допомоги, укладену між адвокатом Лисенком А. О.та ОСОБА_1 , копію акта виконаних робіт (наданих послуг) до договору № 1 від 22 квітня 2026 року про надання правничої (правової) допомоги, підписаного адвокатом Лисенком А. О.та ОСОБА_1 .
Вказана заява надіслана заявником іншим учасникам справи: ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»), Зміївському ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного МРУ МЮ - через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_2 - поштовим відправленням.
У пункті 3 частини першої, частині третій статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що «саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження
№ 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
За умовами договору № 1 про надання правничої (правової) допомоги від 22 квітня 2026 року ОСОБА_1 доручила, а адвокат Лисенко А. О. прийняв на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу та послуги у обсязі та на умовах, передбачених договором, а саме - представництво інтересів ОСОБА_1 у справі № 621/325/25 у суді касаційної інстанції (пункт 1.1). Сторони погодили розмір гонорару за послуги / роботи адвоката за цим договором - 15 000 грн (пункт 4.1).
Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) до договору № 1 від 22 квітня 2026 року про надання правничої (правової) допомоги адвокат Лисенко А. О. та ОСОБА_1 погодили надання адвокатом та отримання позивачкою наступних послуг: консультація клієнта, узгодження стратегії у справі та підписання договору (22 квітня 2026 року); підготовка та подання відзиву на касаційну скаргу учасникам справи та до суду (03 червня 2026 року); підготовка та подання учасникам справи та до суду; підготовка та подання учасникам справи та до суду заяви про ухвалення додаткового рішення суду і долучення доказів понесення витрат на правову допомогу (12 жовтня 2026 року). Сторони узгодили, що відповідно до пункту 4.1 договору розмір гонорару визначено у фіксованому розмірі та складає 15 000 грн.
Від відповідача до Верховного Суду не надходили заперечення щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При цьому суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 466/4361/20, провадження № 61-360св24).
У додатковій постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 758/11022/21 (провадження № 61-5457св24) зазначено, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
Верховний Суд враховує, що зміст клопотання та додані до нього докази не містять інформації про час, витрачений адвокатом Лисенком А. О. у зв`язку з наданням правничої допомоги ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції.
Обсяг наданих адвокатом послуг під час касаційного перегляду фактично полягав лише у підготовці відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс», що зводиться до згоди з рішеннями судів попередніх інстанцій, ухвалених на користь ОСОБА_1 .
Із матеріалів справи вбачається, що адвокат Лисенко А. О. надавав правничу допомогу ОСОБА_1 в судах першої та апеляційної інстанцій, правова позиція щодо вирішення позову ОСОБА_1 була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду справи. Доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин, що потребувало значного обсягу витраченого часу, до суду адвокатом надано не було.
Надавши комплексну оцінку доказам щодо витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, врахувавши залишення без задоволення судом касаційної інстанції скарги ТОВ «Він Фінанс», на яку позивачка подавала відзив, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони; часом, який міг бути витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); відсутність заперечень відповідача щодо заявлених позивачем витрат, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 та стягнення із ТОВ «Він Фінанс» на користь позивачки 7 000 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
Витрати на професійну правничу допомогу в межах указаної суми є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Лисенком А. О. позивачці обсягом послуг у суді касаційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Оскільки постановою Верховного Суду від 05 жовтня 2026 року касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» залишено без задоволення, проте не вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, то є підстави для ухвалення додаткового судового рішення у цій справі та часткового задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О.
Керуючись статтями 137, 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка Андрія Олександровича, про ухвалення додаткового рішеннязадовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 7 000 грн (сім тисяч гривень 00 копійок).
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Оригінал: reyestr.court.gov.ua