Суд: Святошинський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №759/12163/26
Суддя: Бабич Н. Д.
СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)
ун. № 759/12163/26
пр. № 2/759/10208/26
17 листопада 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Бабич Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Олійникової Н.О.,
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно,-
ВСТАНОВИВ:
06.05.2026 року ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до Київської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно рішення Ленінградського районного народного суду м. Києва від 28 лютого 1977 року про поділ жилого будинку та додаткового рішення Ленінградського районного народного суду м. Києва від 19 березня 1979 року позивачці виділено в натурі кімнату 1-6 (17,3 кв.м.), 1-5 (10,4 кв.м.), коридор1-3 (5,3 кв.м.), кухню 1-4 (5,0 кв.м.), тамбур 1-1 (1,6 кв.м.), санвузол 1-2 (5,2 кв.м.), два погріба під будівлею та веранду. З підсобних будівель виділено сарай та вбиральню. Виділена частка будинку становить 7/10 частин всього домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Цим же рішенням сестрі позивачки, ОСОБА_4 було виділено в натурі кімнату 1-7 (17,3 кв.м.) та прилеглу до неї кухню 1-8 (6,2 кв.м.) в будинку АДРЕСА_1 , що складає 3/10 частини домоволодіння.
В подальшому ОСОБА_4 продала свою частку (3/10 частини домоволодіння) ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 був одиноким, дружини та дітей не мав, в належній йому частці будинку проживав сам.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадкоємців на майно, що залишилось після його смерті, не було. Ані земельною ділянкою, ані часткою будинку, які належали ОСОБА_5 , ніхто не опікувався. Оскільки будинок 1963 року забудови, то без належної уваги частина будинку, що належала ОСОБА_5 , почала занепадати: дах почав протікати, просідали вікна (вони були старі дерев`яні), почали руйнуватись стіни, що позначалось і на частині будинку, що належить позивачці.
Позивачка була змушена проводити хоча б мінімальний поточний ремонт частини будинку та прибирати земельну ділянку, які належали ОСОБА_5 , а згодом почала повноцінно користуватись цією частиною будинку та земельною ділянкою та належно їх утримувати.
Позивачка післґя смерті ОСОБА_5 і по сьогоднішній день продовжує добросовісно та відкрито володіти та користуватися частиною будинку та земельною ділянкою, які належали ОСОБА_5 , проводить поточні ремонти та оплачує житлово-комунальні послуги. Позивака зазначає, що факт володіння нею частиною будинку та земельною ділянкою, які належали ОСОБА_5 , після смерті останнього завжди був очевидний для інших.
Позивачка вважає, оскільки добросовісно заволоділа спірним майном, давність володіння становить більше сімнадцяти років, протягом указаного часу позивачка безперервно та відкрито здійснювала володіння, а тому на даний час існують підстави для визнання за нею права власності на вказане майно за набувальною давністю.
Також позивачка зазначала, що вже в процесі підготовки документів для подання до суду з метою визнання права власності на частину будинку та земельну ділянку, які належали ОСОБА_5 , вона дізналась, що після смерті ОСОБА_5 було заведено спадкову справу № 45/09 (номер у спадковому реєстрі 46173747), яка знаходиться у Дванадцятій київській державній нотаріальній конторі. Тому, в позовній заяві позивачка просила також витребувати у Дванадцятої київської державної нотаріальної контори копію спадкової справи № 45/09 (номер у спадковому реєстрі 46173747), заведеної після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 07.05.2026 року у справі відкрито провадження, визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, учасникам справи надано строк для подання заяв по суті справи і письмових пояснень, витребувано у Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори копію спадкової справи № 45/09 (номер у спадковому реєстрі 46173747), заведеної після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27.05.2026 року в порядку виконання ухвали суду від 07.05.2026 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла копія спадкової справи № 45/09, заведеної після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкова справа була заведена за заявою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка надійшла до нотаріальної контори 13 січня 2009 року.
В ході судового засідання 09.06.2026 року представником позивачки було заявлено клопотання про залучення в якості співвідповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання (згідно матеріалів спадкової справи): АДРЕСА_2 , та клопотання про витребування у Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України: інформації з Державного реєстру актових записів про реєстрацію шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та інформації з Державного реєстру актових записів про реєстрацію народження дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою судді від 09.06.2026 року залучено до участі у справі в якості спвівідповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та витребувано з Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України: інформацію з Державного реєстру актових записів про реєстрацію шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; інформацію з Державного реєстру актових записів про реєстрацію народження дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
11.06.2026 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшов відзив Київської міської ради на позовну заяву, в якому було зазначено, що позивачці було відомо, що спірне майно належить саме ОСОБА_5 . Представник відповідача зазначав, що наявність спадкової справи виключає невизначеність правового режиму майна, позивачкою не доведено володіння майном саме як власним.
15.06.2026 року в порядку виконання ухвали суду від 09.06.2026 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла відповідь з Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на запит у справі. Згідно відповіді Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за результатами перевірки виявлено відсутність актових записів про шлюб ОСОБА_5 та про наявність дітей у ОСОБА_5
03.07.2026 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від представника позивачки. З викладеним Київською міською радою у відзиві на позовну заяву не погодилась та зазначила наступне.
Позивачка дійсно знала, що майно належало ОСОБА_5 , проте останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проживав один, дружини та дітей не мав, що підтверджується інформацією, наданою Святошинським ДРАЦС у м. Києві до Святошинського районного суду м. Києва 12 червня 2026 року у листі № 1276/24.8-36. За життя ОСОБА_5 , між ним та позивачкою не було укладено жодного договору, який надавав би позивачці право користуватися чи володіти майном ОСОБА_5 . Крім того, після смерті ОСОБА_5 ніхто майном померлого не цікавився, не вчиняв дій, які могли б вказувати на прийняття спадщини після померлого, про наміри оформити спадщину після померлого ОСОБА_5 ніхто не повідомляв. Тому, позивачка не знала і не могла знати, чи належить або може належати майно померлого будь-кому.
Представник позивачки звертає увагу, що позивачка дізналась про наявність спадкової справи щодо майна померлого лише у 2026 році під час підготовки позовної заяви до суду, що підтверджується витягом зі спадкового реєстру № 84880208 від 15 квітня 2026 року, який був долучений до позовної заяви.
Тому, наполягала, що позивачка добросовісно заволоділа спірним майном, давність володіння становить більше сімнадцяти років, протягом указаного часу позивачка безперервно та відкрито здійснювала володіння, а тому на даний час існують всі підстави для визнання за позивачкою права власності на вказане майно за набувальною давністю. Свою позицію аргументувала правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 травня 2025 року у справі № 461/5075/23 провадження № 61-42св25 висловив, де зазначено наступне.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
15.07.2026 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла заява представника позивачки про відмову від позову в частині позовних вимог до Київської міської ради. Заяву мотивувала тим, що оскільки ОСОБА_3 подала до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 , Київська міська рада прав позивачки щодо предмету спору не порушувала і не є відповідальною за вимогами позивачки, оскільки спірне нерухоме майно не перебувало і не перебуває у власності чи користуванні Київської міської ради, тому підстави вважати Київську міську раду належним відповідачем у цій справі відсутні. Просила прийняти відмову ОСОБА_2 від позовних вимог до Київської міської ради, виключити Київську міську раду зі складу співвідповідачів по справі № 759/12163/26 та закрити провадження у справі № 759/12163/26 в частині позовних вимог до Київської міської ради.
В підготовчому засіданні 16.07.2026 року представник позивача подала заяву про відмову від позову в частині позовних вимог до Київської міської ради підтримала, просила задовольнити.
Ухвалою судді від 16.07.2026 р. закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності за набувальною давністю, розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності за набувальною давністю нерухомого майна в даній справі 759/12163/26 продовжено.
16.07.2026 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшло клопотання представника позивачки про допит свідків.
Ухвалою суду від 06.08.2026 року підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у ньому.
Відповідачка в судове засідання не з`явилася повторно, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи були надіслані засобами зв`язку «Укрпошта» та розміщено оголошення про виклик у судове засідання на офіційному порталі Святошинського районного суду м. Києва. Відповідно до ст. 130 ЦПК України, причини своєї неявки суду не повідомила, у встановлений судом строк не подала відзив на позов, тому суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи без участі відповідачки на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, вислухавши пояснення представника позивачки, покази свідків, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторона позивача посилалась як на підставу своїх вимог, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд встановив, що згідно рішення Ленінградського районного народного суду м. Києва від 28 лютого 1977 року про поділ жилого будинку та додаткового рішення Ленінградського районного народного суду м. Києва від 19 березня 1979 року позивачці виділено в натурі кімнату 1-6 (17,3 кв.м.), 1-5 (10,4 кв.м.), коридор1-3 (5,3 кв.м.), кухню 1-4 (5,0 кв.м.), тамбур 1-1 (1,6 кв.м.), санвузол 1-2 (5,2 кв.м.), два погріба під будівлею та веранду. З підсобних будівель виділено сарай та убиральню. Виділена частка будинку становить 7/10 частин всього домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Цим же рішенням сестрі позивачки, ОСОБА_4 було виділено в натурі кімнату 1-7 (17,3 кв.м.) та прилеглу до неї кухню 1-8 (6,2 кв.м.) в будинку АДРЕСА_1 , що складає 3/10 частини домоволодіння.
В подальшому ОСОБА_4 продала свою частку (3/10 частини домоволодіння) ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 був одиноким, дружини та дітей не мав, в належній йому частці будинку проживав сам.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадкоємців на майно, що залишилось після його смерті, не було.
Позивачка з 2009 року почала повноцінно користуватися спірним нерухомим майном, а саме здійснювала поточний ремонт частини будинку та обробляла земельну ділянку, які належали ОСОБА_5 , сплачувала комунальні послуги. Факт володіння позивачкою частиною будинку та земельною ділянкою, які належали ОСОБА_5 , після смерті останнього був очевидний для інших. Зазначені обставини були підтверджені допитаними в ході судового засідання свідками: ОСОБА_6 , 1976 року народження, та ОСОБА_7 , 1960 року народження, які проживають на одній вулиці з позивачкою.
Як встановлено судом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою відповідачки від 13 січня 2009 року у Дванадцятій Київській державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 45/09 (номер у спадковому реєстрі 46173747). Заяву про прийняття спадщини було подано відповідачкою з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку, який сплив 02 грудня 2008 року. В той же час, жодних подальших звернень до нотаріальної контори від відповідачки не надходило. Свідоцтво про право на спадщину видано не було.
Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою свого права власності, а саме набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року (далі Постанова), відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Відповідно до п. 11 Постанови, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).
Відповідно до п. 13 Постанови можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Згідно п. 14 Постанови виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18):
«43. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
44. Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
45. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
46. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
47. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
48. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
49. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
50. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
51. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
52. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
53. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
54. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності».
Щодо спірної земельної ділянки слід зазначити, що у Постанові Великої палати Верховного суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 зазначено, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю відповідно до ст. 119 ЗК України є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Як встановлено у судовому засіданні, спірне майно, частина житлового будинку та земельна ділянка, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належали на праві власності ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 відповідачка подала заяву до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, проте в будинку ніколи не проживала, фактично спадщину не прийняла та свідоцтво про право на спадщину не оформила. В той же час, позивачка відкрито, добросовісно користувалась, утримувала та обслуговувала спірну частину житлового будинку, що підтверджується показаннями свідків, які є сусідами позивачки, допитаними у судовому засіданні, а також матеріалами справи.
Судом встановлено, що позивачка добросовісно заволоділа чужим майном і відкрито, безперервно володіє ним більше десяти років і після смерті ОСОБА_5 вона не знала, хто є власником його частини будинку. На думку суду, позивачка довела факт добросовісного заволодіння чужим майном і відкритого, безперервного володіння вказаною частиною житлового будинку, а наявність заведеної спадкової справи після смерті ОСОБА_5 ще не свідчить про обізнаність позивачки про титульного власника майна. Строк давнісного володіння почався з 2009 року, тобто позивачка володіє вказаним нерухомим майном понад 17 років, що перевищує встановлені ст. 344 ЦК України та 119 ЗК України строки. Отже, визнання права власності за набувальною давністю за позивачкою не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що факти, викладені позивачкою у позовній заяві в обґрунтування своїх позовних вимог є достовірними, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності за набувальною давністю нерухомого майна підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, з урахуванням обставин справи та наданих доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 328, 344 Цивільного кодексу України, 119 Земельного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 90, 229, 259, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності за набувальною давністю нерухомого майна, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер картки обліку платника податків НОМЕР_2 , право власності на 3/10 частини домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які належали на праві приватної власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за набувальною давністю.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер картки обліку платника податків НОМЕР_2 , право власності на земельну ділянку площею 0,0176 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за набувальною давністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2026 року.
Дані сторін:
Позивачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя: Бабич Н.Д.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua