Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи про визнання спадщини відумерлою
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №727/7771/25
Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 727/7771/25
провадження № 61-5760св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
заявник - Чернівецька міська рада,
заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент юніон»,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Чернівецької міської ради, яка подана представником Осовською Маріанною Миколаївною, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року в складі колегії суддів Лисака І. Н., Одинака О. О., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У червні 2025 року Чернівецька міська рада звернулася до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, що складається з квартири по АДРЕСА_1 . 15 квітня 2025 року за вимогою кредитора померлого - ТОВ «Інвестмент юніон» була відкрита спадкова справа № 24/2025. Інші спадкоємці померлого до нотаріуса не звертались. Після смерті спадкодавця пройшло понад один рік, а спадкове майно ніким не прийняте.
Чернівецька міська рада просила суд визнати спадщину, яка складається з квартири по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою та передати відумерлу спадщину після смерті ОСОБА_2 у вигляді квартири по АДРЕСА_1 у комунальну власність Чернівецької міської територіальної громади в особі Чернівецької міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2025 року заяву Чернівецької міської ради задоволено.
Визнано відумерлою спадщину ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири АДРЕСА_2 .
Передано майно померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири АДРЕСА_2 , у власність Чернівецької міської територіальної громади в особі Чернівецької міської ради.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємці не звертались із заявами про прийняття спадщини після його смерті як до, так і після закінчення встановленого законом строку для прийняття спадщини, при цьому спадкова справа заведена нотаріусом на підставі претензії ТОВ «Інвестмерт Юніон» щодо виконання зобов`язань згідно договору іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б., 09 лютого 2007 року за реєстровим № 1206, що забезпечував вимоги іпотекодержателя за кредитним договором № 271 від 09 лютого 2007 року.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2025 року скасовано.
Заяву Чернівецької міської ради, заінтересована особа - ТОВ «Інвестмент юніон», про визнання спадщини відумерлою залишено без розгляду.
Стягнено з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 271,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права обов`язковому з`ясуванню підлягала обставина з приводу відсутності спадкоємців за заповітом і за законом у власника майна після відкриття спадщини. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і якому на праві власності належала спірна квартира.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а заява залишенню без розгляду через наявність спору зі спадкоємців першої черги щодо прийняття/неприйняття нею спадщини, що не позбавляє позивача права звернутися до суду з відповідним позовом на загальних підставах.
Доводи апеляційної скарги з приводу наявності ще одного спадкоємця, сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 судом до уваги не приймаються, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази зазначеного.
Аргументи учасників справи
29 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» Чернівецька міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 вересня 2025 року. У разі, якщо Верховний Суд дійде висновку про неможливість застосування статті 413 ЦПК України через необхідність усунення процесуальних дефектів апеляційного розгляду, - направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до статті 411 ЦПК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в жодній постанові Верховного Суду не вирішувалося питання про те, чи виникає спір про право, коли жодна зі сторін не має підтвердженого суб`єктивного права на спадщину: позивач діє на виконання публічного обов`язку, а особа, яка подала апеляційну скаргу, не вчинила жодних юридично значущих дій для прийняття спадщини. В окремій думці судді Касаційного цивільного суду Верховного Суду Василя Крата у справі № 367/2904/22 (опублікованій 03 червня 2024 року) зазначено, що законодавець не кваліфікує набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину як спадкування, а територіальну громаду в цьому випадку як спадкоємця, та що територіальна громада має виконати публічний обов`язок, а не здійснити цивільне право чи інтерес, які в неї відсутні. Зазначене свідчить про те, що питання дійсно є складним, неоднозначним і потребує остаточного вирішення саме в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів (або палати).
Таким чином, відсутність єдиного підходу та відсутність обов`язкового висновку Верховного Суду з цього правового питання унеможливлює правильне застосування частини шостої статті 294 ЦПК України судами нижчих інстанцій, що призводить до суперечливих рішень (як у цій справі) та порушує принцип правової визначеності.
Апеляційний суд не дослідив, чи підтвердила ОСОБА_1 своє право на спадщину належними та допустимими доказами, обмежившись припущенням, що оскільки вона є дружиною спадкодавця та стверджує про спільне проживання, то вже існує спір про право, а тому висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 208/9501/21, що наявність спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним, і суд зобов`язаний дослідити обґрунтованість вимог особи, яка претендує на спадщину, не врахував.
Апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав мотивованої відповіді на істотні заперечення Чернівецької міської ради, зокрема: довідку Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради про те, що на день смерті спадкодавця у спірній квартирі був зареєстрований лише спадкодавець, а інші особи - ні; відсутність будь-яких заяв ОСОБА_1 про прийняття спадщини до нотаріуса, а також відсутність звернень до суду про надання додаткового строку; відсутність належних та допустимих доказів постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем (квитанції про оплату комунальних послуг, довідки з місця роботи, медичні документи, акти обстеження, показання свідків тощо). Замість цього апеляційний суд обмежився формальним посиланням на свідоцтво про шлюб та власні твердження ОСОБА_1 . Таке неповне дослідження доказів є порушенням вимог статей 76-81, 263, 367, 382 ЦПК України та відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України є самостійною підставою для скасування судового рішення.
Апеляційний суд неправильно застосував частину шосту статті 294 ЦПК України, оскільки суб`єктом, який звернувся із заявою про визнання спадщини відумерлою, є орган місцевого самоврядування, що діє на виконання публічного обов`язку, а не для захисту власного суб`єктивного права. Спір про право в розумінні процесуального закону передбачає наявність двох сторін, кожна з яких має приватно-правовий інтерес у майні. У Чернівецької міської ради такий інтерес відсутній до моменту винесення рішення суду. Сама по собі заява особи про те, що вона є спадкоємцем, без вчинення дій для прийняття спадщини та без подання належних доказів, не створює автоматично спору про право, який унеможливлює розгляд справи в окремому провадженні. У зв`язку з цим апеляційний суд повинен був розглянути заяву Чернівецької міської ради по суті, дослідити питання про те, чи прийняла ОСОБА_1 спадщину у визначений законом спосіб, і лише за наявності реальних, а не припущених спадкових прав, залишити заяву без розгляду.
У червні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржене судове рішення - залишити без змін.
Зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до того, що ОСОБА_1 не подала заяву про прийняття спадщини, не отримала додаткового строку, не довела проживання зі спадкодавцем, не надала достатніх доказів. Однак усі вказані обставини стосуються вирішення спору по суті та мають бути досліджені виключно в позовному провадженні. Обов`язок апеляційного суду полягає в перевірці наявності спору щодо спадкових прав. Посилання скаржника на необхідність дослідження доказів проживання фактично підтверджує існування спору про право, оскільки потреба оцінки доказів прийняття спадщини виключає розгляд заяви в порядку окремого провадження.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеногоу постанові Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 208/9501/21, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а суд в таких справа зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (стаття 294 ЦПК України).
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України.
До заінтересованих осіб належать особи, які мають у справі юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь також і заінтересовані особи. Такий інтерес заінтересованих осіб може суперечити інтересам заявника. Схожий висновок наведений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 686/11198/22.
Разом з тим, суб`єктивні цивільні права таких осіб не можуть оспорюватися (припинятись, обмежуватись) внаслідок встановлення судом юридичного факту, який просить встановити заявник в порядку окремого провадження, оскільки таке оспорювання буде свідчити про наявність спору про право, незалежно від наявності чи відсутності заперечень таких осіб.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23).
У статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частини перша-друга статті 1277 ЦК України).
Згідно зі статтею 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21).
Наявність спадкоємців, які прийняли спадщину, унеможливлює визнання спадщини відумерлою (постанова Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 691/517/23).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2024 року у справі № 208/9501/21 (провадження № 61-9874св24), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «у спірній категорії справ особи, які мають право подати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право й на одержання із Спадкового реєстру інформації про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину (стаття 1277 ЦК України). Проте відповідно до статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону».
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23) зазначив, що:
«законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Правопідверджуючим документом на спадкове майно при цьому є свідоцтво про право на спадщину (стаття 66 Закону України «Про нотаріат»). Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом. Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.
… орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі самі права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 644/2440/24 (провадження
№ 61-5490сво25) зроблено такі висновки:
«під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження. Законодавцем визначено, що у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер.
Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Подібні за змістом висновки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження
№ 61-20968сво21).
Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом, тому доводи касаційної скарги про недоведеність факту постійного проживання заявника і спадкодавця в одному житловому приміщенні на час відкриття спадщини є безпідставними.
Відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті.
З моменту відкриття спадщини відповідний орган місцевого самоврядування не має та навіть не може мати жодного цивільного права щодо спадщини, який міг би зумовити спір про таке право. Виникнення ж публічного обов`язку територіальної громади відбувається за сукупності юридичних фактів, а його виникнення до моменту визнання судом спадщини відумерлою також не свідчить про можливість виникнення спору про право на спадкування між суб`єктом, який набув публічний обов`язок, з особою, яка має право на спадкування.
Під час розгляду справ окремого провадження орган місцевого самоврядування як процесуально заінтересована особа може заперечувати проти встановлення відповідного факту та має достатній обсяг процесуальних прав у таких справах, оскільки справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а суд в таких справа зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (стаття 294 ЦПК України).
Заперечення (невизнання) відповідного юридичного факту органом місцевого самоврядування не свідчить про виникнення спору про право на спадщину, якого територіальна громада до моменту визнання судом цієї спадщини відумерлою не має.
Оскільки спір про право на спадщину може існувати між особами, які мають або можуть набути право на спадкування, то до моменту визнання судом спадщини відумерлою не може йтися ні про який спір про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою.
Тому, якщо виникнення права на спадкування залежить від наявності певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору з іншими спадкоємцями, розглядається за правилами окремого провадження.
Між особою, яка згідно із законом може бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини.
Подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не є самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна».
У справі, що переглядається:
суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина; зі спадкової справи № 24/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вбачається, що спадкова справа розпочата 15 квітня 2025 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н. В. на підставі заяви ТОВ «Інвестмент Юніон»; відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру відсутні відомості щодо заповіту або спадкового договору, видачі свідоцтва про право на спадщину щодо майна померлого ОСОБА_2 ; згідно з інформаційною довідкою від 13 травня 2025 року, наданою приватним нотаріусом, спадкоємці померлого ОСОБА_2 до нотаріуса не зверталися, щодо наявності спадкоємців померлого нотаріусу невідомо; ОСОБА_2 на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , на день його смерті за вказаною адресою ніхто крім нього не був зареєстрований;
ОСОБА_1 долучила до апеляційної скарги копію свідоцтва про шлюб, відповідно до якого 08 серпня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. Вказувала, що після смерті ОСОБА_2 спадкоємцями є вона як його дружина та його син від іншого шлюбу ОСОБА_3 . До та після смерті спадкодавця вона проживала у спірній квартирі й вважала, що вчинила необхідні дії для прийняття спадщини за законом,оскільки заяви про відмову від неї не подавала;
апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 претендує на спадкове майно як спадкоємиця, яка постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. За встановлення судом такого факту це підтвердить факт прийняття спадщини ОСОБА_1 як особи, якій належать відповідні спадкові права. Такий факт потребує перевірки судом і може бути встановлений за зверненням місцевої ради про визнання спадщини відумерлою, проте в такому випадку - лише в порядку позовного провадження, оскільки це свідчитиме про наявність спору про право.
Тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для вирішення питання визнання спадщини ОСОБА_2 відумерлою у цій справі в порядку окремого провадження. При цьому роз`яснив, що залишення заяви Чернівецької міської ради про визнання спадщини відумерлою без розгляду не позбавляє її права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження на загальних підставах.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального права чи процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua