Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №494/2429/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №494/2429/25

Суддя: Таварткіладзе О. М.

Номер провадження: 22-ц/813/5902/26

Справа № 494/2429/25

Головуючий у першій інстанції Панчишин А. Ю.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник Гаврилович Інна Петрівна , на рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Березівської міської ради Одеської області про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року представник позивача звернувся до суду з позовом, за яким просить суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 107 на гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заявлених вимог представник зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер дідусь позивачки, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Березівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 01 березня 2024 року було складено відповідний актовий запис № 107.

За життя, 21 січня 2021 року, ОСОБА_3 було складено заповіт, яким він заповідав все своє майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який посвідчено Мухаір Валентиною Тимофіївною, приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстровано в реєстрі за № 29.

Після смерті ОСОБА_3 , відкрилася спадщина, що складається із нерухомого майна, а саме: гараж, який розташований за адресою АДРЕСА_2 .

12 серпня 2024 року приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Мухаір В.Т. було зареєстровано спадкову справу № 72830294 відносно спадкового майна, яке належало ОСОБА_3 , за його життя. На підтвердження належності ОСОБА_3 , вищезазначеного гаража приватному нотаріусу було надано договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва, посвідчений Панчишиним Й.М., державним нотаріусом Березівської державної нотаріальної контори Одеської області, 30 травня 1977 року за реєстровим № 765.

25 липня 2025 року приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Мухаір В.Т. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 . Постанова нотаріуса ґрунтується на тому, що відповідно до п. 9 договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, забудови стають особистою власністю забудовника після прийняття забудов до експлуатації прийомною комісією з оформленням актом комісії, але акт прийому забудови (гаража) до експлуатації відсутній, а також відсутні документи про реєстрацію гаража бюро технічної інвентаризації.

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Березівської міської ради Одеської області про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник Гаврилович Інна Петрівна , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року скасувати та ухвалити судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: «25 липня 2025 року Мухаір Валентиною Тимофіївною , приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області, було винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 . Постанова нотаріуса ґрунтується на тому, що відповідно до п. 9 договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, забудови стають особистою власністю забудовника після прийняття забудов до експлуатації прийомною комісією з оформленням актом комісії, але акт прийому забудови (гаража) до експлуатації відсутній, а також відсутні документи про реєстрацію гаража бюро технічної інвентаризації. 09 жовтня 2025 року Позивачка звернулася до державного реєстратора на нерухоме майно Березівської міської ради Одеської області з метою реєстрації права власності спадкодавця, надав відмову у проведенні такої дії з підстав відсутності документів, що дають змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до довідки виданої Виробничим управлінням Житлово комунальним господарства м. Березівка, станом на 31.12.2012 року згідно із записом в реєстровій книзі, право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_2 не зареєстровано. Той факт, що спадкове майно гараж за адресою АДРЕСА_2 належав на праві власності спадкодавцю підтверджується наступними документам: Випискою з рішення виконавчого комітету Березівської міської ради № 01 від 12 січня 1977 року про надання (відвід) земельної ділянки ОСОБА_3 , для будівництва гаражу; Договором від 06.05.1977 року про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва; Дозволом на здійснення робіт з будівництва гаражу; Планом забудови земельної ділянки від 06 травня 1977 року. З мотивованої постанови нотаріуса вбачається, що саме відсутність акту прийому забудови до експлуатації унеможливлює видачу Позивачці свідоцтва на спадщину за законом, тобто оформлення своїх спадкових прав належним чином у позасудовому порядку

Однак, згідно абзацу 3 п. 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі - «Порядок»), документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року. Постанові від 15.01.2021 року по справі №1540/3952/18 висновків: прийшов до наступних Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №623/214/17. Вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року №449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення». А до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4 35//18/1). Позивачкою було виготовлено технічний паспорт, тобто фактично, документи на гараж існують. Своїм правом на звернення до нотаріальної контори та до державного реєстратора прав на нерухоме майно з метою прийняття спадщини Позивачка скористалася але отримала відмови, тому звернення до суду із цим позовом є останні способом визнання права власності Позивачки на спадкове майно».

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, на 13.10.2026 року о 14:00 годину представник Березівської міської ради Одеської області не з`явився, причини неявки не повідомив, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотав, заяв про відкладення розгляду справи не подавав.

Присутня в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник ОСОБА_1 адвокат Гаврилович Інна Петрівна не заперечувала проти розгляду справи за фактичної явки.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову Гаврилович Інни Петрівни , яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Березівської міської ради Одеської області про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б давали можливість беззаперечно встановити, що за життя ОСОБА_3 набув прав або користування, або власності на заявлене майно, а саме на гараж. Сам по собі технічний паспорт не є підставою для визнання за позивачем права власності на гараж. Окрім цього, позивачем на подано доказів, що свідчать про перебування у власності ОСОБА_3 земельної ділянки, на якій збудований гараж.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Березівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 01 березня 2024 року було складено відповідний актовий запис № 107.

21 січня 2021 року, ОСОБА_3 було складено заповіт, яким він заповідав все своє майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який посвідчено Мухаір Валентиною Тимофіївною, приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстровано в реєстрі за № 29.

12 серпня 2024 року Мухаір Валентиною Тимофіївною , приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області було зареєстровано спадкову справу № 72830294 відносно спадкового майна, яке належало ОСОБА_3 , за його життя.

25 липня 2025 року Мухаір Валентиною Тимофіївною , приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області, було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 . Постанова нотаріуса ґрунтується на тому, що відповідно до п. 9 договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, забудови стають особистою власністю забудовника після прийняття забудов до експлуатації прийомною комісією з оформленням актом комісії, але акт прийому забудови (гаража) до експлуатації відсутній, а також відсутні документи про реєстрацію гаража бюро технічної інвентаризації.

09 жовтня 2025 року позивачка звернулася до державного реєстратора на нерухоме майно Березівської міської ради Одеської області з метою реєстрації права власності спадкодавця, однак останній рішенням №81331957 від 14.10.2025 року надав відмову у проведенні такої дії з підстав відсутності документів, що дають змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до довідки №789 від 13.10.2025 року виданої Виробничим управлінням Житлово-комунальним господарства м. Березівка, станом на 31.12.2012 року, згідно із записом в реєстровій книзі, право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_2 не зареєстровано.

Випискою з рішення виконавчого комітету Березівської міської ради № 01 від 12 січня 1977 року вбачається, що ОСОБА_5 надано дозвіл на відвід земельної ділянки для будівництва гаражу.

На замовлення позивачки ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 виготовлено технічний паспорт на гараж, який розташований за адресою: Одеська область, м. Березівка .

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем завершено спорудження будинку;

4) чи дотримано при будівництві умови проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження нерухомого майна визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна, та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року.

Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року), не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не потребують проходження процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19).

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції відмовляючи у позові, серед іншого зазначив, що позивачем не надано доказів, які б давали можливість беззаперечно встановити, що за життя ОСОБА_3 набув прав або користування, або власності на заявлене майно, а саме на гараж.

Так, право власності на спірний гараж за життя ОСОБА_3 не зареєстровано, що підтверджується довідкою №789 від 13.10.2025 року виданої Виробничим управлінням Житлово-комунальним господарства м. Березівка, станом на 31.12.2012 року, згідно із записом в реєстровій книзі, право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_2 не зареєстровано.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що матеріалами справи встановлено, що право на забудову гаражу спадкодавцем ОСОБА_3 підтверджується випискою з рішення виконавчого комітету Березівської міської ради № 01 від 12 січня 1977 року про надання (відвід) земельної ділянки ОСОБА_3 , для будівництва гаражу, договором від 06.05.1977 року про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва гаражу, дозволом на здійснення робіт з будівництва гаражу, планом забудови земельної ділянки від 06 травня 1977 року.

Отже, зведений ОСОБА_3 у 1977 році гаражу по АДРЕСА_2 не відносився до самочинного будівництва.

Таким чином, зважаючи на те, що на час завершення будівництва та введення в експлуатацію у 1977 році гаражу що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (до 5 серпня 1992 року), законодавством не вимагалося реєстрації права власності на це нерухоме майно, яке відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України від 10 липня 2001 року за № 582/5773 (зі змінами та доповненнями), не належать до самочинного будівництва, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_3 за життя не набув право власності на збудований ним об`єкт нерухомого майна.

До правовідносин щодо спадкового майна після смерті ОСОБА_3 підлягають застосуванню норми ЦК України, які діяли на час відкриття спадщини після нього.

Із статей 1216, 1218 ЦК України вбачається, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом після смерті свого дідуся ОСОБА_3 та прийняла спадщину у встановленому законом порядку.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За загальним правилом ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

25 липня 2025 року приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Мухаір Валентиною Тимофіївною, було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 . Постанова нотаріуса ґрунтується на тому, що відповідно до п. 9 договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, забудови стають особистою власністю забудовника після прийняття забудов до експлуатації прийомною комісією з оформленням актом комісії, але акт прийому забудови (гаража) до експлуатації відсутній, а також відсутні документи про реєстрацію гаража бюро технічної інвентаризації.

09 жовтня 2025 року позивачка звернулася до державного реєстратора на нерухоме майно Березівської міської ради Одеської області з метою реєстрації права власності спадкодавця, однак останній рішенням №81331957 від 14.10.2025 року надав відмову у проведенні такої дії з підстав відсутності документів, що дають змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Однак, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Таким чином, встановивши, що приватним нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 , через відсутність акту прийому забудови (гаража) до експлуатації, проте діючим законодавством цього не вимагається щодо будівель збудованих до 05 серпня 1992 року, а позивач є спадкоємицею за заповітом після смерті свого дідуся ОСОБА_3 та прийняла спадщину у встановленому законом порядку, наявні підстави для визнання за нею права власності на гараж в порядку спадкування.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи і є помилковим .

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України - невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; п.4 ч.1ст.376 ЦПК України - порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник Гаврилович Інна Петрівна - задовольнити частково.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Березівської міської ради Одеської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 13.11.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua