Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №511/3242/25 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Суд: Роздільнянський районний суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №511/3242/25

Суддя: Бобровська І. В.

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/3242/25

Номер провадження: 2/511/163/26

16 листопада 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бобровська І. В.,

секретаря судового засідання Кіндракевич В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Роздільна Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Роздільнянського районного суду Одеської області надійшла зазначена позовна заява через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», у якій позивач просив стягнути з відповідача:

–заборгованість за Договором № 4081338 від 02 вересня 2021 року у розмірі 36 360,00 гривень;

–витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гривень;

–витрати на правничу допомогу у розмірі 13 000,00 гривень.

Стислий виклад позиції позивача.

02 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі – Первісний кредитор) та відповідачем було укладено Договір № 4081338, відповідно до умов сума кредиту становила 4 000,00 гривень.

Первісний кредитор виконав свої зобов`язання за Договором, надавши відповідачу кредитні кошти, однак відповідач порушила свої зобов`язання, внаслідок чого у неї виникла заборгованість у розмірі 36 360,00 гривень, право вимоги за якою на підставі договору № 29-11-102 від 29 листопада 2021 року перейшло до позивача.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач подала письмове клопотання про застосування строку позовної давності, який на її думку, сплинув 17 вересня 2024 року, оскільки кредитні кошти вона зобов`язана була повернути 17 вересня 2021 року, а позовна заява до суду надійшла лише у вересні 2025 року.

Разом із цим, відповідач зауважила, що строк дії Договору становить 15 днів, тобто до 17 вересня 2021 року, а відтак після цієї дати Первісний кредитор не мав права нараховувати проценти.

Умови Договору щодо пролонгації є суперечливими.

Водночас в останніх додаткових поясненнях відповідач визнала факт отримання коштів та наявність заборгованості у розмірі 6 960,00 гривень, з яких 4 000,00 гривень (за тілом кредиту), 1 800,00 гривень (за процентами), 1 160,00 гривень (комісія), які просила стягнути з неї, а розподіл витрат на правничу допомогу (13 000,00 гривень) та на сплату судового збору (2 422,40 гривень) здійснити пропорційно розміру задоволених позовних вимог (19,14%).

Процесуальні дії у справі.

29 вересня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

08 жовтня 2025 року прийнято суддею Бобровською Іриною Віталіївною до провадження справу після відставки судді ОСОБА_2 .

03 березня 2026 року задоволено заяву представника позивача Грица Юрія Юрійовича про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

20 травня 2026 року задоволено заяву представника позивача Васюти Крістіни Сергіївни про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

03 листопада 2026 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

02 вересня 2021 року між Первісним кредитором та відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит №4081338 на наступних умовах, а саме:

-сума (загальний розмір) кредиту становить 4 000,00 гривень (1.2.);

-кредит надається строком на 15 днів з 02 вересня 2021 року (строк кредитування) (1.3.);

-термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 17 вересня 2021 року (1.4.);

-комісія за надання кредиту: 1 160,00 гривень, яка нараховується за ставкою 29,00 відсотків від суми кредиту одноразов (1.5.1.);

-проценти за користування кредитом: 1 800,00 гривень, які нараховуються за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (1.5.2.);

-проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору (2.2.3.).

Первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до розрахунку заборгованості та витягу з реєстру боржників (порядковий номер 2710) відповідач внаслідок порушення своїх зобов`язань має заборгованість за Договором у розмірі 36 360,00 гривень, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 4 000,00 гривень; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 31 200,00 гривень; заборгованість за комісіями – 1 160,00 гривень, право вимоги за якою на підставі договору № 29-11-102 від 29 листопада 2021 року перейшло до позивача.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, та норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Як установлено, між Первісними кредиторами та відповідачем було укладено Договір, за якими Первісний кредитор виконав свої зобов`язання, однак відповідач взяті на себе зобов`язання порушила, що призвело до утворення заборгованості, право вимоги за якою було відступлено позивачу.

Разом із цим, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності з огляду на таке.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас 30 березня 2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№ 540-IX), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 12, згідно з яким строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Воєнний стан запроваджений з 24 лютого 2022 року і триває донині.

Отже, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнний стан на території України, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення Товариства із позовною заявою, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності.

Під час оцінки аргументів сторін щодо розміру нарахованих процентів, суд зазначає, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов Договору, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц).

Так, у Договорі визначено, що кредит надається строком на 15 днів з 02 вересня 2021 року (строк кредитування) (1.3.), термін (дата) повернення кредиту 17 вересня 2021 року (1.4.)

Разом із цим, відповідно до пункту 2.3.1. Договору продовження вказаного в пункту 1.3. Договору строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах.

Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів (пункт 2.3.1.2. Договору).

Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (пункт 2.3.1.1. Договору).

Пунктом 2.3.2 договору передбачено відображення в разі пролонгації нової дати платежу та актуальної суми заборгованості в оновленому Графіку платежів із розміщенням такого графіка в особистому кабінеті позичальника.

Матеріали справи не містять оновленого Графіка платежів та доказів його розміщення в особистому кабінеті відповідача, які б підтверджували реалізацію передбаченого пунктом 2.3.2 договору порядку та давали можливість установити конкретну нову дату повернення кредиту і суму зобов`язання після зміни первісного строку кредитування.

У зв`язку з чим умови кредитного договору в сукупності з Анкетою-заявою, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів допускають різне тлумачення щодо погодженого сторонами строку правомірного користування кредитом та загального розміру процентів, які підлягають сплаті позичальником, а тому відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначені положення підлягають тлумаченню на користь споживача і стягненню підлягає заборгованість за процентами у розмірі 1 800,00 гривень.

Таке тлумачення не є визнанням пункту 2.3.1.2 Договору недійсним, зміною умов Договору судом чи зменшенням погодженого сторонами розміру процентів із мотивів їх несправедливості, а є встановленням змісту договірних умов, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Інші заявлені вимоги відповідачем не заперечувалися, однак суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року, справа №572/2515/15-ц).

Так, щодо комісії за надання кредиту у розмірі 1 160,00 гривень, встановленої у пункті 1.5.1. Договору, суд зазначає, що положеннями частини 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини 3 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги у частині стягнення комісії.

На підставі викладеного, оцінивши аргументи сторін та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відносно детальної відповіді на кожен аргумент сторін, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29—30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (15,95 %).

Відповідно до пункту першого частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (15,95 %).

Керуючись статтями 81, 141, 178, 200, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 44276926, адреса: вулиця Мечнікова, 3, офіс 306, місто Київ, 01133, заборгованість за Договором № 4081338 від 02 вересня 2021 року у розмірі 5 800,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 44276926, адреса: вулиця Мечнікова, 3, офіс 306, місто Київ, 01133, витрати по сплаті судового збору у розмірі 386,37 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 073,50 гривень.

В іншій частині – відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 44276926, адреса: вулиця Мечнікова, 3, офіс 306, місто Київ, 01133.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: І. В. Бобровська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua