Вирок від 15 листопада 2026 р. у справі №947/36440/26 — Київський районний суд м. Одеси

Суд: Київський районний суд м. Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №947/36440/26

Суддя: Іванчук В. М.

Справа № 947/36440/26

Провадження № 1-кп/947/1357/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді – ОСОБА_1 ,

при секретарі с/з – ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт та додані до нього матеріали у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026162480001321 від 24.07.2026 року у відношенні:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тузли Татарбунарського району Одеської області, громадянина України, маючого на утриманні 4 неповнолітніх дітей, працюючого за наймом різноробочим, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України –

ВСТАНОВИВ:

23.07.2026 року приблизно о 18:00 год., у ОСОБА_4 , який знаходився у приміщенні кафе-бару ФОП ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 , під час сварки, на ґрунті раптово виниклого словесного конфлікту із потерпілим ОСОБА_6 , виник умисел, направлений на умисне заподіяння тілесних ушкоджень останньому.

Реалізуючи вказаний умисел ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків й бажаючи їх настання, умисно наніс потерпілому ОСОБА_6 удар правою рукою в ділянку обличчя, а саме в область лівого ока та ще приблизно п`ять ударів обома руками зігнутими в кулак в область у ділянки обличчя (переважно в ліву частину), голови та тулуба. Внаслідок отриманих ударів ОСОБА_6 втратив рівновагу та впав на підлогу приміщення закладу, після чого, ОСОБА_4 завдав йому ще приблизно шість ударів правою та лівою ногами в ділянки обличчя, голови, тулуба та спини.

В результаті вищевказаних протиправних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_6 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: закритий перелом (1) внутрішньої стінки лівої орбіти зі зміщенням уламків, забійна рана (1) - в області лівої надбрівної дуги по центру, синець (1) - на верхній та нижній повіках лівого ока із переходом на ліву виличну ділянку із забійною раною (1) - в проекції вказаного синця, а саме в області лівої виличної ділянки, крововилив (1) - під кон`юнктиву лівого ока, забійна рана (1) - на спинці носа у верхній третині, садно (1) - в проекції 3-го грудного хребця.

Закритий перелом внутрішньої стінки лівої орбіти зі зміщенням уламків, забійна рана в області лівої надбрівної дуги по центру, синець на верхній та нижній повіках лівого ока із переходом на ліву виличну ділянку із забійною раною в проекції вказаного синця, а саме в області лівої виличної ділянки, крововилив під кон`юнктиву лівого ока, забійна рана на спинці носа у верхній третині, складають єдиний морфологічний комплекс та оцінюються разом, спричиняють тривалий розлад здоров`я строком понад 21 день і за цим критерієм відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Садно в проекції 3-го грудного хребця має незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

За таких обставин, своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України, за кваліфікуючими ознаками – умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, та пояснив, що 23.07.2026 року, перебуваючи у приміщенні кафе-бару, під час словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_6 завдав останньому декілька ударів руками в ділянки обличчя, голови та тулуба, а після його падіння на підлогу продовжив завдавати удари ногами, внаслідок чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження. Фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, характеру та тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень не оспорював. Надав до суду заяву, згідно якої просив розглянути кримінальне провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України.

Беручи до уваги, що обвинувачений у судовому засіданні повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, щиро розкаявся та не заперечував фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, суд, керуючись положеннями частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, після з`ясування думки всіх учасників судового провадження, дійшов висновку про можливість обмеження обсягу дослідження доказів.

Суд роз`яснив сторонам кримінального провадження зміст зазначеної норми закону, відповідно до якої, у разі визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні злочину та за наявності згоди сторін, суд має право не досліджувати ті докази, що стосуються фактичних обставин справи, якщо вони ніким не оспорюються, за умови, що таке обмеження не суперечить завданням кримінального провадження, визначеним статтею 2 КПК України.

Під час судового розгляду суд з`ясував, що учасники процесу не заперечують проти застосування вказаної процедури, погоджуються з тим, що фактичні обставини події встановлені достатньо повно, а визнання обвинуваченим вини не викликає сумнівів у його добровільності та усвідомленості. У зв`язку з цим суд визнав недоцільним дослідження інших доказів, окрім допиту самого обвинуваченого та вивчення матеріалів, що характеризують його особу, оскільки зазначені обставини не є спірними та підтверджуються сукупністю доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження.

Суд окремо роз`яснив обвинуваченому правові наслідки застосування положень частини третьої статті 349 КПК України, а саме – що в такому випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, оскільки вони визнаються такими, що не підлягають подальшому перегляду. Обвинувачений підтвердив, що зазначене йому зрозуміло, і наполягав на розгляді справи у скороченому порядку.

Таким чином, дотримавшись вимог кримінального процесуального закону, суд дійшов висновку, що обмеження обсягу дослідження доказів не порушує прав сторін, відповідає принципам безпосередності, змагальності та диспозитивності судового розгляду, закріпленим у статтях 22, 23, 26 КПК України, та спрямоване на забезпечення розумних строків судового провадження відповідно до статті 28 КПК України.

На підставі вищезазначеного, оцінюючи отримані в суді докази, заслухавши показання обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, які характеризують його особистість, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України – умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я – доведена у повному обсязі.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить із положень ст. 50 КК України щодо мети покарання та загальних засад його призначення, визначених ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його характер, конкретні обставини вчинення, дані про особу обвинуваченого, його сімейний стан, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання суд повинен забезпечити дотримання принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення та дані про особу винного.

Суд враховує, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії нетяжких злочинів, водночас має умисний насильницький характер, з урахуванням способу його вчинення, кількості та локалізації завданих потерпілому ударів, характеру та тяжкості заподіяних йому тілесних ушкоджень.

З огляду на викладене суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки менш суворий вид покарання не відповідатиме характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого діяння.

Разом із тим, враховуючи дані про особу обвинуваченого, який повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, має чотирьох неповнолітніх дітей, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд доходить висновку про можливість його виправлення без реального відбування призначеного покарання, із застосуванням положень ст. 75 КК України та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

На переконання суду, призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на один рік зі звільненням від його відбування з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю один рік відповідатиме принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до положень ст. 100 КПК України. Електронні носії інформації, на яких зафіксовано хід та результати слідчих (розшукових) і процесуальних дій, підлягають зберіганню в матеріалах кримінального провадження.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2, 100, 110, 349, 368, 373-374, 376, 392- 395 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 (один) рік;

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.

Відповідно до п.1,2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Контроль за поведінкою засудженого здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого.

Речові докази по кримінальному провадженню, а саме: електронні носії інформації, на яких зафіксовано хід та результати слідчих (розшукових) та процесуальних дій – зберігати в матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з моменту його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Київського районного

суду м. Одеси ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua